Рішення № 57096959, 05.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2016

Справа №908/434/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «ІНВЕСТ-ПАК»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БОЛРЕЙД»

про визнання договору недійсним

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача – не з’явився;

від відповідача - не з’явився;

ВСТАНОВИВ:

15.02.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «ІНВЕСТ-ПАК» звернулося до господарського суду Запорізької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «БОЛРЕЙД» про визнання недійсним договору поставки № 02/02-15 від 02.02.2015.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що отриманий від відповідача товар на виконання умов вказаного вище договору був оплачений позивачем та реалізований, однак Державною податковою інспекцією у Комунарському районі м. Запоріжжя 22.07.2015 здійснено позапланову невиїзну перевірку та складено акт № 1896/08-27-203/38664852, яким встановлено відсутність продажу товарів з метою ненастання реальних наслідків. У зв’язку з тим, що за висновками фіскальної служби договір поставки № 02/02-15 від 02.02.2015, укладений між позивачем та ТОВ «БОЛРЕЙД» є нікчемним, оскільки відсутнє здійснення господарської операції, у зв’язку із відсутністю у товарно-транспортних документах способу та часу навантаження товару, ТОВ «ТД «ІНВЕСТ-ПАК» просив визнати недійсним договору поставки № 02/02-15 від 02.02.2015.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.02.2016 позовну заяву ТОВ «ТД «ІНВЕСТ-ПАК» направлено для розгляду за територіальною підсудністю до господарського суду м. Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.02.2016 порушено провадження у справі №908/434/16, розгляд справи призначено на 17.03.2016.

17.03.2016 представник позивача через загальний відділ діловодства суду подав додаткові докази по справі.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.03.2016 у зв’язку із неявкою у судове засідання представників сторін та необхідністю витребування доказів у справі, розгляд справи відкладено на 05.04.2016.

Позивач у судове засідання 05.04.2016 не з’явився, втім у клопотанні від 17.03.2016 просив розглядати справу за відсутності його представника.

Відповідач в судове засідання 05.04.2016 не прибув, причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином шляхом надсилання за його належною юридичною адресою ухвали господарського суду.

При цьому, відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 05.04.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

02.02.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «ІНВЕСТ-ПАК» (далі – позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БОЛРЕЙД» (далі – відповідач, постачальник) було укладено договір поставки товару № 02/02/15, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товари, визначені в накладній (далі – товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.2 договору ціна, кількість та асортимент товару визначається сторонами в рахунках та накладних, які є невід’ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 3.1 договору загальна сума договору складає сумарну вартість фактично поставленого товару за цим договором, згідно підписаних накладних.

Порядок оплати - напротязі 30 календарних днів з дня передачі товару (п. 4.2 договору).

За умовами п. 6.1 договору сторони погодили, що договір вступає в силу з часу підписання і діє до 31.12.2015.

Згідно видаткової накладної №22391 від 23.02.2015 відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 98 727,98 грн.

Згідно платіжного доручення №759 від 10.06.2015 року позивач оплатив поставлений товар на суму 98 727,98 грн.

Звертаючись до суду з указаним позовом позивач просив визнати недійсним вказаний вище договір з огляду на висновки Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя, викладені в акті від 22.07.2015 № 1896/08-27-203/38664852.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За загальним правилом зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частинами 1-4 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається з умов спірного договору сторони досягли згоди щодо предмету договору, кількості товару, ціни та строку договору.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 234 ЦК правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином, є фіктивним.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям всіх сторін правочину.

Водночас, як свідчать матеріали справи, сторонами були вчинені дії та господарські операції за спірним договором. Зокрема, відповідачем поставлено, а позивачем оплачено товар.

Отже, укладення спірного договору мало на меті поставку та оплату товару.

Позивач вказує на те, що спірний договір є недійсним, посилаючись лише на обставини, встановлені у акті Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Державної фіскальної служби у Запорізькій області від 22.07.2015 № 1896/08-27-203/38664852 щодо відсутності здійснення господарської операції.

З цього приводу суд зазначає, що обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. Висновки, викладені у акті перевірки, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого органу про нікчемність окремих угод (або наявність підстав для визнання їх недійсними) є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.

Акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

При цьому, виявлені Державною податковою інспекцією у Комунарському районі м. Запоріжжя Державної фіскальної служби у Запорізькій області порушення не впливають на умови спірних договірних відносин і не можуть їх змінювати.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного суду України від 10.09.2013 №21-237а13 та постанові Верховного суду України від 22.01.2013 №3-69гс12.

Отже, висновки Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Державної фіскальної служби у Запорізькій області не є самостійною підставою для визнання недійсним договору поставки № 02/02-15 від 02.02.2015.

З огляду на вказане вище суд дійшов висновку, що відсутні підстави для визнання договору недійсним.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 11.04.2016.

Суддя В.О. Демидов