Рішення № 57018059, 28.03.2016, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/16148/15-ц

Провадження № 2/638/386/16

РІШЕННЯ

Іменем України

28 березня 2016 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Задорожного М.І.

при секретарі: Крупенко Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про зобовязання провести та надати документальний розрахунок взаємних зобовязань, про визнання дій незаконними, зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про зобовязання провести та надати документальний розрахунок взаємних зобовязань, про визнання дій незаконними, зобовязання вчинити певні дії в якому просить визнати незаконними дії Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» /ПАО КБ «Приватбанк»/ щодо ненадання необхідної інформації про суттєві обставини правочину, властивості послуги (товару), як на стадії його вчинення, так і подальшого виконання, а також списання коштів з особистого (пенсійного) рахунку ОСОБА_1, у ПАТ КБ «Приватбанк», зобовязати Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» /ПАО КБ «Приватбанк»/ провести розрахунок взаємних зобовязань між ОСОБА_1 та ПАТ/ПАО/ КБ «Приватбанк» відповідно вимог діючого законодавства, надати ОСОБА_1 у повному обсязі завірені копії документів щодо кредитної угоди між ПАТ /ПАО/ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, а також у повному обсязі завірені копії повязаних із виконання зазначеної угоди первинних бухгалтерських документів, документи - угоду про кредит, довідку про ознайомлення з умовами кредитування та сукупною загальною вартістю кредиту, всі інші документи, власне розрахунок та підтверджуючі його документи, застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені ч.2 ст. 230 ЦК України та застосувати наслідки, передбачені ст. 1071 ЦК України, щодо неправомірних дій ПАТ /ПАО/ КБ «Приватбанк» по незаконному списанню коштів з особистого (пенсійного) рахунку ОСОБА_1, у ПАТ КБ «Приватбанк».

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в січні 2008 року йому, як працюючому на той час пенсіонеру, ПАО /нині ПАТ/ КБ «Приватбанк» надана «Пенсійна» картка «Приватбанку», після чого призначена йому пенсія перераховувалася на рахунок в ПАО /нині ПАТ/ КБ «Приватбанк», а також, одночасно, надана, кредитна карта ПАО /нині ПАТ/ КБ «Приватбанк» /далі - Банк/, Кредитка «Універсальна».

При цьому, всупереч вимогам законодавства України, будь-який кредитний договір у встановленому порядку відповідно вимог Закону з Банком не укладався, примірник такого договору під розпис йому наданий не був, з суттєвими умовами цього правочину, зокрема, предметом, ціною, загальною вартістю, відсотковою ставкою, можливістю Банку щодо вчинення дій, зокрема, списувати самостійно на власний розсуд та без його згоди кошти з його пенсійної картки, та іншими суттєвими умовами, він ознайомлений належним чином не був. Банк суттєво порушив інші встановлені законом його права споживача, тривалий час на його запити не надав ніякої інформації та розрахунків, що, на його думку, прямо свідчить про системне свідоме порушення його прав споживача.

На неодноразові звернення позивача до ПАТ КБ «Приватбанк» з приводу інформування його про дії Банку, щодо систематичного незаконного списання коштів з його пенсійного рахунку, також, щодо надання копій документів - кредитної угоди, додатків до неї, довідки про ознайомлення його з загальною сукупною вартістю кредиту та іншими суттєвими умовами правочину, а також розрахунку взаємних зобовязань, з інших питань, відповіді не отримав.

В судовому засіданні позивач позов підтримав та просив задовольнити його в повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнав та просив в позові відмовити в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 57 ЦПК Українипередбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, судом було досліджено чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до наданих сторонами доказів судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до укладеного договору № б/н від 07.03.2008 року ОСОБА_1 07.03.2008 року отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22.8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Таким чином, укладання зазначеного договору від 07.03.2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було здійснено за принципом укладання між банком і клієнтом, що відповідає вимогам ст. 634 ЦК України, оскільки підписанням заяви позичальник ОСОБА_1 приєднався до запропонованих банком Умов та Тарифів кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

У відповідності з ч. 2. ст. 639 Цивільного кодексу України - якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Твердження позивача про те, що він був введений в оману банком у частині неправомірної видачі разом з пенсійною карткою кредитної карти «Універсальна», то на думку суду, воно спростовується тим, що 31.10.2011 році ОСОБА_1 звернувся до Банку про перевипуск кредитної карти, на що Банк надав до суду у вигляді доказів анкету - заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 31.10.2011 р., разом з фото клієнта з карткою.

Крім того, відповідно до розрахунку наданого представником відповідача, ОСОБА_1 до 2011 року робив регулярні платежі та активно користувався банківською карткою.

З наданого розрахунку вбачається, що дата останнього зняття коштів з кредитної картки позивачем відбулось 31.10.2011 року.

Даний факт свідчить про те, що ОСОБА_2, як клієнт банку прийняв умови за кредитним договором, та активно користувався банківськими послугами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України право чином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно дост. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостоюст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, підставою для визнання правочину недійсним є його невідповідність вимогам закону, а підставою розірвання правочину-договору - неналежне виконання чи невиконання його умов чи умов, встановлених для такого договору законом.

А тому суд вважає, волевиявлення позивача під час укладання кредитного договору було вільним, свідомим та повністю відповідало його внутрішній волі та було направлено на реальне настання правових наслідків, що відповідає вимогамст. 203 ЦК України, а тому підстав признати, що даний договір являється недійсним немає.

Щодо неправомірного списання коштів з пенсійної картки на кредитну, судом встановлено, що відповідно до п. 1.4 Постанови НБУ «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 29.03.2004 передбачено Договірне списання Банком з рахунку Клієнта коштів без надання Клієнтом платіжного доручення, може здійснюється Банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і Клієнтом.

З п. 6.1 вищевказаної Постанови вбачається, що Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Якщо кредитором за договором є Банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію необхідну банку для списання ним коштів з рахунків платника (п.6.5).

Згідно з умовами договору, а саме правилам користування платіжною карткою (п.5.6) - Тримач доручає Банку списувати з будь-якого рахунку власника, відкритого в Банку, зокрема з картрахунку грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення Боргових зобов'язань, у тому числі Мінімального обов'язкового платежу. Списання коштів здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Крім того, оскільки договір між ОСОБА_1 та банком був укладений 07.03.2008 року, а тому строки позовної давності вже минули.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Тобто, позовна давність це встановлений законом строк, протягом якого, особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого права шляхом подання позовної заяви до суду.

Згідно ст. 257 ЦК України позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Виходячи із вищевикладеного, суд приходить до висновку, що правові підстави для задоволення позову відсутні, оскільки позивачем договір укладено у відповідності до вимоги діючого законодавства, крім того, минув строк позовної давності в межах якого позивач міг звернутися до суду із вимогою про захист свого права.

Керуючись ст.ст. 10,11,57, 60, 213-215, 218 ЦПК України ст.ст. 202, 203, 215, 256, 257, 526, 634, 639 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» про зобовязання провести та надати документальний розрахунок взаємних зобовязань, про визнання дій незаконними, зобовязання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: