Рішення № 57034413, 05.04.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2016р. Справа№ 914/3398/15

Господарський суд Львівської області у складі судді Гутьєвої В.В.

при секретарі Петровській Н.Я.,

розглянувши матеріали справи за позовом Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави, уповноваженим органом, якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах

позивач-1: Міністерство оборони України, м. Київ

позивач-2: Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району, м. Яворів Львівської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю лайфселл, м. Київ

про визнання недійсним договору

за участю представників:

прокурор: Гарбарук В.А. прокурор відділу Військової прокуратури Західного регіону

від позивача-1: ОСОБА_1 юрисконсульт

від позивача-2: не зявився

від відповідача: ОСОБА_2 представник

Відповідно до ст.20 ГПК України розяснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. На підставі ст.22 ГПК України розяснено процесуальні права та обовязки сторін.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: Заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі позивача-1: Міністерства оборони України, позивача-2: Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АСТЕЛІТ про визнання недійсним договору.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 25.09.2015 р. у справі № 914/3398/15 позовну заяву Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі позивача-1: Міністерства оборони України, позивача-2: Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району до Товариства з обмеженою відповідальністю АСТЕЛІТ про визнання недійсним договору та додані до неї документи повернуто без розгляду.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 р. апеляційну скаргу Першого Заступника військового прокурора Західного регіону України задоволено, а ухвалу господарського суду Львівської області від 25.09.2015 р. у справі № 914/3398/15 скасовано. Справу № 914/3398/15 за позовом Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району передано до господарського суду Львівської області для розгляду по суті.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 17.11.2015 р. розгляд справи призначено на 01.12.2015 р.

19.11.2015 р. на адресу господарського суду Львівської області надійшов лист Львівського апеляційного господарського суду за вих. № 09-01/5626/15 від 19.11.2015 р. щодо надіслання на адресу Львівського апеляційного господарського суду матеріалів справи № 914/3398/15 для долучення до касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю АСТЕЛІТ за вих. № 326 від 17.11.2015 р. та подальшого направлення на адресу Вищого господарського суду України для здійснення касаційного провадження.

У звязку касаційним оскарженням ТзОВ АСТЕЛІТ постанови Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 р. та направленням матеріалів справи № 914/3398/15 до Вищого господарського суду України, суд ухвалою суду від 20.11.2015 р. провадження у справі № 914/3398/15 зупинив до повернення матеріалів справи № 914/3398/15 з Вищого господарського суду України.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.01.2016 р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 у справі № 914/3398/15 залишено без змін.

19.01.2016 р. матеріали справи № 914/3398/15 повернуто до Господарського суду Львівської області.

Ухвалою суду від 26.01.2016 р. поновлено провадження у справі № 914/3398/15, розгляд справи призначено на 10.03.2016 р.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі суду від 10.03.2016 р.

Ухвалою суду від 22.03.2016 р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів. Розгляд справи відкладено на 05.04.2016 р.

05.04.2016 р. прокурор в судове засідання зявився, вимоги, викладені в ухвалі суду від 22.03.2016 р. виконав, позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві, поясненнях, наданих в судовому засіданні, просив визнати недійсним договір № LV1311/11 від 1 грудня 2009 року укладений між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району та Товариством з обмеженою відповідальністю АСТЕЛІТ та зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю лайфселл усунути перешкоди в користуванні Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району нерухомим майном будівлею котельні казарми № 1 військового містечка № 21, військова частина А4150, на території Міжнародного центру миротворчості та безпеки в с. Старичі Яворівського району Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції ретранслятора з рухомого (мобільного) звязку. Прокурор просить визнати недійсним договір про надання послуг з утримання та зберігання обладнання № LV1311/11 від 1 грудня 2009 року, оскільки вказаний договір укладено з порушенням норм законодавства та є фактично договором оренди нерухомого майна, а отже, удаваним та приховує інший правочин, що насправді вчинено сторонами.

05.04.2016 р. позивач-1 в судове засідання зявився, позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві, поясненнях, наданих в судовому засіданні.

05.04.2016 р. позивач-2 в судове засідання не зявився, вимоги, викладені в ухвалі суду від 22.03.2016 р. виконав. 05.04.2016 р. на електронну адресу суду надійшло клопотання від 05.04.2016 р. за вих. № 797, в якому позивач-2 просить справу розглядати за відсутності представника Яворівської КЕЧ району.

05.04.2016 р. представник відповідача в судове засідання зявився, проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву за вих. № 689 від 09.03.2016 р. (за вх. № 9424/16 від 09.03.2016 р.), додаткових письмових поясненнях у справі № 914/3398/15 (за вхідн. № 11926/16 від 21.03.2016 р.). У відзиві на позовну заяву за вих. № 689 від 09.03.2016 р. відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з огляду на наступне. Договір № LV1311/11 від 1 грудня 2009 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на обєкті Міністерства оборони України укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «АСТЕЛІТ» та Яворівською квартирно-експлуатаційною району укладався за погодженням Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України та є примірним договором для розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на обєктах Міністерства оборони України, розроблений Міністерством оборони України. Умови договору № LV1311/11 від 1 грудня 2009 року виконувались сторонами договору в повному обсязі, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), копії яких долучено до відзиву на позовну заяву. 20.04.2014 р. Міністерством оборони України було затверджено Додатковий перелік № 40 нерухомого військового майна, яке без заподіяння шкоди обороноздатності держави, бойовій та мобілізаційній готовності військ пропонується до передачі в оренду уповноваженими органами військового управління в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України. Вказаним переліком погоджено передачу в оренду нежитлового приміщення казарми (в тому числі котельні), яка розташована за адресою Львівська область, Яворівський район, с. Старичі, Міжнародний центр миротворчості та безпеки, військове містечко № 21. Крім того, відповідач посилається на те, що відповідно до ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір), ст. 901 Цивільного кодексу України не забороняє включати у договір про надання послуг елементи інших договорів. До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши прокурора, представника позивача-1 та представника відповідача, суд встановив:

1 грудня 2009 року між Яворівською квартирно-експлуатаційна частиною району (надалі позивачем-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю АСТЕЛІТ (надалі відповідачем) укладено договір № LV1311/11 з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на обєкті Міністерства оборони України. Відповідно до п. 1.1 вказаного договору позивач-2 зобовязався надати послуги з розміщення та зберігання на обєкті котельні казарми № 1 військового містечка № 21 військової частини А4150, яке закріплено за позивачем-2 та розташовано за адресою: Львівська область, Яворівський район, с. Старичі, Міжнародний центр миротворчості та безпеки, обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) звязку, відповідно до затвердженої схеми розміщення майна (додаток № 3 до договору), вартістю за актом оцінки на момент укладення договору 79 548,00 грн. (додаток № 4 до договору), а відповідач зобовязався оплатити цю послугу.

Згідно з п. 3.1 плата за надані послуги позивачем-2 з розміщення та зберігання майна відповідача, зазначеного в п. 1.1 договору, встановлюється за результатами домовленості між виконавцем та замовником, але не нижче плати визначеної на підставі встановлених в Міністерстві оборони України стартових розмірів плати за послуги з розміщення та зберігання обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) звязку на обєктах Міноборони (додаток № 5) і становить без ПДВ за базовий місяць (грудень 2009 року) 1 800,00 грн. (додаток № 6). Нарахування ПДВ на суму плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Плата за перший місяць визначається шляхом коригування базової плати на індекси інфляції за період з базового до першого місяця надання послуг з розміщення та зберігання майна. Згідно з п. 3.2 договору плата за кожний місяць визначається шляхом коригування плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Пунктом 3.3 договору передбачено, що плата у розмірі 100% перераховується відповідачем до спеціального фонду державного бюджету на спеціальний реєстраційний рахунок позивача-2 в територіальному органі Державного казначейства щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.

Сторонами складено акт інвентаризації майна відповідача, яке передається для розміщення та зберігання на території військового містечка № 21 (додаток № 1 до договору).

01.12.2009 р. сторонами укладено акт приймання-передачі майна замовника (додаток № 2 до договору).

Відповідно до п. 6.2 строк дії договору від 1 грудня 2009 р. № LV1311/11 з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на обєкті Міністерства оборони України до 30 листопада 2012 року, в подальшому Додатковою угодою № 7 від 17 листопада 2014 р. сторони передбачили продовжити строк його дії до 1 грудня 2015 р.

Як вбачається із змісту договору від 1 грудня 2009 р. № LV1311/11 з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на обєкті Міністерства оборони України предметом договору є надання відповідачу послуг з розміщення та зберігання майна, яке належить відповідачу на обєкті позивача-2.

Згідно з умовами договору будівля котельні казарми № 1 військового містечка № 21, військова частина А4150, на території Міжнародного центру миротворчості та безпеки в с. Старичі Яворівського району Львівської області використовується відповідачем з метою розміщення на ньому майна відповідача, а саме: базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) звязку.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, Військова прокуратура Західного регіону України просить суд визнати недійсним договір № LV1311/11 від 1 грудня 2009 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на обєкті Міністерства оборони України укладений між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району та Товариством з обмеженою відповідальністю АСТЕЛІТ та зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю лайфселл усунути перешкоди в користуванні Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району нерухомим майном будівлею котельні казарми № 1 військового містечка № 21, військова частина А4150, на території Міжнародного центру миротворчості та безпеки в с. Старичі Яворівського району Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) звязку та покласти судові витрати на відповідача.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши прокурора Військової прокуратури Західного регіону України, пояснення представників сторін, оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до норм ст. 121 Конституції України, Закону України «Про прокуратуру», ст. 29 Господарського процесуального кодексу України на органи прокуратури покладається представництво інтересів громадян та держави в судах у випадках, визначених Законом. Прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави або громадянина. Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший субєкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Враховуючи наведене, поняття «правочин» є ширшим і включає в себе поняття «договір». Тому для недійсності договору застосовуються загальні положення недійсності правочину.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до абзацу пятого п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Абзацом першим п. 7зазначеної постанови правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Як зазначено у пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року № 11 вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Прокурор просить визнати недійсним договір № LV1311/11 від 1 грудня 2009 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на обєкті Міністерства оборони України укладений між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району та Товариством з обмеженою відповідальністю АСТЕЛІТ на тій підставі, що вказаний договір укладено з порушенням норм законодавства та є фактично договором оренди нерухомого майна, а отже, удаваним та приховує інший правочин, що насправді вчинено сторонами.

Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

1 грудня 2009 року між позивачем-2 та відповідачем укладено договір № LV1311/11 з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на обєкті Міністерства оборони України. Відповідно до п. 1.1 вказаного договору Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району зобовязалась надати послуги з розміщення та зберігання обладнання на обєкті котельні казарми № 1 військового містечка № 21, військової частини А 4150, яке розташовано за адресою: Львівська область, Яворівський район, с. Старичі, Міжнародний центр миротворчості та безпеки. Відповідачем встановлено базову станцію мобільного звязку на території та на обєктах майна, що перебувають на балансі Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, тобто використано майно Міністерства оборони України для розміщення станції мобільного звязку. На підставі оспорюваного договору фактично Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району (позивачем-2) надано в користування Товариству з обмеженою відповідальністю «лайфселл» (відповідачу) майно Міністерства оборони України, яке знаходиться на території котельні казарми № 1 військового містечка № 21 військової частини А 4150 та розташоване за адресою: Львівська область, Яворівський район, с. Старичі, Міжнародний центр миротворчості та безпеки.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобовязується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем ), і повернути її у схоронності .

Статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Згідно з ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Відповідач у відзиві на позовну заяву за вих. № 689 від 09.03.2016 р. (за вх. № 9424/16 від 09.03.2016 р.) посилається на те, що відповідно до ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір), ст. 901 Цивільного кодексу України не забороняє включати у договір про надання послуг елементи інших договорів. До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року № 11 у разі вирішення спору про недійсність правочину (договору), зміст якого містить елементи різних договорів (змішаний договір - частина друга статті 628 ЦК України), господарському суду слід виходити з такого. Якщо в законі не передбачено вид договору, то господарюючі суб'єкти вправі самостійно визначати свої взаємовідносини через договори, що містять елементи різних договорів, і навіть таких, що не передбачені чинним законодавством, але оптимально регулюють їх права і обов'язки. У таких випадках господарському суду необхідно дати оцінку усім умовам договору, з'ясувати законність застосування актів законодавства, елементи яких складають зміст договору, та обставини їх виконання, і, приймаючи рішення, застосувати законодавство, яке відповідає умовам договору та діям сторін й вирішити питання щодо законності частин договору за правилами, що стосуються визнання правочинів недійсними.

Отже, договори, що містять елементи різних договорів укладаються сторонами у випадку, якщо в законі не передбачено вид договору, який регулюює їх права і обов'язки. У даному випадку права і обов'язки сторін регулюють норми Цивільного кодексу України, оскільки Главою 58 Цивільного кодексу України врегульовано правовідносини найму (оренди).

Відповідно до абзацу четвертого п. 3.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Враховуючи наведені норми законодавства та положення договору № LV1311/11 від 1 грудня 2009 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на обєкті Міністерства оборони України укладеного між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району та Товариством з обмеженою відповідальністю АСТЕЛІТ, що позивачем-2 та відповідачем виникли відносини найму, а спірний договір за своєю юридичною природою є договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Частиною 2 ст. 3 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України передбачено, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про господарську діяльність у Збройних Силах України військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам. Порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України. Забороняється надання в оренду озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки. Передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України. Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.

Згідно з п. 4 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 № 778, дозвіл військовим частинам на передачу військового нерухомого майна в оренду надається Міністерством оборони України.

Нормами Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що істотними умовами договору оренди державного майна є: одержання дозволу Фонду державного майна чи його регіональних відділень на право оренди, проведення конкурсу, здійснення експертної оцінки майна, що орендується та проведення відповідних розрахунків орендної плати.

Відповідно до п. 8 Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 4 жовтня 1995 року з наступними змінами та доповненнями розмір річної орендної плати визначається за формулою: (річна орендна плата) = (вартість орендованого майна, визначена шляхом проведення незалежної оцінки (у разі передачі в оренду нерухомого майна державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами представництвам та консульським установам іноземних держав, представництвам міжнародних міжурядових організацій в Україні вартість орендованого майна визначається шляхом проведення стандартизованої оцінки) * (орендну ставку, визначену згідно з додатком 2)/ 100. Незалежна оцінка вартості об'єкта оренди повинна враховувати його місцезнаходження і забезпеченість інженерними мережами. Результати незалежної оцінки є чинними протягом 6 місяців від дати оцінки, якщо інший термін не передбачено у звіті з незалежної оцінки.

Порядок передачі в оренду та укладення договорів оренди рухомого військового майна (далі - рухоме військове майно), яке без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності військ (сил) пропонується до передачі в оренду військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини), які зареєстровані як субєкти господарської діяльності у Збройних Силах України та здійснюють господарську діяльність щодо передачі в оренду рухомого військового майна визначає «Інструкція про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна», затверджена наказом Міністра оборони України № 46 від 02 лютого 2010 року (надалі Інструкція). Відповідно до 1.2. Інструкції дозвіл військовим частинам на передачу рухомого військового майна в оренду оформлюється відповідними наказами Міністерства оборони України або керівників уповноважених ним органів військового управління. Згідно з п. 2.1. Інструкції підставою для передачі в оренду рухомого військового майна є затверджені Міністром оборони України переліки рухомого військового майна, яке пропонується до передачі в оренду (додаток 1) (далі - Перелік) без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності військ (сил). Оцінка вартості рухомого військового майна передує проведенню конкурсів на право укладення договорів оренди та здійснюється до опублікування відомостей про рухоме військове майно, яке пропонується для передачі в оренду на умовах конкурсу (п. 3.1 Інструкції). Згідно з п. 4.1 Інструкції з метою організації та проведення конкурсів на право укладення договорів оренди рухомого військового майна військовими частинами подається відповідне оголошення. Опублікування інформації про проведення конкурсів на право оренди рухомого військового майна здійснюється в газеті Відомості приватизації. Конкурс проводиться за наявності заяв про оренду від двох або більше учасників конкурсу, що надійшли протягом місяця після опублікування повідомлення про обєкти (обєкт), які пропонуються для передачі в оренду, у газеті Відомості приватизації. (п. 4.2 Інструкції). Пунктом 5.1 Інструкції за наявності заяв від фізичних чи юридичних осіб про наміри орендувати рухоме військове майно військові частини надсилають лист-клопотання про надання дозволу на передачу рухомого військового майна в оренду, копію свідоцтва про реєстрацію військової частини як субєкта господарської діяльності у Збройних Силах України, проект договору оренди рухомого військового майна, акт оцінки вартості рухомого військового майна, що передається в оренду, розрахунок орендної плати за перший місяць оренди після укладення договору оренди, складений і підписаний командиром (начальником) та головним бухгалтером (начальником фінансової служби) військової частини, копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо державної реєстрації орендаря як субєкта господарювання (копію паспорта для фізичної особи) до структурного підрозділу (за підпорядкованістю). До листа-клопотання також додається витяг з Переліку із зазначенням обєктів оренди.

З матеріалів справи вбачається, що користування майном Міністерства оборони України здійснено відповідачем без дотримання норм чинного законодавства, Міністерством оборони України не надавався дозвіл позивачу-2 на укладення оспорюваного договору, конкурс щодо (найму) оренди майна не проводився, експертна оцінка майна не проводилась.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною 5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи те, що судом встановлено низку невідповідностей договору № LV1311/11 від 1 грудня 2009 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на обєкті Міністерства оборони України вимогам чинного законодавства, оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 2 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з п. 2.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року № 11 вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і, з урахуванням припису частини першої статті 58 ГПК, бути об'єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе). В разі заявлення вимоги про повернення одержаного за правочином відповідач має право подати зустрічний позов (стаття 60 ГПК) про витребування належного йому майна або відшкодування вартості останнього. Якщо такий позов не подано, господарський суд з огляду на припис частини п'ятої статті 216 ЦК України та з урахуванням конкретних обставин справи може з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину також і щодо позивача.

У позовній заяві прокурор просить зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю лайфселл усунути перешкоди в користуванні Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району нерухомим майном будівлею котельні казарми № 1 військового містечка № 21, військова частина А4150, на території Міжнародного центру миротворчості та безпеки в с. Старичі Яворівського району Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) звязку.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача-2 на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві-2 перешкод щодо здійснення цих правомочностей. Такий захист не пов'язаний із захистом від порушень, які пов'язані із позбавленням володіння майном.

Враховуючи наведене, а також зважаючи на те, що договір № LV1311/11 від 1 грудня 2009 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на обєкті Міністерства оборони України укладений між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району та Товариством з обмеженою відповідальністю АСТЕЛІТ не відповідає вимогам чинного законодавства, відповідачу необхідно усунути перешкоди в користуванні позивачем-2 нерухомим майном будівлею котельні казарми № 1 військового містечка № 21, військова частина А4150, на території Міжнародного центру миротворчості та безпеки в с. Старичі Яворівського району Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) звязку.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу вимог ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінивши зібрані у справі докази, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, cуд дійшов висновку, що вимога прокурора щодо визнання недійсним договору № LV1311/11 від 1 грудня 2009 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на обєкті Міністерства оборони України укладений між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району та Товариством з обмеженою відповідальністю АСТЕЛІТ та щодо зобовязання Товариства з обмеженою відповідальністю лайфселл усунути перешкоди в користуванні Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району нерухомим майном будівлею котельні казарми № 1 військового містечка № 21, військова частина А4150, на території Міжнародного центру миротворчості та безпеки в с. Старичі Яворівського району Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) звязку є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають до задоволення.

Відповідно до п. 2.11 Постанови Пленуму ВГС України № 7 від 21.02.2013 р. Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог (абзац другий частини третьої статті 6 Закону).

Ухвалою суду від 17.11.2015 р. відстрочено сплату судового збору заступником військового прокурора Західного регіону України до прийняття рішення у справі. 10.03.2016 р. прокурором відділу Військової прокуратури Західного регіону України подано на адресу суду платіжне доручення № 41 від 09.02.2016 р. на суму 2 436,00 грн. про сплату судового збору за подання позову до суду.

Оскільки спір виник через неправомірні дії відповідача, суд, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладає судові витрати на відповідача в розмірі 2 436,00 грн.

Відповідно до п. 4.8 Постанови Пленуму ВГС України № 7 від 21.02.2013 р. Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у частині сьомій статті 106 ГПК з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідних апеляційної та/або касаційної скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 49 ГПК.

Згідно з підпунктом 7 пункту 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду сплачується судовий збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2015 р. задоволено клопотання першого заступника військового прокурора Західного регіону України про відстрочку сплати судового збору за подання апеляційної скарги, відстрочено сплату судового збору у розмірі 1 218,00 грн. за подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного господарського суду до прийняття рішення у справі. Доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.09.2015 р. Військовою прокуратурою Західного регіону України не надано. Враховуючи наведене, судовий збір на суму 1 218,00 грн. необхідно стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України відповідно до ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 1, 12, 33, 34, 49, 82, 82-1, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати недійсним договір № LV1311/11 від 1 грудня 2009 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на обєкті Міністерства оборони України укладений між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району (81000, Львівська область, м. Яворів, вул. Львівська, 19, код ЄДРПОУ 07638027) та Товариством з обмеженою відповідальністю АСТЕЛІТ, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю лайфселл (03110, м. Київ, вул. Соломянська, 11 А, код ЄДРПОУ 22859846).

3. Зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю лайфселл (03110, м. Київ, вул. Соломянська, 11 А, код ЄДРПОУ 22859846) усунути перешкоди в користуванні Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району (81000, Львівська область, м. Яворів, вул. Львівська, 19, код ЄДРПОУ 07638027) нерухомим майном будівлею котельні казарми № 1 військового містечка № 21, військова частина А4150, на території Міжнародного центру миротворчості та безпеки в с. Старичі Яворівського району Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) звязку.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю лайфселл (03110, м. Київ, вул. Соломянська, 11 А, код ЄДРПОУ 22859846) на користь Військової прокуратури Західного регіону України (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20 код ЄДРПОУ 38326057) 2 436,00 грн. судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю лайфселл (03110, м. Київ, вул. Соломянська, 11 А, код ЄДРПОУ 22859846) в дохід Державного бюджету 1 218,00 грн. судового збору.

Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

У судовому засіданні 05.04.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення складений та підписаний 08.04.2016 р.

Суддя Гутьєва В.В.