Рішення № 57030307, 23.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2460/16 Справа № 205/4229/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року м. Дніпропетровськ 23 березня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого Куценко Т.Р.

суддів Демченко Е.Л., Волошин М.П.

при секретарі Синенко Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ КБ «ПриватБанк» у червні 2015 року звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором /а.с.2-3/.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 16 червня 2005 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав відповідачу грошові кошти с визначенням розміру процентної ставки та строків виконання зобовязання умовами даного договору. Позивач свої зобовязання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кредитні кошти. Позичальник свої обов'язки системно не виконував, у зв'язку з чим станом на 30 квітня 2015 року утворилася заборгованість. Посилаючись на порушення умов кредитного договору та у звязку з чим виникла необхідність захисту свого порушеного права позивач звернувся до суду з зазначеними вимогами та враховуючи наведені обставини наполягає на їх задоволені /а.с.2-5/.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 16 червня 2005 року в розмірі 28 269,76 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом 5 283,74 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 21 163,65 грн., штраф (фіксована частина) 500 грн., штраф (процентна складова) 1322,37 грн., також вирішено питання щодо судових витрат /а.с.33-34/.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, у звязку з чим ставить питання про скасування оскаржуваного рішення /а.с.59-62/.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення на підставі ч.1 ст.309 ЦПК України, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8)чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає.

Судом встановлено, що 16 червня 2005 між сторонами було укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого відповідачу був виданий кредит на споживчі потреби в розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки, тобто до 16.06.2006 року /а.с.9/.

Згідно з умовами спірного кредитного договору Позичальник зобовязаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені тарифами та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлена відповідальність за порушення строку повернення кредиту та процентів за користування ним.

Позивач свої зобовязання за договором виконав у повному обсязі, випустивши та надавши відповідачці кредитну картку MasterCard із встановленим лімітом кредитних коштів в розмірі 10 000 грн., яку (картку) відповідач отримав та використав кредитні кошти в своїх цілях.

Відповідно до п. п. 3.2-3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, після отримання Банком від Клієнта необхідних документів, а також Заяви, ОСОБА_3 проводить перевірку наданих документів та приймає рішення про можливість видачі кредиту на платіжну картку. Клієнт дає згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком.

Відповідач використав надані йому кредитні кошти, проте, у порушення умов договору, він не виконує свої зобовязання належним чином та не повертає використані ним кредитні кошти з відсотками позивача.

Відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг, при порушенні Клієнтом строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, Клієнт зобов'язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 гри. + 5% від суми позову.

В результаті цього, станом на 30 квітня 2015 року, відповідач має заборгованість за кредитом в розмірі 28269,76 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом 5283,74 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом 21163,65 грн.; а також штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) 1322,37 грн. /а.с.6-8/.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог банку в повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача виниклу заборгованість станом на 30 квітня 2015 року. Задовольняючи заявлені вимоги суд виходив з того, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна, з наступних підстав.

Відповідно п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг, укладений між сторонами кредитний договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього терміну ні одна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же термін.

В своїй заяві б/н від 16 червня 2005 року на отримання кредитної картки від позивача, відповідач підписав пункт, відповідно до якого він ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, які були надані їй в письмовому вигляді. Також, зазначено, що своїм підписом відповідач підтвердив факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку /а.с.9 на звороті/.

З матеріалів справи вбачається, що надані до позовної заяви банком дані умови підписані лише головою ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_4, тоді як підпис позичальника на вказаних умовах відсутній, як і зазначення дати їх підписання /а.с.9-15/.

Разом з тим, враховуючи те, що на час укладення кредитного договору (2006 рік) кредитором був ЗАТ КБ «ПриватБанк», і змінив свою назву 17 липня 2009 року на ПАТ КБ «ПриватБанк», то вказані Умови, які надані позивачем суду, - не є складовою кредитного договору, який укладено між сторонами у справі.

Отже, посилання позивача на те, що відповідач ознайомився і згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, про що зазначено у Заяві позичальника, не заслуговують на увагу, оскільки зазначені Умови не містять підпису позичальника; не встановлено доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника.

Між тим, з наданих суду позивачем розрахунків вбачається, що відповідач припинив вносити платежі на погашення кредитної заборгованості з 30 серпня 2011 року /а.с.7/, а до суду банк звернувся 12 червня 2015, тобто з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Однак рішення суду першої інстанції було винесено у заочному порядку, що позбавило відповідача права звернення з заявою, разом з тим ОСОБА_2 у своїй заяві про перегляд оскаржуваного заочного рішення заявив про застосування позовної давності до даних правовідносин.

Враховуючи наведені обставини колегія суддів вважає, що в даному випадку можливо застосувати позовну давність, оскільки відповідач не приймав участі у розгляді справі судом першої інстанції та просив про застосування строків позовної давності в своїй заяві про перегляд заочного рішення та в апеляційній скарзі. Даний висновок колегія суддів мотивує наступним.

Обов'язок суду за вказаними правовідносинами з'ясовувати фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження, в тому числі і пропущення строку позовної давності для звернення до суду з позовом, що передбачено законом, а саме: ст.214 ЦПК України, однак судом першої інстанції вказані вимоги Закону виконані не були.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З матеріалів справи вбачається, що останній платіж відповідачем на погашення заборгованості за кредитним договором було внесено 30 серпня 2011 року.

Строк позовної давності сторонами договору не був обумовлений, тому до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою 12 червня 2015 року, у зв'язку з чим позов було пред'явлено після спливу строку позовної давності.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2015 року скасувати.

Публічному акціонерному товариству ОСОБА_3 «Приватбанк» в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Волошин М.П.

ОСОБА_5