Рішення № 57054802, 05.04.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 443/1708/15 Головуючий у 1 інстанції: Галій О.Й.

Провадження № 22-ц/783/1975/16 Доповідач в 2-й інстанції: Штефаніца Ю. Г.

Категорія: 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Штефаніци Ю.Г.

суддів: Берези В.І., Бойко С.М.,

за участі судового секретаря: Брикайло М.В.,

представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ЕНЕРГОБАНК» на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", треті особи: ОСОБА_4 та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк", про визнання права власності на вклад та права на відшкодування заборгованості за вкладом, -

в с т а н о в и л а:

В жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) "Енергобанк", треті особи: ОСОБА_4 та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк", про визнання права власності на вклад та права на відшкодування заборгованості за вкладом. В процесі розгляду даної справи неодноразово доповнювала та змінювала свої позовні вимоги, остаточно залишивши на розгляд суду її вимоги про визнання за нею права на відшкодування заборгованості за вкладом у розмірі 5 200 доларів США за договором про строковий банківський вклад ДФ-121294-1302 який було укладено з ПАТ ""Енергобанк" 29.12.2014 р., з виплатою боргу та відсотків в кінці строку, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування.

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2015 рокупозов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право на відшкодування заборгованості за вкладом у розмірі 5 200 дол США за договором ДФ-121294-1302 про строковий банківський вклад з виплатою відсотків в кінці строку, укладеного 29.12.2014 р. з ПАТ "ЕНЕРГОБАНК", за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування.

Вказане рішення суду оскаржив відповідач - ПАТ «Енергобанк». Вважає таке рішення незаконним і необґрунтованим, таким, що постановлене внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи та без належної правовї оцінки спірних правовідносин.

Вказує, що суд першої інстанції дійшов висновку, що в результаті укладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договору відступлення права вимоги за договором № ДФ-121294-1302 про строковий банківський вклад з виплатою відсотків в кінці строку від 29.12.2014р., всі права кредитора в сумі 5 200,00 доларів США перейшли до ОСОБА_2, а отже, заміна кредитора була здійснена у відповідності до порядку, визначеному ст.ст. 512-517 ЦК України, в зв'язку з чим позивач отримала всі права вкладника ПАТ «Енергобанк» за вказаним вище договором. Однак, апелянт вважає, що зазначені висновки не відповідають Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст.2 якого вказує, що під поняттям вкладника розуміється фізична особа, яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Так як, ні позивачем, ні на користь позивача не укладались договори банківського вкладу (депозиту) або банківського рахунку, позивачем не вносилися кошти до банку, то в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» - позивач не є вкладником ПАТ «Енергобанк» та, відповідно, не має права на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Апелянт зазначає, що в даному випадку, позивач за умовами договору купівлі-продажу (відступлення) права вимоги є кредитором по відношенню до банку, а не вкладником.

Крім цього, наголошує, що повноваження уповноваженої особи Фонду обмежені переліком вкладників відповідного банку, які мають право на отримання відшкодування за рахунок Фонду. До такого включено ОСОБА_4, який мав на відкритих ним в ПАТ «Енергобанк» рахунках грошові кошти в сумі більш ніж 14 000,00 доларів США, що в еквіваленті на гривню, станом на дату запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Енергобанк» (13.02.2015р), є більшою від граничного розміру відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Таким чином, на думку апелянта, визнавши за ОСОБА_2 право на відшкодування заборгованості за вкладом у розмірі 5200 дол. США, поза увагою суду залишилися правові наслідки, а саме - замість того, щоб відшкодувати ОСОБА_4 не більше 200 000грн. за всіма вкладами, Фонд повинен буде відшкодувати: - ОСОБА_4 суму, що не перевищує 200 000 грн. та ОСОБА_2 таку ж суму внаслідок відступлення права вимоги. Тому вважає, що внаслідок цього відбудеться неправомірне збільшення гарантованої суми, яка відшкодовується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Крім цього, вказує, що відповідно до п.25 Постанови Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013р., спори, які виникають за участю Фонду у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, просить скасувати рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 21.12.2015р. та закрити провадження у справі (а.с. 159-162).

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 в заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

В той же час, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як визначено положеннями ст.214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання : чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження , які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак зазначеним вимогам закону дане рішення в повній мірі не відповідає.

Суд першої інстанції вірно встановив, що 29.12.2014 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Енергобанк» в особі відділення №1 в м.Жидачів було укладено договір № ДФ-121294-1302 про строковий банківський вклад з виплатою відсотків в кінці строку на суму 12 000 доларів США, а 15.01.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу (відступлення) права вимоги за вказаним договором № ДФ-121294-1302 про строковий банківський вкладу з виплатою відсотків в кінці строку (далі Договір відступлення права вимоги), на частину вкладу в розмірі 5200 доларів США розміщеного на вкладному рахунку(а.с.12-13, 8-9).

Відповідно до п.1.6 Договору відступлення права вимоги моментом переходу права вимоги первісного кредитора до боржника за основним договором до нового кредитора є момент підписання цього договору сторонами.

16.01.2015 року ОСОБА_4 повідомив уповноважену особу ПАТ "Енергобанк" про укладення договору від 15.01.2015 року купівлі-продажу (відступлення) права вимоги за договором № ДФ-121294/1302 про строковий банківський вклад з виплатою відсотків в кінці строку від 29.12.20145 року та надав всі дані нового вкладника. Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про відступлення права вимоги з відміткою банку (відділення № 1 ПАТ «Енергобанк» в м. Жидачів) про одержання (а.с.11).

У відповідності до постанови Правління Національного банку України від 12.02.2015 р. за №96 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства"Енергобанк" до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12.02.2015 р.за №29 «Про запровадження тимчасової адміністрації уПублічному акціонерному товаристві "Енергобанк".

11.06.2015 року у ПАТ «Енергобанк» було відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації з призначенням ліквідатора згідно постанови Правління Національного банку України № 370 від 11.06.2015 року.

На неодноразові звернення ОСОБА_2 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідаціюПАТ "Енергобанк" щодо повернення належного їй вкладу з виплатою відсотків відповіді не отримала.

Згідно положень ч.1 ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно ч.ч. 1, 2 , ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Звернувшись з вказаним позовом до ПАТ «Енергобанк», позивач ОСОБА_2 виходила з того, що внаслідок відступлення їйОСОБА_4 права вимоги за вказаним договором №ДФ-121294-1302 про строковий банківський вклад, вона, як власник депозитного вкладу у розмірі 5 200 доларів США,набула право на відшкодування за рахунокФонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування заборгованості за вкладом.

Суд першої інстанції, задовольняючи цей позов, фактично погодився з такими доводами позивача.

Однак судова колегія вважає доводи позивача на обґрунтування позовних вимог та мотиви суду першої інстанції при прийнятті рішення щодо задоволення позову помилковими, такими, що не відповідають нормам матеріального права та здійсненні без належного врахування фактичних обставин справи.

Згідно із ч.1ст.1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом договору є частина розміщеного вкладником, ОСОБА_4, в банку строкового банківського вкладу з виплатою відсотків в кінці строку на суму 12 000 доларів США на строк 32 дні із виплатою процентів в розмірі 8 % річних.

У ст.2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" дано визначення банківського вкладу відповідно до якого вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Статтею 47 Закону України " Про банки та банківську діяльність" передбачено, що Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

До банківських послуг належать:1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах; 3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку. Центральний депозитарій цінних паперів має право провадити окремі банківські операції на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, що видається у встановленому Національним банком України порядку.

Договір банківського вкладу є реальним і вважається укладеним із моменту прийняття банком від вкладника грошової суми (вкладу).

За договором банківського вкладу( депозиту) передані вкладником у готівковій або у безготівковій формі кошти стають власністю банку. Водночас, у банку виникає зобов'язання щодо повернення вкладнику такої ж суми грошей та нарахованих на цю суму процентів на умовах та в порядку, встановленому договором.

Договір банківського вкладу є одностороннім зобов'язанням, з моменту його укладення банк має обов'язок повернути суму вкладу та нараховані проценти, а вкладник набуває права вимагати виконання зазначених дій.

Згідно п.4 ч.1 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Як встановлено судом, 15.01.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу (відступлення) права вимоги (Договір цесії) за вказаним договором № ДФ-121294-1302 про строковий банківський вклад, за умовами якого цедент повністю відступає цесіонерові , а цесіонарій набуває право вимоги , належне цедентові , і стає новим кредитором (договірне правонаступництво) за договором № ДФ-121294-1302 про строковий банківський вклад в частині повернення вкладу на суму 5200 доларів США розміщеного на вкладному рахунку (п.п.1.3.,1.4. Договору відступлення).

Відповідно до статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові у випадках, встановлених законом.

Уклавши договір про відступлення права вимоги за договором банківського вкладу, позивач отримала право грошової вимоги до Банку за договором № ДФ-121294-1302 про строковий банківський вклад, укладеним 29.12.2014 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Енергобанк», щодо повернення вкладу на суму 5200 доларів США, а не право власності, а тому зазначений договір не може бути підставою до визнання права власності за позивачем на зазначену суму вкладу, а позивач ОСОБА_2 за цим договором набула права кредитора, а не вкладника.

У відповідності до роз'яснень, що містяться у п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають із встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215-217 ЦПК України. У ній, зокрема має бути зазначено й висновки суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено; конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захист порушеного права.

В оскаржуваному рішенні суду першої інстанції відсутні висновки про те, яким чином пов'язано дану вимогу позивача, заявлену до банку, із способом захисту її права на повернення коштів за договором банківського вкладу, право вимоги до якої перейшло на підставі ст.512 ЦК України, та чи поновить саме по собі визнання за позивачем права на відшкодування заборгованості за вкладом за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порушене право позивача на його отримання, без пред'явлення позову про стягнення коштів за договором банківського вкладу до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Поряд з цим, ні позивачем, при звернення з вказаним позовом, ні судом в своєму рішенні, не зазначено які саме дії повинен вичинити відповідач, ПАТ "Енергобанк" , та на чию користь, щоб відновити порушене право позивача.

Окрім того, судом залишено без належної уваги те, що 12.02.2015 р. на підставі постанови Правління Національного банку України за №96 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства"Енергобанк" до категорії неплатоспроможних», Фонд запровадив тимчасову адміністрацію і розпочав процедуру виведення ПАТ "Енергобанк" з ринку, а у відповідності до постанови Правління Національного банку України № 370 від 11.06.2015 року у ПАТ «Енергобанк» було відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації з призначенням ліквідатора.

Згідно з п.16 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

А згідно п.6 ст.2 цього ж Закону, ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Положеннями ст.36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої ст.36 цього Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів на майно банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до ч.2 ст.46 цього ж Закону з дня з дня призначення уповноваженої особи Фонду, припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

У відповідності до положень ст.26 вказаного Закону відшкодування коштів за вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами (200 000 грн.) гарантується Фондом, а не самим банком, та лише вкладникам банку, а не іншим кредиторам.

Відповідно до ч.ч.2,5,6 ст.27 цього ж Закону, повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, формує Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Протягом шести днів з дня отримання Фондом такого рішення виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

З огляду на викладені обставини та зазначені положення норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у визначений нею спосіб, які заявлені до особи, ПАТ "Енергобанк", яка, за наведених вище обставин, не уповноважена вчиняти будь-які дії на відновлення порушених прав позивача, як кредитора банку.

Таких висновків судова колегія дійшла в тому числі з врахуванням правових позицій., висловлених Верховним Судом України в постанові від 20.01.2016 р. у справі №6-2001 цс15.

Оскільки вказаний позов ОСОБА_2 заявлено нею до ПАТ "Енергобанк", як до відповідача, а не до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який у справі є третьою особою без самостійних вимог, та спрямований на захист порушеного права вкладника, який, на думку позивача, випливає із договору відступлення права вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано розглянув даний спір в порядку цивільного судочинства.

Так як даний спір не носить публічно-правового характеру, судова колегія, в супереч доводам апеляційної скарги, не вбачає підстав для закриття провадження у справі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування або зміни рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.

У відповідності до ст.88 ЦПК України з позивача слід стягнути на користь банку сплачений судовий збір при подачі до суду апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст.307, п.п.1, 4 ст.309, ч.2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ЕНЕРГОБАНК» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" та третіх осіб: ОСОБА_4 та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк", про визнання права на відшкодування заборгованості за вкладом відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" 1175 грн.23 коп. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскарженим у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Головуючий: Штефаніца Ю.Г.

Судді: Береза В.І.

Бойко С.М.