Ухвала суду № 57033595, 31.03.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

31 березня 2016 рокусправа № 804/14146/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя: Ясенова Т.І.

судді: Головко О.В. Суховаров А.В.

секретар судового засідання: Троянов А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, третя особа - Томаківське відділення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просить: визнати протиправною вимогу Нікопольської ОДПІ ГУ ДФС України в Дніпропетровській області про сплату транспортного податку за 2015 рік у сумі 25 000 гривень за зареєстрований на ім'я позивача автомобіль infiniti QX 70, з об'ємом двигуна 3700см кубічних, 2013 року випуску; скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ ГУ ДФС України в Дніпропетровській області № 4606-04 від 05.06.2015 та зобов'язати Нікопольську ОДПІ ГУ ДФС України в Дніпропетровській області повернути сплачений позивачем податок у розмірі 25000 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що автомобіль 2013 року випуску придбано ним у 2014 році, тобто до набрання чинності змін у законодавстві та встановлення статтею 267 ПК України обов'язку сплати транспортного податку. Отже автомобіль не підлягає оподаткуванню, з огляду на встановлені статтею 58 Конституції України положення, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Вказує на протиправність дій відповідача щодо стягнення транспортного податку, оскільки стягнення податку, який введено в дію менш ніж за пів року до початку нового бюджетного періоду суперечить принципам стабільності податкового законодавства.

Також позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю статті 267 Податкового кодексу України нормам Конституції України.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з правомірності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, оскільки позивач є власником транспортного засобу, який відповідно до статті 267 Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування та обов'язок сплати транспортного податку покладено на позивача після набрання чинності Законом № 71-VІІІ від 28 грудня 2014 року, отже на період до набрання ним чинності, тобто до 01.01.2015, такий закон не поширено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на безпідставність її доводів, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, як законну та обґрунтовану.

Представники відповідача та третьої особи в судове засіданні не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником автомобіля infiniti QX 70, 2013 року випуску, з об'ємом двигуна 3700см кубічних, який придбано позивачем у березні 2014 року.

05.06.2015 року Нікопольською ОДПІ ГУ ДФС України в Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення №4606-04, яким позивачу на підставі підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України визначено суму транспортного податку з фізичних осіб в розмірі 25 000,00грн.

09.07.2015 позивачем сплачені податкові зобов'язання за оскаржуваним рішенням в розмірі 25 000 грн.

Вирішуючи спірні правовідносини суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, яким, шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України, введено транспортний податок.

За приписами статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з підпунктом 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

При цьому, календарний рік - це проміжок часу з 01 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті (пункт 267.4 статті 267 Податкового кодексу України).

Відповідно підпункту 267.6.1 пункту 267 статті 267 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Підпунктом 267.6.2 пункту 267 статті 267 ПК України встановлено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Сума визначеного транспортного податку, відповідно до підпункту 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 Податкового кодексу України, фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Отже, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, що використовувалися до 5 років та об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

Враховуючи, що належний позивачеві автомобіль 2013 року випуску, з об'ємом двигуна 3700 куб. см, який придбано позивачем та зареєстровано у березні 2014 року, а об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувались до 5 років, з урахуванням того, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року, автомобіль позивача є об'єктом оподаткування у 2015 році відповідно до приписів статті 267 ПК України.

Колегія суддів критично оцінює доводи позивача про те, що податковий орган приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення, протиправно керувався нормами підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VІІІ від 28 грудня 2014 року (що набрав чинності 01.01.2015), та фактично надав Закону зворотної дії у часі, оскільки об'єктом оподаткування вказано автомобіль, що придбаний і зареєстрований до 2015 року, тобто до набрання чинності вказаним Законом, з огляду на наступне.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Цей принцип треба розуміти так, що дія закону починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року).

Водночас, відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. незалежно від дати придбання автомобіля. При цьому, обов'язок із сплати транспортного податку покладено на платників податку, починаючи із 2015 року (рік набрання чинності Законом).

Отже, обов'язок сплати транспортного податку покладено на позивача після набрання чинності Законом № 71-VІІІ від 28 грудня 2014 року, а не поширено на період до набрання ним чинності, тобто до 01.01.2015. Вказане свідчить про безпідставність доводів позивача про зворотну дію в часі норм Податкового кодексу України.

Оцінюючи доводи позивача, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, що податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, з огляду на положення пп. 4. 1.9 п.4 ст. 4 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.

Томаківською селищною радою Дніпропетровської області 30.01.2015 року прийнято рішення № 932-32/VI «Про введення в дію на території населених пунктів, що входять до складу Томаківської селищної ради транспортного податку - складової податку на майно».

Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4 статті 4 Податкового кодексу України, стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Пунктом 4.3 статті 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому, відповідно до пункту 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховою Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно, в склад якого, відповідно до підпункту 265.1.2 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України входить транспортний податок.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Статтею 3 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетний період для всіх бюджетів що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Відповідно до статті 27 Бюджетного кодексу України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, обмеження передбачені вказаною нормою стосуються законів чи їх окремих положень, які зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету та, відповідно, не застосовується до нових видів податків, що збільшують надходження до бюджету, яким є, зокрема, транспортний податок, що введено в дію з 01.01.2015.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28 грудня 2014 року не вносились зміни до елементів податків, а запроваджено новий вид податку на майно - транспортний податок.

Отже, принцип стабільності передбачений підпунктом 4.1.9 пункту 4 статті 4 Податкового кодексу України застосовується у разі внесення змін до елементів податків та зборів, а не при встановлені нових податків.

Перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VІІІ, яким внесені зміни до Податкового кодексу України щодо порядку справляння транспортного податку, визначено особливості прийняття органами місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків, зокрема, транспортного податку, на 2015 рік. Пунктом 4 Прикінцевих положень зазначеного Закону, окрім іншого, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині транспортного податку). Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, визначені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

При цьому, положеннями підпункту 12.3.5. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, в редакцій чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Відповідно до пункту 7.3. статті 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються ним Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Таким чином, питання справляння транспортного податку, хоча, що він і відноситься до місцевих податків, визначається Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Щодо доводів позивача про невідповідність норм статті 267 Податкового кодексу України, в редакції Закону України № 71-VII від 28.12.2014 Конституції України.

Пунктом 1 частини 3 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні та вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких, зокрема, належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України.

Враховуючи викладене, аргументи наведені позивачем щодо невідповідності норм Закону Конституції України, не можуть бути предметом розгляду при вирішенні справи в порядку адміністративного судочинства.

Доводи позивача про незаконність рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору у розмірі 1644,30 грн. є необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до матеріалів справи позивачем направлено адміністративний позов до суду першої інстанції засобами поштового зв'язку 14.08.2015, що підтверджується відміткою поштового відділення на конверті. (а.с. 9)

Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено на 2015 рік мінімальну заробітну плату в місячному розмірі з 01 січня - 1218,00 гривень.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній на час звернення позивача до суду - 14.08.2015) ставка судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру складає 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Оскільки, позивач звернувся до суду з вимогою про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.06.2015 №4606-04, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб на суму 25000 грн., що впливає на майновий стан позивача, а отже є вимогою майнового характеру, розмір судового збору, який підлягає сплаті становить 1827 грн., тобто 1,5% розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до матеріалів справи позивачем сплачено судовий збір в розмірі 109 грн. 62 коп. (квитанція від 06.10.2015 №П451/3566695/1) та в розмірі 73 грн. 08 коп. (квитанція від 14.08.2015 №П451/3429705/1), що становить 182 грн. 70 коп. (10% від 1,5% розміру мінімальної заробітної плати, тобто від 1827 грн.).

Враховуючи ухвалення рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, стягнення судом першої інстанції з позивача на користь Державного бюджету України решти суми судового збору в розмірі 1644,30 грн., що складає різницю між сумою, що підлягала сплаті - 1827 грн. та сумою сплаченою позивачем - 182,70 грн., є обґрунтованим.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року у справі № 804/14146/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров