Ухвала суду № 57039372, 05.04.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/12759/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В.Ф. Провадження № 22-ц/773/408/16 Категорія: 58 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2016 року місто ОСОБА_1

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С.Ю.,

суддів - Грушицького А.І., Свистун О.В.,

з участю:

секретаря - Концевич Я.О.,

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

представників третіх осіб - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_8 відділ державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції, ОСОБА_9 про звільнення майна з-під арешту, за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_2 та третьої особи - ОСОБА_8 відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

В серпні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила зняти арешт з належного їй майна, а саме: телевізора «Філіпс» сірого кольору, музичного центру «Соні» сірого кольору, відеомагнітофона «Соні» сірого кольору, тюнера «Діджітал» 4100 сірого кольору, дівідіплеєра «Оріон» сірого кольору, радіотелефона «Панасонік» чорного кольору, морозильної камери «Снайгер» білого кольору, м'якої частини (диван та два крісла) зеленого кольору, мікрохвильової печі «LG» сірого кольору, пральної машини «Індезіт» білого кольору, масляного радіатора «Елемент» та тюнера «Діджітал», що належить їй на праві власності, та виключити вказане майно з акту опису (серія ВП 4229106) від 05.12.2014 року).

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порядку виконавчого провадження, відкритого на підставі постанови ОСОБА_8 відділом державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції про виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.02.2014 про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 181955,70 грн. боргу, накладено арешт на майно, належне їй, а не боржнику ОСОБА_7

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2016 року позов задоволено частково. Визнано, що телевізор «Філіпс» та пральна машина «Індезіт» належать на праві власності ОСОБА_2 Виключено з акту опису серія ВП 42229106 від 05.12.2014 року та звільнено з-під арешту, накладеного ОСОБА_8 відділом державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції, належне ОСОБА_2 майно, а саме: телевізор «Філіпс» сірого кольору та пральну машину «Індезіт» білого кольору. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням, ОСОБА_3- представник позивача ОСОБА_2 в її інтересах подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про незаконність рішення суду у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи, порушенням норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В апеляційній скарзі вказується, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не взяв до уваги той факт, що арешт накладений на майно особи, яка не є боржником у даному виконавчому провадженні, а тому повинен бути знятий.

Одночасно, з апеляційною скаргою до суду звернувся ОСОБА_8 відділ державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції, як третя особа, та просить скасувати рішення й ухвалити нове - про відмову в позові, покликаючись на те, що позивачка під час опису та арешту майна була присутня, жодних заперечень не висловлювала та прийняла на відповідальне зберігання описане та арештоване майно.

Відповідно до положень ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг та позовних вимог, заявлених до суду першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з огляду на таке.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що позивачем було доведено факт придбання нею лише телевізора «Філіпс» та пральної машини «Індезіт», а щодо решти майна не надано належних документів на підтвердження її права власності, що відповідає вимогам ст.ст. 10, 60 ЦПК України.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновку суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Права і обов'язки державного виконавця визначені у статті 11 Закону України "Про виконавче провадження".

За змістом цієї норми державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, вправі накладати арешт на майно боржника, передавати його на зберігання та реалізовувати його в установленому законом порядку.

Підставою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження є, зокрема, заява стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частина перша статті 19 цього Закону).

Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника визначено у главі 4 Закону України "Про виконавче провадження".

За змістом пункту 1 частини першої статті 32 Закону України "Про виконавче провадження" заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», особа яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення з - під арешту.

Отже, зазначеною нормою вказаного закону передбачено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє в силу закону чи договору майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

У Постанові Пленуму «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» Верховний Суд України роз'яснив, що за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним. Відповідачами в справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Отже, виходячи із змісту зазначених норм, власник або особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту, а умовою задоволення матеріально-правових вимог позивача має бути встановлення факту належності позивачеві права власності на спірне майно та безпідставність включення такого майна до опису боржника та накладення на нього арешту. Тому до предмета доказування у цій справі відноситься, зокрема, дослідження питання набуття права власності позивача на спірне майно.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи копій квитанцій та гарантійних талонів на описане та арештоване майно, покупцем телевізора «Філіпс», який придбано 30.12.2002 року, та пральної машини «Індезіт», що придбана 07.05.2012 року, зазначено позивача ОСОБА_2 (а.с.9,32). З наданих суду копій інших документів не вбачається належність речей позивачу, а тому судом першої інстанції правильно в цій частині відмовлено в позові у звязку із недоведеністю.

Доводи ОСОБА_8 ВДВС Луцького МУЮ, викладені у його апеляційній скарзі, також не заслуговують на увагу колегії суддів, виходячи з такого.

Відповідно до пункту 5.1.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року №74/5, звернення стягнення на майно боржника полягає в його виявленні (шляхом надіслання запитів до органів державної податкової інспекції, банків, дорожньої автомобільної інспекції, бюро технічної інвентаризації, нотаріату тощо), описі, арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Пунктом 5.1.4. даної Інструкції передбачено, що стягнення може бути звернено на майно боржника, яке належить йому на праві приватної власності.

За загальним правилом, установленим ч.3 ст.10, ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до процесуального закону доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Доводи представника ВДВС, який фактично у даній справі не має своїх майнових інтересів, про те, що під час проведення опису та арешту майна позивач ОСОБА_2 була присутня і прийняла на зберігання описане майно, не заперечила щодо вчинення таких дій державним виконавцем, спростовано оглянутим в судовому засіданні актом від 05 грудня 2012 року, складеним державним виконавцем І.О.Левчук, в якому зафіксовано, що позивач ОСОБА_2 заявила про належність описаного майна їй, а не боржниці, однак жодних підтверджуючих документів цього факту не надала.

Покликання представника ВДВС на наявність у провадженні суду аналогічного позову, який було подано ОСОБА_1 24 грудня 2014 року до Луцького міськрайонного суду, спростовується поданою до суду апеляційної інстанції ухвалою суду від 20 січня 2015 року про повернення цієї позовної заяви особі, яка її подала.

Крім того, представник ДВ ДВС ЛМУЮ покликалась на порушення позивачем строків звернення до суду, однак в даному випадку законом встановлено загальний трирічний строк позовної давності у такій категорії справ, оскільки це не є оскарження дій державного виконавця в порядку ст.ст.383-387 ЦПК України, тому і в цій частині доводи апеляційної скарги ВДВС є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскільки позивач ОСОБА_2 є власником та користувачем спірного майна, та зазначених норм Закону, недоведеність доводів ОСОБА_8 ВДВС Луцького МУЮ, та не спростування встановлених обставин справи і не надано інших належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання ним встановленого порядку опису та арешту майна.

З цих підстав колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, тому вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, відповідно до норм ст. 308 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_2 та третьої особи - ОСОБА_8 відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді