Постанова № 57032077, 08.04.2016, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2016 року м. Чернігів Справа № 825/493/16

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Бородавкіної С.В.,

суддів Соломко І.І., Поліщук Л.О.,

за участі секретаря Гайдука С.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Замури Л.П.,

представника третьої особи Кравченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної пенітенціарної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Генеральна прокуратура України про скасування рішення в частині

В С Т А Н О В И В:

Позивач 14.03.2016 звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної пенітенціарної служби України (далі - ДПтС України) та просить зобов'язати відповідача скасувати своє рішення від 27.01.2016 в частині, що стосується відмови в його переведенні до іншої колонії.

Одночасно з подачею позову ОСОБА_4 заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору у зв'язку із скрутним матеріальним становищем.

Згідно із статями 55, 129 Конституції України, статями 6, 7 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не повинні бути перешкодою для доступу до суду всіх осіб незалежно від їх майнового стану, що є гарантією дотримання принципу рівності.

Відповідно до ч. 2 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір», який з 01.09.2015 діє у редакції Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо справляння судового збору».

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Аналогічні норми містяться і у ч. 1 ст. 88 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, єдиною підставою, з урахуванням якої суд може звільнити особу від сплати судового збору, є її майновий стан.

Відповідно до довідки Менської виправної колонії № 91 від 25.03.2016 № 5/1245 ОСОБА_4 в лютому 2016 року було нараховано заробітну плату (з урахуванням відповідних утримань) в розмірі 102,50 грн.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що клопотання ОСОБА_4 про звільнення від сплати судового збору слід задовольнити.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 15.01.2016 Апеляційною комісією ДПтС України було прийнято рішення щодо переведення його до колонії мінімального рівня безпеки згідно із статтями 100, 101 Кримінально-виконавчого кодексу України та наказу Міністерства юстиції України від 08.02.2012 № 222/5. В подальшому, на виконання вказівки заступника Генерального прокурора України, Апеляційна комісія ДПтС України рішенням від 27.01.2016 скасувала вищевказане рішення. При цьому зазначив, що підставою для такого скасування стала відсутність у його характеристиці даних про перерахунок строку попереднього ув'язнення у строк покарання згідно із Законом України від 26.11.2015 № 838-VIII «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання». Однак здійснення такого перерахунку не було можливим під час винесення Апеляційною комісією ДПтС України рішення від 15.01.2016, оскільки на той момент було відсутнє відповідне судове рішення.

Позивач в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, надав письмові заперечення та пояснив, що відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України «Про прокуратуру» письмові вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку та умов тримання осіб у місцях, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, а також письмові вказівки прокурора, надані іншим органам, що виконують судові рішення у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення, є обов'язковими і підлягають негайному виконанню.

Крім того зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 93 Кримінально - виконавчого кодексу України переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Підстав для переведення ОСОБА_4 до іншої установи виконання покарань на даний час немає.

Представник третьої особи в судовому засіданні зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_4 є безпідставними, оскільки проведеною перевіркою встановлено порушення законодавства Апеляційною комісією ДПтС України при прийнятті рішення від 15.01.2016. Враховуючи наведене, на підставі ст. 26 Закону України «Про прокуратуру», ст. 22 КВК України вказівкою від 26.01.2016 заступником Генерального прокурора України перед Головою ДПтС України порушено питання про скасування вказаного вище рішення. Апеляційною комісією 27.01.2016 протоколом № 2 ухвалено рішення про скасування рішення щодо ОСОБА_4 від 15.01.2016 та повернення матеріалів стосовно засудженого на повторний розгляд до управління ДПтС України в Чернігівській області.

Заслухавши пояснення позивача та представників відповідача і третьої особи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що позов має бути задоволений, виходячи з таких підстав.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1, 1980 року народження, відбуває покарання у Менській виправній колонії управління ДПтС України в Чернігівській області (№ 91) (далі - Менська ВК (№ 91)), до якої він прибув 21.02.2011 з Сімферопольського слідчого ізолятора АР Крим.

УДПтС України листом за № 16/1509/Пс, на підставі наказу Міністерства юстиції України від 08.04.2012, на адресу ДПтС України надіслало подання на, в тому числі, засудженого ОСОБА_4 щодо зміни умов тримання, шляхом переведення його до сектору мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами.

До вказаного листа було додано: протокол засідання комісії з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі від 29.10.2015 № 14, опитувальний аркуш зміни умов тримання, довідку планово-виробничого відділу ДП МВК-91, медичний висновок, заяву ОСОБА_4 щодо його переведення до іншої колонії, довідку про заохочення та стягнення ОСОБА_4 та характеристика на засудженого, затверджена начальником Менської ВК № 91 (а.с. 81-91).

15.01.2016, відповідно до статей 100, 101 Кримінально - виконавчого кодексу України, наказу Міністерства юстиції України від 08.02.2012 № 222/5 Апеляційною комісією ДПтС України прийняте рішення щодо зміни умов тримання засудженому ОСОБА_4, шляхом переведення його до виправної колонії мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами тримання, а саме до Крюківської виправної колонії управління ДПтС України в Полтавській області (№29), оформлене протоколом від 15.01.2016 № 1 (а.с. 79).

Генеральною прокуратурою України розглянуто звернення ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 та перевірено законність вищезазначеного рішення.

26.01.2016 за № 16/2-28вих-16 до Голови ДПтС України надійшла вказівка Генеральної прокуратури України про усунення порушень кримінально-виконавчого законодавства, якою, керуючись ст. 26 Закону України «Про прокуратуру», вимагалося скасувати з направленням на повторний розгляд рішення Апеляційної комісії ДПтС України з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарань осіб, засуджених до позбавлення волі від 15.01.2016 про зміну умов тримання ОСОБА_4, вирішити питання щодо призупинення етапування засудженого до ухвалення остаточного рішення (а.с. 75-77).

На виконання вищевказаної вказівки ГП України та відповідно до п. 12 Положення про Апеляційну комісію ДПтС України з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08.02.2012 №222/5, Апеляційна комісія ДПтС України рішенням від 27.01.2016 скасувала своє рішення від 15.01.2016, в частині зміни умов тримання засудженому ОСОБА_4 (а.с. 80).

Вважаючи такі дії Апеляційної комісії ДПтС України протиправними, ОСОБА_4 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Зокрема, за змістом п. 1 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

При цьому, діяльність усіх суб'єктів владних повноважень щодо виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань необхідно вважати владною управлінською функцією.

Також, з огляду на ч. 2 ст. 55 Конституції України владною управлінською функцією може вважатися рішення дії чи бездіяльність органів влади.

Питання, пов'язані з виконанням вироку, вирішуються судом за правилами кримінального процесуального законодавства України згідно з розділом VIII "Виконання судових рішень" Кримінального процесуального кодексу України.

У статтях 537, 538 цього розділу визначено вичерпний перелік питань, які вирішуються судом під час та після виконання вироків і які за своїм змістом є процесуальними питаннями. У свою чергу процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень, становлять сукупність кримінально-процесуальних дій, які повинні забезпечити вплив кримінального процесу на сферу реалізації приписів, що містяться у вироку, шляхом виконання вироків судами, звернення вироків до виконання, а також внесення коректив у рішення щодо вироків про покарання у зв'язку з виникненням обставин, що свідчать про неможливість чи недоцільність подальшого виконання цього рішення в його попередньому вигляді.

Відповідно до ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Загальні правила щодо зміни умов тримання засудженого шляхом переведення його до установи іншого рівня безпеки, з менш суровими умовами тримання врегульовані статтями 100, 101 цього кодексу.

Спеціальних правил оскарження діяльності ДПтС України та її посадових осіб у сфері примусового виконання вироків, у тому числі й рішень щодо зміни умов тримання засудженого шляхом переведення його до установи іншого рівня безпеки, з менш суровими умовами тримання, не містить Кримінально-виконавчий кодекс України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, питання, пов'язані з прийняттям рішення щодо зміни умов тримання засудженого шляхом його переведення до установи іншого рівня безпеки стосуються не кримінально-процесуальних, а публічно-правових відносин, а тому з метою надання належної оцінки дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, правомірність таких рішень повинна перевірятися в порядку адміністративного судочинства за правилами чинного законодавства та з урахуванням положень Кримінально-виконавчого кодексу України.

Центральним органом виконавчої влади, що входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань є ДПтС України (п. 1 Положення про Державну пенітенціарну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.01.2011 № 394/2011).

Відповідно до п.10 вищевказаного Положення ДПтС України очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра юстиції України, та звільняє з посади Президент України.

Згідно із п.п. 1.2 Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.02.2012 № 222/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.02.2012 за № 213/20526 (далі - Інструкція), розподіл, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, здійснюються, в тому числі, Апеляційною комісією Державної пенітенціарної служби України з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення, що утворюється в Державній пенітенціарній службі України.

Відповідно до п.п. 3.1 Інструкції зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється Апеляційною комісією за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником територіального органу ДПтС України.

Порядок діяльності, завдання, функції та права Апеляційної комісії Державної пенітенціарної служби України з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі врегульовано Положенням про Апеляційну комісію ДПтС України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 08.02.2012 № 222/5 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.02.2012 за № 213/20526 (далі - Положення).

Відповідно до п. 3 Положення основним завданням Апеляційної комісії є, зокрема, розгляд звернень громадян, державних або громадських установ та організацій з питань визначення рівня безпеки виправної колонії.

Пунктом 8 Положення передбачено, що рішення Апеляційної комісії оформлюються протоколом, який затверджується головою Апеляційної комісії.

З наведеного вище вбачається, що саме Апеляційні комісії ДПтС України наділені правом щодо застосування до засуджених осіб пільг, передбачених КВК України, зокрема, вирішення питання щодо визначення рівня безпеки виправної колонії.

15.01.2016 Апеляційною комісією ДПтС України прийнято позитивне рішення про зміну умов тримання позивача шляхом його переведення з виправної колонії середнього рівня безпеки до виправної колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, оформлене протоколом № 1.

Генеральною прокуратурою України, за зверненням ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_4, перевірено законність вищевказаного рішення та винесено вказівку про усунення порушень кримінально-виконавчого законодавства від 26.01.2016 № 16/2-28вих-16, якою вимагалося скасувати з направленням на повторний розгляд рішення Апеляційної комісії ДПтС України від 15.01.2016 в частині зміни умов тримання позивача; вирішити питання щодо призупинення етапування позивача до ухвалення остаточного рішення; про вжиті заходи письмово повідомити Генеральну прокуратуру України у строк до 02.02.2016.

Зазначена вказівка (яка є обов'язковою до виконання відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України «Про прокуратуру») була направлена у відповідному порядку до Голови ДПтС України на виконання.

Пунктом 12 Положення передбачено, що рішення Апеляційної комісії може бути скасоване Головою ДПтС України та направлене на повторний розгляд.

Тобто, виключно Голова ДПтС України на законодавчому рівні наділений правом скасовувати рішення Апеляційної комісії з направленням на повторний розгляд. Зазначене також зазначалось у вказівці Генеральної прокуратури України.

27.01.2016 Апеляційною комісією ДПтС України прийнято рішення, оформлене протоколом, про скасування рішення Апеляційної комісії від 15.01.2016 № 1 в частині зміни умов тримання засудженому ОСОБА_4

Тобто рішення прийнято колегіально, шляхом голосування всіх членів Апеляційної комісії, а не Головою ДПтС України, як це визначено Положенням.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що при прийнятті Апеляційною комісією ДПтС України рішення від 27.01.2016 вона вийшла за межі наданих їй Положенням повноважень та допустила процедурні порушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи те, що в судовому засіданні колегією суддів було встановлено та матеріалами справи підтверджено наявність процедурних порушень з боку Апеляційної комісії з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі Державної пенітенціарної служби України при винесенні нею рішення від 27.01.2016, оформленого протоколом засідання, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_4.

Керуючись статтями 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_4 задовольнити.

Зобов'язати Державну пенітенціарну службу Україну скасувати рішення, оформлене протоколом засідання Апеляційної комісії з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарань осіб, засуджених до позбавлення волі Державної пенітенціарної служби України від 27.01.2016, в частині, що стосується ОСОБА_4.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий суддя С.В. Бородавкіна

Судді І.І. Соломко

Л.О. Поліщук