Ухвала суду № 57015869, 05.04.2016, Рубіжанський міський суд Луганської області

УХВАЛА

05.04.2016 року Провадження №2-п/425/6/16

Справа №425/2972/15-ц

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі головуючого судді Коваленка Д.С., секретар Кравченко Л.О., за участю ОСОБА_1, ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні залу судових засідань Рубіжанського міського суду Луганської області, заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення,

в с та н о в и в:

ОСОБА_1, 10 березня 2016 року звернувся до Рубіжанського міського суду Луганської області із заявою, якою просив переглянути заочне рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 25 грудня 2015 року, яким були повністю задоволені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, яка утворилась станом на 28 липня 2015 року у розмірі 482220 гривень 95 копійок, за кредитним договором №1203/0708/02-007 від 11 липня 2008 року, у солідарному порядку.

У своїй заяві про перегляд заочного рішення, ОСОБА_1 вказує на те, що повістку про виклик до суду на 25 грудня 2015 року він не отримував, а тому і не зявився до суду, що є поважною причиною неявки. У якості доказів, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, заявник посилався на те, що жодного документу про правонаступництво ПАТ «Сведбанк» по всім правам та обовязкам ВАТ «Сведбанк» у матеріалах справи не має; витяг з договору від 25 травня 2012 року належним чином не завірений, а тому є неналежним доказом; позивачем не надано доказів того, що саме на підставі договору від 25 травня 2012 року він отримав право вимоги до відповідачів; докази у вигляді витягу з додатку до договору та виписка по рахунку стосуються зовсім іншого договору; до ОСОБА_1 від тимчасової адміністрації чи ліквідатора позивача не надходило жодних офіційних повідомлень про початок ліквідації та розяснень щодо того як далі виконувати свої зобовязання по кредитному договору; ліквідатор не надсилав жодних пропозицій щодо дострокового розірвання кредитного договору та дострокової виплати всієї суми кредиту; рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 січня 2016 року у справі за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, позов було задоволено, рішення набрало законної сили, а тому, по суті, це призводить до подвійного стягнення однієї й тієї ж заборгованості з тих самих осіб.

ОСОБА_2, заяву ОСОБА_1 підтримала у повному обсязі.

Суд, на основі заяви про перегляд заочного рішення, з урахуванням додатково наданих пояснень особами, які брали участь у справі, на підставі норм процесуального та матеріального права, дійшов до таких висновків, виходячи при цьому, із наступних мотивів:

Відповідно до положень частини 1 статті 232 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом ЦПК України), заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Отже, заочне рішення підлягає скасуванню виключно за наявності у сукупності трьох обставин: відповідач не з'явився в судове засідання; відповідач не повідомив про причини неявки з поважних причин; докази, на які посилається відповідач, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

З огляду на те, що заяву про перегляд заочного рішення подав саме ОСОБА_1, суд перевіряв наявність вказаних обставин виключно в межах його вимог та обґрунтувань.

Відповідно до частини 5 статті 74 ЦПК України, у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка фізичним особам, які не мають статусу підприємців, надсилається за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. При цьому, у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Судом встановлено, що до винесення заочного рішення по справі, відповідач не надавав суду інформації щодо його адреси, а у спірних правовідносинах він не має статусу підприємця, тому суд надсилав судові документи ОСОБА_1 за адресою його місця проживання, що зареєстрована у встановленому законом порядку (а.с.48), у тому числі і повістки про виклик до суду на 19 листопада 2015 року та 25 грудня 2015 року (а.с.77,80-81,115,117-118). При цьому суд враховує те, що отримавши одного разу повістку (а.с.77), тільки безпосередньо в судовому засіданні ОСОБА_3 зазначив, що фактично за адресою його місця проживання, що зареєстрована у встановленому законом порядку, він був відсутній.

А тут суд враховує те, що в силу положень частини 1 статті 77 ЦПК України, сторони зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Отже, відсутність відповідача за адресою свого місця проживання, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, в силу положень частини 5 статті 74 та частини 1 статті 77 ЦПК України, не свідчить про те, що відповідач не був повідомлений про день, час та місце проведення розгляду справи, оскільки за цими нормами діє презумпція вручення судової повістки належним чином, у випадки відправки повістки за адресою місця проживання, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, навіть за відсутності відповідача за такою адресою або навіть якщо особа за такою адресою більше не проживає.

Також суд враховує і те, що про проведення судового засідання 25 грудня 2015 року був повідомлений представник відповідача (а.с.59-61,124), а це в силу положень частини 5 статті 76 ЦПК України свідчить про належне повідомлення відповідача по справі.

За таких обставин суд констатує, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання, але не зявився у судове засідання.

Відповідно до положень частини 2 статті 77 ЦПК України, у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не зявилися в судове засідання без поважних причин.

Ні 19 листопада 2015 року, ні 25 грудня 2015 року відповідач не повідомив суд про причини своєї неявки, тому в силу вказаної презумпції його неявка мала місце без поважних причин.

Також суд враховує, що відповідач, вже при розгляді заяви про перегляд заочного рішення, не надав суду жодних доказів наявності поважних причин, які б виправдали не повідомлення суду про причини своєї неявки.

Тому суд констатує, що відповідач не з'явився в судові засідання 19 листопада 2015 року та 25 грудня 2015 року, і не повідомив про причини своєї неявки - без поважних причин.

Оцінюючи, чи мають докази, на які посилається відповідач істотне значення для правильного вирішення справи, суд виходить з такого.

ОСОБА_3 посилається на те, що кредитний договір 31203/0708/02-007 від 11 липня 2008 року був укладений між ним та відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», а договір купівлі-продажу прав вимоги за цим кредитним договором, був укладений ПАТ «ДельтаБанк» з публічним акціонерним товариством «Сведбанк», але позивачем не надано жодних доказів правонаступництва ПАТ «Сведбанк» щодо всіх прав та обовязків ВАТ «Сведбанк».

Заочним рішенням вказана обставина була зясована і їй була надана правова оцінка. Зокрема, судом було встановлено, що ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Сведбанк» є одним й тим же акціонерним товариством з одним і тим самим кодом у Єдиному Державному Реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, яке тільки змінило своє найменування, що було вимогою закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року №514-VI (а.с.150-153). При цьому суд звертає увагу на те, що заявник не обґрунтовує з правової точки зору, не надає і не вказує на жодні докази, які б могли свідчити що зміна назви акціонерного товариства тягне за собою вирішення питання щодо правонаступництва. І таких доказів не може бути надано, оскільки перевірка правонаступництва відбувається у тих випадках коли права та обовязки від однієї особи передаються іншій, а відкрите акціонерне товариство «Сведбанк» та публічне акціонерне товариство «Сведбанк» є однією й тією ж особою.

Заочним рішенням було встановлено, що відступлення прав вимог мало місце на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги, оскільки у тому числі позивач надав суду письмові докази того, що новий (ПАТ «ДельтаБанк») і первісний (ПАТ «Сведбанк») кредитори склали письмове повідомлення боржника (ОСОБА_1) про відступлення 25 травня 2012 року всіх прав вимоги за кредитним договором і договором поруки, яке позивач надіслав на адресу боржника, яку останній повідомив у договорі як адресу свого місця проживання (а.с.150-153).

Заочним рішенням було встановлено, що 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений саме договір купівлі-продажу прав вимоги. Такого висновку суд дійшов на підставі змісту наданих представником позивача витягів з нього.

Відповідно до положень частини 1 статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

А положення частини 1 статті 64 ЦПК України передбачають, що письмовими доказами є не тільки будь-які документи, акти, довідки, листування, але й витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. При цьому, в силу положень частини 2 цієї ж статті, в суд може бути подано і копію доказу, вимоги щодо засвідчення якого, зокрема так як вказував заявник, процесуальним законом не передбачено.

І оскільки копія договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року у вигляді витягу з нього була надана суду позивачем з інформацією щодо предмета доказування, цей доказ і був визнаний судом належним. Правова кваліфікація договору була здійснена судом не за назвою договору, а на підставі положень щодо предмету договору. Будь-яких доказів помилковості правової кваліфікації судом цього договору, заявник суду не надав.

Такі доводи ОСОБА_3, як невиконання вимог суду щодо надання повного тексту названого договору та акту прийому-передачі прав вимоги, свого документального підтвердження не знайшли (а.с.63,74). Оскільки у даній справі, на виконання положень частини 4 статті 10 ЦПК України, суд тільки рекомендував позивачу виконати свій обовязок щодо надання суду доказів та повідомив про наслідки не вчинення цих дій (а.с.63,74). А на правильність вирішення справи, не надання суду позивачем повного тексту договору та акту не вплинуло, оскільки позивач реалізував свій обовязок щодо доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, іншим чином (а.с.106-111,126-135,146,147).

Доводи заявника у тій частині, що для правильного вирішення справи необхідним є отримання саме повного тексту договору купівлі-продажу прав вимоги, суд вважає помилковими.

Оскільки порядок продажу був встановлений судом на підставі змісту наданих позивачем витягу з договору купівлі-продажу прав вимоги, документів, що були додані до нього, копії повідомлення про відступлення, складеного ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «ДельтаБанк» і додатку до нього, у їх сукупності (а.с.7-28,106-111,126-135,146,147).

Посилання на коло цих доказів, як доказів на підставі яких суд встановив порядок продажу права вимоги, факт продажу та факт переходу прав до позивача саме на підставі цього договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, заочне рішення має, як і мотиви з яких суд вважав ці докази переконливими. Ці ж докази підтверджують факт переходу до позивача не тільки наявних прав станом на 25 травня 2012 року, а й прав, які можуть виникнути в майбутньому (у тому числі права нараховувати та стягувати будь-які плати, передбачені кредитним договором). І ці ж докази підтверджують факт переходу прав до позивача не тільки за кредитним договором, а й за договором поруки, тобто прав вимоги до обох відповідачів.

Натомість заявник не надав суду жодних доказів які могли б спростувати це.

Зауваження відповідача щодо неможливості встановлення вказаних обставин на підставі виписки по його рахунку та витягу з додатку до договору купівлі-продажу щодо іншого кредитного договору за яким він є стороною (а.с.92-102), суд вважає слушними, але зауважує, що врахував це приймаючи заочне рішення, оскільки висновків дійшов на підставі інших доказів (а.с.7-28,106-111,126-135,146,147).

Суд бере до уваги і ті доводи заявника, що до нього від тимчасової адміністрації чи ліквідатора не надходило жодних офіційних повідомлень про початок ліквідації та розяснень щодо того як далі виконувати свої зобовязання по кредитному договору; ліквідатор не надсилав жодних пропозицій щодо дострокового розірвання кредитного договору та дострокової виплати всієї суми кредиту.

Однак, такі фактичні дані суд не може визнати істотними доказами, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки діючим законодавством України не передбачено обовязкового повідомлення дебіторів, яким являється ОСОБА_1, про початок введення ліквідації чи надання йому розяснень щодо того, як далі виконувати свої зобовязання. При цьому суд враховує і те, що обидва відповідачі не надали суду будь-яких доказів того, що з початком введення тимчасової адміністрації та ліквідації позивача вони не мали реальної можливості виконати свої зобовязання; робили усі необхідні, добросовісні і розумні дії, спрямовані на виконання своїх зобовязань.

Така вимога як дострокове розірвання договору, позивачем не заявлялась, а тому така обставина як надіслання чи не надіслання позивачем пропозиції щодо дострокового розірвання договору, до предмету доказування у справі про стягнення боргу, навіть і у достроковому порядку, не входить.

Наявність у позивача права вимоги до обох відповідачів уплати боргу у достроковому і солідарному порядку, заочним рішенням встановлено. А не надіслання у досудовому порядку пропозиції відповідачам щодо дострокової виплати усієї суми боргу, не впливає на судовий захист права уплати боргу у достроковому порядку напряму.

Доводи заявника в тій частині, що рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 січня 2016 року у справі за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, позов було задоволено, а тому, по суті, це призводить до подвійного стягнення однієї й тієї ж заборгованості з тих самих осіб є серйозними, а тому заслуговують на окрему увагу.

Дійсно, копія рішення Рубіжанського міського суду Луганської області свідчить про те, що 26 січня 2016 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №1203/0708/02-007 від 11 серпня 2008 року, яка станом на 28 липня 2015 року становить 482220 гривень 95 копійок і складається з заборгованості за кредитом у сумі 437288 гривень 03 копійки, заборгованості за процентами у сумі 44932 гривні 92 копійки, звернуто стягнення на предмет іпотеки житловий будинок зі службовими будівлями та земельну ділянку, на якій він знаходиться за адресою: місто Рубіжне Луганської області, вулиця Пархоменка, будинок 16, який належить ОСОБА_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1), шляхом передачі іпотекодержателю Публічному акціонерному товариству «ДельтаБанк» предмету іпотеки. Визнано за цим банком право власності на вказаний предмет іпотеки.

Однак, по-перше. Відомостей про те, що назване рішення набрало законної сили, відповідач не надав, а тому таке рішення не створює жодних правових наслідків для відповідачів і не може свідчити про подвійне стягнення однієї й тієї ж заборгованості з одних й тих же осіб. При цьому, до набрання законної сили рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідачі можуть оплатити борг або рішення може бути взагалі скасоване.

А по-друге, і що головне. З огляду на правовий висновок, наданий Верховним Судом України у постанові від 03 лютого 2016 року (справа №6-1080цс15) задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням; стягнення заборгованості за основним зобов`язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов`язання.

При цьому суд враховує, що стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі заочного рішення, яке набрало законної сили, у примусовому порядку, відбувається виключно у межах виконавчого провадження, на підставі виконавчого листа, який видається судом, що ухвалив рішення.

А положення частини 2 статті 369 ЦПК України дають право боржнику (якими у справі є обидва відповідачі) просити суд визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню. При цьому, частина 4 цієї ж статті прямо встановлює, що суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, у разі якщо обовязок боржника відсутній повністю або частково, або з інших причин.

Отже, у випадку набрання законної сили рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки, сам боржник буде мати можливість не допустити подвійного стягнення з нього однієї й тієї ж суми заборгованості.

Таким чином, суд констатує, що заявник не зміг довести наявність всіх трьох передбачених процесуальним законом обставин, для скасування заочного рішення.

А тому, заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення слід залишити без задоволення.

Отже, керуючись статтями 74,76,77,208-210,224-233 Цивільного процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в :

Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 25 грудня 2015 року, ухваленого по справі №425/2972/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку, залишити без задоволення.

Ухвала не може бути оскаржена.

Ухвала набирає законної сили з дати її постановлення.

Заочне рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Луганської області через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом десяти днів з дати постановлення цієї ухвали.

Суддя - Д.С. Коваленко