Рішення № 57024356, 04.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №472/1422/15-ц 04.04.2016 04.04.2016

Провадження №22-ц/784/884/16

Категорія 27 Єдиний унікальний номер 472/1422/15-ц

Номер провадження 22-ц/784/884/16

Головуючий у І інстанції Чаричанський П.О.

Доповідач в апеляційній інстанції Прокопчук Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2016 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

Головуючого судді Прокопчук Л.М.,

Суддів: Маляренко І.Б., Темнікової В.І.

Із секретарем судового засідання Горенко Ю.В.

без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 29 лютого 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

10 листопада 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 18.07.2006 року у розмірі 11158,20 грн. Позивач зазначав, що 18 липня 2006 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв'язку з порушенням відповідачем строків сплати за кредитним договором станом на 30 вересня 2015 року утворилась заборгованість в розмірі 23635,76 грн., яка складається з 7763,86 грн. - заборгованість по кредиту, 15871,90 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом. Від цієї суми позивач відрахував кредитну заборгованість в розмірі 13485,09 грн., яка стягнута рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 23.06.2011 року, та просив стягнути 10150,67 грн., а також 500 грн. штраф (фіксована частина), 507,53 грн. штраф (процентна складова), що складає 11158,20 грн., понесені судові витрати 1218,00 грн. (а.с. 2-5).

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 29 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено (а.с. 229-230).

В апеляційній скарзі позивач порушує питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права (а.с. 234-237).

Належно повідомлені про час та місце судового розгляду, сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 липня 2006 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір б/н, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит в розмірі 7763,86 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36% річних за користування кредитом. Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 23 червня 2011 року стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за вищевказаним кредитним договором, яка утворилась станом на 28 лютого 2011 року, в розмірі 13489,09 грн., з яких заборгованість за кредитом 7763,86 грн., заборгованість за відсотками 4602,89 грн., штраф 500 грн., штраф 618,34 грн. Зазначене рішення суду виконане, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження від 28.08.2014 року, винесена державним виконавцем Заводського ВДВС ММУЮ.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що не можуть нараховуватись проценти за користування тілом (коштами) кредиту, починаючи з червня 2014 року, тому що тіло кредиту станом на 10.06.2014 року повністю погашене. Також суд зазначив, що відсутність в матеріалах справи і в додатку до позову розрахунку заборгованості по процентам за користування кредитом з урахуванням погашення тіла кредиту через Заводський ВДВС, позбавив суд можливості визначити реальний розмір заборгованості відповідача по відсоткам по цьому кредиту, тому суд приходить до висновку про недоведеність заявлених позовних вимог. В задоволенні позову про стягнення штрафів судом відмовлено з посиланням на те, що зазаначена вимога є похідною від вимог про стягнення процентів.

Однак з висновками суду можна погодитись частково, оскільки вони не відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального та процессуального права.

Встановлено, що 18 липня 2006 року відповідач, ознайомившись та погодившись з умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, оформив заяву на надання йому кредитної карти із сумою кредитного ліміту 3000 грн. із базовою процентною ставкою 36% на рік. Строк дії лімітного кредиту відповідає строку дії кратки. Порядок погашення заборгованості - щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості (а. с. 13).

В судове засідання апеляційного суду представником позивача були надані відомості про те, що для надання послуг відповідачу була видана кредитна картка НОМЕР_1 з первинним строком дії до червня 2008 року, в подальшому продовженим до липня 2012 року. В процесі користування карткою мало місце збільшення кредитного ліміту: 20.03.2007 року до 4500 грн.;13.08.2007 року до 7000 грн., 28.03.2008 року - до 8000 грн. (а.с. 12).

Останній платіж відповідачем внесено 11.09.2009 року (а.с. 59).

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 23 червня 2011 року з відповідача на користь позивача стягнута заборгованість, яка утворилась станом на 28 лютого 2011 року, в сумі 13489,09 грн., яка складається з 7763,86 грн. - заборгованість за кредитом, 4602,89 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, штрафи 500 грн. та 618,34 грн.(а.с. 6). Зазначене рішення суду виконане, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження від 28.08.2014 року, винесена державним виконавцем Заводського ВДВС ММУЮ (а.с. 40).

Пунктом 6.5 Умов передбачено, що клієнт зобов'язується погашати заборгованість по кредиту, процентам по його використанню (а.с. 17).

В пункті 9.12 Умов зазначено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі зазначеного строку ні одна із сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий же строк (а.с. 18).

Відповідно до п. 5.3, 5.4 Правил користування платіжною карткою строки і порядок погашення по кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним карткам з встановленим мінімальним обов'язковим платежем наведений в Пам'ятці клієнта, яка є невід'ємною частиною договору. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами, та частину заборгованості по кредитам. Строк погашення по кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним карткам без встановленого мінімального обов'язкового платежу проводиться в такому порядку: строк погашення процентів по кредиту - щомісячно за попередній місяць, строк погашення кредиту - в повному обсязі, не пізніше останнього дня місяця, зазначеного на платіжній картці.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідачем порушені встановлені кредитним договором зобов'язання щодо своєчасного погашення кредиту.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п.17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не позбавляє кредитора права на отримання сум, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом підлягають стягненню з відповідача у межах строку позовної давності.

Тому висновок суду про те, що позивач має право на отримання процентів, нарахованих після ухвалення рішення суду до його повного виконання, є вірним.

Разом з тим, судом не звернуто увагу на такі обставини.

У матеріалах справи міститься клопотання відповідача, в якому він, посилаючись на вимоги ст. 257, ч. 4 ст. 267 ЦК України зазначає про сплив позовної давності (а.с. 67)

Вирішуючи питання щодо вказаної вище поданої відповідачем заяви, колегія виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов'язки виникають у кожного контрагента

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

За частинами першою, другою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частина третя статті 264 ЦК України).

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Питання щодо застосування строку позовної давності відповідно до

статті 256 ЦК України, частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням зазначених вище обставин, судом першої інстанції належним чином не з'ясовано.

Судом залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі - останнім днем місяця, указаного на картці, і що останній платіж здійснено в вересні 2009 року, дія картки закінчилась у липні 2012 року, попереднє рішення суду ухвалено у червні 2011 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у листопаді 2015 року.

За висновком Верховного Суду України про застосування статті 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів (постанови № 6-14цс14 від 19 березня 2014 року, № 6-95цс14 від 17 вересня 2014 року, № 6-103цс14 від 24 вересня 2014 року, № 6-134цс14 від 1 жовтня 2014 року, № 154цс15 від 30.09.2015 року), за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України).

Як роз'яснено в п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Оскільки відповідач заявив про застосування наслідків пропуску строку давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, позов слід залишити без задоволення.

На підставі викладеного, п.3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 29 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді