Рішення № 57023277, 07.04.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 126/457/15-ц Провадження № 22-ц/772/1316/2016Головуючий в суді першої інстанції Рудь О. Г.Категорія 31 Доповідач Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого: Сопруна В.В.,

суддів: Копаничук С.Г., Матківської М.В.,

при секретарі: Сніжко О.А.,

за участю: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника ВАТ НАСК «Оранта» - Баліцкого О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, відкритого акціонерного товариства НАСК «Оранта», за участю третьої особи на стороні позивача ОСОБА_6 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди спричиненої кримінальним правопорушенням,

за апеляційними скаргами відкритого акціонерного товариства НАСК «Оранта» та ОСОБА_2 на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 11 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а :

В лютому 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 17.02.2012 року водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем НОМЕР_1 допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2 під керуванням позивача. Внаслідок ДТП позивач отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості також було пошкоджено його автомобіль.

Вироком Бершадського районного суду від 20.11.2014 року визнано винним ОСОБА_2 у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Потерпілим у даному проваджені визнано позивача, оскільки йому було спричинено як тілесні ушкодження так і матеріальний збиток у вигляді пошкодження автомобіля.

В добровільному порядку, ні страхова компанія, ні ДТП ОСОБА_2, не повернули йому спричинені як матеріальні так і моральні збитки. А тому, просив стягнути з НАСК «Оранта» матеріальну шкоду в розмірі 49490 гривень майнової шкоди та 5000 гривень моральної шкоди, а з ОСОБА_2 45370 майнової шкоди, 20000 гривень моральної шкоди, 510 грн. франшизи та судові витрати в сумі 1830 грн.

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 11 лютого 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ВАТ НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_5 49490 грн. майнової шкоди та 5000 грн. моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 45370 грн. майнової шкоди, 10000 грн. моральної шкоди та 510 грн. франшизи.

Стягнуто солідарно в рівних частинах з ВАТ НАСК «Оранта» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 1830 грн. судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ВАТ НАСК «Оранта» та ОСОБА_2, подали апеляційні скарги.

ОСОБА_2 посилається на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справ та на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду в частині задоволення позовних вимог до нього скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у цій частині, оскільки вважає, що є неналежним відповідачем у справі.

ВАТ НАСК «Оранта» вважає рішення незаконним, необґрунтованим, ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позову.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду зазначеним вимогам не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_2 45370 грн. майнової шкоди, 10000 грн. моральної шкоди, 510 грн. франшизи, районний суд виходив з того, що ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні ДТП, а тому за мінусом страхового відшкодування, що зобов»язана виплатити страхова компанія та враховуючи фізичні, психічні страждання та немайнові втрати, суд прийшов до переконання про стягнення вище зазначеної майнової та моральної шкоди.

Однак повністю з таким висновком суду погодитись не можливо виходячи з наступного:

З матеріалів справи вбачається, що 17 лютого 2012 року біля 09 год. 30 хв. на автомобільній дорозі сполученням Бершадь-Гордіївка, біля її перехрестя з автомобільною дорогою, яка йде зі сторони с. Баланівка в сторону с. Кошаринці водій ОСОБА_2, керуючи технічно-справним автомобілем НОМЕР_1, рухаючись в напрямку м. Бершадь виїхав на зустрічну смугу руху, де йому назустріч в сторону с. Гордіївка на автомобілі НОМЕР_2 рухався ОСОБА_5 Помітивши на своїй смузі руху автомобіль ОСОБА_2, ОСОБА_5 почав гальмувати, в результаті чого його автомобіль почало нести юзом та частково винесло на зустрічну смугу руху, де він зіткнувся з автомобілем ОСОБА_2

Вироком Бершадського районного суду від 20.11.2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та звільнено від кримінального покарання на підставі п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році». Суд кваліфікував дії ОСОБА_2 за ч.1 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження (т.1 а.с.22-23).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Мазда Е2200 д.н. НОМЕР_3 власником вказаного автомобіля є ОСОБА_6 (т.1 а.с.30).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ВАЗ 21150 д.н. НОМЕР_4 власником вказаного автомобіля є ОСОБА_7 (т.1 а.с.139).

Згідно тимчасового реєстраційного талону серії НОМЕР_5 автомобіль НОМЕР_1 перебуває в тимчасовому користуванні ТОВ «Тульчинський МСЗ» (т.2 а.с.1).

Згідно полісу №АА 0529530 ТОВ «Тульчинський маслозавод» застрахувало автомобіль НОМЕР_1 у ВАТ НАСК «Оранта» (т.1 а.с.26).

Станом на 17.02.2012 року (день ДТП) ОСОБА_2 перебував на посаді менеджера з постачання молочної сировини департаменту заготівлі молока ТОВ «Інтер ФУД», що підтверджується його трудовою книжкою НОМЕР_6 від 17.07.2007 року, виробничою характеристикою (т.1 а.с.141, 242).

Крім того, з протоколів допиту в якості свідків громадян ОСОБА_8, ОСОБА_9 вбачається, що вони підтвердили факт перебування ОСОБА_2 в трудових відносинах з ТОВ «Інтер ФУД», що також і підтверджує сам ОСОБА_2

У правовій позиції, яка висловлена ВСУ у справі №6-229цс14 від 28.01.2015 року, що згідно ст.. 360-7 ЦПК України є обов»язковою для всіх судів України, зазначено, що:

Відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових ) обов'язків.

Отже відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обовязків.

При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 45370 грн. майнової шкоди, 510 грн. франшизи, оскільки як встановлено судом ОСОБА_2 на час скоєння ДТП перебував у трудових відносинах з ТОВ «Інтер ФУД». Керував транспортним засобом, який перебуває в оренді та застрахований Тульчинським маслосирзаводом. Будь які відомості про викрадення даного автомобіля або незаконного його володіння ОСОБА_2 в день скоєння ДТП матеріали цивільної справи не містять і судом першої інстанції даний факт не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, рішення суду у цій частині підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні цих вимог, так як ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі, а апеляційний суд позбавлений можливості, відповідно до ст..33, ч.1 ст.303 ЦПК України замінити неналежного відповідача.

Однак, підлягає залишенню без змін рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 10000 грн. моральної шкоди, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 року визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно виходив із засад розумності та справедливості, а також ту обставину, що позивач внаслідок ДТП зазнав як фізичних, психічних страждань так і немайнових втрат, зокрема отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, а тому правомірно прийшов до переконання про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача 10000 грн. моральної шкоди.

Відповідно до п. 1 ст. 35 Закону № 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбаченихст. 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.

Згідно з пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, в тому числі і: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Як встановлено судом, 17 лютого 2012 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Mazda E2200 д.р.н. НОМЕР_3 та автомобіля НОМЕР_7 д.р.н. НОМЕР_4.

З листа НАСК «Оранта» від 24.06.2014 року №09-03-09/11575 вбачається, що ОСОБА_5 повідомлено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, зазначивши, що ДТП сталося 17.02.2012 року, а з письмовою заявою про страхове відшкодування до НАСК «Оранта» ОСОБА_5 звернувся 29.05.2014 року, а тому відсутні правові підстави для здійснення виплати страхового відшкодування за пошкоджений автомобіль Mazda E2200 (т.1 а.с.28).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, не визначився із правовідносинами сторін, які випливають із установлених обставин, та не застосували закон, який підлягав застосуванню, не звернули уваги на те, що положеннями пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961-IV передбачено, що підставою для відмови у страховій виплаті є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, при цьому цей строк підлягає обчисленню саме з моменту скоєння ДТП (17.02.2012 року), а не з моменту постановлення вироку, яким встановлена вина особи, яка заподіяла шкоду (20.11.2014 року), у зв'язку з цим дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому у цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у стягненні з ВАТ НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_5 майнової шкоди.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно зі ст. 23 вказаного Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Відповідно до положень ст. 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.

На підставі наявних у справі доказів судом встановлено, що відповідно до страхового поліса №АА/0529530, виданого ВАТ НАСК «Оранта», розмір страхової суми за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю становить 100 тис. грн. (т.1 а.с.26).

Як встановлено у вироку суду від 20.11.2014 року ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості (т.1 а.с.22-23).

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач ВАТ НАСК «Оранта» повинен відшкодувати позивачу, як потерпілому внаслідок ДТП, за участю застрахованого відповідачем транспортного засобу моральну шкоду у розмірі 5 тис. грн., а тому у цій частині доводи апеляційної скарги ВАТ НАСК «Оранта» є необґрунтованими та безпідставними, рішення суду у цій частині підлягає залишенню без змін.

Зокрема, рішення суду в частині розподілу судових витрат також підлягає скасуванню виходячи з наступного:

За змістом ст.. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Ч. 1,5 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_5 на користь ВАТ НАСК «Оранта» 568,75 грн. судового збору (т.2 а.с.39,51), а також з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 250 грн. судового збору (т.1 а.с.1).

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У пп. 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст. 79, ст. ст. 84,88, 89 ЦПК України.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

В матеріалах справи міститься: договір про надання правової допомоги №1 від 08.01.2016 року укладений між ОСОБА_2 та адвокатом ОСОБА_3 (т.1 а.с.213); свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_3 (т.1 а.с.214); квитанція №1 від 08.01.2016 року, згідно якої ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 5000 грн. за ведення цивільної справи в Бершадському райсуді (т.2 а.с.4); розрахунок судових витрат пов»язаних з наданням правової допомоги з якого вбачається, що адвокатом ОСОБА_3 витрачено 11 год. на вчинення дій щодо надання правової допомоги (т.2 а.с.2); угода №1 від 08.01.2016 року (т.2 а.с.5). Також, ОСОБА_2 оплатив апеляційну скаргу судовим збором в розмірі 767,03 грн. (т.2 а.с.33, 55).

За таких обставин, колегія суддів, приходить до висновку, що оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а тому судові витрати підлягають стягненню з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 частково в розмірі 4676,03 грн. з яких: 4000 грн. витрати на правову допомогу та 667,03 грн. витрати по оплаті судового збору при подані апеляційної скарги

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового чи зміни рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст..ст.88, 307, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги відкритого акціонерного товариства НАСК «Оранта» та ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 11 лютого 2016 року в частині стягнення з відкритого акціонерного товариства НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_5 майнової шкоди та в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 майнової шкоди, франшизи, та в частині розподілу судових витрат - скасувати. Ухвалити у цих частинах нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_5 про стягнення майнової шкоди та франшизи, а також судових витрат з відкритого акціонерного товариства НАСК «Оранта», ОСОБА_2 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь відкритого акціонерного товариства НАСК «Оранта» 568 (п»ятсот шістдесят вісім) гривень 75 копійок судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 250 (двісті п'ятдесят) гривень судового збору.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 4667 (чотири тисячі шістсот шістдесят сім) гривень 03 копійки, з яких 4000 (чотири тисячі) гривень витрати на правову допомогу та 667 (шістсот шістдесят сім) гривень 03 копійки витрати по оплаті судового збору при подані апеляційної скарги.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: підпис Сопрун В.В.

Судді: підписи Матківська М.В.

Копаничук С.Г.

З оригіналом вірно: Сопрун В.В.