Рішення № 57027066, 06.04.2016, Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області

Справа № 739/272/16-ц

Провадження № 2/739/84/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"06" квітня 2016 р. м. Новгород-Сіверський

Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Чепурка В.В.,

за участі:

секретаря - Лукаш Н.Я.,

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про визнання договору недійсним та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі позивач), діючи через свого представника ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про визнання недійсним договору фінансового лізингу №002160 від 29 грудня 2015 року, предметом якого був автомобіль марки Renault Duster та стягнення коштів, сплачених ним за договором у сумі 48000 грн.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що умови оспорюваного договору суттєво обмежують його права, як споживача і є несправедливими, оскільки за умовами договору відповідач не відповідає перед позивачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, тощо, а це суперечить вимогам статті 808 Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Також несправедливими вважає умови договору щодо сплати не менше 50% вартості предмета лізингу, які є фактичним залученням коштів для його придбання, що потребує ліцензії, яка у відповідача відсутня. Крім того вказує, що даний договір підлягав нотаріальному посвідченню відповідно до вимог статті 799 ЦК України, однак дана умова дотримана не була, що свідчить про нікчемність укладеного договору. Оскільки на виконання договору фінансового лізингу, про визнання якого недійсним заявлено даний позов, було сплачено кошти у сумі 48000 грн., позивач вважає, що ці кошти підлягають стягненню на його користь з відповідача.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити повністю з підстав, викладених у позовній заяві, проти розгляду справи без участі представника відповідача з постановленням заочного рішення не заперечував.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, хоча про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, шляхом направлення повістки про судовий виклик разом з копією позовної заяви та доданих до неї документів за адресою місцезнаходження відповідача, при цьому заяви про розгляд справи без його участі чи про відкладення судового розгляду представник відповідача не подав.

За таких обставин, враховуючи позицію представника позивача, суд вважає, що справа може бути розглянута без участі представника відповідача з постановленням заочного рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено, 29 грудня 2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу №002160 (далі договір) предметом якого був транспортний засіб марки Renault Duster (а.с. 11-16).

Згідно пункту 1.3 договору лізингодавець бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором.

29 грудня 2015 року позивач сплатив відповідачу на виконання умов договору адміністративний платіж у розмірі 48000 грн. (а.с. 8).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Згідно пункту 1.4 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобовязаннями відповідає продавець.

Статтею 808 ЦК України визначено, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та інше суперечить положенням статті 808 ЦК України і свідчить, що зазначені умови договору є несправедливими в розумінні положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також суд враховує, що пунктом 1.7 договору та додатком №1 до договору визначено обовязок позивача сплатити відповідачу не менше половини вартості предмета фінансового лізингу, зокрема: адміністративний платіж у розмірі 10% вартості, авансовий платіж у розмірі 50% вартості та комісію за передачу лізингу у розмірі 3% вартості предмета фінансового лізингу.

Зміст наведеного вище положень договору свідчить про фактичне залучення відповідачем у позивача коштів для подальшого придбання предмету фінансового лізингу.

Частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі Закон України №2664-III) фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону України №2664-III фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.

Частинами першою та другою статті 7 Закону України №2664-III передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України №2664-III діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Зі змісту наведених правових приписів висновується, що відповідач для здійснення фінансового лізингу мав бути включений до державного реєстру фінансових установ та зобовязаний був отримати відповідну ліцензію.

З наявного в матеріалах справи витягу з комплексної інформаційної системи Держфінпослуг від 12 січня 2016 року вбачається, що відповідач не має ліцензії та не включений додержавного реєстру фінансових установ, а це в свою чергу суперечить вимогам законодавства (а.с. 7).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Отже, відсутність у відповідача ліцензії на надання фінансових послуги фінансового лізингу є підставою для визнання укладеного між відповідачем та позивачем договору фінансового лізингу недійсним.

Крім того, суд враховує, що згідно частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства суд вважає, що за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

З дослідженого у судовому засіданні договору фінансового лізингу, укладеного між позивачем та відповідачем, вбачається, що він не був нотаріально посвідчений, а це в свою чергу свідчить про нікчемність такого договору.

Оскільки в ході судового розгляду встановлено, що укладений 29 грудня 2015 року між позивачем та відповідачем договір фінансового лізингу №002160 містить несправедливі умови, у відповідача на момент його укладення була відсутня ліцензія про здійснення фінансової діяльності і нотаріальне посвідчення спірного договору не здійснювалося суд приходить до висновку про обгрунтованість позовної вимоги щодо визнання даного договору недійсним.

Той факт, що 16 січня 2016 року зазначениий договір було розірвано з ініціативи позивача (а.с. 22) жодним чином не спростовує висновків суду і не є перешкодою для визнання такого договору недійсним.

Саме такі висновки містяться у Постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року №6-2766цс15, які в силу положень статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України мають враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні відповідних норм права.

Отже, позовна вимога про визнання договору фінансового лізингу є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У судовому засіданні зясовано, що відповідач на договором фінансового лізингу, який судом визнається недійсним, отримав від позивача в якості адміністративного платежу 48000 грн., при цьому позивач за вказаним договором від відповідача нічого не отримував.

Відповідно суд приходить до висновку про необхідність стягнення вказаних коштів у сумі 48000 грн. з відповідача на користь позивача. Отже, позовна вимога про стягнення коштів також є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати дрежавного мита за позовами, що повязані з порушенням їх прав.

Частиною третьою статті 88 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Позивач звернувся до суду з позовом, що пов'язаний із порушенням його прав, як споживача і в силу законодавчих положень був звільнений від сплати судового збору. Даний позов містить дві позові вимоги, зокрема як вимогу немайнового характеру - визнання договору недійсним, так і вимогу майнового характеру стягнення коштів, отриманих за договором, визнаним недійсним.

За таких обставин, враховуючи, що позов підлягає задоволенню повністю, з відповідача в дохід держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1 102 грн. 40 коп. (551 грн. 20 коп. + 551 грн. 20 коп.).

На підставі викладеного, керуючись статтями 215, 216, 220, 227, 509, 628, 709, 806, 808 Цивільного кодексу України, статтями 18, 22 Закону України «Про захист права споживачів», статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», статтями 1, 4, 7, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статтями 2, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 224-226, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р I Ш И В:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про визнання договору недійсним та стягнення коштів задовольнити повністю.

Договір фінансового лізингу №002160 від 29 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», код ЄДРПОУ 39733392, визнати недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», код ЄДРПОУ 39733392, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, кошти, отримані за договором фінансового лізингу №002160 від 29 грудня 2015 року, у сумі 48000 (сорок вісім тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на користь держави судовий збір у розмірі 1 102 (одна тисяча сто дваі

Заочне рішення може бути переглянуте Новгород-Сіверським районним судом Чернігівської області за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана ним до Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення. У випадку залишення ухвалою суду заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, воно може бути оскаржене відповідачем у загальному порядку в десятиденний строк з дня винесення судом відповідної ухвали.

Особи, які брали участь у справі, можуть оскаржити заочне рішення до Апеляційного суду Чернігівської області через Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення заочного рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення заочного рішення, можуть подати апеляційну скаргу до Апеляційного суду Чернігівської області через Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення.

Суддя В.В. Чепурко