Рішення № 57004205, 07.04.2016, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 квітня 2016 р. Справа № 903/76/16Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Шевчук Світлана Анатоліївна

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (представник за дов. № 119 від 23.12.2015 р.)

ОСОБА_2 (представник за дов. № 13 від 13.01.2016 р.)

від відповідача: ОСОБА_3 (представник за дов. № б/н від 14.03.2016 р.)

ОСОБА_4 (представник за дов. № б/н від 01.03.2016 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області справу за позовом фермерського господарства Волиньагрокорм ОСОБА_5 до фермерського господарства Галстедан про стягнення 298902,44 грн.

В судовому засіданні 06.04.2016 р. у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство Волиньагрокорм ОСОБА_5 звернулось в суд з позовом до фермерського господарства Галстедан про повернення продукції рослинництва в натурі.

Позов мотивувало тим, що між фермерським господарством Волиньагрокорм ОСОБА_5 та фермерським господарством Галстедан укладено договір безвідсоткової цільової позики від 23.06.2014 р.

На виконання умов договору позивач надав безготівкову цільову позику в розмірі 122501,00 кг. озимого ячменю, однак відповідач не виконав умови договору та не повернув безготівкову цільову позику.

У зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань на адресу відповідача надіслано претензію № 1/10 від 22.10.2015 р., однак претензія залишена останнім без відповідного реагування.

Беручи до уваги викладене позивач просив зобовязати фермерське господарство Галстедан повернути в натурі фермерському господарству Волиньагрокорм ОСОБА_5 продукцію рослинництва в розмірі 122501,00 кг.

28.03.2016 р. судом прийнято клопотання подане представником позивача про уточнення позовних вимог та розцінене, як зміну предмету позову, а тому має місце новий предмет спору, а саме стягнення з відповідача 392003,20 грн. вартості продукції рослинництва.

04.04.2016 р. судом прийнято клопотання подане представником позивача про зменшення розміру позовних вимог, а тому має місце нова ціна позову, а саме стягнення з відповідача 298902,44 грн. вартості продукції рослинництва.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали з врахуванням поданих клопотань та просили суд задовольнити позовні вимоги.

Представники відповідача в судовому засіданні та в поданих письмових поясненнях позовні вимоги не визнають та просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні розглядалось подане клопотання представниками відповідача про призначення судової технічної експертизи накладних, яке підтримали та просили суд його задовольнити.

Представники позивача заперечили проти задоволення клопотання, а також зазначили, що це не що інше як затягування процесу та зловживання своїми правами.

Так, згідно з приписами статті 41 Господарського кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Висновок судового експерта виступає лише як один з доказів у справі, який не має для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом у сукупності з іншими доказами з метою встановлення наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

У пункті 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" роз'яснено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Як роз'яснено в абзаці 3 пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Згідно з п. 12 цієї ж постанови недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 79 ГПК України передбачено право господарського суду зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадку призначення господарським судом судової експертизи. Однак, таке право господарського суду виникає лише у разі дійсної необхідності спеціальних знань, якими не володіє суд для встановлення фактів, що входять до предмету доказування.

З огляду на зазначені норми чинного законодавства, суд зауважує, що оскільки в даному випадку питання, які поставлені відповідачем в клопотанні про призначення судової експертизи документів бухгалтерського обліку, не відносяться до предмету доказування, а тому не можуть вирішуватись в межах заявленої експертизи, суд відмовляє в його задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази в справі, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що між фермерським господарством Волиньагрокорм ОСОБА_5 та фермерським господарством Галстедан укладено договір №1/6 від 23.06.2014 р. про безготівкову цільову позиву (а.с.11-12).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Договір сторонами не успорюється.

Відповідно до п.п. 1.1., 2.2. кредитор зобовязується надати позичальнику безготівкову позику у вигляді продукції рослинництва, а останній використати її за цільовим призначенням у визначений договором строк. Позика за даним договором становить6 продукція рослинництва 122501 кг. залікової ваги в т.ч. ячмінь 102501 кг. залікової ваги.

У відповідності до п.п. 3.1., 3.2. кредитор зобовязується надати позику з моменту підписання даного договору. Позика надається шляхом відвантаження продукції рослинництва.

На виконання умов вищезазначеного договору позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується накладними, а саме: №1/6 від 25.06.2014 р. 5861,00 кг. озимого ячменю, № 2/6 від 25.06.2014 р. 32940,00 кг. озимого ячменю, № 3/6 від 25.06.2014 р. 23390,00 кг. озимого ячменю, № 4/6 від 26.06.2014 р. 27230,00 кг., № 5/6 від 26.06.2014 р. 33080,00 кг. (а.с. 13-15), оригінали оглянуті в судовому засіданні.

Представники позивача в судовому засіданні та в своїх письмових поясненнях факт отримання продукції заперечували. Однак до тверджень відповідача, вказаних у відзивах та додаткових поясненях, щодо того, що представником останнього зазначені вище накладні не підписувалися та товар не отримувався суд ставиться критично, оскільки на вказаних видаткових накладних міститься відтиск печатки відповідача (фермерського господарства Галстедан).

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

З наявних у матеріалах справи накладних вбачається, що зі сторони відповідача товар був отриманий, що підтверджується підписами на накладних, завірених печаткою відповідача.

При цьому, слід зазначити, що вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як «інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 64 Постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998р. "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію", яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Згідно п. 65 зазначеної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує проти автентичності відтисків печаток, здійснених на вказаних вище накладних, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача.

Згідно зі ст. 62 ГК України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органами місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 09.04.2013 р. у справі № 5023/5085/12.

Проаналізувавши умови договору, суд дійшов висновку, що договір №1/6 від 23.06.2014р. за змістом та правовою природою є договором позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Умовами частини 1 розділу 5 договору сторони передбачили, що позичальник зобов'язується повернути продукцію в строк до 15.10.214р.

У зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань на адресу відповідача надіслано претензію № 1/10 від 22.10.2015 р., однак претензія залишена останнім без відповідного реагування (а.с.8).

Виходячи з викладеногоо, враховуючи що факт невиконання відповідачем обов'язків за договором в частині повернення продукції рослиництва в натурі є доведеним, а враховуючи ту обставину, що у відповідача відсутня продукція рослиництва, суд дійшлов висновку про задоволення позовних вимог шляхом стягнення грошових коштів відповідно до розрахунку наданого позивачем.

Стосовно думки відповідача, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права - стягнення грошових кошітв за продукцію не відповідає приписам ст. 16 ЦК Українита ст. 20 ГК України, суд не погоджується з огляду на наступне.

Статтею 16 ЦК України унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Дана правова норма кореспондується з положеннями статті 20 ГК України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Ними є: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з врахуванням вищевикладеного з відповідача підлягає до стягнення 298902,44 грн. вартості продукції рослинництва.

З врахуванням поданої зави про зменшення розміру позовних вимог, позивач подав заяву про повернення надмірно сплаченого судового збору в розмірі 1396,51 грн. згідно платіжних доручень №174 від 09.02.2016 р. та №180 від 02.03.2016 р.

Згідно пп.1 п.2 ч.2 ст.4 ЗУ «Про судовий збір» (в редакції від 01.09.2015р.) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру позивач сплачує судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до п.1 ст.7 Закону України Про судовий збір, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду зокрема в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин позиву підлягає поверненню надмірно сплачений судовий збір в розмірі 4483,53 грн.

У відповідності до ст. 4 ЗУ "Про судовий збір" за подання позовної заяви майнового характеру ставка судового збору 1,5 відсотка ціни позову, але не менше одного розмір мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмір мінімальної заробітної плати.

Отже, позивач за подачу даної позовної заяви мав сплатити 1669,38 грн.

Оскільки, спір до суду доведений з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 1 669,38 грн. згідно ст. 49 ГПК України слід покласти на нього.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з фермерського господарства Галстедан на користь фермерського господарства Волиньагрокорм ОСОБА_5 298902,44 грн. вартості продукції рослинництва (двісті девяносто вісім тисяч девятсот дві гривні сорок чотири копійки), а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 4483,53 грн. (чотири тисячі чотириста вісімдесят три гривні пятдесят три копійки).

Управлінню державної казначейської служби у Волинській області повернути фермерському господарству Волиньагрокорм ОСОБА_5 з Державного бюджету 1396,51 грн. надмірно сплаченого судового збору згідно платіжних доручень №174 від 09.02.2016 р. та №180 від 02.03.2016 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через господарський суд Волинської області до Рівненського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з моменту підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 07.04.2016

СуддяІ. О. Гарбар