Постанова № 57001846, 06.04.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2016 р.Справа № 916/376/15-гОдеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Діброви Г.І.

суддів Принцевської Н.М., Петрова М.С.

при секретарі судового засідання Саломатовій К.А.

за участю представників учасників процесу:

від Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт, м.Ізмаїл Одеської області не зявився;

від Державної установи Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області не зявився;

від Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області не зявився;

від ОСОБА_1 Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області ОСОБА_2 за довіреністю від 04.01.2016 року №13-30/1

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт, м. Ізмаїл Одеської області

на ухвалу господарського суду Одеської області від 21.01.2016 року

у справі № 916/376/15-г

за позовом Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт, м. Ізмаїл Одеської області

до Державної установи Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області

за участю Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області та ОСОБА_1 Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області

про стягнення 42 631 грн. 85 коп., визнання кредитором та зобовязання включити кредиторські вимоги до проміжного ліквідаційного балансу

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство Ізмаїльський морський торговельний порт, м.Ізмаїл Одеської області звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державної установи Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області, в якій просило суд стягнути з Державної установи Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області на користь Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт, м. Ізмаїл Одеської області суму заборгованості у сумі 42 631 грн. 85 коп., зобовязати комісію з припинення або ліквідатора Державної установи Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області включити задоволені за цим позовом суми до проміжного ліквідаційного балансу та ліквідаційного балансу інспекції, з метою забезпечення позову заборонити комісії з припинення або ліквідатору Державної установи Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області складання проміжного ліквідаційного балансу та ліквідаційного балансу, а учасникам інспекції заборонити затвердження проміжного ліквідаційного балансу та ліквідаційного балансу до набрання законної сили рішення у справі за даним позовом та включення суми 42 631 грн. 85 коп. до ліквідаційного балансу інспекції або до набрання законної сили рішення про відмову у задоволенні позову, а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Рішенням господарського суду Одеської області від 08.04.2015 року у справі №916/376/15-г (суддя Никифорчук М.І.) позов задоволено повністю, стягнуто з Державної установи Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області на користь Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт, м. Ізмаїл Одеської області суму заборгованості у сумі 42631 грн. 85 коп., зобовязано ліквідаційну комісію з припинення Державної установи Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області включити до проміжного ліквідаційного балансу суму заборгованості перед Державним підприємством Ізмаїльський морський торговельний порт, м.Ізмаїл Одеської області у розмірі 42 631 грн. 85 коп., а також відшкодовано позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

В порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України видано наказ про примусове виконання рішення суду від 27.04.2015 року №916/376/15-г.

У вересні 2015 року Державне підприємство Ізмаїльський морський торговельний порт, м. Ізмаїл Одеської області звернулось до господарського суду Одеської області з заявою про заміну сторони по справі, в якій просило замінити відповідача по справі Державну установу Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області на правонаступника Державну фітосанітарну інспекцію Одеської області.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.10.2015 року у справі №916/376/15-г (суддя Никифорчук М.І.) відмовлено у задоволенні заяви Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт, м.Ізмаїл Одеської області про заміну відповідача його правонаступником у справі №916/376/15-г, у звязку з передчасністю звернення.

У грудні 2015 року Державне підприємство Ізмаїльський морський торговельний порт, м. Ізмаїл Одеської області звернулось до господарського суду Одеської області зі скаргою в порядку статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України, в якій просило суд визнати незаконними дії ОСОБА_1 казначейської служби України у м. Одесі Одеської області, що полягають у відмові виконання рішення господарського суду Одеської області по справі №916/376/15-г та у поверненні без виконання наказів господарського суду Одеської області від 27.04.2015 року по справі №916/376/15-г, зобовязати субєктів оскарження Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області та ОСОБА_1 Державної казначейської служби України у м.Одесі Одеської області прийняти до виконання накази господарського суду Одеської області від 27.04.2015 року по справі №916/376/15-г та безспірно списати з Державної установи Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області на користь Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт заборгованість на загальну суму 45 676 грн. 85 коп.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.01.2016 року у справі №916/376/15-г (суддя Малярчук І.А.) відмовлено Державному підприємству Ізмаїльський морський торговельний порт, м. Ізмаїл Одеської області у задоволенні скарги на дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, ОСОБА_1 Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області по виконанню наказу суду від 27.04.2015 року у справі №916/376/15-г.

Державне підприємство Ізмаїльський морський торговельний порт, м.Ізмаїл Одеської області з ухвалою суду не погодилось, тому звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд ухвалу господарського суду Одеської області від 21.01.2016 року у справі №916/376/15-г скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким визнати незаконними дії ОСОБА_1 Державної казначейської служби України у м.Одесі Одеської області, що полягають у відмові виконання рішення господарського суду Одеської області по справі №916/376/15-г та у поверненні без виконання наказів господарського суду Одеської області від 27.04.2015 року по справі №916/376/15-г, зобовязати субєктів оскарження Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області та ОСОБА_1 Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області прийняти до виконання накази господарського суду Одеської області від 27.04.2015 року по справі №916/376/15-г та безспірно списати з Державної установи Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області на користь Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт заборгованість на загальну суму 45 676 грн. 85 коп.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права та неповним зясуванням всіх обставин справи.

До Одеського апеляційного господарського суду від Головного управління Державної казначейської служби України та від ОСОБА_1 Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області надійшли заперечення на апеляційну скаргу, які судовою колегією залучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні, яке відкладалося, представники Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт та ОСОБА_1 Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області підтримали свої доводи та заперечення з мотивів, викладених письмово. Представники Державної установи Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області та Головного управління Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Згідно з частиною 5 статті 106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Апеляційний господарський суд, у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин повторно розглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм процесуального права, що мають значення для справи, при цьому суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а висновок, викладений в ухвалі господарського суду від 21.01.2016 року відповідає вимогам чинного законодавства України, але за мотивами, викладеними у постанові апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.07.2015 року Державне підприємство Ізмаїльський морський торговельний порт, м. Ізмаїл Одеської області звернулось до Відділу примусового виконання рішень ВДВС Головного управління юстиції в Одеській області із заявою про відкриття виконавчого провадження.

За результатами розгляду заяви, постановами головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 10.07.2015 року ВП №48074956 та ВП №48075140 відмовлено у прийнятті до провадження наказів господарського суду Одеської області від 27.04.2015 року у справі №916/376/15-г.

Державне підприємство Ізмаїльський морський торговельний порт, м.Ізмаїл Одеської області листом від 21.08.2015 року №03-07/33/241 вищевказані накази направило на виконання до Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області, яке перенаправило їх за належністю до ОСОБА_1 Державної казначейської служби України в м. Одесі Одеської області.

ОСОБА_1 Державної казначейської служби України в м. Одесі Одеської області від 04.09.2015 року №13-35/181-2656 виконавчі документи були повернуті стягувачу в звязку з тим, що Державна установа «Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області» не значиться в мережі установ та організацій, що отримують фінансування з державного та місцевого бюджетів в 2015 році та рахунки зазначеної установи в ОСОБА_1 казначейства закриті.

Позивач звертався до суду з клопотанням про заміну відповідача по справі його правонаступником, проте таке клопотання судом відхилено.

Заявою Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт, м. Ізмаїл Одеської області від 05.11.2015 року №03/07/33/319 накази направлені на виконання до органу казначейства.

ОСОБА_1 Державної казначейської служби України в м. Одесі Одеської області від 13.11.2015 року №06-13/615-3567 оригінали наказів повернуті позивачу з посиланням на те, що виконавчий документ не підлягає виконанню органом казначейства.

Повернення без виконання наказів і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідною скаргою в порядку статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України.

Судова колегія вважає, що висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні скарги є вірним, але тільки з мотивів того, що на момент звернення скаржника з наказами суду до ОСОБА_1 Державної казначейської служби України, Державна установа «Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області» не значилася в мережі установ та організацій, що отримують фінансування з державного та місцевого бюджетів в 2015 році та рахунки зазначеної установи в управлінні Казначейства закриті, тобто зазначена установа не обслуговується в управління Казначейства, що унеможливлює договірне списання коштів.

Водночас, за своєю правовою природою скарга на дії державного виконавця є способом захисту та відновлення прав скаржника, у зв'язку з неправомірними діями або бездіяльністю державного виконавця в ході виконання судового рішення.

Державне підприємство Ізмаїльський морський торговельний порт, м.Ізмаїл Одеської області у скарзі в порядку статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України просило суд визнати незаконними дії ОСОБА_1 казначейської служби України у м. Одесі Одеської області, що полягають у відмові виконання рішення господарського суду Одеської області по справі № 916/376/15-г та у поверненні без виконання наказів господарського суду Одеської області від 27.04.2015 року по справі №916/376/15-г.

При цьому, скаржник не довів, в чому полягає порушення його прав, посилаючись у скарзі саме на незаконність дій з невиконання рішення місцевого господарського суду.

До того ж, Державним підприємством Ізмаїльський морський торговельний порт, м. Ізмаїл Одеської області оскаржені саме дії Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області, тоді як з матеріалів справи не вбачається здійснення Головним управлінням Державної казначейської служби в Одеській області будь-яких дій, що підпадають під можливість їх оскарження в даному випадку, оскільки воно тільки перенаправило пакет документів за належністю до ОСОБА_1 Державної казначейської служби України в м. Одесі Одеської області. А повернення ОСОБА_1 Державної казначейської служби України в м. Одесі Одеської області листом від 13.11.2015 року №06-13/615-3567 без виконання виконавчих документів не є неправомірною дією в розумінні норм статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України.

Але суд першої інстанції помилково мотивував відмову у задоволенні скарги тим, що оскарження неправомірних дій чи бездіяльності посадових осіб Державної казначейської служби в даному випадку здійснюється шляхом подання позову у порядку адміністративного судочинства, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За приписами частини 1 статті 116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Так, згідно з положеннями абзацу 2 підпункту 1 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

На виконання частини 2 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" і пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року N 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників.

За змістом абзацу 3 пункту 2 Порядку у тексті цього документа термін "боржник" вживається у такому значенні - визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.

Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 24 Порядку встановлено, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Разом із тим відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.

Отже, зважаючи на те, що стягувачем за рішенням господарського суду Одеської області від 08.04.2015 року є державне підприємство (Державне підприємство «Ізмаїльський морський торговельний порт»), дія Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" на зазначене судове рішення не поширюється.

Ураховуючи викладене, державні виконавці не мають законних підстав проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами в справах, де боржниками є державні органи. Стягувачам необхідно подавати такі документи безпосередньо до органів Казначейства.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 24.06.2015 року у справі № 916/2182/14|3-317гс15 та від 08.07.2015 року у справі № 916/2543/14|3-316гс15, яка в силу приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обовязковою для всіх судів України.

Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

Відповідно до преамбули Закону України «Про виконавче провадження» цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження визначено як завершальну стадію судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Отже, положення Закону України «Про виконавче провадження» поширюються не тільки на органи виконавчої служби, а й на ті органи, які відповідно до чинного законодавства України наділені повноваженнями примусово виконувати рішення судів.

Частиною 4 статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Тобто, законом визначено, що сторони виконавчого провадження оскаржують виконання рішення до суду, який його прийняв, а інші особи оскаржують дії чи бездіяльність органів виконання до адміністративного суду. Критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної влади щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється тим судом, до предметної підсудності якого віднесено розгляд справи.

До того ж, у випадку встановлення судом іншої підсудності, яка спростована вище, провадження по скарзі повинно було бути припинено, але в даному випадку суд першої інстанції відмовив у задоволенні скарги і за результатами її розгляду по суті.

При цьому, у пункті 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення; водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

В даному випадку процесуальні порушення місцевого господарського суду не призвели до прийняття судом першої інстанції неправильного висновку і не можуть бути підставою для його скасування за нормами статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, Одеський апеляційний господарський суд доходить висновку про те, що заявлені Державним підприємством Ізмаїльський морський торговельний порт, м. Ізмаїл Одеської області вимоги у скарзі не відповідають матеріалам справи та фактичним обставинам, тому скарга в порядку статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України не підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом висновку, викладеного в ухвалі, за мотивами суду апеляційної інстанції.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Одеського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду Одеської області від 21.01.2016 року у справі № 916/376/15-г відповідає нормам матеріального та процесуального права України за мотивами, викладеними в постанові Одеського апеляційного господарського суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105, 106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт, м. Ізмаїл Одеської області на ухвалу господарського суду Одеської області від 21.01.2016 року у справі № 916/376/15-г залишити без задоволення, ухвалу господарського суду Одеської області від 21.01.2016 року у справі № 916/376/15-г залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється учасникам процесу по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Одеський апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий Г.І. Діброва

Судді Н.М.Принцевська

ОСОБА_3