Ухвала суду № 57002814, 29.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2016 року м. Київ К/800/39685/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Приходько І.В.

Сіроша М.В.

при секретарі судового засідання: Ігнатенко О.В.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2015 року

по справі № 826/9095/14

за позовом Приватного виробничого підприємства «Квадро»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне виробниче підприємство «Квадро» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень №0001311502 та №0001321502 від 16.06.2014 року.

Справа переглядалася судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку даних ПВП «Квадро», задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт № 900/2-26-50-15-20-24126303 від 28 травня 2014 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001311502 від 16 червня 2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 38744754,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0001321502 від 16 червня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1370372,50 грн. (1096298,00 грн. - основний платіж, 274074, 50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення підприємством пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у загальному розмірі 40000000,00 грн. на підставі податкових накладних, які не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, з підстав не долучення до скарги № 02/20/05-14 від 20 травня 2014 року копій податкових накладних.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

У п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 цього Кодексу).

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

При цьому, згідно з п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентом, а саме - договір, платіжні доручення, податкові накладні та ін.

На час укладання договору із позивачем, його контрагент був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто, мав достатній об'єм правоздатності для укладення спірної угоди.

Крім того, встановлено, що отримавши від контрагента податкові накладні та з'ясувавши, що вони не зареєстровані належним чином, позивач в порядку вимог чинного законодавства звернувся до відповідача із скаргою, надавши в підтвердження копії платіжних доручень, які підтверджують перерахування грошових коштів за умовами укладеного договору.

Відповідно до абз. 11 п. 201.10 ст. 201 ПК України у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка с підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви (додаток 8 до податкової декларації з податку на додану вартість) додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що надані позивачем копії платіжних документів, що долучались останнім до скарги згідно додатку 8 до податкової декларації з податку на прибуток за квітень 2014 року, є належними первинними документами, які свідчать про перерахування грошових коштів, та є правовою підставою на віднесення позивачем сум за цими платіжними документами до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2015 року по справі № 826/9095/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписПриходько І.В. підписСірош М.В.

Ухвала складена у повному обсязі 01.04.2016 р.