Рішення № 57040582, 22.03.2016, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/196/16-ц

Провадження № 2/369/903/16

РІШЕННЯ

Іменем України

22.03.2016 рокуКиєво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Дуплій Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист авторських прав та стягнення компенсації, -

в с т а н о в и в :

У січні 2016 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що на його замовлення був створений твір із зображенням хлопчини, одягненого в національний одяг та з прапором України у руках. За умовами договору до нього перейшли виключні майнові права. У грудні 2015 року ним було зафіксовано та встановлено, що на сайті інтернет-магазину, на якому господарську діяльність ФОП ОСОБА_2, здійснюється публічний показ та розповсюдження товару. А саме чохол-накладка на телефон з малюнком, який є переробленим твором образотворчого мистецтва, авторські права на які належить йому. Таким чином відповідач порушив його права шляхом публічного показу примірника переробленого товару та розповсюдження товару без його згоди.

Просив суд захистити порушені ФОП ОСОБА_2 Ю,М. авторські права ОСОБА_1 шляхом стягнення з ФОП ОСОБА_2 на його користь суму компенсації в розмірі 20 мінімальних заробітних плат 27 560 грн.; судові витрати покласти на відповідача.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав. Просив задоволити позов в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував. Просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, зясувавши дійсні обставини справи, дослідивши письмові докази, проглянувши подані суду відеозаписи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

При розгляді справи судом встановлено, що 05 серпня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали авторський договір замовлення.

За даним договором автор зобовязувався створити та передати замовнику твір образотворчого мистецтва портрет.

Відповідно до умов договору був створений твір образотворчого мистецтва із зображенням хлопчини у вишитій сорочці на тлі українського прапора із щитом зеленого кольору з оригінально виконаним підписом «ОСОБА_4!».

Ст. 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Згідно ст. 15 Закону до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти: відтворення творів; публічне виконання і публічне сповіщення творів; публічну демонстрацію і публічний показ; будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; переклади творів; переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо; розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер; імпорт примірників творів. Цей перелік не є вичерпним.

П.2.2 договору сторони погодили, що автор зобовязується разом з носієм твору передати (відчужити) замовнику майнові права на твір, а саме: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання.

Відповідно до ст. 440 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

З поданого відеозапису позивача вбачається, що ним через сайт веб-сторінки http://mobikingroup.com.ua замовлено та придбано чохол-накладка для телефону з нанесеним малюнком «Слава Україні». Товар був особисто забраний з ринку.

Даний відеозапис суд оцінює критично як підтвердження публічного показу та розповсюдження товару саме відповідачем. Так, позивач стверджує, що за адресою, де він забирав товар, здійснює господарську діяльність відповідач. Разом з тим, доказів даним обставинам суду не надав, не заявив клопотань про витребування доказів, зокрема договір оригіналів позивачу надано не було. Товарний чек був виданий та підписаний не відповідачем. Крім того, на даному відеозаписі відповідач також не фігурує. Даний відеозапис був знятий без відому інших учасників, що є порушенням ст. 307 ЦК України, тому не може вважатись належним доказом на підтвердження доводів позову.

Відповідно до 33 ЦПК України передбачено, що суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Відповідно до п.8 роз'яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" №2 від 12.06.2009 року пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Щодо твердження позивача, що на даному сайті ФОП ОСОБА_2 здійснює свою господарську діяльність. Належних та допустимих доказів суду не надано, в тому числі хто є власником даного сайту, чи укладений договір з власником сайту щодо розміщення оголошень. У судовому засіданні представник відповідача вказував, що відповідач не є власником даного сайту, не розміщував там оголошень. Клопотань про витребування інформації та залучення власника сайту при розгляді справи не заявлено. З урахуванням наведеного, суд вважає, що позов в частині публічного показу переробленого твору образотворчого мистецтва заявлений до не належного відповідача, у звязку з тим, що договір про розміщення інформації на вищевказаному веб-сайті відповідач не укладав.

У постанові Пленуму Верховного Суду України №5 від 04 червня 2010 року «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав передбачено, що відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому порушником авторських і (або) суміжних прав можуть бути будь-які учасники цивільних відносин, що визначені в статті 2 ЦК, які своїми діями (бездіяльністю) порушують особисті немайнові і (або) майнові права суб'єктів авторських прав і (або) суміжних прав.

У зв'язку з цим суду слід виходити з того, що майнова відповідальність за порушення авторського права і (або) суміжних прав настає за наявності певних, установлених законом, умов: факту протиправної поведінки особи (наприклад, вчинення дій, передбачених статтями 50 та 52 Закону; шкоди, завданої суб'єкту авторського права і (або) суміжних прав; причинно-наслідкового зв'язку між завданою шкодою та протиправною поведінкою особи; вини особи, яка завдала шкоди. Позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою і діями відповідача. При цьому суду слід виходити із наявності матеріально-правової презумпції авторства (частина перша статті 435 ЦК, стаття 11 Закону. Зокрема, первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора. Відповідач, який заперечує проти позову, зобов'язаний довести виконання вимог Закону при використанні ним об'єкту авторського права і (або) суміжних прав, а також спростувати передбачену цивільним законодавством презумпцію винного завдання шкоди (статті 614 та 1166 ЦК).

Таож звернуто увагу судів, що розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є поданням творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором відповідно до пункту 9 частини третьої статті 15 Закону, тобто таке розміщення є правомірним лише з дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право. Згідно зі статтею 1 Закону відтворенням є виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер. Якщо у зв'язку з таким розміщенням у мережі Інтернет порушуються майнові права суб'єкта авторського права, визначені статтею 15 Закону, то це дає підстави для судового захисту авторського права (пункт "а" статті 50 Закону). При вирішенні відповідних спорів суд повинен установити, чи перебуває веб-сайт та розміщена на ньому інформація в розпорядженні особи, якій пред'явлено позовні вимоги, а також чим підтверджується факт порушення нею авторського права. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Неправомірне зберігання копії комп'ютерної програми в пам'яті електронного засобу (комп'ютера тощо) є порушенням майнового авторського права.

З оглянутого в судовому засіданні відеозапису, наданого відповідачем, встановлено, що ОСОБА_1 особисто дозволив використання твору без отримання матеріальної винагороди. У подальшому, після виходу сюжету в новинах, позивач не забороняв використання твору, майнові права на які належать йому згідно договору. Доказів того, що ФОП ОСОБА_2 був повідомлений про забору використання твору суду не надано.

Згідно вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист авторських прав та стягнення компенсації - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.С. Пінкевич