Рішення № 57043432, 04.04.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

№ 2-751/16

(№ 760/1349/15-ц)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2016 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Бобровник О. В.

при секретарі: Яковенко Н. К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 - про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 - про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення.

Позивач при зверненні до суду мотивувала свої вимоги тим, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, являється мамою ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Раніше сторони по справі, а також син позивача ОСОБА_3 з дружино та дітьми проживали разом в приватному будинку, що був розташований за адресою: АДРЕСА_3, згодом з метою отримання всіма членами сім'ї власного житла, даний будинок було продано.

Відповідач, ОСОБА_2 зобов'язалась придбати житло для позивача, ОСОБА_1 з цією метою, з грошей які лишились після укладення договору продажу будинку за адресою: АДРЕСА_3, ОСОБА_2 придбала 2 квартири, одну однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в якій мала проживати позивач та іншу квартиру за адресою: АДРЕСА_2 в якій проживає на разі відповідач.

Після того, як відповідач придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в якій мала проживати позивач, її плани різко змінились і ОСОБА_1 не зважаючи на свій похилий вік опинилась на вулиці, наразі вона тимчасово проживає у своєї сестри.

Позивач зазначає, що відповідачка не пускає позивача в квартиру, наразі взагалі здає її в оренду невідомим позивачу особам, відповідач вважає, що її мати не має права там проживати, врегулювати дане питання мирним шляхом позивач не в змозі, оскільки будь-які намагання закінчуються лайками з боку відповідача, а також тілесними ушкодженнями для позивача.

В зв'язку із зазначеним позивач вважаючи свої права порушеними просила суд:

- зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом передачі дублікатів ключів від квартири ОСОБА_1;

- вселити ОСОБА_1 в житлове приміщення, а саме квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовну заяву підтримали в повному обсязі, просили суд про задоволення позову.

Відповідач та представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували в повному обсязі, посилаючись на те, що позивач ніколи не була власником спірного житлового будинку, а також на те, що твердження позивача щодо того що в неї немає іншого житла не відповідають дійсності, оскільки позивач має власний будинок в АДРЕСА_4. В зв'язку із зазначеним відповідач та її представники посилаючись на безпідставність позовних вимог, просили суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився.

Суд, заслухавши пояснення сторін, присутніх в судовому засіданні, вивчивши та дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які містяться в справі, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 17. 09. 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, передали у власність гр.. ОСОБА_4 житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 17-18).

Позивач при зверненні до суду з даним позовом посилалась на те, що ОСОБА_1 являється мамою ОСОБА_2 Позивач зазначала, що раніше сторони по справі, а також син позивача ОСОБА_3 з дружино та дітьми проживали разом в приватному будинку, що був розташований за адресою: АДРЕСА_3, згодом з метою отримання всіма членами сім'ї власного житла, даний будинок було продано. Позивач при зверненні до суду з даним позовом стверджувала, що ОСОБА_2 зобов'язалась придбати житло для позивача, ОСОБА_1 з цією метою, з грошей які лишились після укладення договору продажу будинку за адресою: АДРЕСА_3, ОСОБА_2 придбала 2 квартири, одну однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в якій мала проживати позивач та іншу квартиру за адресою: АДРЕСА_2 в якій проживає на разі відповідач. Однак після того, як відповідач придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в якій мала проживати позивач, її плани різко змінились і ОСОБА_1 не зважаючи на свій похилий вік опинилась на вулиці, наразі вона тимчасово проживає у своєї сестри. Позивач зазначала, що відповідач не пускає позивача в квартиру, наразі взагалі здає її в оренду невідомим позивачу особам. Позивач вважаючи своє право власності порушеним просила суд про задоволення позову, на що слід зазначити наступне.

Так, у ст. 41 Конституції України, серед іншого, закріплено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

При цьому, відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Також, ст. 156 Житлового кодексу України, серед іншого, визначено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту.

Разом з тим, ст. 41 Конституції України та ч.ч. 1- 5 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Крім того, відповідно до ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

За приписами ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецедентної практики Європейського суду з прав людини закріплює засади поваги до права власності та забороняє безпідставне позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених нормами міжнародного права.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 ст. 319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований від 17. 09. 2007 року вбачається, що власниками зазначеного житлового будинку були ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу.

Відповідно до ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин та враховуючи, що позивачем не було доведено обставин на які вона посилалась як на підставу позову, суд вважає вимоги позивача не обґрунтованими та не доведеними в зв'язку з чим не вбачає підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 316, 317, 319, 356, 391, 405 ЦК України, ст. 41 Конституції України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: