Рішення № 57057723, 04.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1627/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Варикаша О. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Варикаші О.Д.

суддів - Ступакова О.А.

- ОСОБА_2

при секретарі - Желєзнову В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ «Укрсоцбанк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.03.2015 року по справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третьої особи приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та виселення,-

встановила:

Позивач звернувся з вказаним позовом до суду (а. с. 2-7), в якому просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 26 грудня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 7316; стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 2007/36-19/16 від 27.04.2007 року в розмірі 102 162,37 дол. США в гривневому еквіваленті за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення по справі, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на вказану квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк», ціну встановити на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом; виселити без надання іншого жилого приміщення усіх фізичних та юридичних осіб, що зареєстровані та/або проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1; стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір в сумі 3654 грн.

Свої позовні вимоги позивач, як зазначено в рішенні суду, обґрунтовував тим, що 27 квітня 2007 року між АКІБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 був укладений договір кредиту № 2007/36-19/16, відповідно до якого відповідач отримав у тимчасове користування на умовах збереженості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 59 900, 00 дол. США до 26 квітня 2022 року зі сплатою 13 % річних за користування кредитними коштами. З метою забезпечення своєчасного та повного виконання зобовязання 27 квітня 2007 року між АКІБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки № 900, відповідно до якого останній передав в іпотеку Банку майнові права на незакінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_2, загальною пл. 54, 9 кв. м. В забезпечення виконання зобовязань за договором кредиту № 2007/36-19/16 від 27 квітня 2007 року АКІБ «Укрсоцбанк» також уклав з ОСОБА_3 договір застави цінних паперів № 07-15/519, відповідно до якого останній передав в заставу Банку цінні папери в кількості 5 490 штук.

У звязку з неналежним виконанням ОСОБА_3 зобовязань за вищевказаним договором кредиту, утворилась прострочена заборгованість, яка станом на 18 березня 2014 року складає 102 162, 37 дол. США.

Однак, Банк фактично позбавлений можливості задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, у звязку з тим, що номер квартири після здачі будинку в експлуатацію змінився з будівельного № 231 на № 240, та у жовтні 2009 року відповідач зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_1, а згодом відчужив її на користь ОСОБА_6 відповідно до договору купівлі-продажу від 26 грудня 2012 року.

В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду, представник ПАТ «Укрсоцбанк» позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, надав пояснення аналогічні обставинам викладеним у позовній заяві. Представник ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» та вказав, що між Банком та ОСОБА_3 дійсно був укладений кредитний договір № 2007/36-19/16 від 27 квітня 2007 року, а з метою забезпечення своєчасного та повного його виконання був також укладений договір іпотеки № 900, відповідно до якого відповідач передав в іпотеку Банку майнові права на незакінчену будівництвом квартиру № 231 загальною пл. 54, 9 кв. м., що знаходиться на третьому поверсі, та будується за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, вул. Генуезька. Однак, позивач просить звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що, на думку представника ОСОБА_3, є безпідставним. Крім того, площа квартири № 240 становить 50, 3 кв. м., що відрізняється від площі квартири, що була зазначена в договорі іпотеки. Також зазначив, що будівельна компанія ТОВ «Одеський центр дозвілля», що була виконавцем будівництва будинку № 5 по вул. Генуезькій в м. Одесі припинила свою діяльність починаючи з 2011 року, внаслідок чого неможливо витребувати будь-які документи щодо зміни нумерації квартир при введенні будинку в експлуатацію. Тому, вимоги ПАТ «Укрсоцбанк», на думку представника відповідача, є необґрунтованими. ОСОБА_6 та представник третьої особи приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 у судове засідання не зявились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. До суду надійшла заява від ОСОБА_5 про розгляд справи за його відсутності.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23.03.2015 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ПАТ «Укрсоцбанк» подало апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.03.2015 року, в якій просить рішення суду від 23.03.2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» задовольнити у повному обсязі, посилаючись на те, що вважає оскаржуване рішення незаконним, необгрунтованим винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Іншими учасниками процесу рішення суду не оскаржується.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники процесу в судове засідання не зявилися, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні, в частині мотивувальної частини з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для зміни рішення суду першої інстанції є зокрема: неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк», суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що 27 квітня 2007 року між АКІБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 був укладений договір кредиту № 2007/36-19/16, відповідно до якого відповідач отримав у тимчасове користування на умовах збереженості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 59 900, 00 грн. до 26 квітня 2022 року зі сплатою 13 % річних за користування кредитними коштами.

З метою забезпечення своєчасного та повного виконання зобовязання 27 квітня 2007 року між АКІБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки № 900, відповідно до якого останній передав в іпотеку Банку майнові права на незакінчену будівництвом квартиру № 231, загальною пл. 54, 9 кв. м., що знаходиться на третьому поверсі, та будується за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, вул. Генуезька.

Відповідно до п. 1.1.1 предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору № 0704/9 про резервування квартири та порядку погашення облігацій від 10 квітня 2007 року, що укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Одеський центр дозвілля» та договору купівлі-продажу цінних паперів № Б-52/01/2007 від 10 квітня 2007 року, що укладений між позичальником та АКБ «Інвестбанк», а також документа, який підтверджує фінансування іпотекодавцем будівництва за рахунок власних коштів.

У судовому засіданні доведено, що у звязку з неналежним виконанням ОСОБА_3 зобовязань за вищевказаним договором кредиту, а саме несплатою коштів починаючи з 12 серпня 2008 року, у нього утворилась прострочена заборгованість, яка станом на 18 березня 2014 року складає 102 162, 37 дол. США, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості. Вищевказаний факт не заперечувався також представником ОСОБА_3 у судовому засіданні.

В обґрунтування вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 26 грудня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, позивач зазначив, що номер квартири після здачі будинку в експлуатацію змінився з будівельного № 231 на № 240, та у жовтні 2009 року відповідач зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_1, а згодом неправомірно відчужив її на користь ОСОБА_6 відповідно до вищевказаного договору купівлі-продажу.

Вищевикладені доводи щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири спростовуються наступним.

Судом встановлено, договір іпотеки від 27 квітня 2007 року не містить номеру будинку по вул. Генуезькій, в якому знаходиться квартира № 231, загальною пл. 54, 9 кв. м., що суперечить вимогам п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку». Тому ідентифікувати вищевказану квартиру після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію нерухомого майна не вбачається можливим.

Крім того, як вбачається з витягу з ЄДР ТОВ «Одеський центр дозвілля», що було виконавцем будівництва будинку № 5 по вул. Генуезькій в м. Одесі, припинило свою діяльність 09 серпня 2011 року, внаслідок чого неможливо витребувати з вказаного товариства будь-які документи щодо зміни нумерації квартир при введенні будинку в експлуатацію.

Тому доводи позивача щодо зміни ОСОБА_3 номеру квартири після здачі будинку в експлуатацію з будівельного № 231 на № 240, суд першої інстанції вважав не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Крім того, як вбачається з оскаржуваного договору купівлі-продажу, площа квартири № 240 становить 50, 3 кв. м., що відрізняється від площі квартири № 231, що була зазначена в договорі іпотеки.

Згідно п. 10 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини пятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Тому, аналізуючи вищевказану норму права, добросовісність набувача у даному випадку характеризує його субєктивне ставлення до обставин вибуття майна із володіння власника та правомірності його придбання.

Таким чином, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_6 набув право власності на вищевказане майно правомірно, що спростовує доводи ПАТ «Укрсоцбанк» про недійсність вказаного правочину.

Інших доказів на підтвердження недійсності договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 26 грудня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, позивачем до суду надано не було.

Відносно вимог позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «Укрсоцбанк» за кредитним договором № 2007/36-19/16 від 27 квітня 2007 року, то такі вимоги, суд першої інстанції вважав, не підлягають задоволенню у звязку з тим, що згідно договору іпотеки ОСОБА_3 передав в іпотеку Банку майнові права на незакінчену будівництвом квартиру № 231, загальною пл. 54, 9 кв. м., що знаходиться на третьому поверсі, та будується за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, вул. Генуезька, а не на квартиру № 240, на яку просить звернути стягнення позивач.

Більш того, як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 33562197 від 13 лютого 2015 року за ОСОБА_3 нерухоме майно не зареєстроване.

В звязку з вищевикладеним, суд першої інстанції вважав, необґрунтованими є також вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» в частині виселення без надання іншого жилого приміщення усіх фізичних та юридичних осіб, що зареєстровані та/або проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1.

На підставі викладеного, керуючись п. 10 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», п. 3 ч. 1 ст. 18, ст. ст. 12, 33 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 525, 526, 530, 625, 651, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57, 60, 208-209, 212-215, 218, 224-225 ЦПК України, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк».

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк».

Однак, судова колегія не погоджується в повній мірі з мотивувальною частиною рішення суду, з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27.04.2007 року між АКІБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір кредиту № 2007/36-19/16, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 59000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13% річних з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту 26.04.2022 року (а. с. 8-10).

З метою забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором між АКІБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір від 27.04.2007 року, відповідно до якого останній передав в іпотеку в якості забезпечення виконання зобовязань за договором кредиту № 2007/36-19/16 від 27.04.2007 року майнові права на незакінчену будівництвом квартиру № 231, загальною площею 54,9 кв. м., що знаходиться на 3-му поверсі, та будується за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, вул. Генуезька (а. с. 11-12).

Тобто, предметом іпотеки є майнові права на незакінчену будівництвом квартиру.

В результаті неналежного виконання зобовязань за договором кредиту № 2007/36-19/16 від 27.04.2007 року у ОСОБА_3 виникла кредитна заборгованість в розмірі 102162,37 дол. США (а. с. 15-17), яку позивач просить стягнути з ОСОБА_3, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на вказану квартиру за позивачем (а. с. 6-7), яку ОСОБА_3 продав ОСОБА_6 згідно договору купівлі-продажу від 26.12.2012 року (а. с. 73, 93-94), який позивач просить визнати недійсним, виселивши з квартири всіх проживаючих та зареєстрованих.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України , за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» , у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Тобто, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як встановлено вище предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору від 27.04.2007 року, укладеного між АКІБ «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець), який укладено з метою забезпечення виконання зобовязань за договором кредиту № 2007/36-19/16 від 27.04.2007 року, та яким позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, є майнові права на незакінчену будівництвом квартиру № 231, загальною площею 54,9 кв. м., що знаходиться на 3-му поверсі, та будується за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, вул. Генуезька , а не нерухоме майно квартира АДРЕСА_1, на яку позивач просить звернути стягнення, шляхом визнання за ним права власності на зазначену квартиру.

Тобто, предметом іпотеки є майнові права на нерухоме майно, а не нерухоме майно, на яке позивач просить звернути стягнення.

Майнове право це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Докази того, що до іпотечного договору вносилися зміни стосовно предмету іпотеки відповідно до п. 1.9. договору іпотеки, в матеріалах справи відсутні та суду апеляційної інстанції не надані.

За таких обставин, відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача кредитної заборгованості, шляхом звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка не є предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору, яким позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Оскільки, відсутні підстави для звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка не є предметом іпотеки, то відсутні і підстави для задоволення похідних позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.12.2012 року зазначеної квартири, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 і виселення з вказаної квартири всіх проживаючих та зареєстрованих осіб, враховуючи обставини, якими позивач обґрунтовував позовні вимоги, в цій частині, посилаючись на те, що ОСОБА_3 відчужено дану квартиру, яка є предметом іпотеки, без згоди банку (іпотекодержателя).

Таким чином, в задоволенні позову позивача необхідно відмовити саме з вищевказаних підстав, а мотивувальну частину рішення суду першої інстанції необхідно змінити.

Доводи апеляційної скарги, які зводяться до порушення судом першої інстанції, на думку апелянта, норм процесуального права, судова колегія не приймає до уваги, оскільки, враховуючи вище наведене, вони не спростовують висновки суду.

Враховуючи викладене, судова колегія частково погоджується з доводами апеляційної скарги, в частині щодо обґрунтування рішення суду, та не погоджується з доводами апеляційної скарги, в частині висновків суду, на підставі вище зазначеного.

На підставі наведеного, судова колегія вважає, що мотивувальна частина рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.03.2015 року підлягає зміні, в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін, в звязку з чим не підлягають відповідно до ст. 88 ЦПК України стягненню з відповідачів на користь позивача судові витрати.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.03.2015 року.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша

ОСОБА_7

ОСОБА_8