Рішення № 57023106, 05.04.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Копія:

Справа № 127/27831/13-ц Провадження № 22-ц/772/4/2016Головуючий в суді першої інстанції Воробйов В. В.Категорія 39 Доповідач Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

05 квітня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Голоти Л.О., Колоса С.С.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 жовтня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, -

встановила:

В листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер його батько - ОСОБА_5, після смерті якого відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1.

Як єдиний спадкоємець за законом він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак його було повідомлено, що з відповідною заявою також звернулась відповідач по справі - ОСОБА_2, на ім'я якої померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 року складено заповіт.

Вважає і просив суд визнати вказаний заповіт недійсним, оскільки в результаті тривалого зловживання спиртними напоями, стан здоров'я його батька значно погіршився, і на його думку, складаючи заповіт батько не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 жовтня 2014 року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт від 15 серпня 2012 року складений ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Посвятенком Ю.Д.

Вирішено питання про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судових витрат, які складаються із судового збору, витрат пов'язаних з проведенням експертизи та на правову допомогу.

Не погодившись із рішенням суду відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції всіх обставин справи та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7 вимоги апеляційної скарги підтримали на умовах, викладених у ній, і просили задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_8 проти вимог апеляційної скарги заперечувала, просить залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, та з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити і як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтею 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть №280 від ІНФОРМАЦІЯ_2 року, причиною смерті ОСОБА_5 у віці 52 років, була хронічна ішемічна хвороба серця (т. 2, а.с. 59).

За життя 15 серпня 2012 року ОСОБА_5 склав заповіт, який посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Посвятенко Ю.Д. і зареєстрований в реєстрі №2426, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, у тому числі все те, що буде належати йому на день смерті він заповідав ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 35), з якою проживав в цивільному шлюбі з 1996 року.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на належну йому на день смерті квартиру АДРЕСА_2

Сторони по справі, звернулись із заявами до Першої вінницької державної нотаріальної контори про прийняття спадщини в установлений законом строк, що підтверджується матеріалами спадкової справи.

Оглядом та дослідженням в ході розгляду справи в суді першої інстанції медичних карт встановлено, що ОСОБА_5 перебував на стаціонарному лікуванні у реанімаційному відділенні МКЛ ШМД м. Вінниці з 04.06.2010 року по 09.06.2010 року. Поступив у відділення в непритомному стані внаслідок гострого отруєння сурогатами алкоголю важкого ступеню. Після чого з 13.06.2010 року по 25.06.2010 року перебував на лікуванні у терапевтичному відділенні МКЛ №1 з діагнозом: "токсична енцефалопатія після важкого отруєння сурогатами алкоголю", та з 16.08.2010 року по 26.08.2010 року - у терапевтичному відділенні МКЛ №1.

Крім того, з матеріалів справи, зокрема копії медичної карти вбачається, що в період з 16.05.2012 року по 06.06.2012 року ОСОБА_5 перебував на стаціонарному лікуванні в КЗ Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. акад. Ющенка, діагноз при госпіталізації: "розлади особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку".

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що згідно з актом посмертної судово-психіатричної експертизи №7 від 24.03.2014 року проведеної експертами Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. акад. Ющенка, який не суперечить іншим доказам, вбачається, що на час підписання заповіту від ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_5 страждав на хронічне психічне захворювання у вигляді деменції внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного ґенезу (токсичного, судинного), внаслідок чого він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

При цьому суд першої інстанції вважав встановленими обставини, що мають значення для справи, які є недоведеними, висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи, внаслідок чого було неправильно застосовано матеріальний закон.

Заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті - стаття 1233 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 16 Постанови №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними " правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, ч. 2 статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 зверталась до суду першої інстанції із письмовим клопотаннями про призначення повторної комісійної судово-психіатричної експертизи, оскільки вважала акт посмертної судово-психіатричної експертизи від 24.03.2014 року суперечливим, та не остаточним висновком, яким встановлено недієздатність особи на час укладення оспорюваного заповіту.

Відповідно до положення частини 4 статті 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Всупереч вказаним вимогам судом першої інстанції відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення повторної комісійної судово-психіатричної експертизи.

Отже, поклавши в основу судового рішення зазначений вище акт посмертної судово-психіатричної експертизи, суд першої інстанції, дійшов висновку про задоволення позову, незважаючи на те, що відповідачем було заявлено обґрунтоване клопотання про проведення повторної експертизи для з'ясування обставин, що мають значення для справи, в задоволенні якого судом було безпідставно відмовлено.

Згідно із роз'ясненнями, що містяться в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30.05.1997 року "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах", повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб. В ухвалі (постанові) про призначення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта. Проведення повторної експертизи може бути доручено тільки іншому експертові.

Враховуючи дані роз'яснення та за клопотанням відповідача ОСОБА_2 11 листопада 2014 року апеляційним судом постановлено ухвалу про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи відносно ОСОБА_5, проведення якої доручено експертам Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.

Згідно з висновком повторної посмертної судово-психіатричного експертизи №2 від 21.12.2015 року, який надійшов до апеляційного суду 02.03.2016 року, встановлено, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на момент посвідчення правочину - заповіту від 15 серпня 2012 року виявляв ознаки стійкого, хронічного психічного розладу: "Органічне ураження головного мозку судинного та інтоксикаційного ґенезу з виразними мнестичними розладами". Наявні у ОСОБА_5 на момент посвідчення правочину - заповіту від 15 серпня 2012 року психічні розлади істотно впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто обмежували його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати.

Таким чином, зазначена експертиза не містить категоричного висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 в момент складення ним заповіту - ІНФОРМАЦІЯ_3 року розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що існуючі в той час порушення психічної діяльності істотно впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Виходячи з норми частини 1 статті 225 ЦК України висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Висновок про тимчасову недієздатність сторони правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи є лише одним із доказів у такій справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 29 лютого 2012 року в справі №6-9цс/12 і суд згідно з ч. 2 ст. 214 ЦПК України зобов'язаний її враховувати при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в справі №6-131цс14. Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, вчинений дієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи в разі, якщо судом буде встановлено, що в момент вчинення правочину вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Колегія суддів звертає увагу на те, що як перед складенням заповіту від ІНФОРМАЦІЯ_3 року, а саме - 13.08.2012 року, так і на наступний день після його складення, тобто 16.08.2012 року, ОСОБА_5 вчинив ще два правочини, що потребували нотаріального посвідчення, якими уповноважив ОСОБА_2 здійснювати всі необхідні дії, пов'язані з питань оформлення його спадкових справ після смерті матері, представляти його інтереси у відповідній нотаріальній конторі, а також вести від його імені справи в усіх судових органах (т. 1, а.с.131,132). Видані ОСОБА_5 довіреності були посвідчені приватними нотаріусами Вінницького міського нотаріального округу Парфьоновим І.В., Рудиком В.В.

Відповідно до п. 39 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року №20/5 при посвідченні правочинів нотаріус з'ясовує обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які є учасниками правочинів (ст. 44 Закону України «Про нотаріат»). Для перевірки цих обставин нотаріус вимагає відповідні документи (паспорт громадянина, свідоцтва, видані органами РАЦС, трудовий договір, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця тощо). У разі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

Якщо в нотаріуса є підстави вважати, що хтось з учасників правочину страждає на хронічний стійкий психічний розлад, що істотно впливає на здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, а відомостей про визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною немає, нотаріус відкладає вчинення правочину і звертається до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою особою. У разі відсутності встановлення опіки та піклування над особою нотаріус повідомляє про своє припущення одній з осіб чи один з органів, зазначених у статті 237 ЦПК України, які можуть звернутися до суду із заявою про визнання цієї особи недієздатною або обмеженою дієздатною.

Отже протягом кількох днів як перед, під час, так і після вчинення оспорюваного одностороннього правочину - посвідчення заповіту, ОСОБА_5 поставав перед трьома різними нотаріусами, в яких не виникало сумнівів в його дієздатності.

Крім того, через день після посвідчення заповіту, а саме 17.08.2012 року ОСОБА_5 пройшов психіатричний огляд, за результатами якого в нього не виявлено психіатричних протипоказань для виконання роботи електромонтера, що посвідчується відповідною довідкою (т. 2, а.с. 12).

Експертами у висновку № 2 від 21.12.2015 року оцінено зазначений результат критично й поставлено під сумнів достовірність довідки, в зв'язку з тим, що лікарем, який її видавав, не враховано дані про його попередні звернення до психіатричної лікарні.

Разом з тим, дані безпосереднього огляду ОСОБА_5 лікарем-психіатром не викликали в останнього підозр щодо наявності в підекспертного психічного розладу.

Отже незважаючи на підтверджену висновком повторної судово-психіатричної експертизи наявність в ОСОБА_5 психічних розладів, які істотно впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто обмежували його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати, поведінка ОСОБА_5 безпосередньо в момент посвідчення заповіту від ІНФОРМАЦІЯ_3 року, так само як за кілька днів перед та після його вчинення не викликала в нотаріусів чи лікаря-психіатра сумнівів в його дієздатності.

Колегія суддів відкидає як такий, що суперечить іншим доказам по справі, в тому числі висновку повторної судово-психіатричної експертизи акт №7посмертної судово-психіатричної експертизи від 24.03.2014 року

Таким чином, по справі відсутні об'єктивні дані про те, що в момент посвідчення оспорюваного правочину ОСОБА_5 був абсолютно неспроможним розуміти свої дії та (або) керувати ними, що могло б бути підставою для визнання судом заповіту від ІНФОРМАЦІЯ_3 року недійсним.

Рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, а тому оскаржуване рішення слід скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В зв'язку зі скасуванням рішення суду першої інстанції і ухваленням нового рішення по суті позовних вимог, апеляційний суд відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України змінює розподіл судових витрат і стягує з позивача на користь відповідача витрати по сплаті судового збору і витрати на оплату судової експертизи, які підтверджені документально на суму 10745 грн. 30 коп.

Керуючись ст. 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 жовтня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі в сумі 10745 грн. 30 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:/підпис/ Стадник І.М. Судді: З оригіналом вірно: Суддя апеляційного суду /підпис/ Голота Л.О. /підпис/ Колос С.С. Стадник І.М.