Рішення № 57097642, 07.04.2016, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2016 р. Справа №917/86/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", вул. Саксаганського, 1, м. Київ, 01033

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про стягнення 10 622 539,15 грн.

Суддя Тимощенко О.М.

Представники:

від позивача: Охрименко О.О. дов №876 від 28.12.2015 року

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 07.04.2016 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України та повідомив дату складення повного тексту рішення.

Суть спору: розглядається позовна заява про стягнення 10 622 539,15 грн. за договором поставки № МИК 298 К-С від 13.10.2014 року, з яких: 9000000,10 грн. - сума попередньої оплати 463217,49 грн. - пеня, 754074,98 грн. - штраф, 261000,00 грн. - інфляційні втрати, 144246,58 грн. - 3% річних.

Ухвалою про порушення провадження у справі від 26.01.2016 року розгляд даної справи було призначено на 16.02.2016 року. Про розгляд даної справи відповідач був повідомлений належним чином (поштове повідомлення про вручення ухвали суду від 26.01.2016 року в матеріалах справи, арк. с. 10), але в судове засідання не з'явився подавши до суду заяву про відкладення розгляду справи (арк. с. 101). В судовому засіданні 16.02.2016 року суд розпочав слухання справи по суті.

16.03.2016 року від відповідача до суду надішли заперечення на позовну заяву (арк. с. 109-110), в яких відповідач визнає борг в розмірі 8 974 485,10 грн. Також відповідач зазначає, що в період з грудня по березень ним було повернуто позивачу майже два мільйони гривень. Крім того, відповідач просить суд зменшити пеню, індекс інфляції та штраф на 70 відсотків.

17.03.2016 року від позивача до суду надійшли письмові пояснення по справі (арк. с. 114).

В судове засідання призначене на 07.04.2016 року відповідач не з'явився. Ухвала суду від 017.03.2016р., яка направлялася відповідачу за адресою: АДРЕСА_1, повернулася до суду з відміткою поштового відділення - за закінченням терміну зберігання.

Згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зробленого судом станом на 26.01.2016 року ( арк. с. 97 - 98) відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, тобто за адресою, вказаною в позовній заяві на яку і здійснювались направлення ухвал суду.

Відповідно до ч.3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою судом стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи наведене, відповідач тричі належним чином та завчасно був повідомлений судом про дату, час і місце проведення судових засідань. Крім того, ухвали суду у даній справі були своєчасно розміщені судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

В зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних у матеріалах справи достатньо, господарський суд повідомляв належним чином відповідача про дату, час і місце судового розгляду, відсутністю клопотань від відповідача про відкладення розгляду справи, то справа розглядається без участі представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:

13.10.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (позивач, покупець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, постачальник) було укладено договір поставки № МИК 298К-С (арк. с. 11- 14) відповідно до якого постачальник зобов'язувався передавати у власність покупцю зерно українського походження врожаю 2014 року (надалі - товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного договору (п.1.1. договору).

Згідно з п. 3.1. договору одиницею виміру товару, що поставляється на умовах даного договору, є метрична тонна (далі - МТ).

Відповідно до пункту 3.2. договору товар за даним договором поставляється партіями протягом періоду, вказаного в специфікаціях до цього договору.

У пункті 3.3. договору сторони визначили, що кількість, строк та місце поставки, ціна та загальна вартість товару для кожної партії, що поставляється згідно цього договору, визначається в специфікаціях до цього договору, які підписуються сторонами щодо кожної партії товару та є невід'ємними частинами (додатками) до цього договору.

Між сторонами було підписано специфікації до договору поставки № МИК 298К-С (арк. с.19-33) , а саме:

- від 19.10.2014 року №1 в якій сторони визначили, вартість товару без ПДВ в сумі 548941,25 грн. та, що поставка товару здійснюється у період з 19.10.2014 року 29.10.2014 року включно;

- від 19.10.2014 року №2 в якій сторони визначили, вартість товару без ПДВ в сумі 530524,50 грн. та, що поставка товару здійснюється у період з 19.10.2014 року по 29.10.2014 року включно;

- від 25.10.2014 року №3 в якій сторони визначили, вартість товару без ПДВ в сумі 1768801,50 грн. та, що поставка товару здійснюється у період з 25.10.2014 року 05.11.2014 року включно;

- від 31.10.2014 року №4 в якій сторони визначили, вартість товару без ПДВ в сумі 2624875,00 грн. та, що поставка товару здійснюється у період з 31.10.2014 року 09.11.2014 року включно;

- від 03.11.2014 року №5 в якій сторони визначили, вартість товару без ПДВ в сумі 556411,25 грн. та, що поставка товару здійснюється у період з 03.11.2014 року 12.11.2014 року включно;

- від 05.11.2014 року №7 в якій сторони визначили, вартість товару без ПДВ в сумі 559574,50 грн. та, що поставка товару здійснюється у період з 05.11.2014 року по 15.11.2014 року включно;

- від 23.11.2014 року №9 в якій сторони визначили, вартість товару без ПДВ в сумі 1641500,00 грн. та, що поставка товару здійснюється у період з 23.11.2014 року по 02.12.2014 року включно;

- від 28.11.2014 року №10 в якій сторони визначили, вартість товару без ПДВ в сумі 2835525,00 грн. та, що поставка товару здійснюється у період з 28.11.2014 року по 07.12.2014 року включно;

- від 01.12.2014 року №11 в якій сторони визначили, вартість товару без ПДВ в сумі 1485000,00 грн. та, що поставка товару здійснюється у період з 01.12.2014 року по 15.12.2014 року включно;

- від 02.12.2014 року №12 в якій сторони визначили, вартість товару без ПДВ в сумі 672300,00 грн. та, що поставка товару здійснюється у період з 02.12.2014 року по 12.12.2014 року включно;

- від 04.12.2014 року №13 в якій сторони визначили, вартість товару без ПДВ в сумі 650000,00 грн. та, що поставка товару здійснюється у період з 04.12.2014 року по 12.12.2014 року включно;

- від 08.12.2014 року №14 в якій сторони визначили, вартість товару без ПДВ в сумі 1351500,00 грн. та, що поставка товару здійснюється у період з 08.12.2014 року по 15.12.2014 року включно;

- від 11.12.2014 року №15 в якій сторони визначили, вартість товару без ПДВ в сумі 676000,00 грн. та, що поставка товару здійснюється у період з 11.12.2014 року по 16.12.2014 року включно;

- від 13.12.2014 року №16 в якій сторони визначили, вартість товару без ПДВ в сумі 4332750,00 грн. та, що поставка товару здійснюється у період з 13.12.2014 року по 23.12.2014 року включно;

- від 16.12.2014 року №17 в якій сторони визначили, вартість товару без ПДВ в сумі 1484000,00 грн. та, що поставка товару здійснюється у період з 16.12.2014 року по 23.12.2014 року включно.

Відповідно до пунктів 4.2. та 4.5. договору датою поставки товару вважається дата відмітки складу покупця в документах, що супроводжують товар, про прийняття товару на складі покупця. Право власності на товар виникає у покупця з дати відмітки складу покупця в документах, що супроводжують товар, про прийняття товару складом покупця.

Згідно з п. 5.1. договору оплата товару, що поставляється за даним договором, проводиться в національній валюті України шляхом 80% попередньої оплати від суми товару, вказаного в специфікаціях.

Відповідно до п. 5.2. договору датою оплати товару вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Пунктом 9.4 Договору сторони визначили, що у випадку не поставки або несвоєчасної поставки Товару згідно умов даного договору, постачальник сплачує покупцеві на вимогу останнього пеню у розмірі 0,1% загальної вартості непоставленої партії товару за кожен день прострочення.

У пункті 9.5 договору сторони погодили що у випадку прострочення зобов'язання по поставці товару, визначеного специфікацією, більш як на 30 (тридцять) календарних днів, покупець може частково або в повному обсязі відмовитись від договору і вимагати від постачальника повернення оплачених коштів по даному договору.

Пунктом 9.9 договору передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення поставки товару припиняється через дванадцять місяців від дати, коли товар мав бути поставлений.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що ним на виконання умов договору було здійснено попередню оплату на розрахунковий рахунок відповідача на загальну суму 30 648 066,75 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками (арк. с. 63- 69, 157-190).

Як зазначає позивач, відповідачем протягом жовтня-грудня 2014 року було поставлено позивачу товару на загальну суму 19 875 567,00 грн., що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними (арк. с. 34-62).

З огляду на неповне виконання відповідачем зобов'язань за договором щодо передачі товару позивач звернувся до останнього з листом-вимогою від 12.08.2015р. вих. №130-2-12/4083 (арк. с. 15-17), у якому просив відповідача виконати свої зобов'язання за договором або повернути грошові кошти сплачені за товар. Даний лист направлений на адресу відповідача 12.08.2015 року, про що свідчить поштова квитанція (арк. с. 17).

20.08.2015 року від відповідача на адресу позивача надійшла заява в якій відповідач визнає свою заборгованість за договором поставки від 13.10.2014 року № МИК 298 К-С і зобов'язується виконати її у термін до 31.12.2015 року (арк.с.18).

За твердженням позивача, відповідач 18.11.2015 року, 02.12.2015 року та 22.12.2015 року повернув йому частину попередньої оплати за договором в сумі 1 772 499,65 грн., що підтверджується банківськими виписками (арк. с. 69). На час пред'явлення позову до суду відповідач взяті на себе зобов'язання щодо передачі товару не здійснив, сплачену позивачем попередню оплату в сумі 9 000 000,00 грн. не повернув, внаслідок чого позивач і звернувся до суду із даним позовом.

Крім суми попередньої оплати позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі пунктів 9.4., 9.5.,9.9. та на підставі ст.. 625 ЦК України 463217,49 грн. пені за період з 01.07.2015 року по 12.08.2015 року, 754074,98 грн. 7% штрафу, 261000,00 грн. інфляційних втрат за період з 13.08.2015 року по 11.01.2016 року та 144246,58 грн. 3% річних за період з 01.07.2015 року по 11.01.2016 року.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконане у встановлений строк (термін).

Частиною 2 ст. 693 ЦК України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з ч.1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитись від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором, перерахувавши відповідачеві 30 648 066,75 грн. попередньої оплати вартості товару, що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками (арк. с. 63- 69, 157-190).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач на виконання умов договору лише частково протягом жовтня-грудня 2014 року поставив позивачу товар на загальну суму 19 875 567,00 грн., що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними (арк. с. 34-62) та 18.11.2015 року, 02.12.2015 року, 22.12.2015 року повернув позивачу частину попередньої оплати за договором в сумі 1 772 499,65 грн., що підтверджується банківськими виписками (арк. с. 69).

Отже, неповернутою залишається по попередня оплата в сумі 9 000 000,00 грн.

Під час розгляду справи по суті відповідач повідомив суд про сплату ним 20 000,00 грн. боргу згідно платіжного доручення №33 від 12.02.2016 року та про сплату ним 5 515,00 грн. боргу згідно платіжного доручення №3903 від 01.03.2016 року (арк. с. 112-113). Представник позивача підтвердив суду про сплату відповідачем частини боргу в сумі 20 000,00 грн. згідно платіжного доручення №33 від 12.02.2016 року.

Стосовно сплати 5 515,00 грн. згідно платіжного доручення №3903 від 01.03.2016 року, то дані кошти сплачені відповідачем по іншому договору з призначенням платежу "повернення передоплати за кукурудзу згідно договору №МИК 089 від 01.07.2014 року" і не стосується предмету спору по даній справі.

Отже, на підставі вищевикладеного, відсутній предмету спору в частині стягнення 20000,00 грн. основного боргу, а тому провадження у справі підлягає припиненню згідно п.1-1 статті 80 ГПК України в цій частині.

З аналізу наведених норм права та поданих доказів, беручи до уваги не повернення відповідачем 8 980 000,00 грн. перерахованої позивачем попередньої оплати, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 8 980 000,00 грн. перерахованої попередньої оплати підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача на підставі пунктів 9.4.9.5,9.9. та на підставі ст. 625 ЦК України 463 217,49 грн. пені за період з 01.07.2015 року по 12.08.2015 року, 754 074,98 грн. 7% штрафу, 261 000,00 грн. інфляційних втрат за період з 13.08.2015 року по 11.01.2016 року та 144 246,58 грн. 3% річних за період з 01.07.2015 року по 11.01.2016 року.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В пункті 9.4 договору сторони визначили, що у випадку не поставки або несвоєчасної поставки товару згідно умов даного договору, постачальник сплачує покупцеві на вимогу останнього пеню у розмірі 0,1% загальної вартості непоставленої партії товару за кожен день прострочення.

Пунктом 9.9 договору передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення поставки товару припиняється через дванадцять місяців від дати, коли товар мав бути поставлений.

Також в пункті 9.5. договору сторони визначили, що у випадку прострочення зобов'язання по поставці Товару, визначеного специфікацією більш як на 30 (тридцять) календарних днів, постачальник сплачує покупцю також штраф в розмірі 7% (семи відсотків) від загальної вартості непоставленої вартості товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевикладеного позивачем нараховано відповідачу 463217,49 грн. пені за період з 01.07.2015 року по 12.08.2015 року, 754074,98 грн. 7% штрафу, 261000,00 грн. інфляційних втрат за період з 13.08.2015 року по 11.01.2016 року та 144246,58 грн. 3% річних за період з 01.07.2015 року по 11.01.2016 року.

В частині вимог позивача про стягнення з відповідача 261000,00 грн. інфляційних втрат та 144246,58 грн. 3% річних нарахованих на підставі ч. 2. ст. 625 ЦК України, суд відмовляє виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд України в постанові від 16.09.2014 року у справі N 921/266/13-г/7 виклав правовий висновок про те, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно статті 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

В даному випадку відсутні підстави для відступу від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України.

Отже, до спірних правовідносин не можуть застосовуватися положення частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України.

Заявлені позивачем вимоги про стягнення 463217,49 грн. пені за період з 01.07.2015 року по 12.08.2015 року суд визнає правомірними та такими, що підлягають задоволенню в межах заявленої суми, оскільки при перевірці їх розміру судом не було виявлено їх завищення з боку позивача.

Розмір 7% штрафу за підрахунками суду складає 754 074,98 грн.

Відповідач в своїх запереченнях від 16.03.2016 року просить суд зменшити пеню, індекс інфляції та штраф на 70 відсотків.

Позивач проти зменшення штрафних санкцій заперечував повністю.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В п. п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що за змістом п.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання зобов'язання або його невиконання, незначності прострочення виконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Обґрунтовуючи заявлене клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач посилається на своє скрутне матеріальне становище, на збільшення курсу валют з моменту укладення договору, що вплинуло на вартість продукції та на часткове повернення попередньої оплати за договором.

Враховуючи баланс інтересів сторін у справі, а також те, що відповідач частково повернув попередню оплату за договором, захищеність інтересів позивача окрім штрафу ще й пенею, суд приходить до висновку про можливість зменшення розміру стягнення з відповідача штрафу на 50% від належної до стягнення суми та стягнути з відповідача 377 037,49 грн. штрафу.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Таким чином, на підставі матеріалів справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 8 980 000,00 грн. попередньої оплати,463 217,49 грн. пені та 377 037,49 грн. 7% штрафу обґрунтовані, підтверджуються наявними доказами (в мат. справи) і підлягають задоволенню.

Судові витрати, понесені позивачем, відповідно до ст.49 ГПК України підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р., судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки.

В частині оплати відповідачем боргу в сумі 20 000,00 грн., судові витрати також покладаються на відповідача, оскільки сплата боргу відбулася після порушення провадження у справі.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст.33, 43, 49, п. 1-1 ст. 80, п.3. ст. 83, ст. ст.82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (вул. Саксаганського, 1, м. Київ, 01033, ідентифікаційний код 37243279) 8 980 000,00 грн. попередньої оплати, 463217,49 грн. пені, 377 037,49 грн. 7% штрафу, 155 959,39 грн. судового збору.

3. В частині стягнення 20 000,00 грн. боргу припинити провадження у справі.

4. В іншій частині позову відмовити в задоволенні позовних вимог.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11.04.2016 року

Суддя Тимощенко О.М.