Рішення № 57027969, 29.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/796/3830/2016 Головуючий в суді 1 інстанції - Усатова І.А.

Доповідач - Ящук Т.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Чобіток А.О., Шебуєвої В.А.

при секретарі Сірій О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, Ритуальної служби спеціалізоване комунальне підприємство «Київський крематорій», яка подана представником ОСОБА_3, на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 листопада 2015 року та Ритуальної служби спеціалізоване комунальне підприємство «Київський крематорій», яка подана представником ОСОБА_3, на додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Ритуальної служби спеціалізоване комунальне підприємство «Київський крематорій» виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про визнання наказу про звільнення незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, скасування запису в трудовій книжці про звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

встановила:

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернулась з позовом про визнання незаконним та скасування наказу № 104-к від 06.04.2015 року про звільнення з посади головного бухгалтера Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» на підставі п.5 ст.41 КЗпП України (у зв'язку з припиненням повноважень), поновлення її на посаді головного бухгалтера Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій», та скасування запису про звільнення в трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 листопада 2015 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ № 104-к від 06.04.2015 року про звільнення ОСОБА_2 з посади головного бухгалтера Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» Виконавчого органу Київради (КМДА).

Поновлено ОСОБА_2 на посаді головного бухгалтера Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» Виконавчого органу Київради (КМДА) з 06.04.2015 року.

Стягнуто з Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» Виконавчого органу Київради (КМДА) на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 125 164 грн. 90 коп., моральну шкоду 2000 грн., та 2000 грн. судових витрат, а всього стягнуто 129 164 грн. 90 коп.

Стягнуто з Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київській крематорій» на користь держави судовий збір в сумі 512 грн. 34 коп.

В решті позову відмовлено.

Додатковим рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року вирішено допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 17 170 грн. 85 коп.

Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду в частині відшкодування заробітної плати, моральної шкоди та витрат на правову допомогу, та стягнути з відповідача 166 692 грн. 44 коп. як відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу з 06.04.2015 року по 12.11.2015 року, 78 346 грн. 20 коп. як відшкодування надбавок за високі досягнення в праці в розмірі 50% до посадового окладу, 10 000 грн. моральної шкоди та 15 300 грн. витрат на правову допомогу.

В апеляційній скарзі посилалась на те, що судом першої інстанції не вірно розраховано розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу, невірно відмовлено у відшкодуванні надбавок за високі досягнення в праці в розмірі 50% до посадового окладу.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди помилково не враховано тривалість та глибину її страждань, а також необґрунтовано зменшено розмір понесених витрат на правову допомогу.

Не погоджуючись з рішенням, представник Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» Виконавчого органу Київради (КМДА) - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення, порушення норм матеріального та процесуального права.

Вказував, що за результатами розгляду справи суд першої інстанції зобов'язаний оцінювати подані сторонами докази за їх належністю та допустимістю в межах предмету позовної заяви. У випадку, якщо суд першої інстанції вважає п.5 ст.41 КЗпП України «юридично невизначеним», то суд мав можливість зупинити розгляд справи та звернутись до Верховного Суду України з мотивованою ухвалою з метою подальшого звернення до Конституційного суду України щодо вирішення питання відповідності чинному законодавству п.5 ст.41 КЗпП України. Вказаним правом суд не скористався, натомість під час винесення оскаржуваного замість надання оцінки доказам, наданих позивачем та відповідачем, здійснив тлумачення норм матеріального права, чим перейняв на себе повноваження Конституційного суду України і вийшов на межі розгляду справи та своїх повноважень, а тому рішення суду від 13.11.2015 року підлягає скасуванню.

Крім того, посилання суду першої інстанції щодо відсутності у КЗпП України змісту та обсягу поняття «посадова особа», як на підставу неможливості звільнення позивача за п.5 ч. 1 ст.41 КЗпП України є неправомірним, оскільки зміст поняття розкрито у Законі України «Про державну службу» та Постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» №5 від 26.04.2002 року, які повинні використовуватись за аналогією закону і є обов'язковими для застосування судами під час розгляду справ де виникають питання щодо відповідності тієї чи іншої особи до числа «посадових осіб».

Також, посилання суду першої інстанції на пояснювальну записку до законопроекту №1255-УІІ і нібито застосування п.5 ч. 1 ст.41 КЗпП України виключно до господарських товариств є неправомірним, оскільки Пояснювальна записка не відноситься до будь-якого з джерел права, а тому і не може бути підставою для роз'яснення сфери застосування Закону судом першої інстанції.

Не погоджуючись з додатковим рішенням, представник Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» Виконавчого органу Київради (КМДА) - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення суду та у задоволенні позову відмовити, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначав, що чинним законодавством чітко розмежовано поняття стягнення заробітної плати та порядок розрахунку і стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, а тому враховуючи, що в силу п.2 ч.1 ст.367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про виплату тільки заробітної плати працівникам не більше як за один місяць виключно по нарахованим, але не виплаченим заробітним платам, тому суд першої інстанції неправомірно задовольнив позовні вимоги позивача.

Крім того, нарахування середнього заробітку зроблено з порушенням вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», відповідно до якої не враховуються для обчислення середнього заробітку виплати за час тимчасової непрацездатності.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити, апеляційні скарги відповідача - відхилити.

Представник відповідача ОСОБА_3 підтримав апеляційні скарги відповідача та просив їх задовольнити, апеляційну скаргу позивача - відхилити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу позивача необхідно відхилити, а апеляційні скарги відповідача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 посилалась на те, що наказ про її звільнення є незаконним, оскільки при звільненні не враховано, що з нею укладено безстроковий трудовий договір, а відповідач помилково вважав, що головний бухгалтер відноситься до тих посадових осіб, до яких може бути застосовано п.5 ст.41 КЗпП України.

Зазначила, що п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України поширюється виключно на правовідносини, що виникають під час розірвання трудових договорів між власником або уповноваженим ним органом та посадовими особами господарських товариств. Відповідач не запропонував надати пояснення, з рішенням директора, на підставі якого видано наказ про звільнення, її не ознайомили.

Тому просила визнати незаконним і скасувати наказ № 104-к від 06 квітня 2015 року про звільнення ОСОБА_2 з посади головного бухгалтера, поновити її на посаді головного бухгалтера та скасувати запис «Звільнена з посади згідно з п.5 ст. 41 КЗпП України у зв'язку з припиненням повноважень» у трудовій книжці позивача.

Просила стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 06.04.2015 року по 12.11.2015 року, виходячи із загальної суми середнього заробітку за шість місяців перед звільненням.

Крім того, в позові позивач вказувала, що внаслідок неправомірних дій відповідача при звільненні вона зазнала моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, вимушена була пояснювати рідним, друзям, колегам, що сталася помилка та її незаконно звільнили, що призвело до неврозів, поганого самопочуття, безсоння, розладів стосунків з близькими родичами, друзями, колегами. Заподіяну їй моральну шкоду позивач оцінює в розмірі 50 000 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» № 220П від 01.10.2010 року ОСОБА_2 з 01.10.2010 року з посади провідного бухгалтера призначено на посаду головного бухгалтера, шляхом укладення безстрокового трудового договору.

Наказом директора Ритуальної служи спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» № 104-к від 06.04.2015 року «Про звільнення» ОСОБА_2 як головного бухгалтера Ритуальної служби СКП «Київський крематорій» було звільнено із займаної посади відповідно до п.5 ст. 41 КЗпП України.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення ОСОБА_2 на посаді головного бухгалтера, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулось з порушенням норм КЗпП України.

Так, пунктом 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України визначено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Проте норму частини першої статті 41 КЗпП України було доповнено пунктом 5 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13.05.2014 року, з одночасним внесенням відповідних змін до Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та Закону України «Про акціонерні товариства». Метою прийняття вказаного закону було покращення інвестиційного клімату шляхом надання інвесторам ( власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб ( керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження у цьому контексті норм трудового та господарського законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ГК України посадовими особами господарського товариства є фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, наділені повноваженнями з управління товариством, якщо утворення такого органу передбачено установчими документами товариства.

Враховуючи, що відповідач - Ритуальна служба спеціалізоване комунальне підприємство «Київський крематорій» Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) є комунальним підприємством і у своїй діяльності не керується законодавством про господарські товариства, то зазначена норма ( п.5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України) не поширюється на таку посадову особу підприємства як головний бухгалтер.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставне застосування зазначеної норми як підставу для звільнення позивача з посади головного бухгалтера, а тому її вимога про поновлення на посаді підлягає задоволенню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, вважає їх законними і обґрунтованими, оскільки вони відповідають обставинам справи та нормам матеріального права.

Доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13.05.2014 року було внесено до ст.41 КЗпП України чітке визначення додаткової підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника, без будь-яких обмежень стосовно організаційно-правових форм юридичних осіб, тому в силу ст.3 та ст.4 КЗпП України вказана норма повинна бути застосована для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та виду діяльності.

Разом з тим, колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки пунктом 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України не надано можливості власнику звільняти посадових осіб на підставі волевиявлення власника без будь-яких формальних підстав та поширення вказаної підстави звільнення на всі види трудових відносин, оскільки за пунктом 5 ч.1 ст. 41 КЗпП України підставою розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу є «припинення повноважень посадових осіб».

При цьому зміст статті не дає підстав вважати про наявність у власника права розірвати трудовий договір із працівником, який є посадовою особою, без дотримання процедури припинення повноважень такої особи, що повинна бути здійснена першочергово.

Враховуючи, що процедура припинення повноважень посадової особи нормами КЗпП України не передбачена, то норма п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України як підстава звільнення може бути застосована лише до тих посадових осіб, порядок (процедура) припинення повноважень яких визначено спеціальним законодавством (зокрема, ст. 41, ст. 58-62 Закону України «Про господарські товариства», ст. 145 ЦК України ) або статутом підприємства.

Разом з тим, відповідно до розділу 5 Статуту Ритуальної служби спеціалізоване комунальне підприємство «Київський крематорій» виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), директор підприємства укладає трудові договори з усіма працівниками підприємства, призначає на посади та звільняє з посад працівників підприємства; у межах повноважень видає розпорядження, накази; вирішує інші питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених Статутом та законодавством України. При цьому положеннями Статуту не визначено порядок припинення повноважень посадових осіб підприємства.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу № 104-к від 06 квітня 2015 року, підставою для звільнення ОСОБА_2 вказано «рішення директора підприємства», проте зазначеного рішення відповідачем суду не надано, а представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що такого рішення у письмовому вигляді не існує, оскільки це є волевиявленням директора підприємства.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відбулось з порушенням норм КЗпП України.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції правильно керувався ч. 2 ст. 235 КзПП України, відповідно до якої при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При визначенні розміру заробітної плати позивача суд враховував надану відповідачем довідку ( а.с. 78), відповідно до якої середньомісячна заробітна плата складала 17 170 грн. 90 коп., з розрахунку: 19 623 грн. 83 коп. +14 717 грн. 88 коп. /2.

Тому розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.04.2015 року по 13.11.2015 року суд першої інстанції обчислив наступним чином: середній заробіток за сім місяців + 5 днів листопада 2015 року.

Однак з таким висновком колегія суддів не погоджується, оскільки розрахунок середнього заробітку не відповідає дійсному розміру отриманої заробітної плати за останні два місяці перед звільненням та зроблений з порушенням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року.

Як вбачається з довідки, яка прийнята до уваги судом першої інстанції як підстава для здійснення розрахунку ( а.с. 78), у вказаній довідці відображено розрахунок для вихідної допомоги при скороченні, а період - лютий 2014 року ( заробітна плата - 19 623 грн. 83 коп.) та березень 2014 року ( заробітна плата - 14 717 грн. 88 коп.), тоді як позивач була звільнена з роботи у квітні 2015 року.

Разом з тим, як вбачається, з довідки про розмір отриманої заробітної плати ОСОБА_2 за період жовтень 2014 - березень 2015 року, що була видана відповідачем 20 квітня 2015 року за № 26, у лютому 2015 року заробітна плата позивача становила 20 429 грн. 06 коп., у березні 2015 року - 12 635 грн. 53 коп. ( а.с. 6).

Також суд першої інстанції здійснив обчислення загальної суми середнього заробітку шляхом множення середньомісячного заробітку на кількість місяців вимушеного прогулу, що є порушенням п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, відповідно до якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що для обчислення середнього заробітку необхідно брати до уваги заробітну плату за останні шість місяців роботи, - колегія суддів вважає безпідставними , оскільки вони суперечать вимогам зазначеного Порядку, пунктом 2 якого визначено : обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Крім того, положеннями пунктів 3-4 Порядку передбачені виплати, які підлягають та які не підлягають врахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Так, пунктом 4 Порядку визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Зазначені вимоги Порядку також залишились поза увагою суду першої інстанції та суд не перевірив, з яких виплат складалась заробітна плата позивача ОСОБА_2 за лютий - березень 2015 року.

Як вбачається з довідки про заробітну плату позивача за вказаний період, що була витребувана у відповідача судом апеляційної інстанції, та достовірність даних у якій позивач ОСОБА_2 не заперечувала, за лютий 2015 року позивач отримала заробітну плату в сумі 20 429 грн. 06 коп., за 21 відпрацьований робочий день; за березень 2015 року позивач отримала заробітну плату - 12 635 грн. 53 коп. за 19 відпрацьованих робочих днів. При цьому до виплат за березень 2015 року входить сума виплат за час щорічної відпустки - 2725 грн. 64 коп. ( а.с. 126, том 2).

Таким чином, відповідно до вимог п.п. 2, 3, 4, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, середньоденний розмір заробітної плати позивача колегія обчислює наступним чином: 20 429 грн. 06 коп. (заробітна плата за лютий 2015 року) + (12 635 грн. 53 коп. (заробітна плата за березень 2015 року) - 2725 грн. 64 коп. (сума виплат за відпустку)) = 30 338 грн. 95 коп.; 30 338 грн. 95 коп. / (21+19) = 758 грн. 47 коп.

Враховуючи, що кількість робочих днів за час вимушеного прогулу позивача з 07 квітня 2015 року по 13 листопада 2015 року становить 151 робочий день, то загальний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить: 758 грн. 47 коп. х 151 день = 114 528 грн. 97 коп.

Крім того, відповідно до п. 3 Порядку виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів, тощо.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» , задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Разом з цим, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, в резолютивній частині рішення окрім визначеної судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, необхідно вказати про виплату цієї суми з обов'язковим утриманням з неї податків та інших обов'язкових платежів.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині є частково обґрунтованими, а тому оскаржуване рішення підлягає зміні в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який становить 114 528 грн. 97 коп., з утриманням із цієї суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

З вищевикладених підстав також підлягає зміні додаткове рішення суду від 30 листопада 2015 року, яким визначено розмір середньої заробітної плати за один місяць, в частині стягнення якої рішення суду допущено до негайного виконання. Враховуючи наведені розрахунки середньоденного заробітку, розмір середньомісячного заробітку становить: 758 грн. 47 коп. х 20 днів ((21+19)/2) = 15 169 грн. 47 коп.

Доводи апеляційної скарги відповідача про необхідність скасування додаткового рішення з огляду те, що рішення про стягнення середнього заробітку за один місяць у справах про поновлення на роботі не підлягає негайному виконанню, оскільки така заробітна плата не була нарахована роботодавцем, - колегія суддів вважає безпідставними.

Так, відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах, зокрема, про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Враховуючи вимоги зазначеної норми, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.

Доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність підстав для стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки відповідачем при звільненні було сплачено позивачу вихідну допомогу у розмірі шестимісячної середньої заробітної плати, а тому зазначені суми підлягають взаємозарахуванню, - колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на нормах матеріального і процесуального права, адже зустрічних позовних вимог відповідач не заявляв.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом невірно було відмовлено у відшкодуванні надбавок за високі досягнення в праці у розмірі 50% до посадового окладу, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зазначені позовні вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції, адже в судовому засіданні 12 листопада 2015 року представник позивача подав заяву про залишення без розгляду заяви ОСОБА_2 про збільшення розміру позовних вимог. У зв'язку з цим ухвалою Солом'янського районного суду від 12 листопада 2015 року заява ОСОБА_2 про збільшення розміру позовних вимог ( в тому числі про стягнення зазначеної надбавки) - залишена без розгляду.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом безпідставно не було покладено на посадову особу відповідача - директора ОСОБА_5 матеріальної відповідальності шляхом зобов'язання його покрити шкоду, заподіяну підприємству оплатою ОСОБА_2 часу вимушеного прогулу, - колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 12 листопада 2015 року було прийнято відмову ОСОБА_2 від зазначених позовних вимог та провадження у цій частині позовних вимог - закрито ( а.с. 123, том 1).

Суд першої інстанції, встановивши, що відповідач порушив законні права позивача та здійснив безпідставне звільнення позивача з посади, що призвело до вимушених змін у життєвих стосунках позивача, дійшов вірного висновку про заподіяння відповідачем позивачу моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги позивача про заниження судом розміру відшкодування моральної шкоди, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції належним чином врахував характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, ступінь вини відповідача, характер і тривалість страждань позивача, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, а тому правильно, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначив розмір моральної шкоди в сумі 2000 грн.

Доводи апеляційної скарги позивача про необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 2000 грн., тоді як позивачем сплачено за правову допомогу суму в розмірі 15 300 грн., колегія суддів не приймає до уваги, оскільки висновків суду першої інстанції у цій частині вони не спростовують.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку акту прийому- передачі виконаних робіт від 12.11.2015 року, відповідно до якого на участь у судових засіданнях фахівцем у галузі права ОСОБА_6 було витрачено 1 годину, вартість однієї години роботи фахівця визначена у сумі 450 грн. Також суд правильно зазначив, що вказані в акті 33 години, що потрачені фахівцем у галузі права на складання позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог, жодним чином не підтверджені, а розмір заявленої вартості цих послуг - 14 850 грн. є явно завищеним.

За таких обставин, враховуючи, що адвокат ОСОБА_6 також приймав участь в судовому засіданні і після складання акту прийому-передачі (3 години), суд першої інстанції вірно оцінив відповідність понесених позивачем витрат складності, обсягу та характеру наданої правової допомоги, врахувавши вимоги Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» та правильно визначив до відшкодування суму в розмірі 2000 грн.

Отже, висновки суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000 грн. та витрат на правову допомогу в сумі 2000 грн. колегія суддів вважає такими, що відповідають вимогам закону і обставинам справи, а тому рішення суду в цій частині необхідно залишити без змін.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про визначення розміру судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь держави, у розмірі 512 грн. 34 коп., з посиланням на пропорційність присудження судових витрат відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, оскільки суд не врахував, що позивачем при поданні позову судовий збір сплачено не було, що позовні вимоги позивача про поновлення на роботі задоволені у повному обсязі, що задоволені судом позовні вимоги немайнового характеру (відшкодування моральної шкоди) підлягають оплаті за визначеною законом мінімальною ставкою, а позовні вимоги майнового характеру - 1% від стягнутої суми.

Таким чином, рішення суду в частині стягнення судового збору підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача на користь держави судового збору, відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» : 487 грн. 20 коп. + 487 грн. 20 коп. + 1145 грн. 28 коп. = 2119 грн. 69 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-309, 313- 317, 218 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Апеляційну скаргу Ритуальної служби спеціалізоване комунальне підприємство «Київський крематорій» - задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 листопада 2015 року - змінити в частині розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, у зв'язку з чим резолютивну частину рішення про вирішення зазначених позовних вимог викласти в наступній редакції:

Стягнути з Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 114 528 ( сто чотирнадцять тисяч п'ятсот двадцять вісім) грн. 97 коп., з утриманням із цієї суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 листопада 2015 року в частині стягнення судового збору - скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення наступного змісту:

Стягнути з Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на користь держави судовий збір у розмірі 2119 (дві тисячі сто дев'ятнадцять) грн. 69 коп.

В іншій частині рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 листопада 2015 року - залишити без змін.

Додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року - змінити в частині розміру середнього заробітку за один місяць та визначити його в сумі 15 169 ( п'ятнадцять тисяч сто шістдесят дев'ять) грн. 47 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: