Постанова № 57037118, 05.04.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2016 року 810/111/16

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Виноградової О.І., суддів: Василенко Г.Ю., Дудін С.О.,

при секретарі судового засідання Мкртчян Н.Ц.,

за участю:

представника позивача - Придивус Л.І.,

представника відповідача 1 - Шевченко В.О.,

представника відповідача 2 - Гусєва В.С.,

представник відповідача 3 - Гусєва В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС"

до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

12 січня 2016 р. до Київського окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" (далі - позивач) з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 1), Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області (далі - відповідач 2), Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач 3) про:

- визнання незаконним і скасування рішення (листа) відповідача 3 від 7 травня 2015 р. № 5961/10/10-13-11-02-10;

- визнання незаконним та скасування рішення відповідача 2 від 13 липня 2015 р. № 1900/10/10-36-15-01 про результати розгляду скарги;

- визнання незаконним і скасування рішення відповідача 1 від 2 жовтня 2015 р. № 20975/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги;

- зобов"язання відповідача 3 включити відомості з поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за квітень 2015 р. у паперовому вигляді, а також з доповнень та додатків до цієї декларації до облікових даних позивача у інформаційних базах даних відповідача 1 (а.с. 50).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 7 травня 2015 р. позивачем до відповідача 3 було подано декларацію з ПДВ за квітень 2015 р. в паперовому вигляді з додатками та письмовими доповненнями, оскільки позивач вважав, що в нього існує право подавати податкову звітність з ПДВ у такий спосіб. Стверджує, що це передбачено Наказами Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 р. № 13 "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України" (далі - Наказ № 13) та від 23 вересня 2014 р. № 966 "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" (далі - Наказ № 966).

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що на дату подачі декларації з ПДВ за квітень 2015 р. діяв договір між позивачем та відповідачем 3 про визнання електронних документів від 12 січня 2015 р. №1, проте, вважав, що лише подання декларації з ПДВ у паперовому вигляді разом з додатками та письмовими поясненнями дозволило йому подати інформацію щодо суми від"ємного значення з ПДВ, яку позивач бажав внести до інформаційних баз відповідача 1.

Крім того, зазначив, що включення відомостей з поданої позивачем податкової декларації з ПДВ за квітень 2015 р., додатків та доповнень до цієї декларації до інформаційних баз даних відповідача 1 є єдиним способом захисту його порушених прав, оскільки у декларації та письмових доповненнях до неї містилися дані щодо суми від"ємного значення з ПДВ.

Проте, про яку конкретно суму від"ємного значення з ПДВ йдеться, представник позивача в судовому засіданні пояснити не зміг.

Відповідач 1 позов не визнав, подав до суду письмові заперечення, в яких у його задоволенні просив відмовити посилаючись на те, що вимогами абз. 2 п. 49.4 ст. 49 ПК України передбачено порядок подачі податкової декларації з ПДВ в електронній формі. Крім того, зазначив, що позивачем на порушення вимог зазначеної статті було подано податкову декларацію з ПДВ за квітень 2015 р. у паперовому вигляді з додатками. Стверджує, що позбавлений повноважень та технічної можливості самостійно переносити дані з паперової звітності платників податків до електронних інформаційних баз податкового органу (а.с. 188-190).

Суд, у судовому засіданні, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив таке.

25 травня 2006 р. позивач зареєстрований як юридична особа, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 137-139).

7 травня 2015 р. позивачем у паперовому вигляді було подано до відповідача 3 податкову декларацію з ПДВ за квітень 2015 р., до якої було долучено додатки та доповнення (а.с. 99-114).

У цей же день відповідачем 3 було винесене рішення, оформлене у виді листа, про відмову у визнанні податкової звітності № 596/10/10-13-11-02-10 (далі - рішення № 596/10/10-13-11-02-10) (а.с. 115-119).

Не погоджуючись з названим рішення позивач оскаржив його до відповідача 2.

13 липня 2015 р. відповідачем 2 винесене рішення про результати розгляду скарги № 1900/10/10-36-15-01, яким рішення відповідача 3 № 596/10/10-13-11-02-10 залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення (далі - рішення № 1900/10/10-36-15-01) (а.с. 120-121).

У подальшому, 23 серпня 2015 р. позивачем було направлено скарги про перегляд і скасування рішення контролюючого органу до Державної фіскальної служби України та Міністерства фінансів України вих. №№ 85/15, 88/15 відповідно (а.с. 122-126, 127-132).

3 вересня 2015 р. Міністерство фінансів України листом № 31-1120-09-10/27843 направило до відповідача 1 скаргу позивача від 23 серпня 2015 р. за належністю для розгляду та надання відповіді (а.с. 133).

2 жовтня 2015 р. відповідачем 1 було винесено рішення про розгляд скарги № 20975/6/99-99-11-02-02-15, яким залишено без змін рішення (лист) відповідача 3 № 5961/10/10/10-13-11-02-10 та рішення відповідача 2 № 1900/10/10-36-15-01, а скаргу позивача залишено без задоволення (далі - рішення № 20975/6/99-99-11-02-02-15) (а.с. 136).

У зв"язку з тим, що позивач вважає оскаржувані рішення відповідачів 1,2,3 незаконними, ним було подано даний позов до суду.

Спірні правовідносини врегульовані ПК України (в редакції, яка діяла на дату виникнення спірних правовідносин) та Наказами № 13 та № 966.

Зокрема, п. 46.1 ст. 46 ПК України, в якому дано визначення податкової декларації.

Відповідно до вимог п.п. 48.1-48.2 ст. 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Згідно з вимогами п. 48.3 ст. 48 ПК України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:

тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

найменування контролюючого органу, до якого подається звітність;

дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);

ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;

підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Як убачається з п.п. 48.5.1 п. 48.5 ст. 48 ПК України, податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.

Відповідно до вимог п. 48.7 ст. 48 ПК України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається ст. 49 ПК України.

Відповідно до вимог п. 49.1 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Водночас, способи подачі податкової декларації платником податків зазначені у п. 49.3 ст. 49 ПК України.

Спосіб подачі платником податків податкової звітності з ПДВ до контролюючого органу визначений абз. 2 п. 49.4 ст. 49 ПК України.

Як убачається з п. 49.8 ст. 49 ПК України, прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Наявні матеріали справи свідчать про таке.

І. Стосовно позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення (листа) відповідача 3 № 5961/10/10-13-11-02-10, судом встановлено таке.

12 січня 2015 р. між відповідачем 3 та позивачем було укладено договір про визнання електронних документів №1 (а.с. 72-73).

Згідно з п.п. 1 п. 1 названого договору його предметом є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих і виданих податкових накладних з ПДВ та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органів ДПС засобами телекомунікаційного зв"язку або на електронних носіях, як оригіналу (а.с. 72).

Відповідно до вимог п.п.1. п. 3 договору № 1 платник податків зобов"язаний надсилати до органу ДПС податкові документи в електронному вигляді у форматі (стандарті), затвердженому ДПА України (а.с. 72).

Як вже зазначалося, 7 травня 2015 р. позивачем у паперовому вигляді було подано до відповідача 3 податкову декларацію з ПДВ за квітень 2015 р. (а.с. 99-114).

До названої декларації позивачем було долучено додатки 2,3,4,5 та доповнення у паперовому вигляді. Зокрема:

- додаток 2 - розрахунок суми залишку від"ємного значення попередніх податкових періодів до 1 лютого 2015 р., у якому визначено від"ємне значення попередніх податкових періодів станом на кінець поточного звітного (податкового) періоду у сумі 756 031 грн 00 коп., та суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню - 1 182 929 грн 00 коп. (а.с. 101);

- додаток 3 - розрахунок суми бюджетного відшкодування, у якому зазначено, що сума бюджетного відшкодування складає 1 182 929 грн 00 коп. (а.с. 102);

- додаток 4 - заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування ПДВ платника податку, що перевищує суму, яка підлягає перерахуванню до бюджету, у якій зазначено, що бюджетне відшкодування за звітний податковий період до 1 лютого 2015 р. складає 1 182 929 грн 00 коп. (а.с. 103);

- додаток 5 - розшифровки податкових зобов"язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, у якому зазначено операції з придбання з ПДВ, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою та ставкою 7%, що надають право формування податкового кредиту в розрізі постачальників (а.с. 104);

- доповнення до податкової декларації з ПДВ за звітний період квітень 2015 р. (включно з додатками) відповідно до абз. 2 п. 46.4 ст. 46 ПК України, у яких йшлося про неможливість подання позивачем податкової декларації з ПДВ за квітень 2015 р. в електронному вигляді у зв"язку з відсутністю можливості зазначення від"ємних значень сум ПДВ за результатами діяльності товариства. Крім того, у названих доповненнях зазначалося, що вони є невід"ємною частиною декларації з ПДВ за квітень 2015 р. Водночас, вони містили інформацію щодо наявності у рядку 3 графі 3 додатку 3 до декларації з ПДВ за квітень 2015 р. суми, яка підлягає бюджетному відшкодуванню (а.с. 105-114).

При вирішенні справи судом враховано, що у судовому засіданні представник позивача пояснив, що подача декларації з ПДВ за квітень 2015 р. в паперовому вигляді з додатками та доповненнями до неї була здійснена з метою забезпечення включення до інформаційних баз відповідача 1 суми від"ємного значення з ПДВ, визначеної позивачем у додатках та додаткових поясненнях.

Названа податкова декларація з ПДВ за квітень 2015 р. була прийнята відповідачем 3 7 травня 2015 р. з відміткою " ОТРИМАНО з попередженням про можливість невизнання", реєстраційний номер № 1500026341 (а.с. 99).

Отже, податкова декларація з ПДВ за квітень 2015 р. була прийнята відповідачем 3, проте, не була визнана як податкова звітність.

Як вже зазначалося, у цей же день листом відповідача 3 № 5961/10/10-13-11-02-10 позивачу було відмовлено у прийнятті податкової звітності, у зв"язку з тим, що вона подана з порушенням п. 49.4 ст. 49 ПК України та було запропоновано подати таку декларацію у спосіб, передбачений чинним законодавством (а.с. 115).

Зміст названого рішення (листа) свідчить, що єдиною підставою для невизнання відповідачем 3 декларації позивача з ПДВ за квітень 2015 р. податковою звітністю було її подання з порушенням вимог п.49.4 ст. 49 ПК України.

Водночас, у даному рішення (листа) зазначалося, що відповідач 3 пропонує позивачу подати декларацію з ПДВ за квітень 2015 р. у спосіб, передбачений законодавством (а.с. 115).

У позовній заяві позивач посилається на отримання зазначеного листа лише 12 червня 2015 р., проте, жодних доказів на підтвердження дати його отримання суду надано не було.

При вирішенні справи судом враховано, що позивач, після отримання рішення (листа) відповідача 3 № 5961/10/10-13-11-02-10 не скористався своїм правом подати податкову декларацію з ПДВ за квітень 2015 р. у спосіб, встановлений законодавством (в електронному вигляді), а через 1 місяць і 15 днів подав до відповідача 2 скаргу про перегляд і скасування рішення контролюючого органу, в якій просив переглянути і скасувати рішення відповідача 3 № 5961/10/10-13-11-02-10 (а.с. 116-118).

Відмовляючи у визнанні податкової декларації з ПДВ позивача за квітень 2015 р., відповідач 3 виходив з того, що її має бути подано засобами електронного зв'язку в електронній формі, а не в паперовому вигляді.

Відповідно до вимог п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Згідно з вимогами п. 49.3 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що платники податків вправі самостійно обирати один із зазначених способів подачі податкової декларації лише у тому випадку, якщо інше не передбачено нормами ПК.

Проте, як убачається з абз. 2 п. 49.4 ст. 49 ПК України, податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Аналогічна норма міститься у п. 2 розділу ІІІ Наказу № 966 (у редакції Наказу № 13).

Так, відповідно до цієї норми декларація та додатки до неї, а також інша податкова звітність з податку на додану вартість, зазначена у п.і 8 розділу I цього Порядку, подаються до контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податку, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Таким чином, наведені норми встановлюють інші, спеціальні вимоги щодо подачі податкової декларації з ПДВ, яка має бути подана виключно в електронній формі. Отже, у даному конкретному випадку п. 49.3 ст. 49 ПК застосуванню не підлягає, а у платника податку відсутнє право подачі декларації з ПДВ у паперовому вигляді.

Враховуючи вимоги абз. 2 п. 49.4 ст. 49 ПК України суд дійшов висновку, що подача податкової декларації з ПДВ в електронному вигляді - це обов"язок позивача.

При вирішенні справи суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що подача декларації з ПДВ за квітень 2015 р. у паперовому вигляді була обумовлена необхідністю подачі письмових додаткових пояснень, оскільки такі дії не передбачені наведеними вище нормами податкового законодавства.

Крім того, судом враховано, що подання разом із декларацією з ПДВ доповнень не звільняє платника податків від обов'язку подати таку податкову декларацію в електронній формі. При цьому, платники, які подають податкові декларації засобами електронного зв'язку можуть подавати пояснення, додатки тощо, які не мають затвердженого формату (стандарту) електронного вигляду, до контролюючих органів особисто або через уповноважену на це особу. Також, такі документи можна додатково надіслати поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення.

Інформаційним листом Вищого адміністративного суду України від 15 червня 2012 р. № 1503/12/13-12 було роз'яснено, що процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій із: 1) перевірки наявності та достовірності заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 ПК; 2) реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби.

Наведене свідчить, що, отримавши податкову декларацію та перевіривши її на відповідність вимогам п.п. 48.3 та 48.4 ПК України, настає етап вирішення питання про реєстрацію такої декларації.

За змістом п. 49.9 ст. 49 ПК України посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника виключно за умови дотримання платником податків вимог цієї статті 49 (у тому в числі в частині подання декларації з ПДВ в електронному вигляді).

Тобто, встановивши, що податкову декларацію подано у непередбачений законом спосіб, у податкового органу не виникає обов'язку з її реєстрації, а отже, і визнання такої декларації.

Водночас, судом встановлено, що договір № 1 про визнання електронних документів, укладений позивачем з відповідачем 3, яким передбачено обов"язок позивача подавати податкову звітність засобами телекомунікаційного зв'язку, на момент подання спірної податкової звітності був дійсним.

При вирішенні справи судом враховано, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України» від 1 січня 2015 р. № 1621-VII було введено систему електронного адміністрування податку на додану вартість, про що було внесено відповідні зміни до ст. 49 ПК України, що в свою чергу, зумовило виникнення у платників податків обов'язку щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість виключно у електронній формі.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення (лист) відповідача 3 № 596/10/10-13-11-02-10 є правомірним, обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню, а отже у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

ІІ. Стосовно позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення (листа) відповідача 2 № 1900/10/10-36-15-01 та відповідача 1 № 20975/6/99-99-11-02-02-15, судом встановлено таке.

Як вже зазначалося, не погоджуючись з рішення відповідача 3 № 596/10/10-13-11-02-10 позивач оскаржив його до відповідача 2.

13 липня 2015 р. відповідачем 2 було винесене рішення про результати розгляду скарги № 1900/10/10-36-15-01, яким рішення відповідача 3 № 596/10/10-13-11-02-10 залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення (далі - рішення № 1900/10/10-36-15-01) (а.с. 120-121).

Згідно з вимогами пп. 49.12.2 п. 49.12 ст. 49 ПК України у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації платник податків має право оскаржити рішення контролюючого органу у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу.

Згідно з вимогами п. 56.1. ст. 59 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Як убачається з п.п. 56.2, 56.3 ст. 56 ПК України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Як убачається з матеріалів справи, позивач оскаржив рішення відповідача 3 № 5961/10/10-13-11-02-10 в адміністративному порядку до контролюючого органу вищого рівня - відповідача 2.

За наслідками розгляду цієї скарги відповідач 2 прийняв рішенням № 1900/10/10-36-15-01, яким залишив рішення (лист) відповідача 3 № 5961/10/10/10-13-11-02-10 без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Відповідно до вимог п. 56.6 ст. 56 ПК України у разі, коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

У подальшому, позивач оскаржив спірні рішення до контролюючого органу вищого рівня - відповідача 1, який рішенням № 20975/6/99-99-11-02-02-15 залишив без змін рішення відповідачів 2, 3 № 1900/10/10-36-15-01 та № 5961/10/10/10-13-11-02-10, а скаргу позивача - без задоволення.

Згідно з вимогами п. 56.10 ст. 56 ПК України рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Відповідно до Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. № 236, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику є Державна фіскальна служба України.

Наведене свідчить, що відповідачами 1, 2 рішення № 20975/6/99-99-11-02-02-15 та № 1900/10/10-36-15-01 були прийняті у строки, визначені ПК України, та в межах їх повноважень.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання незаконними та скасування рішень відповідача 2 № 1900/10/10-36-15-01 та відповідача 1 № 20975/6/99-99-11-02-02-15 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, як встановлено судом, відповідачем 3 правомірно відмовлено позивачу у прийнятті податкової декларації з ПДВ за квітень 2015 р. в паперовому вигляді, а тому відмова у задоволенні скарг позивача відповідачами 1 та 2 є обґрунтованою.

ІІІ. Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача 3 включити відомості з поданої позивачем податкової декларації з ПДВ за квітень 2015 р., з доповнень та додатків до цієї декларації, до інформаційних баз даних відповідача 1, судом встановлено таке.

Дана позовна вимога є похідною від основних позовних вимог, викладених у п. 2,3, 4 прохальної частини позовної заяви (а.с. 50).

Враховуючи, що суд дійшов висновку щодо правомірності рішень відповідачів 1,2,3 № 20975/6/99-99-11-02-02-15, № 20975/6/99-99-11-02-02-15 та № № 596/10/10-13-11-02-10, суд вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги, викладені в п. 5 прохальної частини позовної заяви, а саме, про зобов'язання відповідача 3 включити відомості з поданої позивачем податкової декларації з ПДВ за квітень 2015 р., з доповнень та додатків до цієї декларації до інформаційних баз даних відповідача 1.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При вирішенні справи судом не приймається до уваги посилання позивача на наявність у нього права на подачу податкової звітності з ПДВ в паперовому вигляді з посиланням на п. 49.3 ст. 49 ПК України, оскільки у даному конкретному випадку підлягає застосуванню абз. 2 п. 49.4 ст. 49 ПК України, який зобов"язує платника податків подавати декларацію з ПДВ в електронному вигляді.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, чого позивачем зроблено не було.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що було зроблено відповідачами 1,2,3.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий - суддя Виноградова О.І.

Судді: Василенко Г.Ю.

Дудін С.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови 08 квітня 2016 р.