Ухвала суду № 57070494, 07.04.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2016 р.Справа № 820/11118/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства освіти та науки України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2016р. по справі № 820/11118/15

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства освіти та науки України

про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства освіти і науки України (далі по тексту - МОН України, відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України по відмові у поновленні строку на подачу апеляції на рішення МОН від 26.02.2015 року про скасування рішення спеціалізованої вченої ради і відмову у видачі диплома доктора медичних наук;

- зобов'язати Міністерство освіти і науки України передати на розгляд атестаційної колегії МОН заяву позивача від 14.09.2015 року про поновлення строку на подачу апеляції, поновити строк і створити апеляційну комісію для розгляду апеляції позивача по суті поставлених в ній питань.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2016 року по справі №820/11118/15 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо відмови в створенні апеляційної комісії за апеляцією ОСОБА_1 від 04.08.2015 року на рішення МОН від 26.02.2015 року про скасування рішення спеціалізованої вченої ради і відмови у видачі диплома доктора медичних наук.

Зобов'язано Міністерство освіти і науки України створити апеляційну комісію для розгляду апеляції ОСОБА_1 на рішення МОН від 26.02.2015 року про скасування рішення спеціалізованої вченої ради і відмови у видачі диплома доктора медичних наук.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 487,20 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2016 року по справі № 820/11118/15 скасувати, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що позивачем пропущено строк подання апеляції на рішення Міністерства освіти і науки України від 26.02.2015 року про відмову у видачі позивачеві диплома доктора медичних наук, та не наведено жодної причини поважності пропуску цього строку. Вказує, що як у позовній заяві ОСОБА_1, так і в оскаржуваній постанові суду першої інстанції відсутні підтвердження того, що позивачеві вперше стало відомо про скасування рішення спеціалізованої вченої ради Д 64.600.04 Харківського державного медичного університету МОЗ України від 26.06.2003 року про присудження ОСОБА_1 наукового ступеня доктора медичних наук саме 22.07.2015 року. Натомість, з тексту листа ОСОБА_1 від 03.07.2015 року вбачається, що позивачу на той моменту вже було відомо про прийняте МОН рішення щодо його дисертації. Вказав, що Порядком присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 року № 567 не передбачено поновлення строку на подачу апеляції, а відтак, підстави для створення апеляційної комісії для розгляду апеляції ОСОБА_1 у МОН України відсутні.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Міністерства освіти і науки України від 26.02.2015р. №217 скасовано рішення спеціалізованої вченої ради Д 64.600.04 Харківського державного медичного університету МОЗ України від 26.06.2003 р. (протокол №15) про присудження ОСОБА_1 наукового ступеня доктора медичних наук зі спеціальності 14.01.11 "Кардіологія" та відмовлено позивачу у видачі диплома доктора медичних наук на підставі висновку. В якості підстави прийняття даного наказу зазначено, зокрема, рішення Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту від 25.02.2015 року (а.с.20).

Копію атестаційного висновку щодо дисертаційної роботи на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук позивачеві було надіслано поштовою кореспонденцією разом із наказом від 26.02.2015р. №217 та відповіддю директора Департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації № 14/2-396-15 від 16.07.2015 року (а.с.19).

Не погодившись з таким рішенням відповідача, ОСОБА_1 04.08.2015 року подав апеляцію на рішення МОН від 26.02.2015 року про скасування рішення спеціалізованої вченої ради і відмову у видачі диплома доктора медичних наук (а.с.14-18).

Листом № 1/11-13034 від 07.09.2015 року з посиланням на п.26, п.43 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 року № 567 (далі по тексту - Порядок № 567), позивачеві відмовлено у створенні апеляційної комісії для розгляду апеляції позивача з підстав пропуску ним строку на подачу апеляції (а.с.12-13).

Отримавши даний лист, позивач звернувся до відповідача з заявою від 14.09.2015 року про поновлення строку на подачу апеляції на рішення МОН України ( а.с.11).

В обґрунтування підстав поновлення строку на подачу апеляції позивач вказав, що про спірне рішення МОН від 26.02.2015 року він дізнався лише 22.07.2015 року з відповіді директора Департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації від 16.07.2015 року за № 14/2-396-15 на свій лист від 03.07.2015 року. Отже, встановлений пунктом 43 Порядку № 567 строк на подачу апеляції на рішення МОН було пропущено з поважних причин, а тому строк підлягає поновленню.

Листом від 07.10.2015 року № 1/11-14653 МОН України відмовило у поновленні сроку на подачу апеляції, з посиланням на те, що Порядком № 567 та іншими нормативно - правовими актами з питань атестації кадрів вищої кваліфікації поновлення строку подачі апеляції не передбачено ( а.с.8-9).

Не погодившись такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про їх оскарження та зобов'язання МОН України передати на розгляд атестаційної колегії МОН заяву позивача від 14.09.2015 року про поновлення строку на подачу апеляції, поновити строк і створити апеляційну комісію для розгляду апеляції позивача по суті поставлених в ній питань.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем порушено вимоги чинного законодавства, і копію атестаційного висновку позивач отримав не в місячний строк, як це передбачено Порядком № 567, відповідачем протиправно відмовлено ОСОБА_1 у створенні апеляційної комісії для розгляду апеляції позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій МОН України по відмові позивачеві у поновлені строку на подачу апеляції, зобов'язання відповідача передати на розгляд атестаційної колегії МОН України заяву позивача від 14.09.2015 року про поновлення строку на подачу апеляції та поновити цей строк, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки порядком № 567 не врегульовано питання щодо поновлення строків на подачу апеляцій на рішення спеціалізованої вченої ради щодо присудження (позбавлення) наукових ступенів, то вищевказані дії відповідача не можуть бути визнані протиправними, а відтак, позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Указом Президента України від 25 квітня 2013 року № 240/2013 "Питання Міністерства освіти і науки України" затверджено Положення про Міністерство освіти і науки України (далі по тексту - Положення № 240/2013).

Відповідно до пп. 34, 35, 37 п.4 Положення № 240/2013 та покладених на нього завдань МОН України :

забезпечує єдність вимог до рівня наукової кваліфікації здобувачів наукових ступенів та вчених звань, проводить експертизу, в тому числі на відсутність текстових запозичень, дисертацій для здобуття наукових ступенів та атестаційних справ для присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, а також забезпечує розгляд апеляцій на рішення спеціалізованих вчених рад та вчених рад вищих навчальних закладів і наукових установ;

формує мережу спеціалізованих вчених і експертних рад, затверджує рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів та скасовує такі рішення в разі невиконання державних вимог під час атестації наукових кадрів вищої кваліфікації, а також видає відповідні дипломи про наукові ступені;

присвоює вчені звання старшого наукового співробітника, доцента, професора, видає відповідні атестати, затверджує перелік документів, необхідних для розгляду питань щодо позбавлення (відновлення) вчених звань.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630 затверджено Положення про Міністерство освіти і науки України, яке містить в собі аналогічні приписи (далі за текстом - Положення № 630).

Згідно з п. 1 та 2 Положення № 630, Міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності. МОН у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Основними завданнями МОН є: забезпечення формування та реалізація державної політики у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій; забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності (п. 3 Положення № 630).

Відповідно до п.п. 26, 29, 48, 49, 50 п.4 Положення № 630, МОН, зокрема :

організовує та координує інноваційну діяльність;

здійснює керівництво системою наукової і науково-технічної експертизи;

утворює атестаційну колегію, яка на принципах прозорості та відкритості затверджує рішення вчених рад вищих навчальних закладів (наукових установ) про присвоєння науковим і педагогічним працівникам вчених звань старшого дослідника, доцента та професора, організовує її роботу, розглядає питання про позбавлення зазначених звань, оформляє та видає відповідні атестати, а також розглядає апеляції на рішення атестаційної колегії;

за поданням Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти схвалює порядок присудження наукових ступенів спеціалізованими вченими радами вищих навчальних закладів (наукових установ) та подає його на розгляд Кабінету Міністрів України;

встановлює порядок присвоєння вченими радами вищих навчальних закладів та науково-технічними радами наукових установ вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, а також порядок позбавлення вчених звань.

Питання присудження наукових ступенів доктора і кандидата наук врегульовано Порядком присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 року № 567.

Як встановлено пунктом 3 Порядку № 567, розгляд і вирішення питань атестації наукових кадрів здійснює МОН за участю атестаційної колегії, яка діє відповідно до затвердженого ним положення.

Документом, що засвідчує присудження наукового ступеня, є диплом доктора (кандидата) наук, зразок якого затверджено Кабінетом Міністрів України (п.4 Порядку № 567).

У відповідності до п.6 Порядку № 567 наукові ступені доктора і кандидата наук присуджують спеціалізовані вчені ради за результатами прилюдного захисту дисертацій.

МОН затверджує рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів і видає дипломи доктора та кандидата наук.

Спеціалізована вчена рада несе відповідальність за обґрунтованість прийнятих нею рішень і забезпечує високий рівень вимогливості під час розгляду дисертацій та проведення їх захисту.

У разі порушення спеціалізованою вченою радою вимог нормативно-правових актів з питань присудження наукових ступенів доктора або кандидата наук МОН вживає відповідних заходів аж до скасування рішення ради.

За визначенням п.9 Порядку № 567 дисертація на здобуття наукового ступеня є кваліфікаційною науковою працею, виконаною особисто здобувачем у вигляді спеціально підготовленого рукопису або опублікованої монографії. Підготовлена до захисту дисертація повинна містити висунуті здобувачем науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові положення, а також характеризуватися єдністю змісту і свідчити про особистий внесок здобувача в науку.

Відповідно до п.16 Порядку № 567 вищий навчальний заклад або наукова установа, в якій виконувалася дисертація або до якої був прикріплений здобувач, проводить попередню експертизу дисертації та робить висновок про наукову та практичну цінність її результатів. Висновок видається здобувачеві не пізніше ніж через два місяці після надходження для попередньої експертизи кандидатської та не пізніше ніж через три місяці - докторської дисертації і включається до переліку документів, які подаються здобувачем до спеціалізованої вченої ради.

Як встановлено пунктом 20 Порядку № 567, про прийняття дисертації до захисту і призначення офіційних опонентів спеціалізована вчена рада надсилає МОН повідомлення у порядку, встановленому МОН.

Згідно з п.22 Порядку № 567 прилюдний захист дисертації проводиться на засіданні спеціалізованої вченої ради, яке вважається правоможним у разі, коли в його проведенні взяло участь не менш як дві третини складу, а також не менш як чотири доктори наук з кожної спеціальності докторської і не менш як три доктори наук із спеціальності кандидатської дисертації (п.23 Порядку № 567).

Відповідно до п.24 Порядку № 567 спеціалізована вчена рада у місячний строк після захисту дисертації надсилає, зокрема, МОН паперовий примірник дисертації разом з атестаційною справою здобувача наукового ступеня, що оформляється згідно з вимогами, встановленими МОН.

Пунктом 26 Порядку № 567 передбачено, що у МОН розглядаються документи атестаційних справ здобувачів наукових ступенів та проводиться експертиза дисертацій з метою здійснення контролю за дотриманням спеціалізованими вченими радами вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів, про що готується висновок, який подається на розгляд атестаційної колегії МОН.

МОН може надсилати дисертацію та атестаційну справу здобувача для додаткового розгляду (колективного рецензування): до іншої спеціалізованої вченої ради в установленому МОН порядку; до вищого навчального закладу або наукової установи.

Здобувач має право ознайомитися з висновком після прийняття рішення МОН про видачу (відмову у видачі) відповідного диплома. Копія висновку видається МОН у місячний строк на прохання здобувача.

Якщо рішення ради про присудження наукового ступеня скасовано МОН, то дисертація може бути подана до захисту повторно до іншої спеціалізованої вченої ради після доопрацювання не раніше ніж через рік з дня прийняття такого рішення МОН. Захист такої дисертації відбувається за погодженням з МОН.

Повторний розгляд дисертації та атестаційної справи у МОН здійснюється за рішенням суду із залученням фахівців, які не брали участі у попередній експертизі дисертації (п.29 Порядку № 567).

Згідно з п.31 Порядку № 567 МОН може позбавити осіб, яким присуджено наукові ступені або присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника, цих ступенів і звання на підставі рішень спеціалізованих вчених рад, де проводився захист дисертацій, або клопотань вчених (науково-технічних) рад, якими приймалося рішення щодо присвоєння вченого звання.

Розгляд питання про обґрунтованість присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання, стосовно яких рішення прийняті понад десять років тому, органами атестації не проводиться, за винятком виявлення текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело.

У відповідності до п.42 Порядку № 567 на рішення спеціалізованої вченої ради щодо присудження (позбавлення) наукових ступенів здобувачі та інші особи можуть подати протягом двох місяців з дня захисту дисертації апеляцію (оскарження рішення) до відповідної спеціалізованої вченої ради або до МОН.

Висновок спеціалізованої вченої ради та інші матеріали щодо розгляду апеляції подаються протягом 10 робочих днів після засідання спеціалізованої вченої ради до МОН.

Розгляд апеляцій у спеціалізованих вчених радах здійснюється в установленому МОН порядку.

На рішення МОН, пов'язані з присудженням (позбавленням) наукового ступеня або про відмову у присвоєнні вченого звання старшого наукового співробітника, здобувач може подати апеляцію до МОН не пізніше ніж через два місяці з дня його прийняття (п.43 Порядку № 567).

У разі надходження апеляції МОН утворює із залученням фахівців відповідної галузі науки апеляційну комісію, крім випадків, коли апеляція не містить аргументів по суті виявлених недоліків. Головою апеляційної комісії призначається, як правило, член атестаційної колегії МОН. Члени апеляційної комісії призначаються за пропозицією голови. Апеляційна комісія готує висновок, підписаний всіма членами комісії, для розгляду атестаційною колегією МОН (п.44 Порядку № 567).

Рішення МОН за результатами розгляду апеляції може бути оскаржене у судовому порядку (п.45 Порядку № 567).

Відповідно до п.46 Порядку № 567 визначення процедури розгляду питань, пов'язаних з атестацією наукових кадрів, що не врегульовані законодавством, покладається на атестаційну колегію МОН.

Зі змісту вищенаведених норм вбачається, що апеляція на рішення МОН, пов'язані з присудженням (позбавленням) наукового ступеня, може бути подана протягом двох місяців з дня його прийняття.

Разом з тим, колегія суддів відмічає, що за змістом наведених норм вказаний строк застосовується в тому випадку, якщо здобувач у встановлений Порядком № 567 місячний строк був ознайомлений з висновком МОН про видачу (відмову у видачі) відповідного диплома.

У відповідності до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У п.22 рішення Європейського суду з прав людини від 28.03.2006 року «Мельник проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. Golder v. the United Kingdom, рішення від 21 лютого 1975 року, серія А, N 18, с. 18, параграф 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. v. France рішення від 29 липня 1998 року, Reports of Judgment and Decisions 1998-V, с. 1867, параграф 37).

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998 -VIII, с. 3255, параграф 45). Суд підкреслює, що оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист. (див. mutatis mutandis, Miragall Escolano and others v. Spain, рішення N 38366/97, параграф 37, ECHR 2001-I; Zlovska and Zlovska v. the Czech Republic, рішення N 46129/99, параграф 51, ECHR 2002-IX).

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

На підставі рішення Європейського суду з прав людини від 28.03.2006 року по справі "Мельник проти України" (заява №23436/03), виходячи з принципу юридичної визначеності, колегія суддів вважає, що для вирішення питання про правильність застосування відповідачем строку на подачу апеляції необхідно з'ясувати, коли саме розпочався перебіг цього строку.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване позивачем рішення МОН про скасування рішення спеціалізованої вченої ради Харківського державного медичного університету про присудження позивачеві наукового ступеня доктора медичних наук було прийняте Атестаційною колегією МОН 26.02.2015 року.

При цьому, з вказаного висновку не вбачається, що позивач був присутній на засіданні Атестаційної колегії або був ознайомлений з вищевказаним висновком.

Колегія суддів констатує, що відповідач, стверджуючи про пропущення ОСОБА_1 строку на подачу апеляції, ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанцій не надав доказів, які б свідчили про те, що висновок Атестаційної комісії МОН ОСОБА_1 отримано у місячний строк після його складення.

Як вбачається з матеріалів справи, копія висновку Атестаційної комісії від 26.02.2015 року була надана ОСОБА_1 лише на вимогу позивача листом від 16.07.2015 року (а.с. 19).

При цьому, в матеріалах відсутні докази отримання копії вищезазначеного висновку МОН раніше, ніж зазначає позивач - 22.07.2015 року.

Вищезазначене свідчить про те, що відповідачем було порушено процедуру прийняття рішення МОН за результатами перегляду рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеню, визначену Порядком № 567.

При цьому, колегія суддів відмічає, що беручи до уваги дату отримання копії висновку - 22.07.2015 року - граничним строком подачі апеляції є 22.09.2015 року, таким чином, апеляція ОСОБА_1 була подана до закінчення цього строку (14.09.2015 року).

За таких обставин, беручи до уваги, що відповідачем не надано доказів вчасного ознайомлення позивача зі змістом спірного висновку атестаційної комісії, колегія суддів вважає передчасним та необґрунтованим твердження відповідача про пропущення ОСОБА_1 строку на подачу апеляції, оскільки відсутні підстави вважати цей строк пропущеним.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що за приписами п.43 Порядку № 567 утворення апеляційної комісії із залученням фахівців відповідної галузі науки є обов'язком МОН у разі надходження апеляції, за винятком випадків, коли апеляція не містить аргументів по суті виявлених недоліків.

З огляду на викладене, доводи відповідача про пропущення позивачем строку подачі апеляції у розумінні п.43 Порядку № 567 не є належною підставою для обґрунтування відмови у створенні апеляційної комісії за апеляцією ОСОБА_1

Посилання відповідача на те, що Порядком № 567 не передбачено поновлення строку на подачу апеляції на рішення атестаційної комісії МОН, колегія суддів відхиляє, оскільки нормами Порядку № 567 двомісячний термін подачі такої апеляції передбачено для тих випадків, коли здобувач був своєчасно ознайомлений з висновком атестаційної комісії та рішення МОН, що в даному випадку відповідачем по справі забезпечено не було.

У відповідності до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на наведені норми, беручи до уваги, що питання поновлення строку детально не урегульовано Порядком № 567, колегія суддів вважає за необхідне застосувати при наданні оцінки діям відповідача щодо вирішення питання про прийняття апеляції ОСОБА_1 загальні вимоги до дій та рішень органів владних повноважень, визначені частиною 3 статті 2 КАС України.

Так, відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи позивачеві у створенні апеляційної комісії для розгляду апеляції ОСОБА_1 на рішення МОН України від 26.02.2015 року, діяв необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотримання принципу пропорційності, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Отже, беручи до уваги, що Порядком № 567 детально не унормовано питання процедури поновлення апеляційною комісією строку на подачу апеляції, разом з тим, законодавцем покладено на МОН України обов'язок створення апеляційної комісії у разі надходження апеляції (крім випадків відсутності у ній аргументів по суті виявлених недоліків), колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, визнавши протиправними дії МОН України щодо відмови в створенні апеляційної комісії за апеляцією ОСОБА_1 від 04.08.2015 року на рішення МОН України від 26.02.2015 року про скасування рішення спеціалізованої вченої ради і відмови у видачі диплома доктора медичних наук, та зобов'язавши відповідача створити апеляційну комісію для розгляду апеляції ОСОБА_1 на вищезазначене рішення МОН від 26.02.2015 року, обрав належний спосіб захисту позивача у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду в цій частині не спростовують.

Керуючись ст.ст.41, 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А

Апеляційну скаргу Міністерства освіти та науки України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2016р. по справі № 820/11118/15 в частині задоволення позову залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Перцова Т.С.Судді Дюкарєва С.В. Жигилій С.П. Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 12.04.2016 р.