Ухвала суду № 57083743, 03.03.2016, Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська

№ 207/2913/15-ц

№ 2-п/207/9/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2016 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді : Юрченко І.М.

при секретарі: Сівачук А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2, яка діє від свого імені та в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи: Баглійський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпродзержинського міського управління юстиції про встановлення факту батьківства, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В

Заочним рішенням Баглійського районного суду м Дніпродзержинська від 13 січня 2016 року, ухваленому у справі за вищезазначеним позовом, позовні вимоги позивача задоволені у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення від 13 січня 2016 року, посилаючись на те, що рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 13.01.2016 р. ухвалене за її відсутності, оскільки вона не була повідомлена про час та місце розгляду справи у відповідності до ст. 74,76 ЦПК України, а тому не зявилася в судове засідання з поважних причин, а також судом не було повно зясовано усіх фактичних обставин справи, а саме: систематичний аналіз трьох статей СК України 128, 130, 135 з урахуванням дійсних обставин по справі вбачається, що у суду не має відповідних правових підстав щодо прийняття позовної заяви ОСОБА_2 до розгляду, бо запис про батька дитини ОСОБА_4 у Книзі реєстрації народжень вчинено не відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу, чого, до речі не заперечує сама позивачка. По-перше, при народженні дитини ОСОБА_4 28 квітня 2000 року його матір ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з ОСОБА_5. По-друге, запис про батька дитини ОСОБА_4 у Книзі реєстрації народжень проведено не за прізвищем та громадянством матері, а імя та по батькові батька дитини записані не за її вказівкою, а за спільною заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_5, які у той час перебували у зареєстрованому шлюбі, тобто, якби запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 СК України, то дитина була б записана зі слів матері не як ОСОБА_4, а як якась не конкретна особа.

Отже, задоволення позову щодо встановлення батьківства не можливо, так як відсутні встановлені законодавством України обовязкові необхідні умови навіть для прийняття судом заяви до розгляду.

На момент народження дитини позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, тому в графі «батько дитини» в свідоцтві про народження ОСОБА_4 був записаний - ОСОБА_5.

Визнаючи факт батьківства відповідно до ст. 130 СК України, та встановлюючи батьківство відповідно до ст. 128 СК України обовязковою умовою є те, що запис про батька дитини у Книзі повинен бути вчинений відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

З огляду на зазначене вбачається, що позов про встановлення батьківства приймається судом до розгляду при реєстрації народження дитини з використанням юридичної фіксації, передбаченої частиною 1 ст. 135 СК України, тобто якщо жодна конкретна особа не записана батьком дитини відповідно до ст.ст. 126 - 128 СК України.

А у даному випадку батьком дитини записана конкретна особа - ОСОБА_5, чоловік позивача на дату народження дитини.

Тобто, вбачається відсутність правових підстав для прийняття позову судом для розгляду та для задоволення першої позовної вимоги про встановлення батьківства.

А враховуючи те, що наступні позовні вимоги є похідними від першої, то у задоволенні інших позовних вимог теж необхідно відмовити. Цим обставинам суд першої інстанції належної оцінки не надав що призвело до ухвалення незаконного заочного рішення.

Також суд не надав належної оцінки тим обставинам, що ознайомившись з запереченнями відповідача на первинний позов, та вбачаючи обґрунтованість доводів відповідача щодо відсутності у позивача прав звертатись з таким позовом в інтересах дитини, позивач ОСОБА_2 з метою створення штучних правових підстав для звернення нею до суду з зазначеним позовом, вчинила певні дії, а саме вона внесла в актовий запис про народження дитини ОСОБА_3, новий запис про батька: замінивши законного свого чоловіка на момент народження дитини ОСОБА_5, на не існуючого у природі ОСОБА_6, тим самим штучно змінила по батькові свого сина на Вікторовича та повторно отримала свідоцтво про народження свого сина від 11.08.2015 року, який тепер зареєстрований як ОСОБА_3. Після цього позивач ОСОБА_2 уточнила свої позовні вимоги подавши до суду уточнену позовну заяву, в якій звертає увагу суду на те, що на теперішній час відомості про батька її сина ОСОБА_3 внесені до актового запису про народження, згідно частини першої ст. 135 СК України, а саме запис про батька дитини в Книзі народжень проведений за її прізвищем і громадянством, а імя та по батькові дитини записані з її слів, як ОСОБА_7. На підтвердження даного факту, позивач додає до уточненої позовної заяви повторне свідоцтво пор народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 виданого Баглійським відділом державної реєстрації народжень 22 червня 2007 року зроблено відповідний актовий запис № 19, проте позивач помилково вважає, що змінивши в свідоцтві про народження ОСОБА_4 в графі по батькові з «Сергійовича» на «Вікторовича», та записавши імя та по батькові дитини записані з її слів, як ОСОБА_7, вона набуває процесуальної дієздатності прав на звернення до суду з таким позовом в інтересах дитини. Ч. 1. Ст. 135 СК України встановлено: «1. При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а імя та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою». Але такі штучні дії позивача не призвели до виникнення у неї процесуальних прав для звернення до суду саме з таким позовом. Суд не звернув уваги на те, що у позивача відсутня процесуальна дієздатність. За законодавством України із позовом про визнання батьківства можуть звернутися до суду лише особи, які мають таке право про що зазначено у Сімейному кодексі. Позивач до таких осіб не відноситься. Крім того, позивачем не в повному обсязі сплачено судовий збір сплачується 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати, а позивачем лише 243,60 грн., внаслідок чого ухвалене рішення, яке є необґрунтованим та незаконним.

Позивач та представник позивача у судове засідання не зявилися, надали суду заяви, в яких просили розглянути заяву про перегляд заочного рішення за їх відсутністю, проти задоволення заяви ОСОБА_1 заперечували, посилаючись на те, що відповідачкою не доведено, що її відсутність у судовому засіданні була з поважних причин, а також зазначили, що розгляд даної категорії справ, де йде річ про встановлення факту батьківства стосовно дитини, народженої до 2004 року, відповідно до правової позиції Верховного суду України, може відбуватися тільки за нормами ст. 53 КпШС.

Відповідач ОСОБА_1 та треті особи у судове засідання не зявилися, про час та місце розгляду справи повідомлялись судовими повістками. Відповідно до ст. 231 ЦПК України неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Про час і місце судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, заяви про розгляд справи за її відсутністю не надала, причини неявки до суду не повідомила.

Вивчивши матеріали зазначеної вище цивільної справи, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню.

В матеріалах справи знаходяться повідомлення про вручення поштового відправлення, які підтверджують, що відповідачка була належним чином і при чому кілька разів підряд повідомлена про час розгляду даної справи (ар.с.83, 104, 116, 130, 165, 177). Однак відповідачка ухилилася від процесуального обовязку - явки в судове засідання, про причини неявки особисто суду не повідомила і у заяві про перегляд заочного рішення не надала доказів на підтвердження своєї відсутності у судовому засіданні з поважних причин. Крім того, не послалася на докази, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Посилання відповідача в заяві про скасування заочного рішення на підстави визнання батьківства, передбачені статтею 128 Сімейного кодексу України суд визнає неправильними, оскільки у рішенні зазначено, що відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» визначено наступне: оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК України істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р., необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Відповідно до ч.2, 3 ст.53 КпШС зазначено, що в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Слід також зазначити, що згідно з частиною другою статті 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобовязаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Постановою Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-20цс15, яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України визначено наступне: За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини.

При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матірю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм СК України, зокрема ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільно-процесуального законодавства.

Доводи відповідача щодо відсутності у позивача прав звертатись з таким позовом в інтересах дитини, та те, що позивач ОСОБА_2 з метою створення штучних правовихпідстав для звернення нею до суду з зазначеним позовом, вчинила певні дії, а саме внесла в актовий запис про народження дитини ОСОБА_3, новий запис про батька: замінивши законного свого чоловіка на момент народження дитини ОСОБА_5, на не існуючого у природі ОСОБА_6, тим самим штучно змінила по батькові свого сина на Вікторовича та повторно отримала свідоцтво про народження свого сина від 11.08.2015 року, який тепер зареєстрований як ОСОБА_3, суд вважає невірними, оскільки в рішенні зазначено, що оскільки рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 10 жовтня 2007 року відомості про ОСОБА_5, як про батька дитини були виключені з актового запису №19 від 22 червня 2007 року про народження дитини ОСОБА_4, а рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 03 грудня 2010 року про встановлення факту батьківства ОСОБА_8 щодо дитини - сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, скасовано ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2015 року, тому на теперішній час відомості про батька її сина ОСОБА_3 внесені до актового запису про народження, згідно частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (ар.с.69), а саме запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проведений за її прізвищем і громадянством, а імя та по батькові батька дитини записані з її слів, як ОСОБА_7. Отже на теперішній час, відповідно до свідоцтва про народження дитини, правильним є прізвище, імя та по батькові її сина - ОСОБА_3, а датою складання актового запису №19 про народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є 22 червня 2007 року.

Окрім цього відповідачка посилаючись на те, що у позивача відсутня процесуальна дієздатність, плутає поняття, адже відповідно до ч.1 ст. 29 ЦПК України, цивільна процесуальна дієздатність - це здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки у суді, яку мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Згідно ч. 4 ст. 169 ЦПК України заочне рішення на підставі наявних у справі доказів суд постановляє у разі повторної неявки відповідача у судове засідання. Відповідно до ст. 224 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними.

Ст. 231 ЦПК України встановлено підстави для перегляду судом заочного рішення.

Заочне рішення підлягає скасуванню відповідно до ст. 232 ЦПК України за наявності двох обставин - якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає, що підстави для скасування заочного рішення суду від 13.01.2016р. та призначення справи до розгляду в загальному порядку відсутні, оскільки відповідач знав, що в провадженні Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська знаходиться дана справа, навіть два рази надсилав суду заперечення на позов. Також в матеріалах справи на ар.с. (ар.с.83, 104, 116, 130, 165, 177) є повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу ОСОБА_1, які підтверджують той факт, що відповідачка кілька разів повідомлялася про час розгляду даної справи, але жодного разу так і не з'явилась у судове засідання.

Окрім цього, відповідачем не доведено, що докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи, так як нічого нового в заяві про перегляд заочного рішення відповідач не зазначив, окрім того, про що і так раніше зазначав у своїх письмових запереченнях, наданих суду. Але в рішенні від 13.01.2016 року суд дуже ретельно обгрунтував чому не приймає до уваги доводи відповідача з посиланням на Постанови Пленуму та правові позиції Верховного суду України.

Керуючись ст. ст. 209-210, 218, 231-232 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13.01.2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2, яка діє від свого імені та в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи: Баглійський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпродзержинського міського управління юстиції про встановлення факту батьківства, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності, - залишити без задоволення.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І.М. Юрченко