Рішення № 57053788, 07.04.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 336/4652/15Головуючий у 1-й інстанції Кляшторний В.С.Пр. №22-ц/778/1675/16Суддя-доповідач ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Каракуші К.В., Стрелець Л.Г.

за участі секретаря Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (далі ПАТ «ТАСКОМБАНК») на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (надалі Банк) до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИЛА:

Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с.2-3), який у подальшому уточнив (а.с.50-51) та в якому просив стягнути з ОСОБА_2, як позичальника, та ОСОБА_3, як поручителя, як з солідарних боржників, суму заборгованості за іпотечним (кредитним) договором № КФ (06) 33-06 від 06.05.2006 року, укладеним із АБ «ТАС-Бізнесбанк», правонаступником якого є ПАТ «ТАСКОМБАНК», станом на 07.08.2015 року у розмірі 13261,15 доларів США, яка складається із 13261,15 доларів США заборгованості по кредиту (в тому числі простроченої), від сплати якої у добровільному порядку на користь Банку відповідачі ухиляються, а також судовий збір 4456,54 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2016 року (а.с.65-68) в задоволенні позову Банку у цій справі відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, Банк у своїй апеляційній скарзі (а.с.70-71) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Банку у повному обсязі; стягнути з відповідачів сплачений судовий збір до першої інстанції та за подачу апеляційної скарги.

У судове засідання 07 квітня 2016 року належним чином повідомлені про час та місце розгляду цієї справи апеляційним судом (а.с.84-85) відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не зявились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

В силу вимог ст. 305 ч.2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажними причини неявки у дане судове відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та ухвалила розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника позивача - Банку за довіреністю (а.с.75) ОСОБА_4 та представника відповідача ОСОБА_3 за довіреністю (а.с.86) ОСОБА_5

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Банку підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із п. 2 ч.1 ст. 307 ЦПК за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право його скасувати і ухвалити нове рішення по суті.

Відповідно до ст. 309 ч. 1 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне зясування обставин, що мають значення для вирішення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Встановлено, що відмовляючи у задоволенні позову Банку у цій справі у повному обсязі, суд першої інстанції керувався ст.ст. 509- 510, 512, 516- 517, 525, 526, 527, 553- 554, 610- 611, 1054 ЦК України, ст.ст. 10- 11, 60, 88, 209, 212, 214 - 215 ЦПК України та виходив із необґрунтованості та недоказаності позовних вимог Банку у цій справі у повному обсязі; при цьому зазначав, що Банк не довів ґрунтовність своїх вимог всупереч обовязку надати суду належні та допустимі докази про розмір заборгованості, розмір її складових; відсутні докази дотримання порядку повідомлення боржників про заміну кредитора у зобовязанні, передбаченого ч. 2ст. 516 ЦК України та докази того, що вимоги за кредитним договором № КФ (06) 33-06 від 06.05.2006 року були фактично передані позивачеві, про що свідчить відсутність надання суду оригіналу акту приймання-передачі, з підписанням якого ст. 4 договору повязує факт передачі кредитного портфелю, позивачем не доведено отримання права вимоги за кредитним договором, укладеним між АБ «Тас-Бізнесбанк» та ОСОБА_2, у зв'язку з чим, суд не вбачає законних підстав для задоволення позову.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини,якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішення суду першої інстанції у цій справі вказаним вимогам не відповідає.

Встановлено, що 06.05.2006 року між АБ «ТАС-Бізнесбанк», правонаступником якого відповідно до власного статуту (а.с.5-6) є ПАТ «ТАСКОМБАНК», та ОСОБА_2 був укладений іпотечний (кредитний) договір № КФ (06) 33-06 (а.с.10-15).

Відповідно до умов цього договору ОСОБА_2, як позичальник, отримала кредит в сумі 23000,00 доларів США із терміном погашення не пізніше 05.05.2021 року та зобовязалась погашати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитом згідно з умовами кредитного договору та відповідно до графіку, що є невідємною частиною договору.

В забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_2 за вищезазначеним договором між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № П (06) 33-06 від 06.05.2006 року (а.с.16).

Відповідно до змісту п. 1 вищезазначеного договору поруки ОСОБА_3 зобовязався відповідати перед Банком за виконання всіх боргових зобовязань ОСОБА_2 за вищезазначеним кредитним договором.

Оскільки, ОСОБА_2, як позичальник, не виконувала свої зобовязання за вищезазначеним кредитним договором належним чином, у неї перед Банком виникла заборгованість за цим договором станом на 07.08.2015 року у розмірі 13261,15 доларів США, яка складається із 13261,15 доларів США заборгованості по кредиту (в тому числі простроченої а.с. 43-44)).

Згідно ізст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ізст. 553 ЦК Україниза договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

За змістомст. 554 ЦК Україниу разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно дост. 526 ЦК Українизобовязання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору, а згідно ізст. 525 ЦК Україниодностороння відмова від зобовязання не допускається.

Банком у серпні 2015 року надсилалась відповідачам досудова вимога про дострокове повернення вищезазначеної заборгованості за кредитним договором (а.с.7-8).

Проте, відповідачі ухиляються від сплати вищезазначеної заборгованості на користь Банку у добровільному порядку.

При вищезазначених обставинах, зазначена заборгованість підлягала солідарному стягненню з відповідачів на користь Банку за рішенням суду у цій справі.

Оскільки, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача у цій справі.

Хоча в силу вимог ст. 10 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Підстави для звільнення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Згідно із ст. 58 ч. 1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції в силу вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України мав розглядати дану справу повно та всебічно, з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надати відповідну оцінку.

Однак, судом першої інстанції цього зроблено не було.

Безпідставними є посилання суду першої інстанції в обґрунтування відмови у задоволенні позову Банку у цій справі на відсутність належних, допустимих доказів відступлення права вимоги від АБ «ТАС-Бізнесбанк» до позивача у цій справі ПАТ «ТАСКОМБАНК», оскільки останній просто є правонаступником АБ «ТАС-Бізнесбанк», змінено назву Банку (Статут а.с.5-6), те, що АБ «ТАС-Бізнесбанк» та ПАТ «ТАСКОМБАНК» - це одна й та ж сама юридична особа, свідчить один унікальний код ЄДРПОУ 09806443 (а.с.72-73), будь-який договір між АБ «ТАС Бізнесбанк» та ПАТ «ТАСКОМБАНК» щодо відступлення права вимоги, купівлі-продажу кредитного портфелю не укладався, а тому не міг бути наданий суду першої інстанції у цій справі.

Копія свідоцтва про державну реєстрацію АБ «ТАС-Бізнесбанк» та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а.с.72-73) , додані Банком до його вищезазначеної апеляційної скарги у цій справі, можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги у цій справі в порядку ст. 10 ч.4, 303 ч.2 ЦПК України.

Оскільки, в силу вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України апеляційний суд має сприяти повному та всебічному апеляційному перегляду цієї справи в межах доводів апеляційної скарги Банку.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Заміна кредитора у зобовязанні внаслідок відступлення вимоги, купівлі-продажу кредитного портфелю (ст. 512 ч. 1 п. 1 ЦК України) та внаслідок правонаступництва (ст. 512 ч. 1 п. 2 ЦК України) це різні самі по собі підстави для заміни кредитора у зобовязанні в силу вимог ст. 512 ЦК України.

Згода позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3, як боржників, на заміну кредитора з АБ «ТАС-Бізнесбанк» на ПАТ «ТАСКОМБАНК» при вищевикладених обставинах не була потрібна у тому числі в силу вимог ст. 516 ч. 1 ЦК України.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів того, що ОСОБА_2, як позичальник, належним чином виконала свої зобовязання за вищезазначеним кредитним договором достроково саме на користь АБ «ТАС-Бізнесбанк» і саме у повному обсязі.

Встановлено, що Банком було враховано усі платежі ОСОБА_2 за вищезазначеним кредитним договором при розрахунку вищезазначеної заборгованості за останнім у цій справі, у тому числі згідно наданих відповідачами квитанцій у матеріали цієї справи (а.с.97-98).

Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.

Згідно із п. 4.5 вищезазначеного іпотечного (кредитного) договору сторін у випадку порушення терміну повернення кредиту погашення відсотків і кредиту здійснюється у наступному порядку: при наявності простроченої заборгованості за відсотками спочатку погашається заборгованість за відсотками, після чого погашається сума кредиту; при відсутності простроченої заборгованості за відсотками погашається заборгованість за кредитом.

Графік повернення кредиту і сплати відсотків наведено в додатку 1 до іпотечного (кредитного) договору (а.с.14-15).

Останній у встановлений законом порядок не змінювався сторонами за вищезазначеним договором. Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.

Суд першої інстанції мав виходити із презумпції правомірності правочину вищезазначеного іпотечного (кредитного) договору № КФ (06) 33-06 від 06.05.2006 року в силу вимог ст. 204 ЦК України, який сторонами не було розірвано та який є чинним.

Так, за змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Також у матеріалах цієї справи відсутні належні, допустимі докази того, що умови вищезазначеного договору було змінено в будь-який спосіб (укладено відповідну письмову додаткову угоду сторін до цього договору, у тому числі 28.11.2012 року тощо).

Оскільки, зміни до письмового договору мають вноситись також письмово шляхом укладення сторонами відповідних письмових додаткових угод, які мають бути невідємною частиною цього договору.

У матеріалах цієї справи відсутні будь-які додаткові письмові угоди сторін до договору № КФ (06) 33-06 від 06.05.2006 року.

При вищевикладених обставинах Банк мав право в силу вимог закону та договору на дострокове повернення всіх сум за вищезазначеним кредитним договором, й зокрема тіла кредиту (у тому числі простроченого).

Банк скористався цим своїм правом, надіславши досудові вимоги відповідачам про дострокове повернення заборгованості по тілу кредиту (а.с.7-8).

Фактичне отримання цієї вимоги відповідачами разом із копією позовної заяви Банку у цій справі не може бути підставою для відмови судом у задоволенні останнього.

Оскільки, встановлено, що позов Банком було подано до відповідачів до суду першої інстанції у цій справі 21.10.2015 року (а.с.2).

Рішення ухвалено судом першої інстанції у цій справі 05.02.2016 року (а.с.65).

Відповідачі не надали суду першої інстанції до ухвалення останнім рішення у цій справі, що ними було сплачено вищезазначену заборгованість під час розгляду цієї справи судом першої інстанції на користь ПАТ «ТАСКОМБАНК» у повному обсязі.

Сума тіла кредиту станом на серпень 2015 року, яку Банк просив відповідачів погасити у своїй вимозі на імя останніх (а.с.7-8), є більшою, та загальна заборгованість за кредитним договором містить у тому числі заборгованість за пеню, ніж та, що Банк просив у своєму уточненому позові у цій справі (а.с.50-51).

Проте, саме Банку, як позивачеві, належить право позовної вимоги у цій справі, саме він мав право протягом усього часу розгляду цієї справи до ухвалення судом першої інстанції збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог у цій справі, у тому числі у звязку з сплатою будь-ким з відповідачів будь-якої заборгованості за вищезазначеним кредитним договором у будь-якому розмірі після подачі вищезазначеного позову Банком до суду.

Банк в силу вимог ст. 20 ЦК України на свій розсуд здійснював захист свого порушеного права у цій справі.

Однак, суд в силу вимог ст. 11 ч. 1 ЦПК України мав розглядати дану справу саме в межах заявлених у цій справі позовних вимог Банком.

Згідно із ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачі у суді першої інстанції не заявляли до ухвалення рішення про застосування строку позовної давності у цій справі.

Підстави для зменшення розміру розрахованої Банком вищезазначеної заборгованості за рішенням суду у цій справі відсутні.

Суд першої інстанції у порушення вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України не сприяв повному та всебічному зясуванню обставин цієї справи, має місце неповне зясування обставин, що мають значення для вирішення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

При вищевикладених обставинах, доводи Банку, як особи, яка подала апеляційну скаргу, ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст. 213-214 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості.

Тому, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2016 року у цій справі слід скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов Банку задовольнити; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Банку суму заборгованості за кредитним договором № КФ (06) 33-06 від 06.05.2006 року станом на станом на 07.08.2015 року у розмірі 13261,15 доларів США, яка складається із 13261,15 доларів США заборгованості по кредиту (в тому числі простроченої).

Крім того, в силу вимог ст. 88 ч. ч. 1, 5 ЦПК України з ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на користь Банку слід стягнути понесені останнім судові витрати, повязані із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанції, у вигляді судового збору на загальну суму 10335,09 грн. (розрахунок: судовий збір за подачу позову до суду першої інстанції у розмірі 4456,54 грн. (платіжне доручення а.с.18) + судовий збір за подачу апеляційної скарги до апеляційного суду у розмірі 5878,55 грн. (а.с.74)) по 5167,54 грн. (розрахунок: 10335,09 грн. /2 особи) з кожного окремо.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 - 317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2016 року у цій справі скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (ЄДРПОУ 09806443) суму заборгованості за кредитним договором № КФ (06) 33-06 від 06.05.2006 року на станом на 07.08.2015 року у розмірі 13261,15 доларів США (тринадцять тисяч двісті шістдесят один доларів США п'ятнадцять центів США), яка складається із 13261,15 доларів США заборгованості по кредиту (в тому числі простроченої).

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (ЄДРПОУ 09806443) понесені судові витрати, повязані із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанції, у вигляді судового збору на загальну суму 10335,09 грн. (десять тисяч триста тридцять пять гривень) по 5167,54 грн. з кожного окремо.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1 ОСОБА_7ОСОБА_8