Постанова № 57036052, 06.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 квітня 2016 року № 826/22614/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Е100 Україна»

до

Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Е100 Україна» (далі – позивач або ТОВ «Е100 Україна») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві (далі – відповідач або ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.09.2015р. №0001242202 та №0001232202.

В обґрунтування позову позивач зазначає про безпідставність та необґрунтованість висновків ДПІ, які викладені в акті перевірки та стали підставою для прийняття спірних рішень, зокрема, щодо заниження позивачем податку на прибуток підприємства та заниження податку на додану вартість. У той же час, як зазначає позивач, при визначенні суми податку на прибуток підприємства ДПІ не було враховано витрати, які були понесені підприємством у спірному періоді та підтверджуються документально, а також позивач зазначає, що операції з контрагентами фактично виконані, що підтверджується наявними у позивача первинними документами та податковими накладними, а відтак позивач вважає правомірним формування спірних сум податкового кредиту. У зв’язку із наведеним позивач не вбачає підстав для прийняття оскаржуваних рішень та просить їх скасувати.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що висновки акту перевірки є законними та обґрунтованими, підстав для скасування спірних рішень не вбачає.

На підставі ч. 4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Е100 Україна» (код ЄДРПОУ 37311364) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014, про що складено Акт перевірки від 31.08.2015р. №35/26-57-22-05/37311364 (далі – Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено, що у період, який перевірявся, ТОВ «Е100 Україна» було зареєстровано платником ПДВ.

Зокрема, що стосується перевірки правильності нарахування та сплати позивачем податку на прибуток підприємства, в Акті перевірки зазначено, що за період з 01.04.2012 по 31.12.2014 ТОВ «Е100 Україна» задекларовано доходи, що враховуються при визначені об’єкта оподаткування, у загальній сумі 395 883 327грн., з них 369 877 734грн. складають доходи від операційної діяльності, а 26 006 123грн. – інші доходи.

Перевіркою встановлено, що показник «Дохід від операційної діяльності» у загальній сумі 369 877 734грн. сформовано за рахунок отримання доходів (комісійна винагорода) від надання послуг з організації придбання комітентом товарів та послуг для забезпечення обслуговування автотранспортних засобів замовників.

Як зазначає ДПІ, в періоді, що підлягає перевірці, ТОВ «Е100 Україна» подано до ДПІ декларації з податку на прибуток підприємства за такі періоди: півріччя 2012 року, три квартали 2012 року та 2014 рік. При цьому декларації з податку на прибуток за податкові періоди 2012 та 2013 роки до ДПІ у Святошинському районі платником не подавалися, а доходи, відповідно, не декларувалися.

В ході проведення перевірки згідно наданих до перевірки документів та облікових регістрів (договори, контракти, аналізи рахунків 70, 71, журнали-ордери, обліково-сальдові відомості, облікові регістри по рахунку 36) встановлено, що доходи за податкові періоди, за які платником не було подано податкові декларації, склали всього 29 168 870грн., у т.ч. у 2012 році – 5 446515грн. та у 2013 році – 23 722 355грн.

Таким чином, як вказано в Акті перевірки, в порушення п/п 14.1.54, п/п 14.1.55, п/п 14.1.56 п. 14.1 ст.14, п. 135.3, п. 135.4, п/п 135.4.1 ст. 135, п. 137.1, п. 137.5 ст. 137 Податкового кодексу України ТОВ «Е100 Україна» не було відображено у складі доходів, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства, доходи від здійснення господарської діяльності у 2012 році у розмірі 5 446 515грн. та у 2013 році у розмірі 23 722 355 грн., а загалом у розмірі 29 168 870грн.

Щодо витрат підприємства, які враховуються при визначенні об’єкту оподаткування, в Акті перевірки зазначається, що за період з 01.04.2012 по 31.12.2014 ТОВ «Е100 Україна» задекларовано таких витрат на суму 395 838 883грн.

Вказано, що перевіркою достовірності відображених показників у поданих деклараціях з податку на прибуток щодо витрат (витрат операційної діяльності, інших витрат) завищення чи заниження їх не встановлено. При цьому, як вбачається із наведеної у Акті перевірки таблиці щодо зведених даних по витратах (стор. 7 Акту), податковим органом у графі 5 таблиці «встановлені в ході перевірки витрати» за 4 квартал 2012 року та за 2013 рік стоїть показник нуль, тобто податковим органом не було встановлено обставин понесення підприємством витрат у податкових періодах, за які ТОВ «Е100 Україна» не подано податкових декларацій, а саме за 4 квартал 2012 року та за 2013 рік.

Надалі ДПІ в Акті перевірки зазначає, що підприємством задекларовано у спірному періоді податку на прибуток у сумі 5 119грн., а відтак, враховуючи вищенаведене, ДПІ приходить до висновку про заниження ТОВ «Е100 Україна» податку на прибуток підприємства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014 у загальному розмірі 5 651 015грн., у т.ч. у 2012 році у сумі 1 143 768грн. та у 2013 році у сумі 4 507 247грн.

Стосовно перевірки правильності нарахування та сплати позивачем податку на додану вартість, в Акті перевірки зазначається, що за період з 01.04.2012 по 31.12.2014 ТОВ «Е100 Україна» задекларовано податкових зобов’язань з ПДВ у сумі 20 579 268грн.

Вказано, що в ході проведення перевірки, згідно інформації АС «Податковий блок» встановлено відхилення між задекларованими податковими зобов’язаннями ТОВ «Е100 Україна» з ПДВ та задекларованими сумами податкового кредиту контрагентів (замовників, покупців). Зведені дані щодо задекларованих та встановлених у ході проведення перевірки сум податкових зобов’язань, а також встановлені суми відхилення наведено в Акті перевірки у табличному вигляді на стор. 9-21 Акту.

Надалі в Акті перевірки (стор.21-23 Акту), цитуючи положення ПК України, а саме: п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.201.4, 201.6, 201.7 ст.201, ДПІ прийшла до висновку про порушення ТОВ «Е100 Україна» вказаних положень ПК України та декларування ним безтоварних операцій, що призвело до заниження суми податкового зобов’язання з ПДВ за період з 01.04.2012 по 31.12.2014 у розмірі 675 540грн.

Щодо податкового кредиту з ПДВ, в Акті перевірки зазначається, що за період з 01.04.2012 по 31.12.2014 ТОВ «Е100 Україна» задекларовано податкового кредиту у сумі 27 020 850грн.

Вказується, що відповідно до даних АС «Податковий блок» встановлено відхилення між сумами податкового кредиту з ПДВ ТОВ «Е100 Україна» та сумами податкових зобов’язань, задекларованих контрагентами-постачальниками. Зведені дані щодо задекларованих та встановлених у ході проведення перевірки сум податкового кредиту, а також встановлені суми відхилення наведено в Акті перевірки у табличному вигляді на стор. 21-28 Акту.

Надалі, як і у попередньому випадку, в Акті перевірки (стор.29-30 Акту), цитуючи положення ПК України, а саме: п.44.1 ст.44, п.187.1 ст.187, п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.4, 201.6, 201.7 ст.201, ДПІ прийшла до висновку про порушення ТОВ «Е100 Україна» вказаних положень ПК України, що призвело до завищення суми податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 337 644грн.

З огляду на викладені порушення, ДПІ в Акті перевірки сформовано остаточний висновок, що згідно наданих до перевірки документів, перевіркою повноти нарахування ПДВ за період з 01.04.2012 по 31.12.2014 встановлено заниження ТОВ «Е100 Україна» суми податку на додану вартість усього в сумі 1 013 184грн.

Інших обставин, в обґрунтування висновків акту перевірки позивача та оскаржуваних рішень, у т.ч. аналіз операцій з контрагентами позивача, акт перевірки не містить та, по суті щодо ПДВ ґрунтується на тому, що податкові зобов’язання/податковий кредит контрагентів позивача не дорівнюють сумам податкових зобов’язань/податкового кредиту позивача, тобто наявні розбіжності (відхилення), а отже останній не має права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ.

На підставі зазначених висновків Акту перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.09.2015р.:

- №0001232202, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на 5 651 015грн. за основним платежем та на 1 412 754грн. за штрафними санкціями,

- №0001242202, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов’язання за платежем «податок на додану вартість» на 1 013 184грн. за основним платежем та на 253 296грн. за штрафними санкціями.

Вирішуючи спір по суті та проаналізувавши у взаємозв’язку з вищенаведеним положення ПК України (в редакції на час оформлення операцій та формування податкових вигод), а саме:

- п/п. 14.1.36. ПК України (щодо визначення терміну «господарська діяльність»), п/п. 14.1.185. (щодо визначення «постачання послуг»), п/п. 14.1.203 (щодо визначення «продаж результатів робіт (послуг),

- (щодо оподаткування прибутку підприємств, щодо формування витрат, податкових зобов’язань), а саме: п/п. 14.1.27. ПК України (щодо визначення терміну «витрати»), п/п. 134.1.1. (щодо об’єкту оподаткування); п. 138.1. (щодо складу витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування), п/п. 14.1.228. (щодо визначення поняття «собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг»), п/п. 138.2. (щодо визнання витрат на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат), п/п. 138.4. (щодо періоду визнання витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг), п/п. 137.1. (дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг; дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар), п/п. 139.1.3. ПК України (не включаються до складу витрат суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг; п/п. 139.1.9 (щодо не включення до складу витрат тих витрат, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами); ст.187 (щодо дати виникнення податкових зобов'язань),

- (щодо ПДВ) п/п. 14.1.178 (щодо визначення «податок на додану вартість»), п/п. 14.1.181 (щодо визначення «податковий кредит»), п. 188.1. (щодо бази оподаткування), п. 185.1. (щодо визначення «об’єкт оподаткування»), п. 198.1. ПК України (щодо операцій, при здійсненні яких виникає право на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.2. (щодо дати виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.3. (щодо порядку визначення сум податкового кредиту), п. 201.1. (щодо видачі податкової накладної та її реквізитів), п. 201.4. (щодо дати видачі податкової накладної), п. 201.6. (щодо статусу податкової накладної (п/н) та її відображення у РПН), п. 201.7. (щодо складення п/н на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг), п. 201.8. (щодо осіб, яким надано право нарахування податку та видачі п/н), п. 201.10 ПК України (щодо видачі п/н платником податку та статусу п/н як підстави нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту); п. 198.6. (щодо наслідків не підтвердження сум податку),

а також п/п. 16.1.2., 16.1.3., п. 44.1. ПК України (щодо ведення обліку та підтвердження задекларованих відомостей) та положення ч. 2. ст. 3., ч. 1 ст. 9, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд приходить до наступних висновків.

Так, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути видані за фактично вчиненою операцією.

У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця/продавця права на формування сум податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов’язують можливість формування спірних сум податкових вигод, та які є передумовою їх формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: (1) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; (2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; (3) придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; (4) наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; (5) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (6) наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та підписана уповноваженою особою.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв’язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкових вигод, зокрема, це: не пов’язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів, зареєстрованих у встановлених випадках в ЄРПН податкових накладних.

У взаємозв’язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, як приходить до висновку суд, відповідач в порядку виконання обов’язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, та з урахуванням приписів ч. 1 ст. 138 КАС України (щодо предмету доказування), не довів жодними належними та допустимими доказами наявності обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства, наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкових вигод, а відтак ДПІ не довела законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень.

Такий висновок ґрунтується на наступному.

Так, щодо висновків ДПІ про заниження позивачем суми податку на додану вартість, в акті перевірки позивача взагалі не розкрито змісту порушення позивачем податкового законодавства, обставин за яких воно вчинено та в порушення вимог п/п. 75.1.2. п. 75.1 ст. 75 ПК України, а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 № 984, не наведено аналізу операцій, за якими не підтверджується податковий кредит та податкові зобов’язання позивача, аналізу первинних документів за такими операціями тощо, що вказує на безпідставність таких висновків акту перевірки.

Під час розгляду справи з боку відповідача не надано документального виразу «автоматизованого співставлення», на яке він посилається в обґрунтування висновків акту перевірки про наявність певних відхилень між сумами податкового кредиту/зобов’язань позивача та сумами податкового кредиту/зобов’язань контрагентів, що свідчить про недоведеність таких обставин.

До того ж слід зазначити, що ДПІ в таблицях на с. 9-11 Акту (рядки 5, 12, 15, 21, 23, 24, 26-32, 35-38, 41-44, 46, 47, 49, 50, 52-54, 56-60, 62-65, 67-70, 72, 73, 75, 76, 78-80), на с. 24-25 Акту (рядки 5, 12, 15, 21, 23-31, 34-37, 40-43, 45, 46, 48, 49, 51-53, 55-59, 61-64, 66-69, 71. 72, 74, 75, 77-79) в показниках Дані платника щодо задекларованих показників зобов’язань та кредиту з ПДВ за типом декларації «Уточнена» у всіх випадках наводить дані нуль грн. В той же час, позивачем в ході розгляду справи надано до суду уточнюючі розрахунки до декларацій з ПДВ за червень, липень, вересень, грудень 2013 р., лютий 2014 р., які були прийняті відповідачем, але показники яких не знайшли свого відображення в графах «Дані платника» в таблицях на с. 9-11, с. 24-25 Акту.

Тобто, вказане свідчить про наявність розбіжностей між даними Акту перевірки та даними податкової звітності позивача. В ході розгляду справи представник ДПІ не зміг пояснити суду причини неврахування при перевірці показників поданих позивачем уточнюючих розрахунків, а також не надано суду доказів відмови у прийнятті таких уточнюючих розрахунків.

Наведене в сукупності вказує на недоведеність з боку відповідача вчинення позивачем порушень вимог податкового законодавства, які б спричиняли позбавлення позивача права на формування спірних сум податкового кредиту з ПДВ. Висновки податкового органу є лише доводами відповідача, нічим не підкріплені.

При цьому суд враховує, що можливі порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача, як-то: недекларування податкових зобов’язань, чого в даному випадку не доведено відповідачем належними та допустимими доказами, за загальним правилом та само по собі не є підставою для висновку про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ за фактично проведеною операцією та підставою для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту, сформованого за операціями з цими контрагентами.

Що стосується висновків ДПІ про заниження ТОВ «Е100 Україна» податку на прибуток підприємства, суд зазначає, що порядок адміністрування та сплати податку на прибуток підприємства встановлено розділом III Податкового кодексу України.

Так, п/п 134.1.1 п. 134.1 ст.134 розділу III ПК України визначено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємства є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Поряд з цим, склад витрат та порядок їх визнання встановлений статтею 138 ПК України. Зокрема, п.138.1 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 стю138 ПК України).

В даному випадку ДПІ на стор. 4 Акту перевірки у таблиці «Зведені дані щодо задекларованих та встановлених у ході проведення перевірки сум доходу, що враховується при визначенні об’єкта оподаткування» у рядку 4 (рік 2012) визначено суму доходів за 2012 рік у розмірі 5446515грн. (рядок 4 графа 5) та відображено суму заниження доходів позивачем за 2012 рік у цьому ж розмірі (рядок 4 графа 6), а також визначено суму доходів за 2013 рік у розмірі 23722355грн. (рядок 5 графа 5) та відображено суму заниження доходів позивачем за 2013 рік у цьому ж розмірі (рядок 5 графа 6).

При цьому, як вбачається із наведеної у Акті перевірки таблиці щодо зведених даних по витратах (стор. 7 Акту), податковим органом у графі 5 таблиці «встановлені в ході перевірки витрати» за рік 2012 та за 2013 рік стоїть показник нуль.

Водночас суд зазначає, що згідно Додатку №10 «Реєстр суб’єктів господарювання, з якими ТОВ «Е100 Україна» перебувало у господарських відносинах (в розрізі договорів)» до Акту перевірки ДПІ перелічуються постачальники та інші контрагенти позивача, з якими останній мав взаємовідносини у 2012 та 2013 роках, вказуються суми придбання позивачем ТМЦ, заборгованість позивача перед постачальниками, тобто ДПІ констатуються факти наявності господарських відносин позивача з контрагентами-постачальниками у вказаному періоді щодо придбання товарів (робіт/послуг), які (відносини) впливали на формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

До того ж, як вбачається із Акту перевірки (стор. 33-36), ДПІ визнаються факти понесення підприємством у 2012 та 2013 роках витрат на оплату праці, витрати на оплату службових відряджень, інші витрати.

З наведеного у сукупності вбачається, що відповідачем при проведенні перевірки та визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства безпідставно не було враховано витрати, які були понесенні позивачем у 2012 та 2013 роках у вигляді витрат із придбання товарів (робіт/послуг), витрат на оплату праці, інших витрат тощо, що, відповідно, вплинуло на правильність обрахунку розміру податку на прибуток підприємства, який підлягає сплаті позивачем у вказаному періоді.

При цьому, як стверджує позивач та не спростовано ДПІ, позивачем в ході перевірки надавалися первинні документи, що підтверджують понесення підприємством вказаних витрат. Під час розгляду справи з боку податкового органу не надано доказів того, що в ході перевірки витребовувались певні документи, що підтверджують здійснення платником податку витрат, але позивач відмовився їх надати. В контексті наведеного не надано актів відмови у наданні документів як-то передбачено п.85.6 ст. 85 ПК України.

Відтак, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що спірні рішення, прийняті на підставі зазначених висновків, є такими, що не відповідають критерію обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, тобто вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України.

Разом з тим, суд зазначає, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

Суд перевіряє обґрунтованість рішення податкового органу у відповідності до положень законодавства, однак суд не є контролюючим органом у податковій сфері та розрахунковим органом, а тому не може самостійно ідентифікувати зміст порушення та суми податкових зобов'язань за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями. Тобто, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб’єкта владних повноважень.

В даному випадку, як вже вказано вище, податковим органом в Акті перевірки не розкрито змісту самого порушення позивачем податкового законодавства, в Акті перевірки наявні суперечливі відомості (показники), які не відповідають відомостям із податкової звітності позивача, а також в ході перевірки ДПІ безпідставно не було враховано витрати позивача, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, що у сукупності свідчить про необґрунтованість оскаржуваних рішень.

При цьому суд звертає увагу, що позивачем надано до матеріалів справи певні первинні та інші документи на підтвердження здійснення господарських операцій із контрагентами, однак, враховуючи відсутність у акті перевірки визначення власне змісту самого порушення позивачем податкового законодавства, обставин за яких воно вчинено, аналізу операцій, за якими не підтверджується податковий кредит та податкові зобов’язання позивача, аналізу первинних документів за такими операціями тощо, суд не має можливості здійснити правовий аналіз первинних документів, що додані до позовної заяви, перевірити їх достатність та реальність операцій за такими документами.

Слід зазначити, що подання платником усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не доведено, що такі відомості неповні, недостовірні та/або суперечливі.

Тягар доказування обставин, що свідчать про необґрунтованість податкової вигоди платника, покладається на податковий орган; ці обставини з урахуванням презумпції добросовісності дій платника повинні бути засновані на об'єктивній інформації, що безспірно підтверджує відсутність розумної ділової мети у діях платника та їх спрямованість виключно на створення бажаних податкових наслідків.

Вказана правова позиці також викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2015 року № К/800/44756/14, від 15 липня 2015 року № К/800/44126/14.

В даному випадку, відповідачем не надано належного спростування фактам господарської діяльності, які засвідчені поданими товариством первинними документами.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Необґрунтованість рішення є підставою для його скасування, якщо під час розгляду справи в суді не встановлено фактичних обставин, що надають можливість прийняття оскаржуваного рішення.

Під час розгляду даної справи відповідачем в порядку виконання обов’язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, не доведено суду, а судом не встановлено наявності обставин порушення позивачем податкового законодавства, ДПІ не довела законності та обґрунтованості висновків акту перевірки та оскаржуваних рішень, а тому суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваних рішень у повному обсязі.

Відповідно, беручи до уваги положення статті 94 КАС України, на користь позивача підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства зз обмеженою відповідальністю «Е100 Україна» - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві від 15.09.2015р. №0001242202 та №0001232202.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Е100 Україна» (код ЄДРПОУ 37311364) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві сплачений ним судовий збір у розмірі 124 953,74 грн. (сто двадцять чотири тисячі дев’ятсот п’ятдесят три гривні 74 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко