Рішення № 57013233, 06.04.2016, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 285/4366/15-ц

провадження у справі № 2/0285/55/16

06 квітня 2016 року м. Новоград-Волинський

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді…………....ОСОБА_1

з участю ОСОБА_2

сторін:

позивача………………............ОСОБА_3

представника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу

за позовом ОСОБА_3

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аван-сервіс»

про зміну дати та формулювання причини звільнення, стягнення заробітної плати, компенсації та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 30.11.2015 року звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що з 02.12.2013 року перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Аван-сервіс» (далі ТОВ «Аван-сервіс») та працював на посаді електрозварника. 27.03.2014 року отримав повістку про явку до Новоград-Волинсько-Червоноармійського обєднаного міського військового комісаріату (далі військкомат), а 31.03.2014 року його було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період. Однак в порушення вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» № 1169-VІІ від 27.03.2014 року (далі Закон № 1169-VІІ), відповідно до якого за ним, як таким, що був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, гарантується збереження місця роботи, посади і середнього заробітку, відповідач 27.03.2014 року звільнив його із займаної посади на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП.

Незаконним звільненням з роботи порушені його трудові права та заподіяна моральна шкода. У звязку з цим, уточнивши свої позовні вимоги 02.03.2016 року, просив зобовязати відповідача скасувати наказ про його звільнення № 75 від 27.03.2014 року та винести наказ про його звільнення з роботи з 31.07.2014 року; змінити формулювання причину його звільнення з п. 3 на п. 1 ст. 36 КЗпП;стягнути з ТОВ «Аван-сервіс» заробітну плату за період його призову під час мобілізації з 27.03.2014 року по 27.07.2014 року в сумі 4284,44 грн., компенсації встановленого індексу інфляції в сумі 372,74 грн. та 3000 грн. моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач та його представник уточнені позовні вимоги підтримали повністю з підстав, зазначених в позовній заяві.

Додатково пояснили, що при звільненні з ТОВ «Аван-сервіс» позивачу не було видано його трудову книжку. Після звільнення 07.07.2014 року з запасу Збройних сил України за сімейними обставинами, повернувся на роботу в ТОВ «Аван-сервіс», де йому керівництвом було запропоновано влаштуватись на роботу в Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Відродження» (далі ТОВ «Агро-Відродження»), на що погодився і 01.08.2014 року написав відповідну заяву про прийняття на роботу. Лише коли 30.06.2015 року звільнився за угодою сторін з ТОВ «Агро-Відродження» і отримав свою трудову книжку, дізнався про своє звільнення з ТОВ «Аван-сервіс». Оскільки і ТОВ «Аван-сервіс» і ТОВ «Агро-Відродження» розташовані на одній території, думав, що це одне підприємство, а тому вважав себе працівником ТОВ «Аван-сервіс».

Представник позивача пояснила, що відповідачем були порушені норми Закону № 1169-VІІ, за яким забороняється звільняти осіб з роботи у звязку з призовом на військову службу. Позивача всупереч трудовому законодавству не було ознайомлено з наказом про його звільнення, що підтверджується відсутністю його підпису на ньому, та в книзі обліку руху трудових книжок не було поставлено особисто позивачем, як того вимагає Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, дату начебто отримання ним своєї трудової книжки.

Звернула увагу на ту обставину, що в трудовій книзі позивача є виправлення та затертості місяця його звільнення з ТОВ «Аван-сервіс», у звязку з чим вважає, що первинним місяцем його звільнення в трудовій книжці було поставлено 27.07., а в подальшому виправлено на 27.03, що видно неозброєним оком.

Представники відповідача в судове засідання не прибули, представник ОСОБА_5 в письмовій заяві до суду просив справу слухати за його відсутності. Причини неявки представника ОСОБА_6 суду невідомі.

В минулих судових засіданнях представники відповідача позовні вимоги не визнали, просили відмовити в їх задоволенні за безпідставністю та застосувати строки позовної давності. Звільнення відповідача відбулося на законних підставах. Будь-яких домовленостей про звільнення позивача з ТОВ «Аван-сервіс» за угодою сторін між ними не було і відповідної заяви позивач не подавав. При звільненні позивач був ознайомлений з відповідним наказом та отримав трудову книжку, про що свідчить його підпис. При цьому особою, яка видала позивачу трудову книжку, була зроблена її копія, з якої видно, що жодних виправлень чи затертостей місяця його звільнення, немає. Будь-яких претензій щодо дати чи причин формулювання свого звільнення позивач не висловлював.

Представник відповідача ОСОБА_6 пояснював, що 31.07.2014 року позивач прийшов в ТОВ «Аван-сервіс» поновлюватись на роботі, в чому йому не було відмовлено, а запропоновано надати певний перелік документів, на що він відмовився, пояснивши це тим, що це займе багато часу. Тоді запропонував йому спробувати влаштуватись на роботу в ТОВ «Агро-Відродження», яке орендує в ТОВ «Аван-сервіс» частину території під свій офіс і вони підтримують господарські відносини, на що позивач погодився. Відтоді позивач працював на ТОВ «Агро-Відродження».

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши письмові матеріали справи і оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Встановлено, що з 02.12.2013 року ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Аван-сервіс» на посаді електрозварника.

Указом Президента України від 17.03.2014 р. №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 17.03.2014 р. № 1126-VIІ, оголошено проведення часткової мобілізації на території ряду областей, у тому числі і Житомирської.

З повідомлення військкомату, адресованого керівнику ТОВ «Аван-сервіс», слідує, що ОСОБА_3 27.03.2014 року призваний на військову службу до військової частини А0409. Цього ж дня, згідно повістки, ОСОБА_3 зобовязано зявитись до військкомату.

Наказом № 75 від 27.03.2014 року позивач був звільнений з ТОВ «Аван-сервіс» відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП України з 27.03.2014 року, зроблено відповідний запис в його трудовій книжці та вона видана йому, що підтверджується оглянутою в судовому засіданні книгою обліку руху трудових книжок, де зазначено дату видачі трудової книги ОСОБА_3 27.03.2014 року з його підписом у відповідній графі.

Дата звільнення позивача з ТОВ «Аван-сервіс» саме 27.03.2014 року підтверджується копією його трудової книжки, яка була зроблена відповідачем відразу ж після її заповнення та перед її видачею позивачу та податковою звітністю ТОВ «Аван-сервіс» до податкового органу за формою № 1 ДФ за І квартал 2014 року від 12.05.2014 року.

На військовій службі за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині А 0409 ОСОБА_3 перебував з 31.03.2014 року.

07.07.2014 року ОСОБА_3 був звільнений з Запасу Збройних сил України за сімейними обставинами.

01.08.2014 року позивач прийнятий на роботу в ТОВ «Агро-Відродження» на посаду логіста, де пропрацював до 30.06.2015 року, звільнившись за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України, які відбувають військову службу відповідно до закону (ст. 65 Конституції України), а держава, в свою чергу забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ст. 17 Конституції України).

Згідно ч.2 ст. 2 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу»одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, обсяги, порядок і строк проведення якої визначаються Президентом України (ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

З 08.06.2014 року набрав чинності Закон України від 20.05.2014 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації»(далі Закон № 1275-VII), яким внесено зміни до ряду діючих законодавчих актів України, у тому числіКЗпП, Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обовязок і військову службу»тощо.

Зокрема,доповнено ст. 39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», а статтю 119 КЗпП викладено в новій редакції, згідно якихза працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується з бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 1275-VII поширено дію частин 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», ч. 3 ст. 119 КЗпПв редакції цьогозакону на громадян України, які починаючи з 18.03.2014 року були призвані на військову службу на підставіУказу Президента України «Про часткову мобілізацію».

Таким чином, працівнику, звільненому з роботи для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, Законом № 1275-VII гарантується збереження місця роботи (посади), середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності, тобто він має бути поновлений роботодавцем на роботі у зв'язку із набуттям чинностіЗакону № 1275-VII шляхом скасування наказу про звільнення.

Враховуючи зазначене, на позивача, який був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, поширюються гарантії, які внесені змінами до деяких законодавчих актів на підставі Закону України №1275-VII, у відповідності із якими за ним на час призову, але не більше одного року, зберігається його робоче місце у відповідача, і він має право на компенсацію з бюджету середнього заробітку, отримуваного на час призову.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач як після повідомленням військового комісару військкомату від 13.06.2014 року про набуття чинності Закону № 1275-VII та прохання виконати його вимоги, так і після звернення самого позивача до нього 31.07.2014 року про поновлення на роботі та з даним позовом до суду 30.11.2015 року не вжив будь-яких заходів для відновлення порушених прав позивача.

За таких обставин, суд вважає, що позивача було звільнено з роботи з порушенням діючого законодавства, а тому наказ про його звільнення підлягає зміні в частині формулювання причин та дати звільнення: з 31.07.2014 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. У відповідності до ч. 3 ст. 235 КЗпП України позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період з 27.03. по 30.07.2014 року також підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача становить 4872 грн.: (1218 грн. + 1218 грн.) / 43 х 86, де 1218 грн. це розмір заробітної плати позивача за січень, лютий 2014 року, тобто за останні два календарні місяці, що передували дню звільнення з роботи; 43 кількість робочих днів за січень, лютий 2014 року; 86 кількість днів вимушеного прогулу з 27.03. по 30.07.2014 року включно (за виключенням чотирьох святкових днів 1, 2, 9 травня, 9 червня Трійці).

В той же час щодо спірних відносин не можуть бути застосовані положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», оскільки за правилами, визначеними статтею 3 цього закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс в період невиплати доходу. Таким чином, оскільки позивач заявив вимогу про нарахування компенсації щодо оспорюваної суми заробітної плати, а не нарахованої, така вимога задоволенню не підлягає.

Безпідставними є посилання представників відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду, тому що законодавством України передбачене збереженняза працівником місця роботи, посади та заробітної плати протягом одного року з дня призову його на військову службу в звязку з мобілізацією, і законодавством визначено (ст. 233 КЗпП України), що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник не обмежується будь-яким строком для звернення до суду з позовом для захисту свого права на оплату праці. Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012, строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору, як складова механізму реалізації права на судовий захист, є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців. Враховуючи зазначене, суд не бере до уваги заяву відповідача про відмову в задоволенні позову у зв'язку з пропуском звернення до суду.

Суд вважає доведеним, що внаслідок незаконного звільнення позивача, йому була заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню.

При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує вимоги розумності, справедливості та виваженості, бере до уваги обставини справи, глибину фізичних та душевних страждань позивача, який, безумовно, відчував себе скривдженим, як в період звільнення, так і протягом наступного часу, відчував певні негативні емоції і дискомфорт, був позбавлений засобів до існування, прикладав додаткові зусилля для організації свого життя, змушений був захищати свої права в суді, і визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 1 000 грн., що не буде надмірним в українському суспільстві та є адекватним тим стражданням, яких зазнав позивач.

У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в сумі 2 758 грн. (1378 грн. за вимогу майнового характеру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 1378 грн. за вимогу немайнового характеру про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення, зміна формулювання причин звільнення).

Керуючись статтями 3, 10, 11, 15, 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, статтями 232, 233, 235, 237-1 КЗпП України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Наказ № 75 Товариства з обмеженою відповідальністю «Аван-сервіс» від 27.03.2014 року про звільнення з роботи ОСОБА_3 з 27.03.2014 року на підставі п.3 ст.36 КЗпП України змінити в частині формулювання причин та дати звільнення: а саме вважати звільненим з 31.07.2014 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аван-сервіс» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 4872 (чотири тисячі вісімсот сімдесят дві) грн. без утримання податків й інших обов'язкових платежівта моральну шкоду в сумі 1 000 (одна тисяча) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аван-сервіс» в дохід держави судовий збір в сумі 2 758 (дві тисячі сімсот пятдесят вісім) грн.

Рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через Новоград-Волинський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення або з дня отримання його копії.

Головуючий суддя О.О. Літвин