Ухвала суду № 57085394, 06.04.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/463/16 Справа № 208/5375/15-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Джерелейко О.Є.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Джерелейко О.Є.,

суддів Капелюхи В.М., Коваленко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Лісіна С.В.

прокурора Сліпченко В.В.

обвинуваченої ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12015040000000655 за апеляційною скаргою прокурора, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 грудня 2015 року щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 липня місяця 15 дня, яка народилася у м. Хмельницький Хмельницької області, громадянка України, зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2,

обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України, та виправданої у предявленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 307 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі прокурора на вирок Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 грудня 2015 року, яким ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (пять) років, на підставі ст. ст. 75, 76 КК України останню звільнено від відбуття покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку у 3 (три) роки та покладанням обовязків, крім того ОСОБА_2 виправдано у предявленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 307 КК України по епізодам від 23 та 24 квітня 2015 року, також вирішено питання щодо судових витрат і речових доказів; прокурор просить вирок скасувати як незаконний і необґрунтований у звязку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_2 винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 307 КК України та призначити покарання за ч. 1 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки, за ч. 2 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією всього належного їй майна, на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією всього належного їй майна.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, необґрунтовано послався на нібито встановлені судом факти того, що працівники міліції, в порушення вимог законодавчих актів та нормативних документів, не тільки своєчасно не припинили кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_2 09 квітня 2015 року, а й не вжили заходів для його оперативного розкриття та 23 квітня 2015 року організували повторну закупівлю у ОСОБА_2 психотропної речовини і спровокували її на вчинення нового злочину.

Також суд не мотивував свого висновку, в чому саме полягала провокація з боку тайних агентів та в чому виразилася провокація працівників міліції на вчинення нового злочину ОСОБА_2

Крім того, судом безпідставно відхилені всі докази за обвинуваченням по епізоду незаконного придбання з метою збуту, перевезення і збуту метамфетаміну ОСОБА_2 від 23 квітня 2015 року за ч. 2 ст. 307 КК України, а саме: протоколи огляду від 23 квітня 2015 року; висновок експерта від 29 травня 2015 року за № 70/10-1117; протоколи про результати контролю за вчиненням злочину від 05 травня 2015 року та 07 травня 2015 року; речові докази електронні носії mikro SD з записами контролю за вчиненням злочину, психотропну речовину; протокол огляду грошей від 06 липня 2015 року, вилучених під час обшуку за місцем мешкання ОСОБА_2, речові докази 500 гривень, визнавши їх такими, що отриманні незаконним шляхом та недопустимими.

Більш того, в порушення вимог ст. ст. 22, 94, 370, п. 1 ч. 3 ст. 374 КК України, судом визнано недопустимими для доведення вини обвинуваченої, а також виключено з обвинувачення допити у судовому засіданні свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, понятих при оперативній закупівлі у ОСОБА_2 психотропної речовини 23 квітня 2015 року, закупника ОСОБА_6, у відповідній частині даної закупівлі у ОСОБА_2

Також суд першої інстанції не врахував достатніх підстав для проведення оперативно-розшукових заходів для викриття протиправних дій ОСОБА_2, а саме те, що прокурором було прийнято рішення про проведення негласних слідчих дій контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки та були отриманні ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж і аудіо-, відео контролю особи, тобто надані відповідні дозволи на документування злочинної діяльності ОСОБА_2

Вважає, що суд безпідставно відхилив беззаперечний доказ, а саме: електронний носій mikro SD з відеозаписом, дослідженим під час судового розгляду, де прямо видно, як закупник ОСОБА_6 передає ОСОБА_2 кошти, які йому були надані для проведення оперативної закупки, а остання передає, в свою чергу, закупнику поліетиленовий пакет з порошкоподібною речовиною, що безпосередньо свідчить про зберігання, перевезення з метою збуту, а також незаконний збут психотропних речовин ОСОБА_2

Крім цього, суд не взяв до уваги протоколи за результатами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 04 листопада 2014 року та 17 квітня 2015 року, у період за 25 липня 2014 року 17 серпня 2014 року, 16 грудня 2014 року 14 січня 2015 року, зазначивши, що ОСОБА_2 у зазначений час, у мережах мобільного звязку лише мала певні телефонні перемови з різними абонентами, але суд не прийняв той факт, що вказані розмови свідчать про її діяльність, повязану із зберіганням, перевезенням з метою збуту, а також незаконним збутом психотропних речовин.

Посилається на те, що в мотивувальній частині вироку суд не вказав, чому взяв до уваги показання обвинуваченої ОСОБА_2, які обєктивно нічим не підтверджені та відкинув показання свідків сторони обвинувачення.

Також суд не усунув протиріччя, які виразилися у визнанні вини обвинуваченою, оскільки ОСОБА_2 у судовому засіданні вину як повністю, так і частково, не визнавала, тільки після допиту свідків та дослідження доказів надала показання, які були їй необхідні з метою кваліфікації її дій за ч. 1 ст. 307 КК України.

Таким чином, висновки суду першої інстанції через їх суперечливість та не підтвердження доказами, дослідженими під час судового розгляду, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а також при ухвалені вироку були не вирішенні питання, передбачені ч. 1 ст. 368 КПК України та не додержані вимоги ст. 374 КПК України щодо змісту вироку.

В суді апеляційної інстанції прокурор підтримав апеляційну скаргу прокурора.

Захисник ОСОБА_3 та обвинувачена ОСОБА_2 просили залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок суду-без змін.

За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_2, у невстановлений слідством час та місці, діючи з умислом на незаконне придбання, зберігання та перевезення, як з метою збуту, так і для власного вживання, незаконно придбала у невстановленої слідством особи порошкоподібну речовину масою не менше 0,3317 г, яка містить психотропну речовину метамфетамін, та яку стала незаконно зберігати при собі з вищезазначеною метою, пересуваючись вулицями м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області на автомобілі НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_7, не обізнаного про злочинні наміри ОСОБА_2

Реалізуючи злочинний умисел, діючи з корисливих мотивів, 09 квітня 2015 року, близько о 15 годині 30 хвилин, ОСОБА_2, знаходячись біля магазину «Малінка» по пр. Леніна,62 у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області, в ході проведення оперативної закупки, продала за 500 гривень, тобто незаконно збула ОСОБА_6 поліетиленовий пакет з фіксатором, в якому знаходилась порошкоподібна речовина масою 0,3317г, яка містить психотропну речовину, обіг якої обмежено метамфетамін, масою 0,0893 г.

Крім того, органами досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачувалася в тому, що вона, продовжуючи злочинну діяльність, маючи умисел на незаконне придбання, зберігання та перевезення з метою збуту, а також незаконний збут психотропної речовини метамфетамін, при невстановлених слідством обставинах, у невстановленої слідством особи, незаконно повторно придбала порошкоподібну речовину масою не менше 0,2730 г, яка містить психотропну речовину метамфетамін, та стала незаконно зберігати при собі з метою подальшого збуту, пересуваючись вулицями м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області на автомобілі НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_7, не обізнаного про злочинні наміри ОСОБА_2

Реалізуючи злочинний умисел, діючи з корисливих мотивів, 23 квітня 2015 року, близько об 11 годині 00 хвилин ОСОБА_2, знаходячись біля магазину «Буревестник» по вул. Бойка,43 у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області, в ході проведення оперативної закупки, продала за 400 гривень, тобто повторно незаконно збула ОСОБА_6 поліетиленовий пакет з фіксатором, в якому знаходилась порошкоподібна речовина масою 0,2730 г, яка містить психотропну речовину, обіг якої обмежено метамфетамін, масою 0,1086 г.

Продовжуючи злочинну діяльність, маючи умисел на незаконне придбання, та зберігання з метою збуту психотропної речовини метамфетамін, при невстановлених слідством обставинах, у невстановленої слідством особи, незаконно повторно придбала порошкоподібну речовину масою не менше 0,0315 г, яка містить психотропну речовину метамфетамін, яку перенесла за місцем свого мешкання до ІНФОРМАЦІЯ_3 та стала незаконно зберігати при собі з метою подальшого збуту.

24 квітня 2015 року в період часу з 05 години 14 хвилин до 06 години 39 хвилин, під час проведення обшуку за вищевказаним місцем мешкання ОСОБА_2 було виявлено та вилучено поліетиленовий пакет з фіксатором в якому знаходилась порошкоподібна речовина масою не менше 0,0315 г, яка містить психотропну речовину, обіг якої обмежений метамфетамін, масою 0,0081 г., який ОСОБА_2 незаконно повторно придбала та зберігала з метою збуту.

За вказаним обвинуваченням суд дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_2 за недоведеністю її вини у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України по епізодам від 23 та 24 квітня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог п.2) ч.3 ст.374 КПК України у мотивувальній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно з ч. 1,3 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку зазначаються у разі визнання особи виправданою формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Однак судом першої інстанції вищезазначені вимоги кримінального процесуального закону були порушені.

Яквбачаєтьсяз вироку, суд не належним чином перевірив обґрунтованість предявленого ОСОБА_2 обвинувачення за ч.2 ст.307 КК України по епізоду від 23 квітня 2015 року та не дав відповідну оцінку доказам по вказаному обвинуваченню, а тому висновки суду щодо визнання невинуватою ОСОБА_2 в частині пред»явленого обвинувачення за ч.2 ст.307 КК України по епізоду від 23 квітня 2015 року є належним чином невмотивовані та передчасні.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, встановлюючи недоведеність вчинення предявленого ОСОБА_2 обвинувачення за ч.2 ст.307 КК України по епізоду від 23 квітня 2015 року, в порушення вимог ст.94 КПК України лише перерахував докази без проведення їх аналізу та надання відповідної оцінки.

Так, показання закупника ОСОБА_6 суд визнав недопустимими лише частково, не обґрунтувавши належним чином, чому покази одного і того ж свідка суд в одній частині приймає як доказ на підтвердження вини ОСОБА_2, а в іншій частині-його ж показання визнає недопустимими.

Також суд, пославшись на визнання недопустимими речових доказів-психотропної речовини та грошових коштів, порушив вимоги ст.23 КПК України щодо безпосереднього дослідження зазначених доказів.

Вказуючи на провокацію зі сторони працівників міліції, суд не зазначив, чи були порушені та які саме норми спеціального закону при підготовці та проведенні оперативної закупівлі психотропної речовини, не надав оцінку діям обвинуваченої та не вказав підстав для виправдання ОСОБА_2, порушивши вимоги ч. 1,3 ст. 373 КПК України та п.1 ч.3 ст.374 КПК України.

Крім того, посилання у вироку суду на рішення Європейського суду з прав людини (далі-Суд) від 09 червня 1998 року у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії» є безпідставним, оскільки в цій справі Судом встановлені інші обставини, а саме: у закупівлі наркотичних засобів брали участь негласні працівники поліції, а не «залегендовані особи», які працівниками міліції не є. До того ж вказані працівники поліції не тільки спровокували продавця на такі дії, але й самі арештували його та обшукали.

Також Суд у своєму рішенні розмежував поняття «негласний агент» та «агент-провокатор», визнавши при цьому прийнятними докази, отримані першими, та необхідність бути «більш обережним» щодо доказів, отриманих другим.

Однак у вироку суду відсутнє таке розмежування та не зазначається-чи були порушені та як норми Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 року, КПК України при підготовці та проведенні оперативної закупівлі психотропної речовини у ОСОБА_2 23 квітня 2015 року.

Також суд, зазначаючи у вироку, що працівники міліції своєчасно не припинили кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_2 09.04.2015 року та не вжили заходів для його оперативного розкриття, допустив протиріччя у своїх висновках, оскільки за вказаним епізодом від 09.04.2015 року ОСОБА_2 визнав винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.307 КК України.

По епізоду від 24 квітня 2015 року суд, виправдовуючи ОСОБА_2, не вказав, які докази обвинувачення ним відкинуто, вказавши на те, що судом відповідні докази не аналізуються, що вказує на недотримання вимог п.1 ч.3 ст.374 КПК України.

Порушення вимог ст.ст.94,370,373,374 КПК України, на думку колегії суддів, є такими, що істотно вплинули на правильність прийняття рішення по кримінальному провадженні в суді першої інстанції.

Виходячи з того, що вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 ухвалений з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, останнє відповідно до статей 409, 412 і 415 КПК України підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2016 року№5-249кс15, що є обовязковою для застосування відповідно до ч.1 ст.458 КПК України, безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного зясування обставин кримінального провадження та його обєктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозвязку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК, і сформувати повне та обєктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 статті 7 КПК). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту частини другої статті 23 та статті 86 цього Кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом. Дотримання цих правил вимагає: а) якщо апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією у реалізації цього права особи, тоді, очевидно, в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими; б) якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена у повному обсязі. Кожний випадок порушення цих положень є порушенням права особи на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції, а відтак і істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вимог ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою ст.7 цього Кодексу.

Колегія суддів позбавлена можливості винесення кінцевого рішення у даному кримінальному провадженні, оскільки відповідно до п.19) ч.1 ст.7, ч.2, ч.3 ст.26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений цим Кодексом, а суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, які винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ч.3 ст.404 КПК України зобовязаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження та докази, які не досліджувалися судом першої інстанції лише за клопотанням учасників судового провадження.

Разом з тим, такі клопотання мають враховувати вимоги КПК України щодо безпосереднього дослідження судом доказів, в тому числі показів свідків, у їх сукупності.

Оскільки цих вимог не було дотримано, а в перелік підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, передбачених ст.415 КПК України, не входять істотні порушення кримінального процесуального закону, передбачені ст.23 КПК України, ст.370 КПК України, ст.374 КПК України, які в даному випадку були допущені судом першої інстанції, тому колегія суддів вважає, що, виходячи з загальних засад кримінального провадження, а саме з вимог п.15), п.16) ч.1 ст.7 КПК України, ч.6 ст.22 КПК України та ст.23 КПК України, вирок Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 грудня 2015 року щодо ОСОБА_2 підлягає скасуванню з направленням кримінального провадження на новий розгляд у суд першої інстанції в іншому складі, а апеляційна скарга прокурора- частковому задоволенню.

Під час нового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції необхідно повно й всебічно, з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону проаналізувати докази у кримінальному провадженні, дати їм юридичну оцінку з огляду на їх достовірність, допустимість та достатність, усунувши недоліки, вказані в ухвалі суду апеляційної інстанції, з дотриманням прав учасників процесу, перевірити інші доводи апеляційної скарги прокурора і, дотримуючись вимог статей 2, 7, 8, 9, 17, 370 КПК України, ст.62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і в залежності від встановленого постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у разі ж доведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України призначити покарання відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України.

Як витікає з положень п.2), п.3) ч.1 ст.419 КПК України в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції зазначаються мотиви прийнятого рішення, в тому числі в частині запобіжного заходу, а в резолютивній частині- рішення щодо запобіжного заходу.

Колегія суддів вважає, що обраний запобіжний захід у вигляді особистого зобов»язання з покладенням на неї обов»язків прибувати до суду, не відлучатися з населеного пункту, в якому вона зареєстрований та проживає без дозволу суду, слід залишити до 31 травня 2016 року.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 412, 415 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 грудня 2015 року задовольнити частково.

Вирок Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 грудня 2015 року щодо ОСОБА_2 скасувати, призначивши новий судовий розгляд в тому ж суді першої інстанції.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_2 у вигляді особистого зобов»язання з покладенням на неї обов»язків прибувати до суду, не відлучатися з населеного пункту, в якому вона зареєстрований та проживає без дозволу суду, залишити до 31 травня 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Апеляційного суду

Дніпропетровської області:

___ ____ _____

О.Є. ОСОБА_8 ОСОБА_9 Коваленко