Рішення № 57096357, 04.04.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 квітня 2016 р. Справа № 902/60/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Піротехнічне гастрольне агенство "СОЮЗ", м.Вінниця

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "УК-ЕСКАР", м.Вінниця

про стягнення боргу в сумі 143 080,56 грн

За участю секретаря судового засідання Віннік О.В.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1, директор, паспорт серії АА № 957870 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 25.03.1999 р.

відповідача: ОСОБА_2, договір про надання правової допомоги № 12/01/2016 від 12.01.2016 р., посвідчення адвоката.

інші особи: ОСОБА_3, посвідчення водія серії АВВ015828 від 11.07.2007 р., помічник адвоката ОСОБА_2

інші особи: ОСОБА_4, паспорт серії АВ188099, виданий Староміським РВ УМВС України у Вінницькій області 15.06.2001 р., бухгалтер Приватного підприємства "Піротехнічне гастрольне агенство "СОЮЗ".

ВСТАНОВИВ :

Приватним підприємством "Піротехнічне гастрольне агенство "СОЮЗ"" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "УК-ЕСКАР" про стягнення 143 080,56 грн , з яких 82 606,66 грн боргу, 6 805,25 грн 3 % річних, 36 683,08 грн інфляційних втрат, 16 985,57 грн пені в зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору про охорону об'єктів № 2 від 13.06.2012 р. в частині оплати наданих послуг.

Ухвалою суду від 21.01.2016 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/60/16 та призначено до розгляду на 10.02.2016 р.

08.02.2016 р. відповідачем до суду, з поміж інших витребуваних доказів, подано відзив в якому останній позовні вимоги не визнає та просить в їх задоволенні відмовити з мотивів наведених в ньому.

Ухвалою від 10.02.2016 р. розгляд справи відкладено до 25.02.2016 р., а ухвалою від 25.02.2016 р. по 16.03.2016 р., а ухвалою від 16.03.2016 р. до 01.04.2016 р. з метою витребування нових доказів.

Останньою ухвалою також було продовжено строк вирішення спору на 15 днів.

В судовому засіданні 01.04.2016 р. судом було оголошено перерву до 04.04.2016 р. з метою надання учасниками судового процесу усіх необхідних доказів для вирішення даного спору по суті.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні 04.04.2016 р. позивачем подано заяву про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 36 683,08 грн.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Виходячи із змісту заявленого позову судом встановлено, що предметом заявленого позову являється вимога про стягнення 143 080,56 грн , з яких 82 606,66 грн боргу, 6 805,25 грн 3 % річних за період з 01.11.2012 р. по 10.12.2015 р., 36 683,08 грн інфляційних втрат за період з 01.11.2012 р. по 10.12.2015 р., 16 985,57 грн пені за період з 30.04.2015 р. по 30.11.2015 р.

В якості підстави позовних вимог позивач посилається на наявність укладеного 13.06.2013 р. з відповідачем договору № 2 про охорону об'єктів, його фактичне виконання за період з моменту укладення по 08.09.2015 р. включно та прострочення оплати наданих послуг та часткову оплату наданих послуг відповідачем.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, письмових поясненнях від 08.02.2016 р., від 16.03.2016 р., від 01.04.2016 р., від 04.04.2016 р. проти заявленого позову заперечує та просить в його задоволенні відмовити у повному обсязі з наступних підстав:

- сума боргу відповідача перед позивачем погашена шляхом проведення зарахування зустрічних грошових вимог, які виникли на підставі п.6.3 Договору;

- вимоги про стягнення 12 206,66 грн заборгованості за послуги надані у вересні 2015 року безпідставні, оскільки сторонами не підписано акт здачі-приймання робіт (надання послуг);

- під час надання охоронних послуг було скоєно крадіжку майна на суму 206 591,00 грн;

- сума наданих позивачем послуг менша суми здійсненої відповідачем оплати виходячи із змісту договору та додаткових угод щодо вартості послуг (а.с.80-83, 202, т.1).

25.02.2016 р. відповідачем подано до суду заяву про застосування строків позовної давності відносно вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат (а.с.123, т.1).

Досліджуючи та встановлюючи фактичні обставини спору судом встановлено, що між Приватним підприємством "Піротехнічне гастрольне агенство "СОЮЗ" (Охорона) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УК-ЕСКАР" (Замовник) 13.06.2012 р. укладено договір про охорону об'єктів № 2 згідно з п.1.1 якого, Замовник доручає, а Охорона бере під охорону об'єкти та їх відокремлені приміщення, перераховані в дислокації (додаток № 1) і позначені у плані (схемі) об'єктів та майна, що знаходиться в них (а.с.9-13, т.1).

Згідно з п.2.1 Договору вартість послуг складає 21 600,00 грн в місяць з урахуванням ПДВ.

Оплата за охорону здійснюється Замовником щомісячно шляхом зарахування коштів на розрахунковий рахунок Охорони на підставі рахунку та акту виконаних робіт, наданого охороною Замовнику таким чином: 50 % коштів не пізніше 0 числа поточного місяця; повний розрахунок - до 28 числа поточного місяця (п.п.2.2-2.2.2 Договору).

За умовами розділу 6 Договору останній укладається строком на 1 рік і набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 13.06.2013 р.

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що якщо до початку останнього місяця до закінчення строку дії Договору жодна зі сторін не вимагатиме його припинення, договір вважається подовженим на тих же умовах і на той же строк.

Згідно з п.7.4 Договору Охорона приймає під охорону об'єкт з 13.06.2012 р. з 08.00 годин.

Також судом встановлено, що сторонами було підписано додаткові угоди до Договору згідно з якими змінювалась вартість послуг по охороні майнового комплексу.

Зокрема, згідно з додатковими угодами до договору погоджено:

- з 28.08.2013 р. додатково почали надаватись послуги по охороні майнового комплексу розташовані за адресою Вінницька область, Могилів-Подільський район, смт Вендичани, вул.50-річчя Жовтня, будинок 51 - 1 пост охорони та загальна вартість послуг складає 32 400,00 грн, з розрахунку 10 800,00 грн за один пост охорони (а.с.14, т.1);

- Замовник визнає існування перед Охороною заборгованості за Договором в розмірі 192 000,00 грн та сплачує її за графіком починаючи з 25.04.2014 р. по 20.11.2014 р. (а.с.195, т.1);

- з 01.09.2015 р. загальна вартість послуг складає 45 755,00 грн (а.с.201, т.1).

На виконання вказаного Договору та додаткових угод до нього сторонами в якості додатків підписано дислокації, план-схеми, акти обстежень технічного стану об'єктів які передаються під охорону, інструкцію інспектора з охорони Приватного підприємства "Піротехнічне гастрольне агенство "СОЮЗ" (а.с.185-194, 196-199, т.1, а.с.81-82, 85-86, 88-100, т.2).

Судом встановлено, що за період з 13.06.2012 р. по 08.09.2015 р. Охорона надала Замовнику послуги на загальну суму 1 234 446,66 грн, які оплачені Замовником на загальну суму 1 151 840,00 грн.

Факт надання послуг та їх оплата підтверджується наявними у справі обопільнопідписаними та скріпленими печатками сторін актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), банківськими виписками, платіжними дорученнями, оборотно-сальдовими відомостями (а.с.16-20, 22-25, 84-174, т.1, а.с.4-76, т.2).

При цьому суд зауважує, що сторонами підписано та скріплено печатками сторін всі акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), за виключенням акту від 09.09.2015 р. № ОУ-000027 на суму 12 206,66 грн, який підписано лише Охороною (а.с.21, т.1).

Факт проведення розрахунків на вказану вище суму (1 151 840,00 грн) не заперечується сторонами.

Із матеріалів досліджених судом справ слідує, що позивачем на адресу відповідача направлено лист № 12 від 04.09.2015 р. в якому повідомлено останнього про наявність порушень Замовником умов Договору, зокрема щодо наявності заборгованості станом на 01.09.2015 р. в розмірі 70 400,00 грн та зазначено про припинення надання послуг з 09.09.2015 р. (а.с.26, т.1).

Листом № 13 від 24.09.2015 р. позивач повідомив відповідача про припинення надання послуг з 09.09.2015 р. та вимагав провести в 3-денний строк розрахунок за надані послуги (а.с.27, т.1).

Факт надання послуг Охороною до 08.09.2015 р. включно та надання послуг охорони з 09.09.2015 р. іншим підприємством підтверджує у своєму письмовому поясненні від 04.04.2016 р. відповідач.

У відповіді на вказані листи (№ 193 від 05.10.2015 р.) відповідач вказав на скоєння 04.09.2015 р. крадіжки розмір збитків від якої перевищує його заборгованість за отримані послуги (а.с.28, т.1).

Також у вказаному листі відповідач заявив про зарахування зустрічних грошових вимог в розмірі 91 510,00 грн, яка визначена у відповідності до п.6.3 Договору та дорівнює двохмісячній вартості послуг охорони.

Непроведення оплати після направлення вимоги спонукали позивача звернутись з даним позовом до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору охорони.

Відповідно до § 3 Глави 66 Цивільного кодексу України договір охорони є спеціальним видом зберігання. Статтею 978 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність майна, яке охороняється. Володілець такого майна зобов'язаний виконувати передбачені договором правила майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

На взаємовідносини сторін за договором охорони поширюються також положення Цивільного кодексу України, якими врегульовані відносини з надання послуг.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статті 903 названого Кодексу, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договір про надання послуг, як і договір охорони є двосторонніми, оскільки виконавець та замовник наділені як правами так і обовязками. На виконавця покладено обовязок надавати послугу і надано право на одержання відповідної плати. Замовник, у свою чергу, зобовязаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуг з боку виконавця. Тобто, оплата замовником проводиться за фактично надані послуги, якщо сторони не домовились про інше.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Заперечення наведені відповідачем у його відзиві оцінюються судом критично, оскільки є юридично неспроможними та не спростовують правомірності та обґрунтованості заявленого позову в цій частині.

Зокрема посилання відповідача на непідписання ним акту наданих послуг № ОУ-000027 від 09.09.2015 р. не може слугувати підставою для звільнення його від обов'язку щодо оплати наданих фактично послуг і не може свідчити про фактичне ненадання таких послуг позивачем.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем за вказаний період виконувались свої зобов'язання по наданню послуг охорони, що власне не заперечується сторонами.

Зокрема, відповідачем у письмових поясненнях від 01.04.2016 р. та від 04.04.2016 р. вказано про припинення надання послуг позивачем з 09.09.2015 р. без обумовлення щодо факту ненадання таких послуг за період з 01.09.2015 р. по 08.09.2015 р. включно.

Разом з тим у відзиві та письмових поясненнях відповідач вказує, що за вказаний вище період послуги надавались неналежним чином, оскільки було здійснено крадіжку майна на суму 206 591,00 грн.

На думку суду, наведений довід не може слугувати підставою для звільнення від зобов'язання по оплаті за отримані послуги з урахуванням того, що неналежне виконання зобов'язання, його порушення згідно з приписами п.4 ст.611 ЦК України може слугувати підставою для стягнення з винної особи збитків порядок відшкодування якої детально погоджено сторонами в розділах 4, 5 Договору.

Згідно статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідна наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобовязання; наявність шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинний звязок між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вина боржника.

Матеріали справи не містять доказів, що доводять наявність у діях позивача повного складу цивільного правопорушення та дотримання умов покладення відповідальності за крадіжку майна встановлених розділами 4, 5 Договору, які з поміж іншого встановлюють в якості передумови для покладення збитків на Охорону виконання певних зобов'язань Замовником, в т.ч. погодження концепції безпеки та надання Замовником постанови органів дізнання, слідства або вироку суду з приводу факту крадіжки тощо.

Наведене не позбавляє права Замовника подати позов до Охорони про відшкодування збитків заподіяних крадіжкою майна в окремому порядку.

Посилання відповідача на те, що сума наданих позивачем послуг менша суми здійсненої відповідачем оплати виходячи із змісту договору та додаткових угод щодо вартості послуг не приймається судом з огляду на таке.

Дійсно із тексту додатку до договору передбачено підвищення оплати послуг до 32 400,00 грн з 28.08.2013 р. (а.с.14, т.1).

Натомість аналіз наявних у справі доказів приводить суд до переконливого висновку про технічну помилку у написанні сторонами вказаної дати, оскільки фактично вартість таких послуг була збільшена із 28.08.2012 р.

Зокрема, 29.08.2012 р. сторонами в якості додатків було підписано дислокацію об'єктів, які передаються під охорону, якими доповнено раніше взяті під охорону об'єкти ("Птахокомлекс "Яришів" та "Птахокомбінат") ще одним об'єктом ("Агромаш"), що свідчить про збільшення кількості постів охорони з 2 до 3 (а.с.190-191, 196, т.1).

До того ж починаючи з серпня 2012 р. сторонами обопільно підписувались та скріплювались печатками акти в яких фіксувалась сума наданих послуг у розмірі 32 400,00 грн.

При цьому безпосередньо у додатку до договору визначено, що з 28.08.2013 р. додатково почали надаватись послуги по охороні майнового комплексу розташовані за адресою Вінницька область, Могилів-Подільський район, смт Вендичани, вул.50-річчя Жовтня, будинок 51 - 1 пост охорони та загальна вартість послуг складає 32 400,00 грн, з розрахунку 10 800,00 грн за один пост охорони.

Твердження відповідача про те, що сума боргу перед позивачем погашена шляхом проведення зарахування зустрічних грошових вимог, які виникли на підставі п.6.3 Договору в зв'язку із надісланням листа № 193 від 05.10.2015 р. є непереконливим та спростовується таким.

У ч.ч. 1, 2 ст.202 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Статтею 203 ГК України передбачено припинення господарського зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування, для чого достатньо заяви однієї сторони.

Із аналізу наведених норм вбачається, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

При цьому на момент подачі заяви про зарахування зустрічна однорідна вимога повинна бути існуючою та наявною.

Обґрунтовуючи наявність зустрічних однорідних вимог у розмірі 91 510,00 грн відповідач посилається на пункт 6.3 Договору відповідно до якого в разі одностороннього розірвання договору по ініціативі однієї із сторін, яка не попередила іншу сторону за два місяці, вона зобов'язана заплатити потерпілій стороні двомісячну вартість послуг охорони з дня розірвання нею договору.

Водночас згідно з п.6.4 Договору Охорона в разі не розрахунку, попереджає Замовника письмово про тимчасове припинення охорони об'єкту, якщо розрахунок не буде сплачений на протязі 3-х банківських днів. При цьому тимчасове припинення охорони об'єкту не може тривати більше як на чотири доби про що не менше як за три години. письмово повідомляє Замовника.

Пунктом 6.5 Договору встановлено, що після тимчасового припинення охорони, в разі не розрахунку або часткового розрахунку, Охорона має право розірвати договір в односторонньому порядку, при цьому не виплачуючи іншій стороні компенсаційну вартість послуг.

Як встановлено судом станом на 01.09.2015 р. заборгованість Замовника перед Охороною складала 70 400,00 грн і останній листом від 04.09.2015 р. № 12 попередив Замовника про припинення надання послуг з 09.09.2015 р.

До 09.09.2015 р. Замовником не було проведено погашення наявної заборгованості в розмірі 70 400,00 грн, а тому суд приймаючи до уваги п.6.5 Договору приходить до висновку про відсутність підстав у Замовника покладати на Охорону сплату двомісячної вартості послуг охорони і як наслідок відсутність у Замовника кредиторських вимог до Охорони в розмірі 91 510,00 грн.

З огляду на викладене вище позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача по наданим охоронним послугам в розмірі 82 606,66 грн підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані.

Також судом розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача 6 805,25 грн 3 % річних за період з 01.11.2012 р. по 10.12.2015 р. в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

За результатами розгляду вказаних вимог суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку 3 % річних за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора судом виявлено помилки у проведеному обрахунку щодо 3 % річних, які полягають у невірному визначенні періодів прострочення заборгованості, визначенні початкової суми заборгованості, оскільки при проведенні розрахунку позивачем не було враховано положення п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" згідно з яким день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

З урахуванням наведеного помилковим є визначення періоду нарахування 3 % річних на суму заборгованості по 28 число кожного місяця включно, а також включення в період прострочення боржника дати в якій було проведено часткове погашення боргу.

Також позивачем невірно визначено початкову суму заборгованості в розрахунку станом на 01.01.2013 р., оскільки ним не було враховано всіх оплат, які було здійснено відповідачем.

Окрім того, розглядаючи вимогу про стягнення 3 % річних суд дійшов висновку про те, що з огляду на період нарахування останніх (з 01.11.2012 р. по 10.12.2015 р.) у співвідношенні із датою подачі позовної заяви до суду (20.01.2016 р.) вимоги про стягнення 3 % річних за період з 01.01.2013 р. по 19.01.2013 р. включно заявлені за межами строку позовної давності про застосування якої відповідачем було подано відповідну заяву.

Приписи ст.ст.256, 257, ч.1 ст.261, ч.4 ст.267 ЦК України та подана відповідачем заява є підставою для відмови в задоволенні заявленого позову в цій частині.

Здійснивши перевірку правильності нарахування 3 % річних при перерахунку за період з 20.01.2013 р. по 10.12.2015 р. судом отримано 7 514,74 грн, в той час як позивачем заявлено до стягнення 6 805,25 грн.

Враховуючи те, що визначення ціни позову належить до виключної прерогативи позивача і на момент проведення судового засідання останнім не було подано, з поміж іншого, заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд задовольняє заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі вказаному позивачем у позовній заяві.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення з відповідача 16 985,57 грн пені за період з 30.04.2015 р. по 30.11.2015 р. суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 2.3 Договору визначено, що за прострочку платежу Замовник сплачує пеню в розмірі один відсоток від загальної суми за кожен день прострочки.

Таким чином, заявлення позивачем вимог про стягнення з відповідача пені за прострочення оплати наданих послуг є правомірним, оскільки відповідає умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку пені за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора судом виявлено помилки у проведеному обрахунку, які тотожні помилкам виявленим судом при перевірці розрахунку 3 % річних, а саме невірне визначення періодів прострочення заборгованості, включення в період прострочення боржника дати в якій було проведено часткове погашення боргу тощо.

Здійснивши перевірку правильності нарахування пені при перерахунку за період з 30.04.2015 р. по 30.11.2015 р. судом отримано 16 934,74 грн грн, в той час як позивачем заявлено до стягнення 16 985,57 грн, з огляду на що в стягненні 50,83 грн пені слід відмовити як заявлених безпідставно.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 36 683,08 грн інфляційних втрат за період з 01.11.2012 р. по 10.12.2015 р., то суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в судове засіданні 04.04.2016 р. неодноразово витребуваного ухвалами суду обґрунтованого розрахунку інфляційних втрат не надав, при тому, що останнього було попереджено, що в разі неподання без поважних причин витребуваних судом матеріалів позов може бути залишено без розгляду.

Враховуючи те, що позивачем не виконано вимог ухвал суду щодо надання документів в обґрунтування правомірності та обґрунтованості заявленого до стягнення розміру інфляційних втрат, що об'єктивно перешкоджає вирішенню спору в цій частині по суті, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по інфляційним втратам підлягають залишенню без розгляду відповідно до п.5 ч.1 ст.81 ГПК України виходячи з наступних міркувань.

У п.4.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 частини першої цієї статті можливо лише за наявності таких умов:

- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні, - в протоколі такого засідання;

- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті;

- позивач не подав документи, витребувані судом при підготовці справи до розгляду (стаття 65 ГПК) або в порядку статті 38 названого Кодексу, чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин. Отже, перш ніж залишити позов без розгляду господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність.

Поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об'єктивних, тобто не залежних від позивача, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій; при цьому береться до уваги й те, чи вживав позивач заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання позивачем процесуальних обов'язків, покладених на нього судом. Відповідні докази подаються позивачем і оцінюються господарським судом за загальними правилами статті 43 ГПК.

У разі неповідомлення позивачем таких причин, суд вправі, в залежності від конкретних обставин справи, або залишити позов без розгляду, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

З метою повного та об'єктивного з'ясування обставин спору, в тому рахунку і щодо правомірності та обґрунтованості заявленого до стягнення розміру інфляційних втрат, суд з поміж іншого вимагав позивача надати обґрунтований розрахунок за договором № 2 про надання послуг з охорони об'єктів від 13.06.2012 р. суми боргу, 3 % річних, інфляційних втрат, пені в розгорнутому вигляді з зазначенням періоду нарахування 3 % річних, інфляційних втрат, пені, суми простроченої заборгованості на яку нараховуються 3 % річних, інфляційні втрати, пеня, початок та кінець періоду прострочення (календарні дати), кількість днів прострочення (по кожній господарській операції окремо), суми нарахованих 3 % річних, інфляційних втрат, пені, суми проведених відповідачем платежів з посиланням на дату та номер платіжного документа за весь період здійснення платежів тощо.

У відповідності зі ст.115 ГПК України виконання рішень, ухвал, постанов суду на всій території України є обов'язковим.

Однак всупереч вимогам ухвал суду від 25.02.2016 р. та від 16.03.2016 р. позивач не надав обґрунтованого розрахунку у форматі витребуваного судом.

Суд зауважує, що позивачем 01.04.2016 р. та 04.04.2016 р. надано суду, окрім розрахунку долученого до позовної заяви, також ще два розрахунки суми боргу.

Однак співставлення даних розрахунків свідчить про розбіжність кінцевих сум за вимогами про стягнення 3 % річних та пені.

Також у розрахунку інфляційних втрат позивачем допущено помилки, оскільки при обрахунку останніх до періоду прострочення боржника не включено місяці в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)

Окрім того, проведення нарахування інфляційних втрат на суму боргу яка існувала на кінець місяця із врахуванням умов договору щодо порядку проведення розрахунку (до 28 числа поточного місяця) позивачем не було враховано рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р.

Слід вказати, що відповідно до ст.43 ГПК України судочинство в господарських судах України здійснюється на засадах змагальності, а сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Стаття 33 ГПК України зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За вказаних обставин суд вбачає, що позивач без поважних причин не подав витребуваного судом обґрунтованого розрахунку інфляційних втрат, оскільки поважними визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами.

Неподання розрахунку інфляційних втрат складеного у відповідності до наведених вище вимог позбавляє суд можливості, у відповідності зі ст.ст. 43, 75 ГПК України, повно, всебічно та об'єктивно оцінити заявлений позов, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та вирішити спір в частині стягнення інфляційних втрат за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

З огляду на викладене, суд дійшов переконливого висновку про необхідність залишення без розгляду позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат.

Принагідно суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.81 ГПК України позивач має право знову звернутися з вказаним позовом до господарського суду в загальному порядку після усунення обставин, що зумовили його залишення без розгляду.

Залишаючи позов без розгляду у вказаній частині судом прийнято до уваги відповідну заяву позивача, яка подана ним 04.04.2016 р.

За таких обставин, суд дійшов висновку часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо залишення позову без розгляду в частині вимоги про стягнення інфляційних втрат та часткової відмови у стягненні пені.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

При цьому з огляду на те, що спір доведено до суду внаслідок його неправильних дій суд дійшов висновку про покладення витрат на сплату судового збору на відповідача і в частині вимоги про стягнення інфляційних втрат, яка залишена судом без розгляду.

При розподілі судових витрат судом враховано, що відповідно до п.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Судом встановлено, що в підтвердження факту надання послуг саме адвокатом позивачем надано договір № 12/01/2016 від 12.01.2016 р. про надання правової допомоги укладеним з адвокатом ОСОБА_5, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 802 від 22.01.2013 р., квитанцію № 12/01/2016/1 від 12.01.2016 р. про сплату 10 000,00 грн гонорару (а.с.45-50, т.1).

Згідно з приписами п. 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

З огляду на вищевикладене, а також враховуючи час витрачений адвокатом на розгляд справи, кількість судових засідань з участю адвоката, складність заявленого позову та ціну позову, недоліки у проведених розрахунках пені, 3 % річних, інфляційних втрат, суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат понесених позивачем за надані послуги адвоката в розмірі 3 000,00 грн.

ОСОБА_3 того, при розподілі судових витрат, судом враховано положення норм чинного законодавства щодо повернення позивачу з Державного бюджету України сплаченого судового збору.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України " Про судовий збір" в разі зменшення розміру позовних вимог абовнесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Судом встановлено, що при зверненні з позовом до суду позивачем сплачено судовий збір у більшій сумі ніж передбачено чинним законодавством на 00,01 грн.

Так, виходячи із ціни позову в розмірі 143 080,56 грн позивач мав сплатити з урахуванням приписів Закону України "Про судовий збір" 2 146,21 грн, натомість ним сплачено 2 146,22 грн.

Представником позивача не подано клопотання про повернення з Державного бюджету України зайво сплаченої суми судового збору в зв'язку зі сплатою його в більшому розмірі ніж передбачено, з огляду на що дане питання не вирішується судом в даному судовому засіданні, що не позбавляє права останнього звернутись в подальшому до суду з відповідним клопотанням.

04.04.2016 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 48, 49, п.5 ч.1 ст.81, ст.ст.82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ук-Ескар", вул.Чехова, 12-А, м.Вінниця, 21000 (ідентифікаційний код - 37980114) на користь Приватного підприємства "Піротехнічне гастрольне агенство "Союз", АДРЕСА_1, 21029 (ідентифікаційний код - 13335759) 82 606 грн 66 коп. - боргу, 6 805 грн 25 коп. - 3% річних, 16 934 грн 74 коп. - пені, 3 000 грн 00 коп. відшкодування витрат повязаних зі сплатою послуг адвоката, 2 145 грн 45 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою судового збору.

3. У стягненні 50 грн 83 коп. пені відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Позов Приватного підприємства "Піротехнічне гастрольне агенство "Союз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ук-Ескар" в частині вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 36 683 грн 08 коп. залишити без розгляду.

Повне рішення складено 11 квітня 2016 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.