Постанова № 57001956, 05.04.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2016 р. Справа № 924/1817/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Огороднік К.М.

суддя Тимошенко О.М. ,

суддя Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Вавринчук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Хмельницька обласна служба єдиного замовника" на рішення господарського суду Хмельницької області від 22.12.2015 року у справі № 924/1817/15 (суддя Субботіна Л.О.)

за позовом Приватного підприємства "МВМ-13"

до Державного підприємства "Хмельницька обласна служба єдиного замовника"

про стягнення 1,00 грн. основного боргу, 1824,46 грн. - 3% річних, 51790,88 грн. інфляційних втрат, 22197,59 грн. пені, 9387,76 грн. штрафу

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю,

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю,

В судовому засіданні від 05.04.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 22.12.2015 року у справі № 924/1817/15 позов Приватного підприємства "МВМ-13" (далі - ПП "МВМ-13", позивач) до Державного підприємства "Хмельницька обласна служба єдиного замовника" (далі - ДП "Хмельницька обласна служба єдиного замовника", відповідач) про стягнення 1,00 грн. основного боргу, 1824,46 грн. 3% річних, 51790,88 грн. інфляційних втрат, 22197,59 грн. пені, 9387,76 грн. штрафу задоволено частково. Стягнуто з ДП "Хмельницька обласна служба єдиного замовника" на користь ПП "МВМ-13" 1824,46 грн. 3% річних, 51790,88 грн. інфляційних втрат, 804,23 грн. витрат по оплаті судового збору. Видано наказ. У стягненні 1,00 грн. основного боргу, 22197,59 грн. пені, 9387,76 грн. штрафу відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення по справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПП "МВМ-13" відмовити повністю.

Як на підставу звернення з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції скаржник послався на неправильне, на думку останнього, застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення. Зокрема вказує, що оскільки фінансування робіт по укладеному між сторонами договору здійснювалась за рахунок коштів, передбачених відповідними бюджетними програмами, а власних коштів у скаржника (замовника) на погашення бюджетного зобов'язання не закладено, та оскільки пунктом 6.3 договору сторони передбачили, що у разі затримки бюджетного фінансування не з вини замовника оплата за виконані роботи здійснюється протягом десяти банківських днів з дати отримання замовником бюджетного фінансування на реєстраційний рахунок останнього, відтак, заборгованість виникла не з вини останнього. Вважає неправомірним стягнення інфляційних та 3% річних незаконним.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та надала пояснення в обґрунтування своєї правової позиції. Рішення господарського суду Хмельницької області від 22.12.2015 року вважає незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить суд задоволити апеляційну скаргу шляхом винесення постанови.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, з підстав викладених у письмовому відзиві та надав свої пояснення. Рішення суду першої інстанції вважає прийнятим із дотриманням усіх встановлених норм чинного законодавства та просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки вважає її безпідставною та необґрунтованою.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, доповненнях до неї та відзиві доводи сторін, вислухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 19.12.2014 року між відповідачем (замовник) та позивачем (підрядник) укладено договір № 386 на виконання підрядних робіт, предметом якого згідно п. 1.1 є виконання робіт по капітальному ремонту покриття по вулиці Б.Хмельницького с. Михайлючка Шепетівського району Хмельницької області. Відповідно до п. 4.1 укладеного договору договірна ціна послуг (робіт), що доручаються підряднику по цьому договору в 2014 році складає 134110,80 грн. з урахуванням ПДВ.

Згідно п.п. 6.1, 6.2 договору замовник здійснює оплату за виконані роботи, після виконання технічного нагляду на підставі акту приймання виконаних підрядних робіт (форма КБ-2в, КБ-3), підписаного уповноваженими представниками сторін. Оплата виконаних робіт здійснюється по мірі надходження коштів з обласного бюджету. Кінцеві розрахунки за виконані роботи здійснюються після виконання всього об'єму робіт, передбачених кошторисною документацією.

Пунктом 6.3 договору сторони передбачили, що у разі затримки бюджетного фінансування не з вини замовника, оплата за виконані роботи здійснюється протягом десяти банківських днів з дати отримання замовником бюджетного фінансування на свій реєстраційний рахунок, а у разі зміни бюджетного фінансування замовник письмово повідомляє про це підрядника, який зобов'язаний негайно призупинити роботи з моменту отримання повідомлення.

Згідно п. 13.1 договору за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України. Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

Як встановлено судом, в грудні 2014 року позивачем були виконані визначені договором роботи на суму 134110,80 грн., які прийняті відповідачем без будь-яких зауважень. Зазначений факт підтверджується актом № 69 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року від 30.12.2014 року та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року від 30.12.2014 року.

19.01.2015 року позивачем направлено на адресу відповідача претензію № 23 з проханням перерахувати борг в сумі 134109,26 грн. в 3-х денний термін з дати отримання претензії.

У відповіді на зазначену претензію № 11 від 09.02.2015 року відповідач зазначив, що останнім було надано до органів державної казначейської служби всі необхідні документи для реєстрації та проплати, проте, у зв'язку із відсутністю технічних лімітів, оплата не була проведена. За наявності фінансування у 2015 році роботи по капітальному ремонту покриття будуть проплачені.

На підставі неналежного виконання відповідачем зобов'язань згідно договору, позивач звернувся з позовом до суду першої інстанції про стягнення з відповідача 76506,12 грн. основного боргу, 1824,46 грн. 3% річних, 51790,88 грн. інфляційних втрат, 22197,59 грн. пені, 9387,76 грн. штрафу.

В судовому засіданні суду першої інстанції 22.12.2015 року представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої останній просив стягнути з відповідача 1,00 грн. основного боргу, 1824,46 грн. 3% річних, 51790,88 грн. інфляційних втрат, 22 197,59 грн. пені, 9 387,76 грн. штрафу, враховуючи часткову сплату відповідачем боргу на користь останнього, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 162 від 13.05.2015 року про перерахування позивачу коштів в сумі 57604,68 грн., згідно платіжного доручення № 220 від 10.11.2015 року коштів в сумі 76506,12 грн.

Відтак, позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача 1,00 грн. основного боргу, 1824,46 грн. 3% річних, 51790,88 грн. інфляційних втрат, 22197,59 грн. пені, 9387,76 грн. штрафу.

Рішенням від 22.12.2015 року суд першої інстанції позов задовольнив частково та стягнув з ДП "Хмельницька обласна служба єдиного замовника" 1824,46 грн. 3% річних, 51790,88 грн. інфляційних втрат, 804,23 грн. витрат по оплаті судового збору. В стягненні 1,00 грн. основного боргу, 22197,59 грн. пені, 9387,76 грн. штрафу відмовив.

Згідно із п.п. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до закону, умов договору, інших правових актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Не допускається одностороння відмова від зобов'язання.

Положенням ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Як зазначено вище, сторонами 19.12.2014 року укладено договір № 386 на виконання підрядних робіт.

Відповідно до ч. 1 ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов вищевказаного договору позивач виконав роботи на загальну суму 134110,80 грн.

Умовами п.п. 6.1, 6.2 договору № 386 від 19.12.2014 року сторони погодили, що замовник здійснює оплату за виконані роботи, після виконання технічного нагляду на підставі акту приймання виконаних підрядних робіт (форма КБ-2в, КБ-3), підписаного уповноваженими представниками сторін. Оплата виконаних робіт здійснюється по мірі надходження коштів з обласного бюджету. Кінцеві розрахунки за виконані роботи здійснюються після виконання всього об'єму робіт, передбачених кошторисною документацією.

Таким чином, відповідач зобов'язаний був розрахуватись з позивачем після виконання визначених договором робіт, які були прийняті відповідачем 30.12.2014 року.

Враховуючи той факт, що відповідач в повному обсязі оплатив виконані позивачем роботи, що підтверджується платіжними дорученнями № 162 від 13.05.2015 року та № 220 від 10.11.2015 року, апеляційний господарський суд повністю погоджується з позицією суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1,00 грн. основного боргу.

Проте, розрахунок за виконані роботи був проведений відповідачем з порушенням встановленого договором строку оплати.

Згідно ст. 530 ЦК України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Так, згідно ч. 2 ст. 231 К України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем нараховано відповідачу пеню та штраф за прострочення виконання зобов'язання з оплати робіт, яке є грошовим зобов'язанням, відтак судом першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, правомірно відмовлено в задоволенні зазначених позовних вимог.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання, та не є мірою відповідальності (Постанова Верховного Суду України від 15.11.2010 року року у справі № 4/720).

В суді першої інстанції позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 1824,46 грн. за період з 30.12.2014 року по 09.07.2015 року та інфляційні втрати в сумі 51790,88 грн. за січень - червень 2015 року.

Здійснивши перевірку задоволення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення 1824,46 грн. 3 % річних та 51790,88 грн. інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність та законність задоволення останніх.

Крім того, судом першої інстанції правомірно відхилено доводи відповідача про те, що оплата останнім виконаних робіт здійснювалась після отримання ним бюджетного фінансування, тому з врахуванням п. 6.3 договору № 386 від 19.12.2014 року, на думку відповідача, ним не допущено порушення зобовязань, зокрема, враховуючи таке.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України строк виконання зобов'язання може визначатись подією, яка неминуче настане.

Разом з тим, вказана норма не може бути застосована до спірних правовідносин, враховуючи, що подією є явище, що виникає незалежно від волі людей; а дією є життєвий факт, що є результатом свідомої, пов'язаної з волею, діяльності людей, які, у свою чергу, поділяються на правомірні, тобто такі, що відповідають правовим нормам, і неправомірні, які суперечать закону (правопорушення).

Пункт 6.3 укладеного між сторонами договору містить умову, відповідно до якої виконання зобов'язання з оплати коштів за виконані роботи пов'язано з дією особи, яка не є стороною такого договору. Проте, згідно ст. 511 ЦК України, зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи.

В силу ч. 2 ст. 528 ЦК України, навіть у випадку покладення виконання обов'язку боржника на іншу особу, відповідальним за виконання зобов'язання залишається боржник, а не така особа.

До того ж, ст.ст. 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, колегія суддів погоджується з твердженням позивача, що положення договору щодо оплати підрядних робіт по мірі надходження коштів з держбюджету на рахунок замовника не є відкладальною обставиною, враховуючи, що така умова, по-перше, стосується лише обов'язку відповідача, при цьому ніяким чином не обумовлюючи відповідного обов'язку позивача з виконання робіт, а по-друге, не відповідає критерію невідомості щодо можливості її настання, оскільки має характер вірогідної, тобто, укладаючи договір з такою умовою, сторони припускали і розраховували саме на належне виконання свого обов'язку замовником будівництва та здійснення ним оплати підрядних робіт на об'єкті реконструкції.

В силу ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Усе вищенаведене дає підстави апеляційному господарському суду вважати, що твердження скаржника, викладені в його апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими, зроблені при довільному трактуванні норм чинного законодавства і дійсних обставин справи, а також всі вищенаведені факти ним не спростовані належними доказами.

Враховуючи, що скаржник не надав доказів, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що його заперечення позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, тому рішення господарського суду Хмельницької області від 22.12.2015 року у справі № 924/1817/15 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Хмельницька обласна служба єдиного замовника" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 22.12.2015 року у справі № 924/1817/15 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.