Ухвала суду № 57007091, 08.04.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/370/2016(м)

263/14276/15-ц

Головуючий у 1-й інстанції Скрипниченко Т.І.

Суддя-доповідач Биліна Т.І.

Категорія 53

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

06 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючої - Биліни Т.І.,

суддів - Бугрим Л.М., Принцевської В.П.

при секретарі - Зал Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача ТОВ «ПБП «Азовінтекс» на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 березня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 березня 2016 року позовні вимоги - задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс»(надалі ТОВ «Азовінтеск») на користь ОСОБА_2, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 4806,12 гривень, витрати на правову допомогу в розмірі 2000 грн., моральну шкоду у розмірі 200 грн., а всього 7006,12 грн. Стягнуто з ТОВ «Азовінтекс» на користь держави судовий збір у розмірі 487,20 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням представник відповідача ТОВ «ПБП Азовінтекс» - Тимошенко О.І., посилаючись на його необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 березня 2016 року, постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ТОВ «ПБП «Азовінтекс» внаслідок окупації території Донецької та Луганської областей, а також Автономної республіки Крим був змушений припинити будь-яку діяльність через втрату значної кількості будівельної техніки та виробничих потужностей, що підтверджено висновком Торгово-Промислової палати України, тому не мав можливості своєчасно розрахуватися з позивачем, який в листопаді звільнився за власним бажанням. Вказана обставина є достатньою підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення покладених на нього зобов'язань. Крім того, при розрахунку розміру заборгованості, позивач припустився значних помилок. Так, він вказував, що на момент подання позовної заяви до суду заборгованість складала 15 908, 62 грн. Однак, під час розгляду справи суд встановив, що на момент звільнення заборгованість перед позивачем дорівнювала 10 181, 43 грн. та була остаточно погашена 18 грудня 2015 року. ОСОБА_2, звернувшись до суду заявив, що несвоєчасним розрахунком йому спричинена моральна шкода в 10 000 грн., однак жодних доказів на підтвердження факту спричинення такої шкоди та будь-яких розрахунків з цього приводу не надав. Незважаючи на вказане, рішенням Жовтневого районного суду з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 200 грн.

В судовому засіданні представник відповідача ТОВ «ПБП Азовінтекс» - Тимошенко О.І. підтримав доводи апеляційної скарги, просив їх задовольнити, рішення суду скасувати, в задоволенні позову відмовити.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, про час та місце розгляду справи попереджений належним чином, а саме телефонограмою, зареєстрованою в журналі телефонограм апеляційного суду.

Зважаючи на положення ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення проти скарги представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вище переліченим вимогам, а тому підлягає залишенню без змін.

У відповідності до положень ч.1 ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому не ревізується.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що заробітна платня у день звільнення 03.11.2015 року була виплачена не повністю, остаточний розрахунок відбувся лише 18 грудня 2015 року, тобто позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку за вказаний період. Частково задовольняючи позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, спричиненої невиплатою грошових коштів при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що порушення законних прав позивача призвело до його моральних страждань та потягло за собою потребу у застосуванні додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з встановленими обставинами та висновками яких дійшов суд першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача Тимошенко О.І. визнав правильність, здійсненого судом першої інстанції, розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 4806,12грн.

У відповідності до положень ч.1 ст.61 ЦПК України обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі не підлягають доказуванню.

Доводи апеляційної скарги що затримка розрахунку ТОВ «ПБП «Азовінтекс» з позивачем виникла не з причини відсутності коштів у роботодавця у зв'язку з неналежним господарюванням, а з обставин непереборної сили, пов'язаних з проведенням АТО на території Донецької та Луганської областей, що підтверджено висновком Торгово-Промислової палати України - непереконливі.

Торговою-Промисловою палатою України 31 грудня 2014 року був виданий сертифікат (висновок) №2436 ТОВ «ПБП «Азовінтекс» про форс-мажорні обставини, внаслідок неможливості здійснення господарської діяльності з 20 червня 2014 року на території м.Алчевська Луганської області.(а.с.27)

Проте, з записів трудової книжки вбачається, що 13.10.2014 року(за наказом №173к від 02.10.2014р) позивач в якості монтажника працевлаштувався в ТОВ «ПБП «Азовінтекс»(м.Маріуполь, пр.Леніна, 68А), а 01.03.2015 року(за наказом від 25.02.2015 року №32-к) він був переведений монтажником по монтажу стальних та залізобетонних конструкцій 4 розряду до монтажної дільниці №2 будівельно-монтажного управління.(а.с.3) Згідно розрахункових листків позивач щомісячно отримував заробітну плату.(а.с.5, 22-25)

Вище вказані докази свідчать, що ТОВ «ПБП «Азовінтекс» має і інші промислові об'єкти які не припинили своєї діяльності внаслідок АТО, як це сталося в м.Алчевську Луганської області, внаслідок чого наявність вини у несвоєчасній виплаті грошових коштів, належних при звільненні, не спростована.

Згідно із частиною першою ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Відповідно до частини першої ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строк, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору їх розміру підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно із положенням ст. 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільнені є наявність вини підприємства. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності.

Доводи апеляційної скарги що позивач припустився значних помилок при розрахунку розміру заборгованості по заробітній платі, належної до сплати при звільненні, - недоречні. Оскільки, позовні вимоги в цій частині за заявою представника позивача залишені без розгляду ухвалою суду від 11.03.2016 року, яка ніким не оскаржена. (а.с.55)

Доводи апеляційної скарги що позивач не надав жодних доказів на підтвердження факту спричинення моральної шкоди та не надав будь-яких розрахунків внаслідок чого він її оцінив в розмірі 10000,00грн. - неспроможні.

В оскаржуваному рішенні Жовтневого районного суду дані обставини частково враховані, тому з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто не 10000грн., а 200 грн.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Юридичним фактом порушення власником законних прав працівника є будь-яке порушення його суб'єктивного права, яке виникло на підставі закону, підзаконного акта, угоди, трудового договору між сторонами трудових правовідносин. Підставою відшкодування моральної шкоди є моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

В судовому засіданні, як першої так і апеляційної інстанції було встановлено та ніким не спростовано, що грошові кошти належні позивачу при звільненні, останній отримав лише майже через два місяця після звільнення. Даний факт свідчить про порушення його законних очікувань та необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя, тому колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості стягнення та розміру відшкодування моральної шкоди.

Усі доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи колегія суддів переглянула і дійшла висновків, що судом першої інстанції фактичні обставини з`ясовані повно та всебічно, висновки суду відповідають встановленим фактам. Суд розглянув цивільну справу з дотриманням загальних засад цивільного судочинства - принципу змагальності сторін і диспозитивності цивільного судочинства, що передбачено ст. 11 ЦПК України.

Враховуючи вищенаведене, а також, те, що апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення немає.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цією ухвалою.

Головуючий: Т.І. Биліна

Судді: Л.М. Бугрим

В.П. Принцевська