Рішення № 57064144, 31.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2016Справа №910/501/16За позовом Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014"

про зобов'язання вчинити дії

суддя Борисенко І.І.

Представники сторін:

від позивача - Макаренко С.В., представник за довіреністю;

від відповідача - Коновалов О.С., представник за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" про зобов'язання відповідача повернути позивачу грошові кошти у розмірі 25 068,49 грн., отриманих за договором про внесення змін від 29.04.2015 до Договору про депозитний вклад «Стандартний» №DU1240/2014-1 від 26.06.2014 на накопичувальний рахунок №32078111701026, банк отримувача: Національний банк України (код банк 300001), отримувач ПАТ «Банк Національний кредит».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 26.06.2014 між ПАТ "Банк національний кредит" (банк) та ТОВ "ВГФ 2014" (вкладник) було укладено договір про депозитний склад "Стандартний" №DU1240/2014-1 строком до 27 червня 2015 року, з процентною вставкою 22,0% річних, відповідно до якого банк відкрив вкладнику депозитний рахунок, а вкладник вніс кошти у розмірі 150 000,00 грн.

У п. 3.7. договору було передбачено, що у разі розірвання депозитного договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0% за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

Договором про внесення змін від 29.04.2015 до договору про депозитний вклад внесено зміни в частині, якими визначено, що у разі розірвання депозитного договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22,0% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку, тобто без застосування перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою.

За доводами позивача, при проведені перевірки договору про внесення змін від 29.04.2015 до договору про депозитний вклад позивачем було виявлено, що вказаний договір є нікчемний з підстав, визначених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку з незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 25 068,49 грн. В подальшому позивачем було направлено відповідачу повідомлення про повернення коштів, яке залишено без реагування з боку відповідача, а тому позивач звернувся до суду з вимогами про зобов'язання відповідача повернути кошти у розмірі 25 068,49 грн.

Через відділ діловодства суду від 01.03.2016 від відповідача надійшов відзив, де останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зокрема зазначив, що нарахування процентів та визначення процентної ставки за договором депозиту не є майновими вимогами банку та не можуть бути розцінені як відмова банку від своїх вимог, у зв'язку з тим, що згідно Договору депозиту (п. 4.1.3) оплата процентів в порядку та в строки, передбачені умовами Договору депозиту - це обов'язок Банку.

Позивачем подано до суду доповнення до позовної заяви, які долучені судом до матеріалів справи, а відповідачем подано додатковий відзив на позову заяву, який також долучений судом до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 17.03.2016 за клопотанням представників сторін на підставі ст. 69 ГПК України судом продовжено строк розгляду справи.

У задоволенні поданого 11.02.2016 клопотання відповідача про зупинення провадження у справі суд відмовив за недоведеністю підстав для зупинення, оскільки в межах даної справи суд самостійно може встановити обставини та факти, необхідні для прийняття обґрунтованого рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

26 червня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Банк національний кредит" (надалі - позивач, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" (надалі - відповідач, вкладник) був укладений договір про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) №DU1240/2014-1 (надалі - Договір), відповідно до п. 2.1 якого, вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок №26152099516006 в ПАТ "Банк національний кредит", МФО 320702, грошові кошти в сумі 150 000,00 грн в національній валюті, на умовах цього договору.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що депозит розміщується на строк з 26.06.2014 по 27.06.2015 включно. Банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22.00% річних (п. 2.3 Договору).

За змістом п. 3.7 Договору вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання дії договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладнику №26005099516001 в Банку. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0% процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

Судом встановлено, що 27 червня 2014 року між ПАТ "Банк Національний кредит" та ТОВ "ВГФ 2014" було укладено Договір про внесення змін №1 (надалі - Договір про внесення змін) до Депозитного договору, яким було внесено зміни до п. 2.1. договору, яким зазначено, що майнові права на вклад є забезпечення виконання зобов'язань юридичної особи ТОВ "Факторинг Фінанс" (позичальник) за договором про надання відновлювальної кредитної лінії.

Також, даною угодою сторони також внесли зміни і до п. 3.7. договору виклавши його в наступній редакції:

" 3.7. Вкладник має право після припинення дії Договору застави майнових прав №04-1281/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014р звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми Депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це Банк за 10 (десять) робочих днів до бажаної дати повернення суми Депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми Депозиту та нарахованих процентів Вкладнику.

Після припинення дії Договору застави майнових прав №04-1281/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014 Банк повертає суму Депозиту та нарахованих процентів протягом 10 (десяти) днів з дня подання Вкладником заяви про дострокове розірвання Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок Вкладника".

29.04.2015 сторонами було укладено договір про внесення змін до договору, яким абзац 3 п. 3.7 договору викладено в новій редакції, зокрема: "у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22,0% процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку".

На підставі постанови Правління Національного банку України №358 від 05.06.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №114 від 05.06.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит", згідно з яким з 08.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Банк Національний кредит".

Постановою Правління Національного Банку України від 28.08.2015 №563 розпочата процедура ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит".

Відповідно до Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №159 від 28.08.2015 та на виконання Постанови Правління Національного Банку України від 28.08.2015 №563, розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича.

З моменту запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи, тобто з початком процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку і його ліквідації, до правовідносин з банком слід застосовувати положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним, всі інші закони України можуть застосовуватись лише в тій частині, що не суперечать положенням цього Закону.

За доводами позивача в процесі проведеної перевірки договору про внесення змін від 29.04.2015 до договору про депозитний вклад позивачем було виявлено, що вказаний договір є нікчемний з підстав, визначених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку з незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 25 068,49 грн. Вказаний розмір визначений позивачем як різниця між сумою процентів за ставкою при поверненні вкладу в кінці строку депозиту та сумою процентів за ставкою при достроковому розірванні депозитного договору.

Заявою від 20.04.2015, наявною в матеріалах справи, довірена особа відповідача Власенко С.Г. просив позивача достроково розірвати депозитні договори, включаючи спірний договір №DU1240/2014-1 від 26.06.2014.

04.12.2015 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк національний кредит" було направлено на адресу відповідача повідомлення №04-08/2727 щодо встановлення факту нікчемності договору від 29.04.3015 про внесення змін до договору, у зв'язку з чим позивач просив повернути грошові кошти у розмірі 25 068,49 грн, як такі, що були сплачені на виконання нікчемного правочину.

Оскільки, кошти не були повернуті відповідачем на рахунок позивача, останній звернувся до суду з вимогами про зобов'язання відповідача повернути грошові кошти у розмірі 25 068,49 грн, в обґрунтування правової позиції посилається на ст.ст. 11,15,16,215,216,1058,1066 ЦК України та ст.ст. 1, 34, 36, 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, ст. 180 ГК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За приписом ст. 638 ЦК України, ст. 180 ГК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом п. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як встановлено судом укладений між банком та відповідачем договір про депозитний вклад "Стандартний" №DU1240/2014-1 за своєю правовою природою є договором банківського вкладу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Стаття 1060 Цивільного кодексу України передбачає, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого Договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Частиною 1 статті 1061 Цивільного кодексу України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Частиною 1 статті 1066 Цивільного кодексу України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно частини 3 статті 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Як встановлено судом, відповідач звернувся до позивача з заявою від 20.04.2015, в якій просив достроково розірвати депозитні договори, включаючи спірний договір № DU1240/2014-1 від 26.06.2014, як наслідок Банком були повернуті позивачу грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн., а також нараховані проценти у розмірі 25 068,49 грн., що підтверджується, наявною в матеріалах справи, банківською випискою з рахунку позивача за період з 26.08.2015 по 14.12.2015.

Частинами 1, 2, 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, в тому числі, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Банком 04.12.2015 було направлено лист вих. №04-08/2727 від 03.12.2015 щодо встановлення факту нікчемності правочину, в якому повідомляв відповідачу, що уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб було здійснено перевірку спірного договору (договору про внесення змін до договору банківського вкладу) та виявлено, що він є нікчемний, у зв'язку з незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою, а тому банк відмовився від власних майнових прав, що потягло за собою виплату відповідачеві грошових коштів в розмірі 25 068,49 грн. (відповідний лист наявний в матеріалах справи).

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Проте, як встановлено судом, 27 червня 2014 року між ПАТ "Банк Національний кредит" та ТОВ "ВГФ 2014" було укладено Договір про внесення змін №1 (надалі - Договір про внесення змін) до Депозитного договору, яким було змінено п.3.7. Депозитного договору та викладено в наступній редакції:

" 3.7. Вкладник має право після припинення дії Договору застави майнових прав №04-1281/1-1 від 27.06.2014р. звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми Депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це Банк за 10 (десять) робочих днів до бажаної дати повернення суми Депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми Депозиту та нарахованих процентів Вкладнику. Після припинення дії Договору застави майнових прав №04-1281/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014р. Банк повертає суму Депозиту та нарахованих процентів протягом 10 (десяти) днів з дня подання Вкладником заяви про дострокове розірвання Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок Вкладника".

З вищевикладеного випливає, що уклавши Договір про внесення змін № 1 від 27 червня 2014 року сторони змінили п.3.7, яким було встановлено перерахунок процентної ставки у разі дострокового розірвання з ініціативи Вкладника Депозитного договору, та встановили, що у разі припинення дії Договору застави майнових прав, Вкладник має право ініціювати дострокове розірвання Депозитного договору, при цьому Банк не здійснює перерахунок процентної ставки і повертає Вкладнику всю суму Депозиту та нарахованих процентів.

29 квітня 2015 року між ТОВ «Факторинг Фінанс» та Вкладником було укладено Договір про розірвання Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №05.1- 85ю/2013/2-1 від 01.06.2013, а отже Договір застави припинив свою дію в силу п. 4.1 та п. 1 ч.1 ст. 593 ЦК України.

Таким чином, в період укладання Договору про внесення змін сторонами на власний розсуд було змінено пункт 3.7 спірного Договору, в тому числі, в частині застосування зниженої відсоткової ставки у випадку його розірвання за ініціативою вкладника, тобто, станом на момент внесення сторонами змін до Договору на підставі договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014, положення про можливість застосування зниженої відсоткової ставки за погодженням сторін були виключені із умов Договору.

При цьому, договір про внесення змін №1 від 27.06.2014 до Договору на момент розгляду справи є чинним, а докази оскарження його в судовому порядку в матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду існування підстав для застосування зниженої відсоткової ставки, як наслідку розірвання Договору з ініціативи вкладника, а також для зобов'язання відповідача повернути грошові кошти у розмірі 25 068,49 грн.

Доводи позивача, що наведені у доповненнях до позовної заяви стосовно дії третього абзацу п. 3.7. договору не береться судом до уваги, адже у договорі про внесення змін №1 від 27.06.2014 до договору про депозитний вклад сторони визначили викласти пункт 3.7. договору в іншій редакції, а не його частину.

Інші доводи позивача, викладені у доповненнях до позовної заяви не спростовують висновків до яких дійшов суд.

При цьому, Банком суду не доведено та не обґрунтовано в чому саме полягає майновий інтерес Банку від якого він відмовився.

Посилання позивача на п.1.1 протоколу засідання Комітету з питань управління активами і пасивами Банку від 18.06.2013, відповідно до якого встановлено 2% ставку при достроковому розірванні договору як на підставу обґрунтування позову не вказує на наявність ознак нікчемного правочину - Договір про внесення змін від 29.04.2015, оскільки сторони і Банк, зокрема, діяв без примусу і з власної волі. Доказів зворотного суду не надано.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача повернути грошові кошти у розмірі 25 068,49 грн., а відтак в задоволенні позовних вимог, з викладених в позові Банком обставин, позивачу слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 11.04.2016

Суддя І.І. Борисенко