Ухвала суду № 57002473, 01.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

01.03.2016 № К/800/53528/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Нова компанія-2006» на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2015 та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2015у справі №804/7486/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Нова компанія-2006» доДніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова компанія-2006» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 16.01.2015 №0000152201, яким визначено суму грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 498343,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 249171,50 грн.; №0000142201, яким визначено суму грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 553221,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 276610,50 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2015, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Нова компанія-2006» задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 16.01.2015 №0000142201 в частині основного платежу в розмірі 342951 грн. та фінансової санкції в розмірі 172476 грн.; №0000152201 в частині основного платежу в розмірі 330781 грн. та фінансової санкції в розмірі 165390 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в прохальній частині якої просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати протиправними та скасувати спірні податкові повідомлення-рішення в повному обсязі, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги та з урахуванням посилань позивача у касаційній скарзі на незаконність рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Нова компанія-2006» за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених податків і зборів, дотримання валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також єдиного внеску, за результатами якої складено акт від 26.12.2014 №837/22-01/34432852, яким зафіксовано виявлені перевіркою порушення:

- пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податку на прибуток на загальну суму 553221 грн. за 2013 рік;

- п.п. 198.6, 198.3 ст. 198, п. 193.1 ст. 193, п. 201.1 ст. 201 розділу 5 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 498343 грн. за червень, жовтень, листопад, грудень 2013 року.

На підставі названого акту перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 16.01.2015 №0000152201, яким визначено суму грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 498343,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 249171,50 грн.; №0000142201, яким визначено суму грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 553221,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 276610,50 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій дійшли висновку про реальність господарських операцій позивача з ТОВ «С.І. Груп Транс», оскільки їх проведення підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України.

Разом з тим, дійшли висновку про відсутність законних підстав для формування позивачем податкового кредиту та складу витрат по господарським операціям з придбання маркетингових послуг у ТОВ ВКФ «ЛІА» ЛТД, ТОВ «Пакко Холдинг», ТОВ «Вопак-Трейд», ТОВ «Континіум-Трейд», ТОВ «Альянс Маркет», ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Край-2», ТОВ «Імбекс Плюс», ТОВ «ТД «Лелека», ТОВ «Фудторг», ПП «Арсенал», ТОВ «Новус Україна», ДП «Фуршет Центр», ДП «Фуршет Регіон», оскільки первинна документація не надає змоги підтвердити реальність виконання даних послуг, а також встановити зв'язок понесених витрат з безпосередньою господарською діяльністю позивача.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про часткову обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 210270 грн. та податку на додану вартість в сумі 167562 грн. став висновок контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до валових витрат та податкового кредиту вартості придбаних маркетингових послуг у ТОВ ВКФ «ЛІА» ЛТД, ТОВ «Пакко Холдинг», ТОВ «Вопак-Трейд», ТОВ «Континіум-Трейд», ТОВ «Альянс Маркет», ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Край-2», ТОВ «Імбекс Плюс», ТОВ «ТД «Лелека», ТОВ «Фудторг», ПП «Арсенал», ТОВ «Новус Україна», ДП «Фуршет Центр», ДП «Фуршет Регіон».

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у вищенаведених контрагентів послуг та дослідженні поданих позивачем договорів, актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) та податкових накладних, судами попередніх інстанцій було встановлено, що в актах здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) зазначено лише про факт виконання послуг без розкриття їх змісту, що зумовило неможливість визначити дійсний зміст цих операцій, відповідно зробити висновок про те, що витрати фактично понесені позивачем на виконання укладених з контрагентами договорів та пов'язані з його господарською діяльністю.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та склад витрат у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Наявність первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування складу витрат та податкового кредиту, у разі недоведення використання придбаних товарів (робіт, послуг) у господарській діяльності, реальності здійснених господарських операцій та факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

При цьому, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість податку на прибуток, що підлягає перерахуванню до бюджету.

Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій, надаючи оцінку правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів послуг, правомірно здійснили ретельне дослідження усіх первинних документів, складених на реалізацію спірних договорів, та дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат, через не дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до них.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для часткового задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова компанія-2006» залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош