Ухвала суду № 57014652, 05.04.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/3492/15-ц Головуючий у І інстанції Кравченко М. В.Провадження № 22-ц/780/1023/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46 05.04.2016

УХВАЛА

Іменем України

05 квітня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участі секретаря Дрозд Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Обухівської районної державної адміністрації Київської області, треті особи Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП «Горизонт», ОСОБА_5 про визнання незаконними і скасування розпоряджень, державних актів на право власності на земельну ділянку,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року позивач ОСОБА_3. звернувся до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Заявлені позовні вимоги мотивував тим, що є власником земельної ділянки для ведення садівництва на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку; прибувши на місце знаходження земельної ділянки, він виявив, що вона огороджена парканом та доступ до неї неможливий. В подальшому зясувалось, що паркан належить ОСОБА_2 Перевіркою Державної інспекції сільського господарства в Київській області встановлено, що земельна ділянка використовується ОСОБА_2 без правовстановлюючих документів. Просив зобовязати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 3223151000:04:065:0126, яка належить ОСОБА_3, шляхом демонтажу та знесення паркану, самовільного зведеного на земельній ділянці пл. 0,12 га.

В листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, посилався на те, що на підставі договору купівлі-продажу нерухомості від 07 травня 1997 року, укладеного на Київській Універсальній біржі, він володіє на праві приватної власності земельною ділянкою пл. 0,061 га. в Обухівському районі, СТ «Роздолля» в межах Української міської ради, кадастровий номер 3223151000:04:065:0005. Ділянка, яка межує ліворуч, площею 0,11 га, кадастровий номер 3223151000:04:065:0035 також належить йому на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 вересня 2011 року; на належних йому земельних ділянках розташований садовий будинок та господарські споруди. В 2005 році ОСОБА_2 разом із дружиною ОСОБА_5 вирішив оформити право власності на земельні ділянки, які використовувалися ними з 2000 року; рішенням Української міської ради Обухівського району від 30 серпня 2005 року ОСОБА_2 було погоджено місце розташування земельної ділянки і надана згода на розробку проекту відведення земельної ділянки. В липні 2015 року вони звернулися до Головного Держземагентства у Київській області з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в серпні 2015 року дізналися, що земельна ділянка, яка була погоджена міською радою для передачі у власність ОСОБА_2, передана у власність ОСОБА_3 Вважає, що передача земельної ділянки у власність відповідачу відбулася з суттєвими порушеннями законодавства, а саме ст. ст. 118, 198 ЗК України, ст. ст. 20, 26 Закону України «Про землеустрій», п.п. 1.12, 1.14 1.16 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, п. п. 4, 7 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, оскільки роботи із землеустрою та геодезичні роботи не проводились. Просив визнати незаконним та скасувати рішення Обухівської райдержадміністрації № 457 від 23 березня 2010 року, № 318 від 24 березня 2011 року, визнати незаконними та скасувати державні акти на право власності на земельну ділянку на імя ОСОБА_3, які видані безпідставно.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено, усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_3 земельною ділянкою пл. 0,12 га. за адресою Київська область, Обухівський район, Українська міська рада, кадастровий номер 3223151000:04:065:0126, а саме зобовязати ОСОБА_2 демонтувати та знести паркан, що перебуває у межах вказаної земельної ділянки; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3, задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказував на незаконність дій позивача та ТОВ «НВП «Горизонт» при виготовленні землевпорядної документації, та про той факт, що землевпорядна документація містить неправдиву інформацію та земельні ділянки не виносились в натурі на місцевість та межі даних земельних ділянок не узгоджувались із суміжними землекористувачами, особи власників суміжних із ОСОБА_3 земельних ділянок судом першої інстанції не зясовано. Висновки суду про відсутність порушень прав та інтересів ОСОБА_2 спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Крім того, судом першої інстанції безпідставно не застосовано наслідки спливу строку позовної давності, оскільки державний акт видано позивачу ще 28 травня 2012 року.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 і відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2, який не набув в установленому законом порядку прав на земельну ділянку, без належних правових підстав чинить перешкоди ОСОБА_3 у користуванні земельною ділянкою, добровільно відмовляється демонтувати свої споруди із території чужої земельної ділянки, а тому таке порушення прав слід усунути в судовому порядку. Оскільки ОСОБА_2 не набув в установленому законом порядку будь-яких прав на спірну земельну ділянку, вимоги за зустрічним позовом є необґрунтованими та безпідставними.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва пл. 0,1200 га., розташованої в Обухівському районі, Українська міська рада, кадастровий номер 3223151000:04:065:0126 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 407755 від 13 грудня 2011 року, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів 28 травня 2012 року. Згідно даного акту, суміжними землекористувачами є ОСОБА_4, землі загального користування (проїзд), землі міської ради.

ОСОБА_6 є власником земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва пл. 0,1200 га., розташованої в Обухівському районі, Українська міська рада, кадастровий номер 3223151000:04:065:0125 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 407754 від 13 грудня 2011 року, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів 29 травня 2012 року. Згідно даного акту, суміжними землекористувачами є ОСОБА_3, землі загального користування (проїзд), землі міської ради.

Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 23 березня 2010 року № 457, враховуючи позитивні висновки про погодження вибору місця розташування земельних ділянок, керуючись п. 2 ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. ст. 17, 35, 116, 121, 122, 151, 186, п. 12 Перехідних положень ЗК України, затверджено матеріали попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок, намічених до відведення у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_6 для ведення індивідуального садівництва, в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок.

Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 24 березня 2011 року № 318 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_4, ОСОБА_3 для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, передано у власність земельні ділянки пл. 0,1200 га. ОСОБА_4 та ОСОБА_3, надано дозвіл землевпорядній організації встановити межі земельних ділянок та зони обмежень в натурі (на місцевості), виготовити державні акти на право власності на землю.

В матеріалах справи міститься технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_3 Згідно пояснювальної записки до технічної документації, при проведенні робіт по встановленню поворотних точок межі земельної ділянки було виявлено, що паркан ОСОБА_2, а саме деревяна огорожа на камяному фундаменті, знаходиться по всьому периметру земельної ділянки ОСОБА_3 та перекриває вільний доступ власнику до його земельної ділянки. ОСОБА_2 був присутній при виконанні робіт та відмовився надати доступ для встановлення в натурі зовнішніх меж земельної ділянки ОСОБА_3 у звязку з відсутністю вільного доступу до всіх поворотних точок, місцезнаходження останніх було вирахувано камеральним шляхом та була складена зведена схема. Таким чином було встановлено, що площа земельної ділянки ОСОБА_3, що знаходиться за межею паркану ОСОБА_2, становить 0,1200 га.

Згідно акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 14 серпня 2015 року, складеного представником ТОВ «Торговий дім «Земля» у присутності землевласника ОСОБА_3, межі земельної ділянки за кадастровим номером 3223151000:04:065:0126 не були закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками в звязку з відсутністю вільного доступу до земельної ділянки.

14 серпня 2015 року державним інспектором сільського господарства в Київській області складено акт обстеження земельної ділянки № 04-19/64 та акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, якими встановлено, що на час виїзду на місце обстеження земельної ділянки ОСОБА_2 відгородив земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:065:0126, яка належить ОСОБА_3, деревяним парканом на камяному фундаменті, тим самим не дає можливості проїзду (проходу) власнику що вищезазначеної земельної ділянки та використовує її без правовстановлюючих документів. Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:065:0126 використовується ОСОБА_2 без правовстановлюючих документів, передбачених ст. ст. 125, 126 ЗК України.

Також із матеріалів справи вбачається, що рішенням Української міської ради Обухівського району Київської області від 30 серпня 2005 року № ХVII-22-37-IV (XXIV) погоджено місце розташування земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га., яка знаходиться на території Української міської ради між основною викупленою земельною ділянкою в СТ «Роздолля» та укосом захисної дамби Конча-Заспа-Плюти, наміченої для передачі в приватну власність ОСОБА_2 для ведення садівництва; надано згоду ОСОБА_2 на розроблення проекту відведення в приватну власність для ведення садівництва земельної ділянки та попереджено, що згідно ст. 125 ЗК України приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Рішенням № ХVII-21-37-IV (XXIV) також погоджено місце розташування земельної ділянки ОСОБА_5

В серпні 2015 року Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області направлено лист на імя ОСОБА_5, яким повідомлялося про розгляд її клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, та що відповідно до наявної інформації бажана до відведення земельна ділянка перебуває у користуванні (власності) третіх осіб. Рекомендовано визначитись із іншим місцем розташування бажаної до відведення земельної ділянки та звернутися з клопотанням до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, враховуючи вимоги ст. ст. 118, 121, 122 ЗК України.

В матеріалах справи наявна схема розташування спірних земельних ділянок із копією штампу Української міської ради, згідно якої земельна ділянка ОСОБА_3 частково накладається на земельну ділянку ОСОБА_2, розташування якої було попередньо визначено рішенням Української міської ради від 30 серпня 2005 року, однак межі не встановлювалися в натурі (а. с. 73).

ОСОБА_2 не заперечував, що ним в 2001 році зведено паркан на земельній ділянці, розташування якої було йому погоджено в 2005 році. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Наведене підтверджується матеріалами справи.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 125, 126 ЗК України (в редакції, що діяла на момент реєстрації державного акту ОСОБА_3 та ОСОБА_4О.), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтвом про право на спадщину.

Як було встановлено судом, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 407755, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку пл. 0,1200 га., зареєстровано 28 травня 2012 року, а державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 407754, виданий ОСОБА_4 на земельну ділянку пл. 0,1200 га., зареєстровано 29 травня 2012 року, таким чином, вони в передбаченому законом порядку набули право власності на дане майно.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_3 вперше зявився на земельній ділянці тільки в 2015 році, тобто через 5 років після отримання землевпорядної документації, оскільки це не впливає на законність набуття ним права власності та висновків суду першої інстанції не стростовує.

Доводи апеляційної скарги, що землевпорядна документація містить неправдиву інформацію, а земельна ділянка не виносилася в натурі на місцевості і межі земельної ділянки не погоджувались із суміжними землекористувачами, спростовуються матеріалами справи, а саме проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4, ОСОБА_3 для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, яка затверджена в передбаченому законом порядку. Дана документація містить акт про встановлення та погодження зовнішніх меж землекористування, а також кадастровий план земельної ділянки, з якої вбачається, що земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_6 є суміжними, а інші суміжні землекористувачі відсутні.

Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не надано доказів отримання ним у власність або в користування спірної земельної ділянки, доводів на спростування таких висновків ОСОБА_2 не наведено.

Так, дійсно, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки пл. 0,11 га. кадастровий номер 3223151000:04:065:0035 для колективного садівництва у Київській області, Обухівський район, м. Українка, СТ «Роздолля», підстава виникнення права власності договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26 вересня 2001 року, дата державної реєстрації 25 серпня 2015 року.

В матеріалах справи відсутні відомості щодо реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку пл. 0,061 га. з кадастровим номером 3223151000:04:065:0005, а також договір купівлі-продажу нерухомості № С7344/4268, укладений 07 травня 1997 року на Київській Універсальній біржі, на який посилався ОСОБА_2

Відповідно до ст. ст. 125, 126 ЗК України (в редакції, що діяла на момент ухвалення рішення Української міської ради Обухівського району Київської області від 30 серпня 2005 року № ХVII-22-37-IV (XXIV про погодження ОСОБА_2 місця розташування земельної ділянки) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Аналізуючи наведені вимоги закону, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про недоведеність ОСОБА_2 набуття в установленому законом порядку прав на спірну земельну ділянку, оскільки він не отримав державного акту на право власності на земельну ділянку.

В матеріалах справи відсутні відомості щодо виділу в натурі і реєстрації права власності на земельну ділянку пл. 0,12 га., яка, за доводами ОСОБА_2, була виділена йому рішенням Української міської ради від 30 серпня 2005 року.

Таким чином, ОСОБА_2 на підтвердження права власності або користування на спірну земельну ділянку не надано документів, які відповідно до вимог закону можуть підтверджувати таке право, а до одержання таких документів особи щодо усунення перешкод в користуванні цією земельною ділянкою, зокрема шляхом скасування державного акту на земельну ділянку іншої особи та рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого даний державний акт видано, захисту не підлягає.

Дійсно, рішенням Української міської ради від 30 серпня 2005 року № ХVІІ-22-37-ІV ОСОБА_2 погоджено місце розташування земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га. та надано дозвіл на розроблення проекту відведення в приватну власність для ведення садівництва земельної ділянки, а також попереджено, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі, одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Таким чином, у відповідача ОСОБА_2 за цим рішенням виникло право на розробку проекту відведення земельної ділянки, а не право власності або право користування земельною ділянкою певною площею із визначеними в натурі межами.

Відповідач ОСОБА_2 зазначав про порушення позивачем строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України, для захисту права ОСОБА_3

Однак із матеріалів справи вбачається, що вперше ОСОБА_3 дізнався про відсутність вільного доступу до своєї земельної ділянки лише під час встановлення її меж в натурі 04 серпня 2015 року, про що було складено акт землевпорядника із підписом ОСОБА_3 (а. с. 40), а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що термін позовної давності на момент звернення позивача за первісним позовом не сплинув.

Також колегія суддів враховує, що 04 серпня 2015 року проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства та складено відповідні акти державним інспектором сільського господарства, якими встановлено порушення земельного законодавства з боку ОСОБА_2 та які останнім не були оспорені (а. с. 10 13).

Виходячи із вищенаведеного, суд першої інстанції законно і обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_3, зобовязавши ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу та знесення паркану у межах земельної ділянки позивача, та залишив без задоволення зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання недійсними і скасування розпоряджень рішень районної державної адміністрації та державних актів на право власності на земельні ділянки.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагєєв В.О.

ОСОБА_7