Рішення № 57096566, 04.04.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 квітня 2016 р. Справа № 902/92/16

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Сидоренко О.О.,

представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність №01/20-10 від 28.01.2016р., паспорт серії ВМ 1279568 виданий Стахановським МВУМВС України в Луганській області від 23.07.1999р.;

відповідача: ОСОБА_2, договір про надання правової допомоги від 23.02.2016р., посвідчення адвоката №153 від 08.06.2011р;

ОСОБА_3, пспорт серії АВ № 987788, виданий Теплицьким РВ УМВС України у Вінницькій області 07.06.2012р. (директор);

інших: ОСОБА_4, паспорт серії АА №067039, виданий Теплицьким РВ УМВС України у Вінницькій області 20.10.1995 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: публічного акціонерного товариства "Банк" Демарк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вул. Комсомольська, 28, м. Чернігів, 14000)

до: сільськогосподарського виробничого кооперативу "Залузький" (вул. Молодіжна, б. 1, с. Залужжя, Теплицький район, Вінницька область, 23806)

про стягнення 1772342 грн 75 коп.,

В С Т А Н О В И В:

публічне акціонерне товариство "Банк" Демарк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з сільськогосподарського виробничого кооперативу "Залузький" 1772342 грн 75 коп.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 04.02.2016р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/92/16 з призначенням її до розгляду.

Відповідно до ухвал суду від 23.02.2016р., 09.03.2016р. та 22.03.2016р. розгляд справи відкладався з обєктивних причин (через неподання сторонами витребуваних судом доказів та необхідність витребування нових).

В судовому засіданні 04.04.2016р. представник позивача заявлений позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, додаткових письмових поясненнях від 01.04.2016р. (вх. №06-52/3010/16 від 04.04.2016р.) та надані суду докази.

Натомість представники відповідача позов не визнали та просили суд відмовити в його задоволенні з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву від 09.03.2016р. (вх. №06-52/2026/16 від 09.03.2016р.) та запереченнях на позов від 22.03.2016р. (вх. №06-52/2563/16 від 22.03.2016р.). Зокрема, останніми зазначено, що після введення у ПАТ «Банк» Демарк» тимчасової адміністрації та у звязку із початком процедури ліквідації Вінницьке відділення ПАТ «Банк» Демарк» було закрито і рахунки зазначені у п. 3.8 Договору, на які позичальник зобовязаний здійснювати погашення кредиту та інших платежів також були заблоковані банком в односторонньому порядку без погодження із СВК «Залузький». Оскільки банк після закриття рахунків не звертався до СВК «Залузький» з пропозицією внести зміни до кредитного договору у звязку із блокуванням зазначених рахунків, на які позичальник за договором зобовязаний здійснювати погашення кредиту та інших платежів, то прострочення позичальника виникло з вини банку, який з власної ініціативи і без погодження з боржником заблокував рахунки та позбавив позичальника можливості виконання грошового зобовязання відповідно до умов договору шляхом перерахування коштів на визначені договором рахунки. Також відповідач зазначає, що банк нарахував відсотки, однак не надав доказів того, що він переніс залишок непогашеної в строк заборгованості за кредитним договором на рахунок прострочених кредитів, тобто не довів наявності обставин, за яких відсотки мають нараховуватися за ставкою 40% річних. Крім того, банк не виконав обовязку щодо письмового повідомлення позичальника про зміну процентної ставки не пізніше як за 15 календарних днів з дати, з якої застосовуватиметься нова ставка, тому останній немає права нараховувати відсотки за ставкою 40% річних. Водночас відповідач у своєму відзиві на позовну заяву також просить суд, зважаючи на те, що банк не зазнав збитків і СВК «Залузький» виконав свої зобовязання із погашення суми кредиту в повному обсязі та сплатив банку відсотки за користування кредитом та штрафні санкцій, зменшити розмір заявленої позивачем до стягнення пені.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

20.02.2013р. між публічним акціонерним товариством Банк Демарк (позивач, банк) та сільськогосподарським виробничим кооперативом Залузький (відповідач, позичальник) укладено кредитний договір №1-078, згідно із п. 3.1. якого відповідно до положень та умов договору банк відкриває позичальнику кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 2400000,00 грн, строком по 27 лютого 2014 року та графіком зниження ліміту кредитування, визначеного Додатком №1, який є невід'ємною частиною договору.

Згідно із п. 3.2. Договору кредит надається позичальнику для поповнення обігових коштів та забезпечення поточної діяльності.

Позичальник зобов'язаний погасити кредит у строк по 27 лютого 2014 року шляхом перерахування коштів на рахунок, вказаний у п.3.8. Договору. Строки передбачені договором є обов'язковими для позичальника. Позичальник за користування кредитом сплачуватиме банку відсотки у розмірі 24% річних. Такі відсотки нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом, з розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування відсотків на основі банківського року ( 360 днів у році) і підлягають сплаті в строк по останній робочий день звітного місяця. У випадку несплати процентів, сума боргу за відсотками відноситься на рахунок несплачених в строк відсотків. Відсотки, нараховані в кінцевий рахунок, підлягають сплаті одночасно з поверненням кредиту (п.п. 3.4-3.5.1. Договору).

Відповідно до п. 3.7.3. Договору якщо сума, що вноситься у рахунок погашення кредиту та сплати відсотків та інших платежів недостатня для погашення кредиту разом з відсотками та іншими платежами, то платежі за договором здійснюються у такому порядку: в першу чергу сплаті підлягаю комісійні винагороди, в другу чергу сплаті підлягають відсотки, після їх погашення сплаті підлягає сума кредиту.

Якщо за цим Договором виникає прострочена заборгованість по сплаті Кредиту, відсотків або інших платежів то погашення здійснюється в наступному порядку:

- прострочені платежі по погашенню комісійних винагород;

- пеня за несвоєчасну сплату комісійних винагород;

- прострочені платежі по сплаті відсотків за користування кредитом;

- штрафи за порушення умов цього Договору;

- прострочені платежі по погашенню основного боргу;

- пеня за несвоєчасне погашення основного боргу.

Розділом VII Договору сторони передбачили відповідальність позичальника.

Зокрема, згідно із п. 7.3 Договору у разі порушення графіку погашення кредиту зазначеного в додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору, банк переносить залишок не погашеної в строк заборгованості за кредитом на рахунок прострочених кредитів, у цьому разі позичальник сплачує банку за простроченою заборгованістю за кредитом підвищену процентну ставку 40% річних.

Відповідно до п. 7.4. Договору у разі порушення строків погашення кредиту, банк має право стягнути з позичальника пеню за кожний день прострочки, включаючи день проплати. Пеня нараховується на суму прострочених платежів за кредитом із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості по дату здійснення платежу за кредитом у повному обсязі, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Пунктом 7.5. Договору встановлено, що у разі порушення строку сплати відсотків за кредитом банк має право стягнути з позичальника пеню за кожний день прострочки, включаючи день проплати. Пеня нараховується на суму несплачених своєчасно відсотків із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості і по дату повного погашення заборгованості по відсотках, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У п. 7.6. Договору сторонами визначено, що у разі порушення строку сплати платежів визначених п.3.9.4., 4.1 Договору банк має право стягнути з позичальника пеню за кожний день прострочки, включаючи день проплати. Пеня нараховується на суму несплаченої своєчасно комісії із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості і по дату повного погашення заборгованості з платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.11. Договору сплата пені та штрафу не звільняє позичальника від обов'язку щодо відшкодування банку збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов цього договору та/або гарантійних документів. Збитки підлягають стягненню в повній сумі понад пеню.

Кредитний договір набуває чинності з дати його підписання повноважними представниками позичальника та банку. Договір залишається чинним до дати повної сплати позичальником банку заборгованості за кредитом та інших платежів відповідно до умов договору (п. 8.1. Договору).

Також, як слідує з матеріалів справи, в подальшому сторонами підписувались додаткові правочини до кредитного договору №1-078 від 20.02.2013 р.:

-Договір №1 від 16.04.2013 р., яким п.3.1 кредитного договору викладено в наступній редакції: "Відповідно до положень та умов цього Договору банк відкриває позичальнику кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 2700000,00 грн. (два мільйони сімсот тисяч гривень 00 коп.), строком по 27.02.2014 р. та графіком зниження ліміту кредитування, згідно з додатком №2 до цього договору". Крім того, викладено в новій редакції п.7.3 кредитного договору: "У разі порушення графіку погашення кредиту, зазначеного в Додатку №2, банк переносить залишок непогашеної в строк заборгованості за кредитом на рахунок прострочених кредитів, у цьому разі позичальник сплачує банку за простроченою заборгованістю за кредитом підвищену процентну ставку - 40% річних".

-Договір №2 від 30.01.2014р., яким змінено п.3.1. Договору та викладено його в наступній редакції: "Відповідно до положень та умов цього Договору банк відкриває позичальнику кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 2400000,00 грн. (два мільйони чотириста тисяч гривень 00 коп.), строком користування до 30.01.2015 р. та графіком зниження ліміту кредитування, визначеного Додатком №3, який є невід'ємною частиною цього Договору".

-Договір №3 від 17.04.2014 р., котрим п.3.1 Договору викладено в слідуючій редакції: "Відповідно до положень та умов цього Договору банк відкриває позичальнику кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 2800000,00 грн. (два мільйони вісімсот тисяч гривень 00 коп.), строком користування по 30.01.2015 р. та графіком зниження ліміту кредитування, визначеного Додатком №4, який є невід'ємною частиною цього Договору".

-Договір №4 від 30.07.2014 р., яким викладено у наступній редакції п.3.5.1. Договору: "Позичальник за користування кредитом сплачуватиме банку відсотки у розмірі 24,0% річних, а починаючи з 28.07.2014 р. - у розмірі 26,0% річних. Такі відсотки нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом, із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування відсотків на основі банківського року (360 днів у році) і підлягають сплаті в строк по останній робочий день звітного місяця. У випадку несплати процентів, сума боргу за відсотками відноситься на рахунок несплачених в строк відсотків. Відсотки, нараховані в кінцевий рахунок, підлягають сплаті одночасно з поверненням кредиту.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 22.10.2015р. у справі №902/80/15 позов публічного акціонерного товариства "Банк" Демарк" до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Залузький" про стягнення заборгованості за кредитним договором №1-078 від 20.02.2013 р. задоволено повністю: стягнуто з сільськогосподарського виробничого кооперативу "Залузький" на користь публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб строкову заборгованість за кредитом 400000грн; прострочену заборгованість за кредитом 2100000 грн; заборгованість за простроченими відсотками 190611 грн 07 коп.; заборгованість за строковими відсотками 53705 грн 56 коп.; пеню за несвоєчасне погашення відсотків 7027 грн 36 коп.; пеню за несвоєчасне погашення кредиту 79857 грн 49 коп.; стягнуто з сільськогосподарського виробничого кооперативу "Залузький" в дохід спеціального фонду Державного бюджету України 56624 грн 02 коп. судового збору.

Вказане рішення на момент розгляду даної справи набуло законної сили. А тому в силу ст. 35 ГПК України є преюдиціальним для розгляду цієї справи в частині підтвердження наявності заборгованості, виходячи із якої позивачем заявлено до стягнення з відповідача відсотки та пеню.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем вказаного рішення господарського суду Вінницької області у справі №902/80/15, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з останнього 953844 грн 41 коп. заборгованості за простроченими відсотками; 46583 грн 11 коп. заборгованості за строковими відсотками; 172499 грн 77 коп. пені за несвоєчасне погашення відсотків та 599415 грн 46 коп. пені за несвоєчасне погашення кредиту.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору, суд дійшов висновку, що між сторонами укладено кредитний договір, правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовується положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із ч. 1 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор- прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1, 3 ст.202 ГК України передбачено, що господарське зобовязання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином. До відносин щодо припинення господарських зобовязань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст.202-205 ГК України, ст.ст.599-601, 604-609 ЦК України.

Зокрема, згідно із положеннями ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками та заборгованості за строковими відсотками є правомірними та обґрунтованими, з огляду на що задовольняються судом в повному обсязі: 953844 грн 41 коп. заборгованість за простроченими відсотками за період з 21.01.2015р. по 31.12.2015р. та 46583 грн 11 коп. заборгованість за строковими відсотками за період з 01.01.2016р. по 26.01.2016р.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 172499 грн 77 коп. пені за несвоєчасне погашення відсотків за період з 25.07.2015р. по 25.01.2016р. та 599415 грн 46 коп. пені за несвоєчасне погашення кредиту за період з 20.07.2015р. по 20.01.2016р., в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно із ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 7.4. Договору визначено, що у разі порушення строків погашення кредиту, банк має право стягнути з позичальника пеню за кожний день прострочки, включаючи день проплати. Пеня нараховується на суму прострочених платежів за кредитом із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості по дату здійснення платежу за кредитом у повному обсязі, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.5. Договору у разі порушення строку сплати відсотків за кредитом банк має право стягнути з позичальника пеню за кожний день прострочки, включаючи день проплати. Пеня нараховується на суму несплачених своєчасно відсотків із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості і по дату повного погашення заборгованості по відсотках, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, пунктом 7.5. Договору сторони погодили збільшення строку нарахування пені, ніж визначено у ч. 6 ст. 232 ГК України, тобто фактично визначили строк з моменту виникнення простроченої заборгованості по дату повного погашення заборгованості по відсотках, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 15.04.2015р. по справі №3-53гс15.

А тому, з огляду на вищезазначене, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 599415 грн 46 коп. пені за несвоєчасне погашення кредиту та 172499 грн 77 коп. пені за несвоєчасне погашення відсотків є правомірними та обґрунтованим, оскільки відповідають умовам укладеного кредитного договору та чинного законодавства України.

Водночас відповідач у своєму відзиві на позовну заяву від 09.03.2014р. (вх. №06-52/2026/16 від 09.03.2016р.) також просить суд, зважаючи на те, що банк не зазнав збитків і СВК «Залузький» виконав свої зобовязання із погашення суми кредиту в повному обсязі та сплатив банку відсотки за користування кредитом та штрафні санкцій, зменшити розмір заявленої позивачем до стягнення пені (у випадку якщо суд дійде висновку про її стягнення).

З врахуванням досліджених у справі обставин, суд прийшов до висновку про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені, з огляду на таке.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", в якому зазначається, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Окрім того, у п. 7 оглядового листа Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ) від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 вказано: положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені, суд взяв до уваги той факт, що сільськогосподарський виробничий кооператив «Залузький» виконав свої зобовязання згідно рішення господарського суду Вінницької області від 22.10.2015р. у справі №902/80/15 з погашення строкової заборгованості за кредитом та простроченої заборгованості за кредитом; банком не зазнав значних збитків, оскільки на його користь відповідачем повернуто суму кредиту, при цьому також сплачено відсотки за користування кредитом та пеню. Крім того, також взято до уваги значний розмір заявленої позивачем до стягнення з відповідача пені.

А тому, з огляду на викладене, суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує пеню на 20% та стягує з відповідача: 137999 грн 82 коп. пені за несвоєчасне погашення відсотків та 479532 грн 36 коп. пені за несвоєчасне погашення кредиту.

Що стосується заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву від 09.03.2016р. (вх. №06-52/2026/16 від 09.03.2016р.) та запереченнях на позов від 22.03.2016р. (вх. №06-52/2563/16 від 22.03.2016р.), то вони не беруться судом до уваги, оскільки не спростовують обставин, встановлених судом під час розгляду даної справи.

Так, судом оцінуються критично твердження відповідача відносно того, що після введення у ПАТ «Банк» Демарк» тимчасової адміністрації у звязку із початком процедури ліквідації банком було заблоковано в односторонньому порядку без погодження із СВК «Залузький» рахунки зазначені у п. 3.8 Договору, на які позичальник зобовязаний здійснювати погашення кредиту та інших платежів, що позбавило відповідача в свою чергу здійснити виконання свого зобовязання щодо погашення боргу на рахунки визначені договором, з огляду на наступне.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 25.09.2014 року №600 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26.09.2014 №102 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Банк "Демарк", згідно з яким з 29.09.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в публічне акціонерне товариство "Банк "Демарк".

Постановою Правління Національного банку України № 66 від 30 січня 2015 року відкликано банківська ліцензія Банку "Демарк" та розпочато процедуру ліквідації.

Банк в стані тимчасової адміністрації та ліквідації в своїй діяльності користується виключно спеціальним законом - Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Положенням "Про виведення неплатоспроможного банку з ринку" (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за №1581/21893 від 14.09.2012 р.).

Згідно із пп.2.17 п.2 розділу V Положення уповноважена особа Фонду на ліквідацію банка з дня її призначення вживає таких заходів: здійснює відкриття накопичувального рахунку.

Відповідно до п.п. 3.2 п.3 розділу V Положення з метою забезпечення процедури ліквідації уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку ініціює відкриття накопичувального рахунку неплатоспроможного банку у національній валюті та іноземній валюті (за необхідності) в територіальному управлінні НБУ або в Операційному управлінні НБУ.

За змістом п.п. 3.3 п.3 розділу V Положення після відкриття накопичувального рахунку за розпорядженням уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку залишок коштів із кореспондентського рахунку банку перераховується на накопичувальний рахунок і вживаються заходи щодо закриття кореспондентського рахунку такого банку та виключення його з учасників системи електронних платежів (СЕП) у порядку, визначеному нормативно- правовим актом, НБУ, що визначає порядок міжбанківського переказу грошей в Україні в національній валюті, а також повертаються кредиторам розрахункові документи, що не сплачені в строк з вини банку, що враховувалися на відповідному позабалансовому рахунку (якщо такий облік вівся в територіальному управлінні НБУ за договором з таким банком).

Змістом п.п 3.4. п.3 розділу V Положення передбачено, що на накопичувальний рахунок банку зараховуються кошти такого банку і надходження на його користь. З цього рахунку проводяться розрахунки з кредиторами й оплата витрат на здійснення процедури ліквідації.

Листом №05/28-420 від 12.02.2015р. публічне акціонерне товариство "Банк" Демарк" повідомило сільськогосподарський виробничий кооператив "Залузький" про зміну платіжних реквізитів для виконання платіжних зобов"язань перед банком.

На переконання відповідача, слід відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки банк не звернувся до нього з пропозицією внести зміни у кредитний договір в частині реквізитів розрахункових рахунків, на які необхідно сплачувати кошти, у звязку із чим СВК «Залузький» було позбавлено можливості виконувати належним чином зобовязання щодо сплати коштів у визначений договором спосіб, тобто мало місце прострочення кредитора, на час якого боржник може не виконувати покладені на нього зобовязання.

Проте дані твердження не ґрунтуються на вимогах законодавства, з огляду на слідуюче.

Так, відповідно до ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.

Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Аналізуючи дії позивача в контексті вказаної вище статті Кодексу, суд переконаний у тому, що кредитор не вважається таким, що прострочив, оскільки він не відмовлявся прийняти належне виконання, більше того він не вчиняв дій, які б обєктивно перешкоджали виконати відповідачу належним чином зобовязання. Навпаки позивач в силу вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Положенням "Про виведення неплатоспроможного банку з ринку" повідомляв відповідача про реквізити єдиного накопичувального рахунку і останньому про це було відомо.

У свою чергу відповідач, посилаючись на прострочення кредитора, не надав доказів, що позивач відмовлявся прийняти належне виконання та перешкоджав належному виконанню зобовязання, що є основним критерієм у застосуванні ст.613 ЦК України. На думку суду, не внесення змін у договір в частині реквізитів розрахункових рахунків не може бути перешкодою для належного виконання боржником своїх зобовязань зі сплати кредитної заборгованості, адже в даному випадку положеннями спеціального законодавства, що регулює правовідносини з тимчасової адміністрації та ліквідації банків, передбачено, що існує єдиний накопичувальний рахунок, на котрий мають надходити кошти, у тому числі і від боржників для належного виконання ними своїх зобовязань.

Крім того, суд також залишає поза увагою доводи відповідача щодо застосування підвищеної процентної ставки (40%) за кредитом, оскільки п.7.3. Договору чітко передбачено, що у разі порушення графіку погашення кредиту, банк переносить залишок непогашеної в строк заборгованості за кредитним договором на рахунок прострочених кредитів, у цьому разі позичальник сплачує банку за простроченою заборгованістю за кредитом підвищену процентну ставку - 40% річних.

Таким чином, зі змісту даного пункту Договору чітко вбачається, що залишок непогашеної заборгованості переноситься на рахунок прострочених кредитів у разі порушення графіку погашення кредиту. Як наслідок такого, банк застосовує підвищену процентну ставку. При цьому додаткового повідомлення боржника про застосування підвищеної процентної ставки, договором не передбачено. До того ж, вказане неможливо зробити з огляду на те, що банку заздалегідь не може бути відомо чи порушить боржник графік погашення кредиту чи ні. А відтак, твердження відповідача щодо відсутності у банку права нарахування відсотків за підвищеною процентною ставкою є також безпідставними.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Таким, з огляду на вищевикладене, заявлені позивачем до стягнення позовні вимоги підлягають задоволенню судом частково.

Судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України. При цьому суд враховує п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якій вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з сільськогосподарського виробничого кооперативу "Залузький" (вул. Молодіжна, б. 1, с. Залужжя, Теплицький район, Вінницька область, 23806, код 30807916) на користь публічного акціонерного товариства "Банк" Демарк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вул. Комсомольська, 28, м. Чернігів, 14000, накопичувальний рахунок №32074106701024 в операційному департаменті Національного банку України, МФО 300001, отримувач Банк «Демарк», код ЄДРПОУ 19357516) 953844 грн 41 коп. заборгованості за простроченими відсотками, 46583 грн 11 коп. заборгованості за строковими відсотками, 137999 грн 82 коп. пені за несвоєчасне погашення відсотків, 479532 грн 36 коп. пені за несвоєчасне погашення кредиту та 26585 грн 14 коп. витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні 119883 грн 10 коп. пені за несвоєчасне погашення кредиту та 34499 грн 95 коп. пені за несвоєчасне погашення відсотків відмовити.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11 квітня 2016 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи