Ухвала суду № 57039247, 06.04.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/6017/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Агеєва Є.О. Провадження № 22-ц/773/618/16 Категорія: 27 Доповідач: Шевчук Л. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді Шевчук Л.Я.,

суддів Данилюк В.А., Киці С.І.,

секретар с/з ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 акціонерного товариства комерційний банк (далі ПАТ КБ) «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого 2016 року в позові банку відмовлено.

Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення через порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем пропущено строк позовної давності, а відповідачем, в свою чергу, заявлено клопотання про застосування такого строку, в звязку з чим суд відмовив у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В судове засідання особи, які беруть участь у справі, не зявилися, хоча у встановленому порядку були повідомлені про час та місце судового засідання, а тому апеляційний суд розглядав справу у їх відсутності.

Дослідивши обставини справи, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено і дані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, яким суд дав правильну правову оцінку, що 04 серпня 2006 року між відповідачем у справі та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір №VОKVRK09890171, відповідно до п.п.1.1 якого банк зобовязався надати відповідачеві кредитні кошти шляхом перерахування на відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк» рахунок на строк до 04 серпня 2009 року включно у вигляді строкового кредиту у розмірі 19530 грн. на купівлю ТНС зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 2,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми розрахованої суми товару за винятком внесеного авансу щомісяця в період сплати в розмірі 0,90 % від комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п.3.11 договору, періодом сплати вважати період з 24 по 30 число кожного місяця (а.с.8,9).

Також судом встановлено, що відповідно до судового наказу Ковельського міськрайонного суду від 03 січня 2008 року з ОСОБА_3 стягнуто на користь банку заборгованість в сумі 22988 грн. Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 24 лютого 2012 року постановлено стягнути з ОСОБА_3 в користь позивача заборгованість за кредитним договором станом на 10 січня 2012 року в сумі 141693 ,94 грн.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Визначення поняття зобовязання міститься у частині 1 статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобовязання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Таке визначення розкриває сутність зобовязання як правового звязку між двома субєктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обовязок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобовязання надано право, що кореспондує обовязку першої. Обовязками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобовязання (стаття 510 ЦК України).

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобовязання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобовязання є прострочення невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1050 ЦК України).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання (частина 2 статті 549 ЦК України).

У той самий час згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобовязання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

Разом з тим, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

З матеріалів справи убачається, що відповідачем ОСОБА_3 було заявлено про застосування строку позовної давності (а.с.28-29).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частини 1, 3 статті 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина 2 статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Так, за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 ЦК України).

У зобовязаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про виконання зобовязання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності повязується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

В силу вимог статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Судом з розрахунку заборгованості за спірним договором встановлено і дана обставина не спростована позивачем, що за період з 11 січня 2012 року до моменту подачі позову в даній справі ОСОБА_3 оплата заборгованості за кредитним договором банку не проводилася.

В звязку з цим колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що, позивачу було відомо про порушення відповідачем умов кредитного договору і закінчення строку виконання зобовязань.

Однак, банком позов предявлено в суд лише 20 листопада 2015 року, тобто з пропуском трьохрічного строку позовної давності.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і обєктивно дослідивши всі обставини справи, застосувавши ті норми права, які підлягали до застосування, прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» у звязку з пропуском строків позовної давності.

Доводи апеляційної скарги є власним тлумаченням позивачем норм чинного законодавства та обставин справи, які були предметом дослідження судом першої інстанції і суд дав їм правильну юридичну оцінку, а тому не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, яке постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого 2016 рокув даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: