Ухвала суду № 57095249, 12.04.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/5360/15 Головуючий у 1-й інстанції: Мишенко В.В. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

12 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2.) звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - Відповідач-1, УМВС в Черкаській області), Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - Відповідач-2, ГУ Нацполіції в Черкаській області) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ УМВС в Черкаській області від 06.11.2015 року №312 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- поновити Позивача на посаді дільничного інспектора міліції сектору ДІМ Корсунь-Шевченківського РВ УМВС України в Черкаській області;

- зобов'язати Відповідача-1 працевлаштувати ОСОБА_2, шляхом переведення її на службу до поліції;

- зобов'язати Відповідача-2 прийняти ОСОБА_2 на службу в поліцію та надати рівнозначну посаду, на якій остання перебувала в Корсунь-Шевченківському РВ УМВС України в Черкаській області.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 22.02.2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що законодавчо закріплена можливість звільнення особи за умови її перебування у відпустці без виявлення останньою у встановлений строк бажання бути прийнятою на службу в поліцію свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Наголошує на застосуванні судом норм права, які спірні правовідносини не регулюють, неврахуванні прямої законодавчої заборони на звільнення жінок, що мають дітей, віком до шести років, а також бажання Позивача проходити службу в поліції. Крім того, підкреслює необґрунтоване незастосування судом приписів Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Звертає увагу суду на безпідставний вихід Черкаським окружним адміністративним судом за межі позовних вимог в частині поновлення на посаді працівника.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у відкритому судовому засіданні без фіксації технічними засобами у відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Позивач у період з 16.07.2010 року проходила службу в органах МВС України. У період з 12.02.2015 року по 10.08.2016 року ОСОБА_2 згідно наказу УМВС в Черкаській області від 13.12.2015 року №35о/с було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, яку наказом Відповідача-1 від 14.08.2015 року №221 о/с (а.с. 40) продовжено до 10.02.2016 року.

Наказом УМВС в Черкаській області від 06.11.2015 року №312 о/с старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 - дільничного інспектора міліції сектору ДІМ Корсунь-Шевченківського районного відділу на підставі Закону України «Про Національну поліцію» було звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п. 64 «г» (через скорочення штатів) (а.с. 39). Крім того, Відповідачем-1 06.11.2015 року було складено повідомлення №14/17-4388 про звільнення з органів внутрішніх справ (а.с. 42).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень ст. 18 Закону України «Про міліцію», а також Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», прийшов до висновку, що оскільки в силу закону перебування працівника міліції у відпустці не перешкоджає звільненню такої особи з органів внутрішніх справ за умови невиявлення останнім у встановлений строк бажання проходити службу в органах поліції, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Водночас питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про міліцію».

Статтею 18 вказаного Закону України «Про міліцію» передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114 (далі - Положення №114).

Аналогічний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15.

При цьому Апелянтом вірно зазначено, що на момент прийняття Відповідачем-1 оскаржуваного наказу від 06.11.2015 року №317 о/с був чинний Закон України «Про міліцію». Разом з тим, останнім не враховано, що відповідно до п. 1 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон) цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Вказаний Закон опублікований в офіційному виданні «Голос України» 06.08.2015 року, а відтак набрав чинності 07.11.2015 року окрім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набрали чинності 07.08.2015 року.

Відтак, оскільки саме приписами пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України «Про Національну поліцію» визначено особливості перехідного періоду реформування органів внутрішніх справ та процедуру звільнення працівників міліції, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме наведені норми.

Аналогічна позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15, де вказано, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

З урахуванням наведеного судова колегія вважає помилковим твердження Апелянта про те, що судом першої інстанції помилково не застосовано до спірних правовідносин приписи ч. 3 ст. 184 КЗпП України в частині встановлення особливостей звільнення у зв'язку з повною ліквідацією підприємства жінок, які мають дітей віком до шести років, з обов'язковим працевлаштуванням.

Так, відповідно до п. 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Відтак, як вірно зазначив суд першої інстанції, з 07.08.2015 року Позивач вважається таким, що попереджений про можливе звільнення через скорочення штатів.

Пунктом 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону закріплено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Тобто, положеннями Закону закріплено право працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, відповідають вимогам до поліцейських, а також упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону могли бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Водночас, в силу п. 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

При цьому законодавцем у п. 11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону імперативно закріплено, що перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Судовою колегією враховується, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки» видом відпустки є, зокрема, відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Приписи п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки» визначають, що відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію «дитина-інвалід підгрупи А» - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.

Тобто, перебування Позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку охоплюється поняттям: «перебування працівника міліції у відпустці», а відтак не є перешкодою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» Закону.

Посилання Апелянта на неврахування судом першої інстанції факту виявлення ОСОБА_2 бажання проходити службу в органах поліції, судовою колегією оцінюється критично з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Позивач 17.11.2015 року (вх. №1/П-106) (а.с. 7) звернулася до т.в.о. начальника ГУ Нацполіції в Черкаській області із заявою про прийняття на службу до поліції та призначити на посаду інспектора поліції Корсунь-Шевченківського відділення Звенигородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області.

Разом з тим, як вірно наголосив Черкаський окружний адміністративний суд, вказана заява була подана не до УМВС в Черкаській області, а до ГУ Нацполіції в Черкаській області. Крім того, остання була подана поза межами імперативно встановленого законодавцем тримісячного строку, який сплинув 06.11.2015 року. При цьому, зі змісту копії довідки УМВС в Черкаській області від 04.02.2016 року №14/9-45 (а.с. 43), випливає, що рапорт ОСОБА_2 про звільнення з органів внутрішніх справ у зв'язку з переходом у встановленому порядку на службу до Національної поліції України, до відділу кадрового забезпечення Відповідача-1 не надходив та в журналі вхідної кореспонденції не реєструвався.

З урахуванням наведеного судова колегія повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що без волевиявлення особи про продовження служби в органах Нацполіції України протягом встановленого тримісячного строку з дня опублікування Закону, перебування останньої у відпустці по догляду за дитиною не є перешкодою для звільнення з органів внутрішніх справ на підставі «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Національну поліцію», а відтак відсутні підстави для визнання протиправним та скасування наказу УМВС в Черкаській області від 06.11.2015 року №312 о/с в частині звільнення Позивача в запас за п. 64 «Г» (через скорочення штатів).

Згідно пп. «г» п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року №730 фактично ліквідовано територіальні органи МВС України в тому числі і Корсунь-Шевченківський районний відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, а наказом МВС України від 06.11.2015 року №1388 «Про організаційно-штатні питання» скасовано всі штати та скорочено усі посади в УМВС в Черкаській області, а відтак подальше проходження Позивачем служби є неможливим.

За наведених обставин суд першої інстанції обґрунтовано зазначив і про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про поновлення Позивача на посаді дільничного інспектора міліції сектору ДІМ Корсунь-Шевченківського РВ УМВС України в Черкаській області.

Щодо висновків Черкаського окружного адміністративного суду про необґрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання Відповідача-1 працевлаштувати ОСОБА_2, шляхом переведення її на службу до поліції, а ГУ Нацполіції в Черкаській області прийняти ОСОБА_2 на службу в поліцію та надати рівнозначну посаду, на якій остання знаходилася в Корсунь-Шевченківському РВ УМВС України в Черкаській області, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.10.2015 року №1118-р «Питання реформування органів внутрішніх справ України схвалено розроблену Міністерством внутрішніх справ Стратегію про органи внутрішніх справ України та Концепцію першочергових заходів реформування системи Міністерства внутрішніх справ, основним завданням якої є оптимізація структури МВС.

Зі змісту вказаної концепції випливає, що МВС України повинне мати таку структуру, щоб жодним чином не асоціюватися з «міністерством поліції», виконуючи при цьому роль цивільного та відкритого органу.

Пунктом 7 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону доручено Кабінету Міністрів України забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів.

На виконання цієї норми в межах повноважень, наданих ч. 1 ст. 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Кабінет Міністрів України постановою від 02.09.2015 року №641 оформив рішення про утворення Національної поліції України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Як вбачається зі змісту наведеної постанови Уряду України, новостворений центральний орган не є а ні правонаступником міліції, а ні структурним підрозділом МВС України, отже Національна поліція України не є правонаступником органів внутрішніх справ України.

Відповідно до ст. 1 Закону Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує МВС України.

Приписи ч. 2 ст. 42 Закону передбачають, що у разі проведення конкурсу для визначення кандидата для призначення на відповідну посаду призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції згідно з номенклатурою посад, яку затверджує МВС України та відповідно до результатів конкурсу.

Згідно ч. 1 ст. 52 Закону з метою добору осіб, здатних професійно виконувати повноваження поліції та посадові обов'язки за відповідною вакантною посадою, у випадках, передбачених цим Законом, проводиться конкурс на службу в поліції та/або на зайняття вакантної посади (далі конкурс).

З наведеного вище вбачається, що Міністерство внутрішніх справ України та його територіальні органи не наділені повноваженнями щодо призначення осіб на посади в структурі Національної поліції, а також щодо допуску осіб до участі у конкурсі на заміщення посад поліцейських.

Враховуючи, що питання щодо подальшого проходження Позивачем служби в органах Національної поліції не було вирішено в порядку, закріпленому у Прикінцевих та Перехідних положеннях Закону, а призначення на посади на службу в поліції проводиться за конкурсом, судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість позиції суду першої інстанції щодо необхідності відмови у задоволенні позову у вказаній частині.

Твердження Апелянта про те, що дана позовна вимоги не була заявлена до суду першої інстанції, що, на його думку, свідчить про безпідставний вихід суду за межі позовних вимог, судовою колегією оцінюється критично, оскільки зі змісту прийнятої Черкаським окружним адміністративним судом заяви про уточнення позовних вимог (а.с. 52) вбачається, що вимога до Відповідача-2 про прийняття на службу в поліцію та надання рівнозначної посади ОСОБА_2 до суду першої інстанції була заявлена.

Крім того, Апелянт, посилаючись на 2 підстави прийняття на службу в поліцію - прийняття на службу в поліцію шляхом видання наказів про призначення за їх згодою та шляхом проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі, не врахував, що, як було зазначено вище, положеннями Закону закріплено право працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, відповідають вимогам до поліцейських, а також упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону могли бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Тобто, наведені дві підстави прийняття на службу в поліцію були можливі за наявності таких умов: виявлення бажання працівників міліції проходити службу в поліції упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону; відповідність вимог до поліцейських, які передбачені Законом. При цьому вказані умови, як було встановлено раніше, дотримані Позивачем не були.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 165, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.