Рішення № 57085758, 11.04.2016, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/428/16-ц

Провадження № 2/344/2453/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2016 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Бабій О.М.,

секретаря Орнат Л.І.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, стягнення судових витрат, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, стягнення судових витрат.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що згідно кредитного договору № KF021748 від 12.11.2013 року відповідач ОСОБА_2 отримала в позивача в кредит грошові кошти в сумі 90 000 гривень з терміном погашення до 11.05.2019 року зі сплатою 22% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та зобовязалася виконати кредитні зобов'язання відповідно до умов кредитного договору. Внаслідок порушення графіку сплати коштів за ОСОБА_2 наявна заборгованість за кредитними зобов'язаннями в розмірі 88 528 грн. 94 коп. З метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором, між позивачем та відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки. Положеннями договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя у випадку невиконання іпотекодавцем зобовязань, а також в інших випадках, передбачених цим договором, задовольнити забезпечену вимогу шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідач ОСОБА_4 зареєстрований у квартирі № 34в будинку №5, бульвар Північний ім. Пушкіна в місті Івано-Франківську, а тому у звязку із зверненням стягненя на квартиру, яка є предметом іпотеки, він підлягає виселенню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів викладених в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не зявлялася, про дату, час та місце судових засідань повідомлялася належним чином, що підтверджується конвертами, які повернулись за закінченням терміну зберігання, причини неявки суд не повідомила.

Відповідач ОСОБА_3 в судові засідання не зявлялася, про дату, час та місце судових засідань повідомлялася належним чином, що підтверджується конвертами, які повернулись за закінченням терміну зберігання, причини неявки суд не повідомила.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду заяву за змістом якої просить залишити позовну заяву без розгляду, оскільки Івано-Франківським міським судом розглянуто справу про стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачів, яке не скасоване та набрало законної сили.

У задоволенні такого клопотання відповідачу судом було відмовлено, оскільки воно є необґрунтованим. Така підстава для залишення позову без розгляду як наявність рішення суду не передбачена ст. 207 ЦПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу порушення права на належне виконання умов кредитного договору, забезпеченого іпотекою, внаслідок чого банк позивається про його відновлення шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 1054 Цивільного Кодексу України визначено зміст кредитного договору. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Істотними умовами кредиту є розмір кредиту та строк повернення кредиту.

12 листопада 2013 року між публічним акціонерним товариством «Фольксбанк», найменування якого змінено на публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір № KF021748 (а.с.6), за яким банк надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 90 000 грн. на умовах визначених даним кредитним договором із сплатою 22% річних з терміном користування кредитними коштами до 11 травня 2019 року.

Незважаючи на взяті на себе за кредитним договором зобов'язання ОСОБА_2 належно їх не виконувала, у звязку із чим виникла заборгованість в розмірі 88 528 грн. 94 коп., з яких: заборгованість за кредитом в розмірі 68 794 грн. 68 коп., заборгованість по процентах за користування кредитом в розмірі 11 066 грн. 14 коп., пеня 8 668 грн. 12 коп.

За змістом ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у встановлений договором строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобовязання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Види забезпечення виконання зобов'язання визначені ч. 1 ст. 546 ЦК України і такими є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.

З метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором № KF021748 від 12.11.2013 року між позивачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладено іпотечний договір від 14 листопада 2013 року посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі № 1229, згідно якого відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надали в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 ім. Пушкіна в місті Івано-Франківську, загальною площею 45,3 кв.м. (а.с.15-21).

Відповідно до вимог ст. ст. 3, 4 ЦПК України та ст. 20 ЦК України позивач обрав способом судового захисту свого права - звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру яка належить іпотекодавцю та виселення з квартири осіб, які там зареєстровані та проживають.

Однак, суд вважає цю вимогу позивача такою, що задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Постанова Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» п.41 зазначає, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Як слідує з умов договору іпотеки, вартість всієї квартири за згодою сторін оцінена в 239 100 грн., а сума заборгованості визначена позивачем становить 88 528 грн. 94 коп., з яких: заборгованість за кредитом в розмірі 68 794 грн. 68 коп., заборгованість по процентах за користування кредитом в розмірі 11 066 грн. 14 коп., пеня 8 668 грн. 12 коп. Тому, сума заборгованості за кредитом та вартість іпотечного майна є не співмірними.

Разом з тим, позивач не довів суду, що порушення зобов'язання по кредитному договору позичальником завдає збитків іпотекодержателю і змінює обсяг його прав.

Окрім того, рішенням суду від 11 лютого 2016 року задоволено позовні вимоги публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором № KF021748 від 12.11.2013 року в розмірі 79 551 грн. 14 коп., яке в разі набрання ним законної сили підлягає примусовому виконанню на всій території України.

Представник позивача ствердив в судовому засіданні, що рішення набрало законної сили, але виконавчих листів він ще не отримав.

Отже, рішення ще навіть не звернуто до виконання, тому немає підстав вважати, що право позивача на даний час порушено.

У випадку невиконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором позивач вправі звернутись до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, або в процесі виконання рішення суду від 11.02.2016 року застосувати процедуру звернення стягнення на квартиру боржників.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до ст. 131 ЦПК України, сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

За таких обставин та наявності тих доказів, які надано суду, суд приходить до висновку, що вимога позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволенню не підлягає та є передчасною. Однак це не є перешкодою позивачу для подальшого звернення до суду із такою вимогою, в тому разі коли боржник відмовиться виконувати рішення суду, яке набрало законної сили, про стягнення з нього кредитної заборгованості, за умови співмірності заборгованості по кредитному договору вартості іпотечного майна.

В задоволенні вимоги про виселення відповідача ОСОБА_4 із квартири слід відмовити, як похідної від вимоги про звернення стягнення. Оскільки судом відмовлено у задоволенні вимоги про звернення на предмет іпотеки, тому немає підстав для виселення відповідача.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 20, 526, 527, 546, 548, 612, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 10,11, 60, 88, 131, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, стягнення судових витрат відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 11 квітня 2016 року.

Суддя О.М. Бабій