Рішення № 57008390, 07.04.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

судова палата з розгляду цивільних справ

___

Україна, 69005,м.Запоріжжя, пр.Соборний,162

Суддя 1-ї інстанції Іваненко О.В. Суддя доповідач Бондар М.С

Є.у.№ 320/9196/14

07 квітня 2016 року Справа № 22ц/1877/16

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

Коллегія судової палаті з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючий - суддя: Бондар М.С., судді: Бєлка В.Ю., Онищенко Е.А.

секретар - Бурак А.В.

при участі: прокурора - адвоката -

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за

апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29.05.2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", третя особа - Сектор з питань захисту прав споживачів про розірвання договору, повернення строкового банківського вкладу та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом (який неодноразово уточнювала) до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі-Банк), третя особа - Сектор з питань захисту прав споживачів про розірвання договору, стягнення коштів за банківським вкладом та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що 01.10.2013 року між нею та Банком у Кримському регіональному управлінні Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі-Філія) був укладений строковий банківський вклад "Стандарт" на суму 31 000 доларів США на строк 6 місяців з процентною ставкою 6,5%. Зазначений депозитний вклад неодноразово поповнювався. У зв'язку з переселенням із Автономної республіки Крим до с.м.т.Мирне Мелітопольського району Запорізької області, у квітні 2014 року, вона звернулася до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів та процентів. Втім, вони не були їй виплачені. Тому, просила розірвати згаданий договір та стягнути з Банку на її користь суму банківського вкладу та проценти, починаючи з 02.10.2013 року по 27.04.2015 року у розмірі 44 780 доларів США й водночас компенсувати їй моральні збитки на суму 5 000 грн..

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29.05.2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням Банк подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду наданим доказам, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, покликав оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволені заявлених вимог.

Заслухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палаті у цивільних справ апеляційного суду дійшла до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК суд апеляційної інстанції відхиляє скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.309 ЦПК суд апеляційної інстанції може скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення в зв'язку з порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального права чи змінити його.

Відповідно до ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

У ч.1 ст.631 ЦК України зазначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно ст.319,321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать Закону, держава не втручається у здійсненні власником права власності, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 525 ЦК України окреслено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ст.526 ЦК України йдеться, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Норми ч.1 ст.1058 ЦК України встановлюють, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. У ч.3 ст.1058 ЦК України вказано, що до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесено вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунку (гл.72 ЦК).

За частиною першою статті 1060 ЦК, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Згідно ст.1068 ЦК України Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст.1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Частиною ч.1 ст.1059 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Судом з'ясовано, що 01.10.2013 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" у Кримському регіональному відділенні банку був укладений договір № SAMDN80000738168896 "Стандарт" про залучення внеску на депозитний рахунок на строк 6 місяців у сумі 31 000 доларів США із нарахуванням процентної ставки у розмірі 6,5% річних (т-1 а.с.5).

Заявник зазначав, що у квітні 2014 року вона заявила вимогу про повернення належної суми вкладу та нарахованих відсотків, але Банк відмовився повернути залучені внески.

При цьому, свою відмову відповідач обстоював, зокрема нормативно-правовими актами Російської Федерації як держави, що здійснює окупацію Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території" тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Суд наголошує, що припинення діяльності філії банку на тимчасово окупованій території АР Крим не впливає на обсяг зобов'язань банку, оскільки договори банківського вкладу були укладені з Банком, а не з філією, яка відповідно до ч.3 ст.95 ЦК України та ч.4 ст.64 ГК України не є юридичною особою. Покладення на філію Банку відповідальності щодо неповернення грошових коштів за договорами банківського вкладу не ґрунтується на нормах Закону, зокрема ст.95 ЦК України.

Відповідно до п.2.1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Національного банку України № 516 від 03 грудня 2003 року, грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.

Пунктом 2.9 Положення № 516 передбачено, що укладення договору банківського рахунку та договору банківського вкладу (депозиту) може здійснюватися відокремленим підрозділом банку - юридичної особи за наявності належним чином оформленої уповноваженим особам довіреності на підписання документів.

Відповідно до п.2.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Національного Банку України №566 від 30 грудня 1998 року, будь-яка система обліку повинна забезпечити хронологічне та систематичне відображення всіх операцій банку в регістрах бухгалтерського обліку на підставі первинних документів.

Таким чином, відкриття банківських рахунків та облік на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов'язком саме Банку.

Пунктом 3.3 Глави 3 Положення № 516 визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту), незалежно від його виду, банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

У разі невиконання (неналежного виконання) банком вимоги фізичної особи про повернення вкладу (депозиту) або його частини (документ на переказ/заява про повернення коштів тощо) банк зобов'язаний: прийняти вимогу шляхом поставлення на ній: дати отримання, підпису уповноваженої особи, відбитка штампа банку та видачі фізичній особі письмового повідомлення про невиконання (неналежне виконання) цієї вимоги із зазначенням причини, дати взяття вимоги на облік, дати видачі повідомлення, прізвища, ім'я та по батькові уповноважених осіб і відбитка печатки банку; взяти вимогу на облік за відповідним позабалансовим рахунком.

Банк зобов'язаний виконати вимогу відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту). Після виконання вимоги банк списує вимогу з відповідного позабалансового рахунку.

Із довідки Кримського регіонального управління Банку № 49382257 від 22.05.2014 року слідує, що на рахунку позивача в Публічному акціонерному товаристві комерційний банк "Приватбанк", станом на 22.05.2014 року, є рахунок 2635******810 за депозитом "Стандарт" з грошовими коштами на суму 40 945,64 доларів США. Довідка має належні реквізити та підпис уповноваженої особи (т-1 а.с.14).

У апеляційній скарзі Банк заявив про неналежність згаданого документа, оскільки він виданий після прийняття Банком 15.05.2014 року рішення про припинення "Кримського регіонального відділення ПАБ КБ "Приватбанк" (т-1 а.с.28).

В цій частині скарги, суд зазначає наступне.

Правильному визначенню складу всіх обставин предмета доказування у справі сприяє правило (принцип) про належність доказів, закріплене в ст.58 ЦПК.

Належними будуть докази, які мають значення для справи, тобто мають властивість підтвердити взаємопов'язані з ним істотні обставини і які у відповідності з нормою матеріального права створюють фактичну основу спірних правовідносин. Вони входять до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуються значущістю фактів для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормам матеріального права.

Суд звертає увагу на те, що представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів останньої (ч. 2 ст. 95 ЦК).

Представництво діє за межами знаходження юридичної особи від її імені. Діяльність представництва обмежується виключно представницькими функціями (укладання угод, здавання-приймання продукції тощо).

Відокремлений підрозділ не є юридичною особою.

Юридична особа несе повну юридичну відповідальність по зобов'язанням, що виникають з діяльності її відокремленого підрозділу.

Філія ліквідується за рішенням відповідного органу управління юридичної особи, уповноваженого на це статутом (наприклад, щодо акціонерних товариств таке рішення приймається загальними зборами акціонерів та оформлюється протоколом загальних зборів (ст.41 Закону N 1576-XII).

Отже чинне законодавство передбачає право юридичної особи, в порядку визначеному законом, з власної ініціативи закрити філію/відокремлений підрозділ, в тому числі, якщо виникає така необхідність.

Рішення про ліквідацію, як і про створення, філії оформлюється протоколом чи наказом.

Філії являють собою відокремлені підрозділи юридичної особи, що виступають від імені цієї юридичної особи за дорученням, яке видається їх керівникам (ч. 2 ст.95 ЦК).

Керівники цих відокремлених підрозділів призначаються юридичною особою і діють на підставі довіреності.

Для здійснення діяльності керівникам філій (відокремленого підрозділу) видається генеральна довіреність, за якою вони вправі укладати угоди від імені юридичної особи, що їх створила, у межах наданих їм повноважень.

Представник - особа, уповноважена здійснювати юридично значимі дії від імені та в інтересах того, кого представляють.

Представництво припиняється у разі скасування довіреності особою яка її видала (ст.248 ЦК).

Згідно пункту 5 Постанови НБУ від 06.05.2014 № 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя", банки, перелік яких наведено у додатку до цієї постанови, повинні припинити діяльність відокремлених підрозділів, які розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний Банк України.

До переліку відокремлених підрозділів включено й "Кримське регіональне відділення ПАБ КБ "Приватбанк".

27 травня 2014 року Національний Банк України надав роз'яснення (№ 18-311/26311) щодо діяльності банків на тимчасово окупованій Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя з приводу реалізації зазначеної Постанови НБУ.

Як слідує із роз'яснень, у відповідності до вимог статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" під банківською діяльністю розуміється залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Згідно із частиною 1 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті.

Отже, з дня набрання чинності Постанови № 260 (06.05.2014 року) відокремлені підрозділи банків втрачають право на здійснення усіх видів діяльності банків, передбачених статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та внутрішніми положеннями банків.

Водночас, згідно із вимогами пункту 5 Постанови № 260 відокремлені підрозділи банків України, розташовані в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, до їх закриття можуть здійснювати інші операції, які не є банківською діяльністю в розумінні частини третьої статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та не свідчать про продовження банківської діяльності на тимчасово окупованій території.

Зокрема, відокремлені підрозділи банків, що знаходяться в процедурі припинення їх діяльності та закриття на території Автономної Республіки Крим та місті Севастополі, можуть приймати кошти від фізичних осіб-позичальників для виконання ними своїх зобов'язань перед банками, якщо такі операції є закінченням технологічного циклу конкретних кредитних операцій, виплачувати кошти за вкладами, в т. ч. у разі дострокового їх виконання на вимогу вкладників, тощо.

Окрім того, Банк, має право здійснювати також діяльність щодо надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг ст.47 ч.6 Закону).

Таким чином, з дня набрання чинності Постановою № 260 банки України мали припинити здійснювати банківську діяльність на території тимчасово окупованої Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та м.Севастополя та вжити заходів із закриття розташованих там відокремлених підрозділів і виключення їх з Державного реєстру банків.

При цьому, датою закриття відокремленого підрозділу банку, розташованого на території тимчасово окупованої Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, вважається дата виключення відповідного відокремленого підрозділу банку з Державного реєстру банків.

Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про те, що довідка на яку посилається заявник видана не уповноваженою особою та після закриття відокремленого підрозділу у порядку вище наведеному.

Окремо, Банк не підтвердив будь-яким чином, що між ним та позивачем не укладався спірний договір вкладу, не відкривалися рахунки за цим договором, не надходили грошові кошти до банку та документів на підтвердження припинення відповідних зобов'язань у зв'язку з їх виконанням.

Також, до суду подано роздруковані електронні квитанції з який убачається, що позивач здійснював операції на внесення до Банку грошових коштів про які він згадує у позовній заяві й вони не суперечать інформації про відкриття позивачем депозитного рахунку, яка одержана ним у Філії. (т-2 а.с.174,175,176,177,178,179, 180,181).

Справедливим є і те, що суди уже ухвалювали рішення за ситуації аналогічної у цій справі де забезпечующим доказовим елементом була довідка Кримського регіонального відділення ПАБ КБ "Приватбанк", яка датована ще пізнішим строком - 15.06.2014 роком. При перегляді справи касаційний суд залишив в силі рішення суду, погодившись з зазначеною доказовою базою (Ухвала ВССУ від 02.12.2005 року, Ухвала Апеляційного суду Кіровоградської області від 14.09.2015 року).

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду щодо покладення на Банк обов'язку з повернення внесених позивачем коштів на депозитний рахунок є правильним, а доводи скарги з цього питання є необґрунтованими.

Стосовно висновків суду про стягнення процентів по депозитному договору.

За положеннями частини першої ст.1058 та ст.1061 ЦК України після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором

При укладені договору сторони дійшли згоди про те, що вклад залучається на 6 місяців з 01.10.2013 року зі ставкою 6,5% річних.

Якщо до спливу дії договору вкладник не заявив про повернення депозитних коштів, вклад автоматично продовжується на 6 місяців, а новий строк починається з наступного дня, який слідує за датою закінчення попереднього строку (п.15 Договору).

До останнього дня дії договору (01.04.2014 року) позивач не подав заяву про відмову від укладеного договору, а тому відповідно до п.15 Договору він автоматично був продовжений на 6 місяців (до 01.10.2014 року).

До зазначеної дати, а саме 05.05.2014 року, вкладник заявив вимогу про повернення грошей, а отже до завершення строку дії договору (т-1 а.с.15).

Процентна ставка в такому разі розраховується по ставці вкладу до витребування 1% (п.12,13 Договору).

Таким чином, розмір процентів по депозитному договору за період з 03.04.2015 року по 27.04.2015 року становить 29,22 долара США 44 444,73 х 24 дня х 1%/365 х 100%), а не 336,08 доларів США, як це наведено у розрахунку (т-1 а.с.115).

В такому разі, заявлена до стягнення сума процентів має бути зменшена, тому загальна сума на яку може претендувати вкладник становить 44 473,95 долара США (936 176 грн. 65 коп.).

Щодо заявлених позовних вимог про відшкодування завданої позивачу моральної шкоди суд зазначає.

Відповідно до ст.22 Закону України "Про захист прав споживачів" при задоволенні вимог споживача, суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У постанові Пленум Верховного Суду України у п.2 Постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичної особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках коли встановлена відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статті 1058-1065 ЦК України, які регулюють спірні правовідносини, не завбачають права на стягнення моральної шкоди, оскільки є договірними, а тому відшкодування моральної шкоди, у випадку їх порушення, законом не передбачено.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що вимоги про стягнення моральної шкоди не ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, а тому суд першої інстанції не правильно вирішив справу в цій частині.

Керуючись ст.307,308,309.313,314,315,317 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29.05.2015 року у цій справі в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 44 780,81 доларів США змінити на суму 44 473,95 доларів США (936 176 грн. 65 коп.).

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29.05.2015 року у цій справі в частині стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Решту рішення залишити без змін.

Рішення судової колегії може бути оскаржене безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий: Судді: