Рішення № 57012525, 07.04.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3148/16 Справа № 202/3083/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Мороз В. П. Доповідач - Єлізаренко І.А.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Єлізаренко І.А.

суддів - Гайдук В.І., Калиновського А.Б.,

за участі секретаря - Гулієва М.І.о

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулися з позовом до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що відповідно до договору №DNH4KP32241368 від 20 листопада 2006 року відповідач ОСОБА_3 отримав кредит на суму 2 252 грн. 90 коп. зі сплатою за користування відсотків у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 18 травня 2007 року. В порушення умов договору свої зобов'язання належним чином відповідач ОСОБА_3 не виконував. Вимоги до ОСОБА_3, що випливають з кредитного договору №DNH4KP32241368 від 20 листопада 2006 року, були забезпечені шляхом укладання з відповідачем ПАТ «Акцент - Банк» договору поруки №167 від 20 жовтня 2010 року, у зв'язку з чим ПАТ «Акцент - Банк» є солідарним відповідачем за пред'явленим до стягнення боргом, тому просили стягнути із ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором № DNH4KP32241368 від 20 листопада 2006 року у розмірі 27 904 грн. та стягнути з ПАТ «Акцент - Банк», ОСОБА_3 солідарно на користь банку заборгованість у розмірі 10 000 грн., стягнути з ОСОБА_3 на користь банку витрати на юридичну допомогу у розмірі

3 200 грн. та судові витрати.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №DNH4KP32241368 від 20 листопада 2006 року, яка складається із: заборгованість за кредитом - 2 252 грн. 90 коп.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 11 471 грн. 85 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судових рішень.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просять заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2015 року скасувати частково в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3

було укладено кредитний договір № DNH4KP32241368 від 20 листопада 2006 року, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 2 252 грн. 90 коп. зі сплатою за користування відсотків у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 18 травня 2007 року (а.с.8-10).

В якості забезпечення зобов'язань за вищевказаним кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» було укладено договір поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року. Розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежувався сумою, зазначеною у додатку-1 до цього договору в розмірі 10 000 грн. (а.с.6, 7).

ОСОБА_3 було допущено невиконання умов кредитного договору.

Згідно розрахунку, наданого ПАТ КБ «ПриватБанк», станом на 24 січня 2014 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором становить 37 904 грн. 32 коп., яка складається із: 2 252 грн. 90 коп. - заборгованість за кредитом, 11 471 грн. 85 коп. - заборгованість по процентам за користуванням кредитом, 21 898 грн. 41 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1 781 грн. 16 коп. - штраф (процентна складова) (а.с.5).

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» частково суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не наведено обґрунтований розрахунок заборгованості щодо неустойки (пені та штрафів), а право вимоги до поручителя не підлягає захисту у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, однак, повністю погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, у порушення норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 1054 ЦК України, обов'язком позичальника за кредитним договором є зокрема повернення кредиту та сплата процентів за користування ним.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до кредитного договору №DNH4KP32241368 від 20 листопада 2006 року відповідач ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі2 252 грн. 90 коп., зі сплатою за користування відсотків у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 18 травня 2007 року (а.с.8-10).

В якості забезпечення зобов'язань за вищевказаним кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» було укладено договір поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року. Розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежувався сумою, зазначеною у додатку-1 до цього договору в розмірі 10 000 грн. (а.с.6, 7).

Відповідно до розрахунку, наданого ПАТ КБ «ПриватБанк», станом на 24 січня 2014 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором становить 37 904 грн. 32 коп., яка складається із: 2 252 грн. 90 коп. - заборгованість за кредитом, 11 471 грн. 85 коп. - заборгованість по процентам за користуванням кредитом, 21 898 грн. 41 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1 781 грн. 16 коп. - штраф (процентна складова) (а.с.5).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт того, що у ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «Приватбанк» існує заборгованість, яка ним добровільно не сплачується та складається із: 2 252 грн. 90 коп. - заборгованість за кредитом, 11 471 грн. 85 коп. - заборгованість по процентам за користуванням кредитом, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» в цій чатині.

Стосовно розміру пені - 21 898 грн. 41 коп. за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, яку ПАТ «КБ «ПриватБанк» просить стягнути з відповідача ОСОБА_3, слід зазначити, вирішуючи питання про розмір такої заборгованості, судова колегія виходить із її розрахунку, наданого банком, однак, вважає за можливе зменшити розмір пені, як її складової частини, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Умовами кредитного договору передбачена відповідальність за порушення зобов'язання, а саме: пеня за прострочення оплати.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Частиною 3 ст.551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 616 ЦК України передбачено, якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

З матеріалів справи вбачається, строк повернення кредитних коштів за вказаним кредитним договором - 18 травня 2007 року, жодних проплат за кредитним договором ОСОБА_3 не проводив взагалі, однак, із зазначеними позовними вимогами до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся 28 лютого 2014 року, тобто через понад шість років з дня закінчення строку повернення кредитних коштів за договором, що свідчить про те, що своїми діями ПАТ КБ «ПриватБанк» сприяв збільшенню розміру пені.

Тому рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення з відповідача ОСОБА_3 пені підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення вимог банку та розмір пені за вищевказаним договором, що підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» має бути зменшений з 21 898 грн. 41 коп. до 500 грн.

Стосовно позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення із ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» штрафів: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1781 грн. 16 коп. - штраф (процентна складова), слід зазначити, що суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог банку в цій частині, оскільки відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Тобто, відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Така ж правова позиці висловлена в постанові Верховного Суду України у справі №6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року.

Щодо відмови у задоволенні вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача ОСОБА_3 на їх користь 3 200 грн. за надання юридичних послуг слід зазначити, що суд в цій частині також одійшов обгрутованого висновку про відмову у задоволені таких вимог, оскільки граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних із правовою допомогою, передбачені ст.84 ЦПК України, та передбачені Законом України від 01 січня 2012 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», де у ст.1 зазначено, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Доказів на підтвердження того, що вищевказана сума була перерахована ПАТ КБ «ПриватБанк» за надання юридичної допомоги у даній цивільній справі, а також участі осіб, які б надавали правову допомогу, у судовому засіданні матеріали справи взагалі не містять, а тому у задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 3200 грн. за надання юридичної допомоги судом першої інстанції було відмовлено правильно.

Стосовно відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» у зв'язку з припиненням поруки слід зазначити, що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», оскільки згідност. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених,

невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 роз'яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Такий же висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-745ц15.

Виходячи з того, що суд помилково прийняв до розгляду позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, рішення суду в цій частині, на підставі ст. ст. 205, 310 ЦПК України, необхідно скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити, повідомивши позивача, що розгляд його позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором віднесено до юрисдикції господарських судів.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду частковому скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором та в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБан» до ПАТ «Акцент-Банк» з ухваленням в цих частинах нового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_3 про стягнення заборгованості скасувати частково в частині відмови у задоволенню позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором та в частині відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк».

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором №DNH4KP32241368 від 20 листопада 2006 року у розмірі 500 грн.

Провадження у справі в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості - закрити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя

Судді