Рішення № 57082254, 28.03.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 446/2602/15 Головуючий у 1 інстанції: Федорова О.Ф.

Провадження № 22-ц/783/2039/16 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Бакуса В.Я. Гірник Т.А.,

секретар: Симець В.І.,

за участі представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» - Ковальчук Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 липня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_6, ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 15 липня 2015 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_6, ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/1312/82/50923 від 31.07.2007 року, яка станом на 06.03.2015 року складає 7141,53 долари США, що еквівалентно 163519,94 грн. Вирішено питання судових витрат.

Дане рішення оскаржила ОСОБА_2

В апеляційній скарзі просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 Вважає рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 суми боргу по кредитному договору, як з поручителя, незаконним, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства та без врахування судової практики. Зазначає, що вона, як поручитель, договору не підписувала, а у справі потрібно провести судову почеркознавчу експертизу для з'ясування питання чи здійснений на договорі поруки №014/1312/82/50923/1 від 31 липня 2007 року та на додаткових угодах підпис ОСОБА_2 чи іншою особою. Крім цього, зазначає, що судом не досліджено та в матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором, з якого можна було б визначити дати надходження грошових коштів, механізм пені та процентів за користування кредитними коштами. Тому для визначення реального боргу потрібно призначити по справі судово-бухгалтерську (економічну) експертизу, яка б визначила дійсну заборгованість по кредитному договору. Також, зазначає, що суд безпідставно стверджує, що 8.10.2014 року поручителю було надіслано вимогу про виконання грошового зобов'язання за договором поруки, якою було зобов'язано терміново, але не пізніше п'яти банківських днів повернути всю суму заборгованості. Так, з матеріалів справи вбачається, що до поручителя ставилася вимога про повернення лише 73,78 дол. США - заборгованості по тілу кредиту та 411,94 дол. США - заборгованість по процентах. Поручителя не було повідомлено, що у зв'язку із несплатою боржником ОСОБА_6 суми заборгованості в повному обсязі, Банк змінює дату виконання боржником зобов'язань по кредитному договорі з 31 липня 2027 року на 08.12.2014 року.

В судове засідання відповідачі не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялись про час та місце розгляду справи належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України та те, що інтереси одного з відповідачів у судовому засіданні захищала представник.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача на підтримання апеляційної скарги, представника позивача - в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, посилаючись зокрема на ст.ст. 11, 525, 526, 527, 530, 532, 546, 1050, 1054, 625, 553, 554 ЦК України, задовольняючи позов, виходив з того, що 31.07.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» назва якого змінена на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6 був укладений договір №014/1312/82/50923, відповідно до якого Банк надав позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної лінії з лімітом 7140 дол. США на строк до 31 липня 2017 року зі сплатою 13,5% відсотків річних. Згодом між вказаними сторонами були укладені додаткові угоди до такого договору за якими збільшено строк кредиту до 31.07.2027 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором було укладено Договір поруки №014/1312/82/50923/1 між Банком та ОСОБА_2 За яким вказаний поручитель зобов'язувалась відповідати за належне виконання зобов'язань боржника за договором кредиту. 8.10.2014 року позичальнику було надіслано вимогу про дострокове виконання грошових зобов'язань за вих. №114-0-0-0-00/15-5942, якою було зобов'язано у 60-денний термін достроково повернути всю суму заборгованості. Також, 8.10.2014 року поручителю було надіслано вимогу про виконання грошових зобов'язань за договором поруки за вих. № 114-0-0-0-00/15-5943, якою було зобов'язано терміново повернути вказану заборгованість. Проте у встановлений строк заборгованість за кредитом повернута не була.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції, за виключенням вирішення питання про стягнення судових витрат, - відповідають обставинам справи та вимогам закону. Тобто висновки суду в частині необхідності задоволення позову є обґрунтованими.

Так, як вбачається і матеріалів справи та сторонами не оспорювалось 31.07.2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за яким вказаний відповідач отримала 7 тис. доларів США у кредит та зобов'язувалась повертати вказані кошти відповідно до умов договору, сплачуючи відповідні, передбачені договором відсотки. Згодом, між сторонами були укладені додаткові угоди до такого договору, за якими змінювались певні умови договору, зокрема, умова щодо розміру необхідного до сплати щомісячного платежу за договором, змінено термін повернення коштів, тощо. Відповідачем ОСОБА_6 неналежним чином виконувались умови укладеного договору з додатковими угодами до нього, у зв'язку з чим утворилась заборгованість. Через це та непогашення такої заборгованості у відповідності до умов договору, позивачем, згідно з умовами договору, надіслано вказаному відповідачу вимогу про дострокове погашення усієї суми заборгованості, яка виконана не була. Загальна сума заборгованості склала на 6.03.2015 року 7141,53 долари США та складається із: 5595,19 доларів США заборгованість за кредитом, 736,84 долари США - заборгованість за відсотками, 809,5 доларів США - пеня за прострочення кредиту та відсотків. На забезпечення виконання умов договору кредиту між Банком та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір поруки, за яким та зобов'язувалась відповідати за належне виконання умов договору позичальником. Вказаним поручителем була надана також згода на укладення згаданих додаткових угод до кредитного договору. Вказаному відповідачу також надсилалась вимога про погашення простроченої заборгованості за кредитом.

Зважаючи на те, що позичальником та боржником умови договорів виконані не були Банк звернувся за захистом своїх прав в суд з даним позовом, у якому просив стягнути на їх користь згадану заборгованість, яка судом першої інстанції вірно стягнута з посиланням, зокрема, і на норми ст.ст. 11, 525, 526, 527, 530, 532, 546, 1050, 1054, 625, 553, 554 ЦК України.

Що стосується доводів апеляційної скарги, то такі жодним чином не спростовують наведеного.

Що стосується доводів про те, що відповідач ОСОБА_2 договору поруки та додаткових угод до договору кредиту не підписувала, то такі спростовані самою стороною, що подала апеляційну скаргу в особі представника. Так, представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що такі доводи безпідставні та вони фактично від них відмовляються, оскільки ОСОБА_2 визнає факт укладення між нею та банком договору поруки та додаткових угод до договору кредиту за якими вона, як поручитель, зобов'язувалась відповідати за невиконання умов договору кредиту позичальником із змінами внесеними додатковими угодами.

Що стосується доводів про необхідність призначення експертизи для визначення розміру заборгованості за договором, то колегія суддів вважала такі необґрунтованими та клопотання про призначення такої експертизи відхилила.

По-перше вказаним відповідачем не представлено жодних альтернативних розрахунків заборгованості, яка повинна бути стягнутою, на її думку. Доводи представника про неможливість представити такі через відсутність спеціальних знань колегія вважає безпідставними, оскільки як вбачається із змісту договору поруки поручитель укладаючи такий вказувала про те, що вона ознайомлена із договором кредиту, цілком розуміє його зміст (що включає і питання нарахування заборгованості за таким у випадку невиконання чи неналежного виконання) та згідна виступати поручителем за борговими зобов'язаннями. Зважаючи на вказане підстав призначати експертизи для визначення розміру заборгованості, яка у обґрунтований спосіб не оспорюється не було підстав. Крім цього, таке клопотання не було заявлене і у суді першої інстанції, а навпаки вказаним відповідачем подано заяву про розгляд справи у її відсутності (а.с. 95).

Решта доводів скарги вірних висновків суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог не спростовують.

Що стосується питання стягнення судових витрат, то колегія судді вважає, що таке вирішено судом невірно зважаючи на таке.

Відповідно до змісту п. 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», що прийнята за наслідками аналізу законодавства щодо стягнення судових витрат, - солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Зважаючи на вказане, стягнення судового збору солідарно з відповідачів слід вважати невірним та слід стягнути такий в рівних частинах з кожного із них чим слід змінити рішення суду та частково задовольнити вимоги апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, -

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 липня 2015 року - в частині стягнення судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» по 817,6 грн. сплаченого судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

В решті рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: В.Я. Бакус

Т.А. Гірник