Рішення № 57008839, 04.04.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/2113/15 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І.

Провадження № 22-ц/783/1697/16 Доповідач в 2-й інстанції: Кабаль І. І.

Категорія:46

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Кабаля І.І.,

суддів: Копняк С.М., Монастирецького Д.І.,

секретаря Юзефович Ю.І.,

з участю: апелянта ОСОБА_2, його

представника- ОСОБА_3, позивача

ОСОБА_4., її представника- ОСОБА_8.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 04 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2015 року ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 червня 2015 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задоволено.

Визнано ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі посилається порушення судом норм матеріального та процесуального права, при неповно з'ясованих обставинах справи. Зазначає, що спірну квартиру він отримав як молодий спеціаліст та проживає в ній з 1986 року. У 2000 році між ним та позивачкою було розірвано шлюб, проте вони продовжували разом проживати у даній квартирі. За свою заробітну плату він не в змозі орендувати інше житло, а тому суд фактично залишив його без будь-якого житла. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у позовних вимогах відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представник ана підтримання апеляційної скарги, заперечення позивачки та її представника щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Стаття 212 ЦПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно з положеннями ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач фактично більше ніж 6 місяців не проживає у спірній квартирі, а відтак з врахуванням положень ст.71 та ст. 72 ЖК України втратив право на користування цією квартирою.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду виходячи за наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.03.2015 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1

Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім'ї і прописки, виданої ЛКП «Янів-405» № 681 від 16.03.2015 року, в спірній квартирі АДРЕСА_1, яка складається з однієї кімнати, загальною площею 26.8 кв.м., зареєстровані: ОСОБА_4 - основний квартиронаймач, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5 - син,ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6 - дочка,ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 - чоловік,ІНФОРМАЦІЯ_1.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 січня 2014 року між Львівським комунальним підприємством «Янів - 405» (наймодавець) та ОСОБА_4 (наймач) на підставі розпорядження Шевченківської РА ЛМР №705 від 18.12.2013 року було укладено договір найму житла в будинках державного та комунального фонду. Згідно умов вказаного договору наймодавець надає наймачу і членам його сім'ї, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у безстрокове користування житло квартиру АДРЕСА_1

Встановлено, що 06.06.2000 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про що складено відповідний актовий запис №251 (а.с.9).

Як вбачається з акту від 16.03.2015 року №35, комісія в складі майстер по експлуатації склали акт про те, що зі слів сусідів ОСОБА_2 зареєстрований у спірній квартирі, але не проживає в ній близько двох років (а.с.7).

Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із ст.ст.71, 72 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад 6 місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням унаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до роз'яснень, даних у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

У порушення вимог ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України позивачкою доказів того, що відповідач був відсутнім у спірній квартирі понад встановлені законом строки без поважних причин, подано не було.

Не здобуто таких доказів і районним судом, який в оскаржуваному рішенні зазначає, що відповідач в спірному приміщенні не проживає тривалий час.

Доказами в розумінні ст. 57 ЦПК України є будь які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч.1 ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей 58, 59 ЦПК про належність і допустимість доказів. Зокрема статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказом у справі є пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків. Тому пояснення зазначених осіб, отримані не за процедурою допиту свідків (стаття 184 ЦПК), не можуть використовуватись як засіб доказування.

Один лише вказаний судом доказ - акт від 16.03.2015 року, складений майстрами по експлуатації, на думку колегії суддів, достатнім і належним доказом для задоволення позову з підстав, визначених позивачкою, бути не міг, скільки суд не врахував, що з часу складання акту про відсутність відповідача по день звернення позивачки із позовом до суду не минуло й чотирьох днів (20.03.2015 року ОСОБА_4 подано позов до суду).

Не було з'ясовано судом першої інстанції і того факту, чи забезпечений ОСОБА_2 іншим житлом і чи має законне право на проживання в іншому житлі, чи продовжує відповідач ОСОБА_2 відноситися до спірного житла як до свого єдиного житла, чи знаходяться в спірному житлі його особисті речі,тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним житлом, фактично позбавивши його єдиного житла.

За наведеного висновок суду про те, що відповідач ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі більше, ніж 6 місяців не відповідає дійсним обставинам справи і спростовується вищезазначеним, зокрема, поясненнями відповідача в суді апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення не з'ясував поважності причин відсутності відповідача у спірній квартирі, якими, як встановлено судом апеляційної інстанції з пояснень позивачки, є неприязні відносини, які склалися між нею та відповідачем. Факт неприязних відносин, які склалися між сторонами, наявність між ними конфлікту, не заперечили й сторони в суді апеляційної інстанції.

На думку колегії суддів зазначена причина відсутності відповідача, а саме, неприязні відносини, які склалися між позивачкою та відповідачем після розірвання шлюбу, наявність конфлікту, є поважними причинами відсутності відповідача у спірній квартирі.

Відтак, колегія суддів вважає, що оцінюючи зібрані по справі докази, суд не дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та не дав їм належної оцінки, внаслідок чого його висновки не відповідають обставинам справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 04 червня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:

В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням- квартирою АДРЕСА_1 - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Кабаль І.І.

Судді: Копняк С.М.

Монастирецький Д.І.