Ухвала суду № 57002795, 06.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2016 року м. Київ К/800/19196/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській областіна постановуМиколаївського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 рокута ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 рокуу справі№814/1112/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс»доДержавної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Визит Альянс») звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 11 листопада 2013 року №0002072201, №0002082201 та № 0002092201.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив в її задоволенні відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку TОВ «Визит Альянс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року.

Результати перевірки оформлені актом №1069/14-04-22-01/30680882 від 25 жовтня 2013 року, в якому зазначено про порушення позивачем вимог:

- пункту 3.1 статті 3, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, підпункту 138.10.4 пункту 138.10. статті 138, підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 12825595,00 грн. та занижено податок на прибуток на загальну суму 1195721,00 грн.;

- пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4235,00 грн.

У зв'язку із виявленням зазначених порушень, відповідачем 11 листопада 2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0002072201, відповідно до якого позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 12825595,00 грн.;

№0002082201, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1494651,25 грн., з яких 1195721,00 грн. за основним платежем та 298930,25 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями;

№0002092201, відповідно до якого позивачу зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість в розмірі 4235,00 грн.

Згідно з висновками Акта:

- позивач безпідставно включив до складу витрат 920000,00 грн., які були ним сплачені за використання товарного знаку «Визит Центр»;

- не підтверджено реальність господарських операцій TOB «Визит Альянс» з отримання товарів (послуг) від ТОВ «Агросанта», ТОВ «Николаев Шампиньон» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4;

- позивач безпідставно завищив показник в рядку 06.5. Декларації «Від`ємне значення об`єкта оподатковування попереднього звітного року»;

- позивач безпідставно включив до складу витрат 16279567,00 грн., які були ним сплачені, як проценти за користування кредитними коштами згідно кредитних договорів з ВАТ «Кредитпромбанк» №02/070/06-КЛТ від 14 червня 2006 року та № 02/047/06-КЛТ від 05 травня 2006 року.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про ненадання відповідачем належних та допустимих доказів порушення позивачем норм податкового законодавства і, відповідно, доказів законності прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Як встановлено судами, під час проведення перевірки податковим органом виявлено, що між позивачем та фізичними особами було укладено ліцензійний договір на товарний знак від 01 грудня 2010 року.

Відповідно до умов названого договору фізичні особи - ліцензіар, з одного боку, і позивач, ліцензіат, з іншого боку, беручи до уваги, що ліцензіар володіє виключним правом на товарний знак «Визит Центр» для послуг туристичних агентств, будинків відпочинку та інших послуг, що перелічені в свідоцтві, а ліцензіат бажає придбати на умовах цього договору ліцензію на використання даного товарного знака, ліцензіар надає ліцензіатові за винагороду ліцензію на користування товарним знаком, виконаним згідно з копією свідоцтва на товарний знак № 56428 для позначення послуг, що надаються ліцензіатом, які відповідають переліку послуг за свідоцтвом на даний товарний знак за класом 39, 41, 43, 44 згідно МКТП, а ліцензіат зобов'язаний виплатити ліцезіарові ліцензійну винагороду в порядку, встановленому розділом 3 вказаних договорів.

На виконання умов вказаного договору позивач перерахував вказаним фізичним особам грошові кошти в загальній сумі 920000,00 грн., які позивач включив до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування податком на прибуток.

На обґрунтування висновку про завищення витрат на відповідну суму, як витрат не пов'язаних із господарською діяльністю позивача, податковий орган зазначив про:

- ненадання позивачем документів, які б свідчили про використання товарним знаком та отримання від цього доходів;

- ненадання пояснень, згідно яких можна встановити, що від використання даного товарного знаку збільшилось коло споживачів послуг підприємства та отримано додаткові прибутки.

Крім того відповідач зауважував на тому, що фізичні особи - ліцензіар є засновниками позивача.

Згідно з підпунктом 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) роялті - це будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Аналогічну норму містить пункт 1.30 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР з наступними змінами та доповненнями, у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин та який діяв до 01 квітня 2011 року (далі по тексту - Закон України №334/94-ВР).

Норми пункту 5.1 статті 5 названого Закону встановлюють, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпункту 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку.

Відповідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України №334/94-ВР установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 ПК України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення, як витрати (крім тих, що підлягають амортизації), пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, витрати з нарахування роялті та придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 140.5 статті 140 ПК України також закріплено, що установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки судів узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №810/5645/14 та №2а-2717/11/2670. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів на підтвердження реального виконання господарських відносин, які мали місце з ТОВ «Агросанта», ТОВ «Николаев Шампиньон» та ФОП ОСОБА_4, а саме: видаткових та податкових накладних, платіжних доручень та виписок з банку на підтвердження проведення оплати за придбані товари.

Також у матеріалах справи наявні докази фактичного використання позивачем товарного знаку «Визит-Центр» шляхом його розміщення на фірмових бланках, рекламних матеріалах та в мережі Інтернет, застосування товарного знаку під час пропонування та продажу туристичних послуг на спеціалізованих виставках та безпосередньо під час надання туристичних послуг, що підтверджує фактичне використання товарного знаку у господарській діяльності позивача.

Посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не прийняті до уваги, оскільки наявними у матеріалах справи документами викладені в таких актах висновки спростовані.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів щодо правомірності віднесення позивачем до складу витрат відсотків, сплачених за кредитними договорами.

Факт використання отриманих за вказаними кредитними договорами коштів в господарській діяльності позивача встановлено постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 січня 2013 року, винесеною за результатами розгляду справи №2а-5435/11/1470 за позовом ТОВ «Визит Альянс» до ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 18 лютого 2011 року №0000242301 та №0000252301, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2013 року.

Відповідно до положень частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року у справі №814/1114/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна