Рішення № 57025533, 07.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2738/16

Головуючий у першій інстанції Маслеников О. А.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Громіка Р.Д.

Драгомерецького М.М.,

при секретарі: Томашевській К.В.,

за участю: позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 26 січня 2016 року за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Генеральна прокуратура України, про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень, дій та бездіяльності органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури та суду,

в с т а н о в и л а:

20 листопада 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом до Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, який остаточно уточнив 22 січня 2016 року в частині заміни відповідача правонаступником - Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області, обґрунтовуючи вимоги тим, що 29 грудня 2004 року слідчий Кілійського РВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_6 незаконно, з надуманих підстав, порушив відносного нього кримінальну справу №22200400613 за ст. 357 ч. 1 КК України, за привласнення печатки та офіційних документів кооперативу шляхом зловживання службовим становищем. Після спливу 10 років, 25 грудня 2014 року постановою прокурора прокуратури Кілійського району Одеської області Кліменка Д.С. кримінальне провадження №12013170310001500 від 05 жовтня 2013 року по ч. 1 ст. 357 КК України було закрито за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Під час розслідування вказаної кримінальної справи та її судового розгляду постановою Кілійського районного суду Одеської області від 16 жовтня 2007 року, залишеної без ухвалою апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2008 року, кримінальне переслідування було закрито з нереабілітуючих підстав. За його касаційною скаргою від 22 липня 2008 року, ухвалою Верховного Суду України від 02 квітня 2009 року судові рішення скасовані з поверненням справи на додаткове розслідування прокуратури Кілійського району.

Кримінальна справа на протязі двох років не розслідувалась і лише після звернення його в 2011 році на ім'я Генерального прокурора України та Міністра МВС України 10 червня 2011 року кримінальна справа була прийнята до провадження слідчого Кілійського РВ ГУМВС України Рибалкіної Т.П., яка через тиждень поспіль, 17 червня 2011 року іі закінчила без виконання вказівок Верховного Суду України. 22 червня 2011 року прокурором району кримінальна справа з обвинувальним висновком з обвинуваченням його за ч. 1 ст. 357 КК України була направлена до Кілійського районного суду Одеської області.

Після розгляду справи біля двох років, вироком Кілійського районного суду Одеської області від 07 травня 2013 року його було визнано винним у скоєні вказаного злочину та звільнено від покарання у зв'язку зі спливом строку давності. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2013 року за його апеляційною скаргою вирок суду був скасований, кримінальна справа повторно повернута на додаткове розслідування прокурору Кілійського району.

Справа розслідувалась більше 18 місяців і лише після звернення його на ім'я Генерального прокурора України та Верховної Ради України 25 грудня 2014 року кримінальна справа була закрита у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, які продовжувались на протязі 10 років, йому завдано суттєву моральну шкоду, яку він оцінює у 165360 грн. (1378 грн. х 120 місяців). Моральна шкода, полягає в тому, що його неодноразово викликали в міліцію, прокуратуру, в судові засідання, де він повинен був доводити свою невинність, у багаторічної переписці з різними правоохоронними органами і органами влади в пошуках правди і справедливості, в наслідок чого повністю порушився його звичайний уклад життя, відношення в сім'ї, із знайомими, сусідами.

Так, 01 квітня 2005 року внаслідок незаконного санкціонованого Кілійським районним судом Одеської області і проведеного в його будинку обшуку, під час якого були вилучені документи та печатки кооперативу Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу Міжгосподарської дорожньої ділянки м. Кілії (далі - СОК Кілійського МДУ), виконуючим обов'язки голови якого на підставі рішення загальних зборів він був, він тривалий час знаходився пригніченому, стресовому стані, відчував глибокі душевні та моральні страждання.

Застосований органами досудового слідства відносно нього запобіжний заходу від 10 лютого 2005 року та 16 лютого 2011 року у вигляді підписки про невиїзд на протязі тривалого часу обмежував його в громадянських правах, та як він не вправі був виїжджати за межі населеного пункту, щоб працювати та утримувати сім'ю. Незаконними діями міліції, прокуратури і суду були також принижені його честь, гідність і ділова репутація як керівника юридичної особи - в.о. голови СОК Кілійського МДУ.

Посилаючись на ці обставини, таст. 56 Конституції України, ст. ст. 1167, 1176 ЦК України, та ст. ст. 1, 3, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», позивач ОСОБА_3 просив суд стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області завданому йому моральну шкоду в розмірі 165360 грн. за рахунок Державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку на його користь з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України (а.с. 1-4, 40-43).

Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 16 грудня 2015 року залучено до участі у справі у якості правонаступника відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (а.с 24).

Представник відповідача, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, - Фролова Н.В., проти позову заперечувала і в своїх усних та письмових поясненнях зазначала, що як стверджує позивач, шкоду завдано діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, але він заявив вимоги до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, яке є окремою юридичною особою, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і ні в яких правовідносинах з позивачем не перебуває та не порушувало його прав. Позивач не дотримався вимог ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», якою передбачено порядок відшкодування шкоди, визначених пунктами 1,3,4 ст. 3 цього Закону - звернутись спочатку до органу, який проводив слідчі дії. Не наведено позивачем мотивів відшкодування моральної шкоди та не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями органів досудового слідства, прокуратури, суду та його моральними стражданнями (а.с. 15-19).

Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 16 грудня 2015 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Генеральну прокуратуру України.

Представник третьої особи, Генеральної прокуратури України, в письмових поясненнях зазначав, що Генеральною прокуратурою України кримінальне провадження стосовно ОСОБА_3 не розслідувалось, державне обвинувачення не підтримувалось, а у кримінальному провадженні процесуальне керівництво не здійснювалось (а.с. 44-45).

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмолено (а.с. 52-56).

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи тим, що суд порушив норми процесуального та матеріального права.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_3, його пояснення на апеляцію, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з частинами 1-5 ст. 1176 ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, та статей 1, 2, 3, 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» від 01 грудня 1994 року №266/94-ВР, який набрав чинність з 16 січня 1995 року, в редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 2) закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину; 3) відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті;

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. … У разі ліквідації підприємств, установ, організацій, яким майно було передано безоплатно, або недостатності у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету. Вартість майна визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди. У разі пошкодження майна завдана шкода відшкодовується повністю.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Судом першої інстанції встановлено, що 29 грудня 2004 року слідчий Кілійського РВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_6 порушив кримінальну справу №22200400613 за ст. 357 ч. 1 КК України, за привласнення печатки та офіційних документів кооперативу шляхом зловживання службовим становищем.

25 грудня 2014 року постановою прокурора прокуратури Кілійського району Одеської області Кліменка Д.С. кримінальне провадження №12013170310001500 від 05 жовтня 2013 року по ч. 1 ст. 357 КК України було закрито за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діях особи складу кримінального правопорушення.

Частиною 1 та 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У п. 3 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року (з наступними змінами) Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України та статей 1, 2, 3, 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» від 01 грудня 1994 року №266/94-ВР, який набрав чинність з 16 січня 1995 року, позивач ОСОБА_3 має право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень, дій та бездіяльності органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури та суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не залучені до участі у справі у якості відповідачів органи, які своїми рішеннями, діями та бездіяльністю завдали йому шкоду незаконним притягненням як обвинуваченого, незаконним проведенням в ході розслідування кримінальної справи обшуку, незаконним засудженням, незаконним застосуванням відносно нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд на протязі тривалого часу, що обмежувало його права, а саме, Кілійський РВ ГУ МВС України в Одеської області, ГУ УМВС України в Одеській області, прокуратура Кілійського району Одеської області та прокуратура Одеської області, а також державний орган, який у спірних правовідносинах представляє державу - Державна казначейська служба України.

Доводи відповідача ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки суд безпідставно не захистив його порушено право, не приймаються до уваги з таких підстав.

Предмет та підставу позову визначає виключно позивач (ст. ст. 10, 11 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 26 ЦПК України у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

У статті 30 ЦПК України зазначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно із ст. 33 ЦПК України, суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

У пунктах 9, 10 постанови № 5 Пленуму «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12 червня 2009 року Верховний Суд України роз'яснив, що уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.

Зокрема, у позивача суд повинен з'ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). З'ясовується правильність об'єднання кількох однорідних вимог, наявність у позивача інших вимог до відповідача, які можуть бути пов'язаними між собою, для вирішення питання про їх об'єднання або роз'єднання (стаття 126 ЦПК). У відповідача суд з'ясовує суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний чи матеріально-правовий).

З урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню (предмет доказування; стаття 179 ЦПК).

Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі (стаття 26 ЦПК), суд повинен виходити з характеру спірних правовідносин, визначеної ним норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, та з матеріально-правового інтересу у вирішенні справи. Суд має також вирішити питання про участь інших учасників процесу, які сприятимуть здійсненню правосуддя (стаття 47 ЦПК).

Якщо позов пред'явлений не всіма особами, яким належить таке право, суд не вправі залучати таких осіб до участі у справі як співпозивачів, оскільки згідно з принципом диспозитивності особа, якій належить право вимоги, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

У випадку пред'явлення зустрічного позову відповідачем або позову третьої особи із самостійними вимогами при проведенні попереднього судового засідання суд за наявності для цього підстав постановляє ухвалу про об'єднання цих вимог в одне провадження та може відкласти проведення попереднього судового засідання.

Як вбачається з позовної заяви, позивач ОСОБА_3 зазначив у якості відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно зі ч. 2 ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Державу Україна в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

Відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, належним відповідачем у справі є Державна казначейська служба України, яка у даному випадку здійснює функції держави у цих правовідносинах.

У частині 4 ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

В порушення зазначеної норми права та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України суд першої інстанції при розгляді даної справи не роз'яснив позивачу ОСОБА_3 його право звернутись з клопотанням про визначення кола відповідачів згідно із ст. 33 ЦПК України.

Не витребувані судом першої інстанції з прокуратури Кілійського району Одеської області матеріали кримінального провадження №12013170310001500 від 05 жовтня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України, порушеного 29 жовтня 2004 року відносно посадових осіб СОК Кілійського МДУ, розташованого за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Челюскіна, 14, по кримінальній справі №22200400613, що унеможливлює всебічне та повно з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Згідно із ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Тому в Україні діє принцип неповної апеляції й на стадії апеляційного розгляду справи у суду апеляційної інстанції немає повноважень залучити до участі у справі належних відповідачів та третіх осіб.

Отже законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі немає.

Проте, колегія суддів вважає, що у резолютивній частині рішення суду першої інстанції помилково зазначено про відмову у позові за необґрунтованістю, оскільки в мотивувальній частині рішення суду суд дійшов протилежного висновку про те, що позивач ОСОБА_3 має право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень, дій та бездіяльності органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури та суду. Тому з резолютивної частини рішення суду слід виключити судження про необґрунтованість позовних вимог.

Порушення судом першої інстанції ст. 215 ЦПК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції й виключення з резолютивної частини рішення суду судження про необґрунтованість позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, рішення Кілійського районного суду Одеської області від 26 січня 2016 року змінити й виключити з резолютивної частини рішення суду судження про необґрунтованість позовних вимог.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький