Постанова № 57001837, 30.03.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" березня 2016 р.Справа № 914/3650/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючий судя:ОСОБА_1,

Суддів:Бонк Т. Б.,

ОСОБА_2,

при секретарі судового засіданняГармата Т.В.,

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_3А.(довіреність від 19.01.2016 року);

від відповідача-1: ОСОБА_4 (довіреність від 19.05.2015 року)

від відповідача-2: не зявився

від третьої особи: - не зявився

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Традєкс» б/н від 21.01.2016

на рішення господарського суду Львівської області від 11.01.2016 року

у справі № 914/3650/15, суддя Гутьєва В.В.,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Основа+», м. Радехів Львівської області

до відповідача- 1: товариства з обмеженою відповідальністю «Традєкс», м. Дубно Рівненської області

до відповідача- 2: товариства з обмеженою відповідальністю «КПК-АгроІнвест», смт. Гніздичів Жидачівського р-ну Львівської області

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Радехівського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_5, м. Радехів

про визнання іпотечного договору недійсним,

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Львівської області від 11.01.2016 року в справі №914/3650/15 позов товариства з обмеженою відповідальністю «Основа+» до товариства з обмеженою відповідальністю «Традєкс» та товариства з обмеженою відповідальністю «КПК-АгроІнвест» за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів про визнання іпотечного договору недійсним задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що товариство з обмеженою відповідальністю «Традєкс» на час укладення іпотечного договору № 2032 від 03.09.2013 р. не було кредитором за основним зобовязанням форвардним контрактом № 21-08-2013 К від 21.08.2013 р., доказів заміни кредитора у основному зобовязанні Rathlin Limited на товариство з обмеженою відповідальністю «Традєкс» не встановлено, а тому, товариство з обмеженою відповідальністю «Традєкс» не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладання такого правочину, а зміст іпотечного договору № 2032 від 03.09.2013 р. суперечить актам цивільного законодавства. Також, місцевий господарський суд вказує на те, що чинним законодавством не передбачено надання прав заставодержателя іншій особі крім кредитора, не встановлено відповідальності такої особи (заставодержателя не кредитора) перед кредитором в основному зобовязанні тощо.

В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Традєкс» (відповідач) просить повністю скасувати рішення господарського суду Львівської області від 11.01.2016 року в справі №914/3650/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «Основа+» у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги товариство з обмеженою відповідальністю «Традєкс» посилається на те, що укладений між сторонами договір іпотеки № 2032 від 03.09.2013 відповідає вимогам чинного законодавства України, а доводи позивача про неможливість надання прав іпотекодержателя іншій особі крім кредитора суперечить принципу свободи договору. З визнанням договору іпотеки № 2032 від 03.09.2013 недійсним, Rathlin Limited буде позбавлений забезпечення за основним зобовязанням форвардним контрактом № 21-08-2013 К від 21.08.2013. Також, апелянт зазначає, що місцевий господарський суд не залучив Rathlin Limited до участі в даній справі, розгляд якої безпосередньо впливає на права та інтереси, а тому прийнявши рішення господарського суду Львівської області від 11.01.2016 року суд першої інстанції порушив охоронювані законом права останнього.

У письмових поясненнях третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів приватний нотаріус Радехівського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_5 просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 11.01.2016 року в справі №914/3650/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «Основа+» у задоволенні позову в повному обсязі. Також просить слухати справу без її присутності.

Представник позивача в судовому засіданні просив рішення господарського суду Львівської області від 11.01.2016 року в справі №914/3650/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні просив скасувати рішення господарського суду Львівської області від 11.01.2016 року в справі №914/3650/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «Основа+» у задоволенні позову в повному обсязі.

17.02.16 до Львівського апеляційного господарського суду надійшло клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Традєкс» про залучення у справу іншого відповідача Rathlin Limited. Дане клопотання залишено апеляційним господарським судом без задоволення з підстав передчасності, так як на момент його заявлення слухання справи по суті не розпочалось та не було заслухано доводи апеляційної скарги.

Також, в судовому засіданні 30.03.2016 представником відповідача-1 повторно було заявлено клопотання про залучення відповідачем-3 у справі Rathlin Limited. Вказане клопотання було залишено апеляційним господарським судом без задоволення з підстав відсутності будь-якого правового звязку даної юридичної особи з предметом спору.

Представником товариства з обмеженою відповідальністю «Традєкс» в судовому засіданні 30.03.2016 було заявлено клопотання про продовження строку розгляду справи, у задоволенні якого апеляційний господарський суд відмовив з підстав передчасності його заявлення, оскільки строки встановлені для розгляду апеляційної скарги не закінчилися.

Після відкладення розгляду справи в судове засідання зявились представники позивача та відповідача-1. Представники відповідача-2 не зявився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, а тому його неявку суд розцінює як без поважних причин, вважає за можливе розглянути спір за наявних у справі доказів про права і обовязки сторін та відсутні процесуальні перешкоди в розгляді справи.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Традєкс» підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 11.01.2016 в справі №914/3650/15 без змін, з наступних підстав.

Судами встановлено, що між ТОВ «Основа» (іпотекодавець), ТОВ «КПК-Агроінвест» (продавець) та ТОВ «Традєкс» (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки № 2032 від 03.09.2013 (а.с. 17-20). Пунктами 1.1. та 1.2. договору іпотеки визначено, що предметом цього договору є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п. 1.5 цього договору, в забезпечення виконання зобовязань продавця перед іпотекодержателем, в силу чого іпотеко держатель має право в разі невиконання продавцем зобовязань забезпечених іпотекою, одержати задоволення вимог за рахунок переданого в іпотеку предмету іпотеки. За цим договором іпотекою забезпечуються виконання зобовязань продавця, що випливають з форвардного контракту № 21-08-2013К від 21.08.2013.

Пунктом 1.2.1 договору іпотеки встановлено, що у разі визнання контрактів недійсними, іпотекою за цим договором забезпечується повернення продавцем грошових коштів на суму 768 000,00 доларів США, які згідно з вимогами чинного законодавства останній зобовязаний буде повернути ТОВ «Традєкс».

Згідно з п. 1.5 договору іпотеки в забезпечення виконання продавцем зобовязань за контрактом іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, що є власністю іпотекодавця.

Відповідно до п. 5.1. договору іпотеки, договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання продавцем зобовязань за контрактом іпотекодавцем і іпотекодержателем всіх зобовязань за цим договором та за всіма додатковими угодами до цих договорів.

Предметом спору є вимога ТОВ «Основа+» (іпотекодавець) про визнання договору іпотеки № 2032 від 03.09.2013 (а.с. 17-20) недійсним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктами 1, 3 статті 6 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У відповідності до постанови Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі № 6-110цс12, зазначено, що закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

За змістом форвардного контракту № 21-08-2013К від 21.08.2013 (а.с. 21-24) (далі контракт), що укладався між товариством з обмеженою відповідальністю «КПК-Агроінвест» (далі ТОВ «КПК-Агроінвест») (продавець) та Rathlin Limited (покупець), за яким продавець зобовязується поставити, а покупець прийняти і оплатити кукурудзу в зерні 3- класу насипом врожаю 2013 року, країна походження Україна в загальній кількості 6000 метричних тонн +/- 5% на вибір покупця і за ціною контракту, що свідчить про те, що даний договір не є основним зобовязанням по відношенню до оспорюваного договору іпотеки.

А тому, сторони відступивши від змісту поняття договору іпотеки, не врахували, що даний вид договору повинен мати похідний характер від основного зобовязання та уклали договір іпотеки, який суперечить вимогам діючого законодавства України.

Результатом наділення юридичних осіб свободою господарської діяльності та підприємництва є застосування ними цивільно-правових договорів як правової форми їх діяльності.

Отже, апелянтом допущено вільне трактування змісту поняття свободи договору, яке не замінює змісту поняття договору іпотеки, викладене в діючому цивільному законодавсті та не повинно йому суперечити.

Здійснюючи правовий аналіз договору іпотеки судами встановлено, що він не відповідає змісту визначення поняття іпотечного договору в Законі України «Про іпотеки» та йому суперечить, а також вимогам норм ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 2 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Стаття 1 Закону України «Про іпотеку» визначає, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника; іпотекодержатель кредитор за основним зобов'язанням; боржник іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання.

Відповідно до абзацу 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Абзацом шостим ст. 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобовязання.

Системний аналіз норм Закону України «Про іпотеку» дає підстави зробити висновок, що законодавець надає право кредитору за основним зобов'язанням забезпечити основне зобовязання іпотекою і набути права іпотекодежателя.

Апеляційний господарський суд, здійснивши аналіз тексту «іпотекодержатель - кредитор за основним зобов'язанням», викладеного в ст. 1 Закону України «Про іпотеку», прийшов до висновку, що «кредитор за основним зобов'язанням» є відокремленим уточненням (визначенням, дефініцією) до «іпотекодержатель». Тому відсутність у даному положенні закону «та інші особи» або аналогічних мовних зворотів, свідчить про вичерпність осіб, які є іпотекодержателями, а тому й про однозначність в розумінні та застосуванні вказаного положення закону.

Пунктом 1 статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як зазначено у пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29 травня 2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що оскільки ТОВ «Традєкс» на час укладення іпотечного договору № 2032 від 03.09.2013 р. не було кредитором за основним зобовязанням форвардним контрактом № 21-08-2013 К від 21.08.2013 р.,- оспорюваний договір іпотеки підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 2 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України, так як укладення такого правочину (іпотечного договору № 2032 від 03.09.2013 р.) суперечить вищевикладеним актам цивільного законодавства, зокрема ст.ст. 6, 546, 572 ЦК України та ст.ст. 1, 3, 7 Закону України «Про іпотеку».

Доводи апелянта в тій частині, що визнання недійсним іпотечного договору призведе до незабезпечення форвардного договору є необґрунтованими, оскільки судом вище встановлено відсутність правових підстав вважати, що цей договір є основним зобовязанням до іпотечного договору, що визнається судом недійсним в звязку із невідповідністю його нормам цивільного законодавства.

А також доводи апелянта з посиланням на пункт 5.3. форвардного контракту про необхідність застосування положень статті 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (далі Конвенція), відповідно до якої сторони зв'язані будь-яким звичаєм, щодо якого вони домовилися, та практикою, яку вони встановили у своїх відносинах. За відсутності інших домовленостей вважається, що сторони мали на увазі застосування до їх договору чи до його укладення звичаю, про який вони знали чи мали знати і який в міжнародній торгівлі широко відомий і постійно додержується сторонами в договорах такого роду й відповідній галузі торгівлі спростовуються тим, що в силу статті 4 вказаної Конвенції ця Конвенція регулює тільки укладення договорів купівлі-продажу та ті права й зобов'язання продавця і покупця, які випливають з такого договору. Таким чином, положення Конвенції не можуть застосовуватись до договорів іпотеки, так як іпотечні відносини не є обєктом регулювання Конвенції.

Також, апеляційний господарський суд зазначає, що в силу ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це. Тому, враховуючи, що у положеннях Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року відсутня пряма вказівка на можливість укладення договору іпотеки, де іпотекодержателем є третя особа, а не кредитор, та наявність такої вказівки в статті 1 Закону України «Про іпотеку» свідчить про безпідставність доводів апелянта.

Твердження апелянта про відповідність спірного договору іпотеки вимогам цивільного законодавства в частині дотримання нотаріальної форми та відсутність відмови приватного нотаріуса Радехівського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_5В в посвідченні вказаного договору є безпідставними, так як наявність нотаріального посвідчення не впливає на дійсність договору. Окрім того, це не є правовою підставою визнання спірного договору недійсним за змістом позовних вимог позивача та не досліджувались судом. Підстав для виходу за межі позовних вимог не встановлено.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Посилання суду першої інстанції в мотивувальній частині рішення від 11.01.2016 у справі № 914/3650/15 на відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладання спірного договору іпотеки є безпідставним, так як відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України під цивільною дієздатністю юридичної особи слід розуміти можливість здійснення належних їй цивільних прав та обов'язків, через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Окрім того, за змістом позовної заяви (а.с. 9-12) та з врахуванням заявленої позивачем підстави визнання договору недійсним не вбачається, що правовою підставою визнання оспорюваного договору недійсним він зазначає на відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладання спірного договору іпотеки у ТОВ «Традєкс».

Щодо підстави визнання договору недійсним, яку наведено в мотивувальній частині рішення на відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладання спірного договору іпотеки позовні вимоги не вміщують, а тому судом не розглядаються.

Апеляційний господарський суд зазначає, що законне, обґрунтоване та правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань (недоліків), які не призводять до порушення основних принципів господарського процесуального законодавства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, і не впливають на суть ухваленого рішення.

Зважаючи на те, що вказаний помилковий вищезгаданий висновок не призвів до прийняття неправильного рішення у даній справі, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для його скасування або зміни. У відповідності до вимог п.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що з урахуванням припису частини другої статті 104 ГПК не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення.

З цих підстав підлягають виключенню з мотивувальної частини посилання суду першої інстанції про відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності в ТОВ «Традєкс» для укладання спірного договору іпотеки.

Таким чином, Львівський апеляційний господарський суд, прийшов до висновку про недоведеність апеляційної скарги ТОВ «Традєкс», тому, рішення господарського суду Львівської області від 11.01.2016 у справі № 914/3650/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Стаття 32 ГПК України визначає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з абзацом 3 п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. У разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Як вбачається з платіжного доручення № 278 від 20.10.2015 (а.с. 25) ТОВ «Основа+» сплачено 1 218,00 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Здійснивши арифметичні розрахунки, апеляційний господарський суд погоджується з розрахунками суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат, з огляду на наступне.

1218,00 грн. / 2 (відповідач-1+відповідач-2) = 609,00 грн.

З квитанції № 0.0.494102700.1 від 21.01.2016 вбачається, що апелянтом (ТОВ «Традєкс») сплачено 1515,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, проте, враховуючи залишення апеляційної скарги ТОВ «Традєкс» без задоволення, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку покласти сплату судового збору за розгляд апеляційної скарги за ТОВ «Традєкс» (апелянт, відповідач-1).

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення господарського суду Львівської області від 11.01.2016 у справі № 914/3650/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Основа+» до товариства з обмеженою відповідальністю «Традєкс» та товариства з обмеженою відповідальністю «КПК-АгроІнвест» за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів про визнання іпотечного договору недійсним залишити без змін.

2.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Традєкс» без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

ОСОБА_6 ОСОБА_1

Судді Т. Б. Бонк

ОСОБА_2

Повний текст виготовлено 04.04.2016