Рішення № 57001289, 05.04.2016, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2016 р.Справа № 917/418/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренерго-Трейд" (вул. Набережна Перемоги, буд. 120, м. Дніпропетровськ, 49100)

до Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (вул. Старий Поділ, буд. 5, м. Полтава, 36022)

про стягнення 294 587,59 грн.

Суддя Безрук Т.М.

Представники

в судових засіданнях 31.03.2016р. та 05.04.2016р.:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: ОСОБА_2

Розглядається позовна заява про стягнення 294587,59 грн., у тому числі 271564,80 грн. основного боргу за товар згідно договору поставки № 122015 від 29.12.2015р., 19261,81 грн. пені, 1316,90 грн. 3% річних, 2444,08 грн. інфляційних.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує посилаючись на те, що договір є неукладеним, оскілки не підписаний обома представникам відповідача, акт приймання-передачі товару та накладна оформлені не належним чином, позивач не мав обґрунтованих підстав для нарахування штрафних санкцій (а.с.57-60).

В судовому засіданні від 31.03.2016р. суд розпочав розгляд справи по суті. В судовому засіданні 31.03.2016р. судом оголошувалася перерва в засіданні до 05.04.2016р. відповідно до ст. 77 ГПК України. Про час та дату судового засідання сторони повідомлені під розписку (а.с.71).

В судовому засіданні 05.04.2016р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Позивач у позові посилається на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укренерго-Трейд" (позивачем) та Публічним акціонерним товариством "Полтаваобленерго" (відповідачем) був укладений договір поставки № 122015 від 29.12.2015р. (надалі - Договір); (а.с.11-14).

Відповідач у відзиві повідомив, що вказаний Договір є неукладеним, так як він не був підписаний фінансовим директором ПАТ Полтаваобленерго, а відповідно до статуту ПАТ Полтаваобленерго голова правління сумісно з фінансовим директором укладає цивільно-правові угоди; всі угоди та додатки до них є дійсними за умови наявності двох підписів: голови правління та фінансового директора.

Згідно ч.3 ст. 639 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

За ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За статтею 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обовязків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до п. 11.16.19 Статуту ПАТ «Полтаваобленерго», зареєстрованого 05.05.2011р., голова правління сумісно з фінансовим директором укладає цивільно-правові угоди. В п. 11.19 Статут вказано, що фінансовий директор має право другого підпису на платіжних документах та будь-яких договорах/угодах/правочинах (а.с.61-65).

У преамбулі спірного Договору зазначено, що він укладається ПАТ Полтаваобленерго в особі голови правління ОСОБА_3 та фінансового директора ОСОБА_4, що діють на підставі Статуту.

В розділі «Підписи та реквізити сторін» Договору визначено, що від імені ПАТ Полтаваобленерго договір належить підписати двома особами: головою правління ОСОБА_3 та фінансовим директором ОСОБА_4

Поданий до суду Договір підписаний з боку відповідача лише головою правління, а підпис фінансового директора на договорі відсутній.

З огляду на викладене, договір не підписаний належно відповідачем, а отже є неукладеним.

Посилання позивача на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 10.02.2009р. по справі № 10/33/08, судом відхиляється, оскільки в цій справі розглядалося питання щодо визнання договору неукладеним в звязку з недосягненням сторонами згоди з усіх істотних умов договору. Спірний же договір є неукладеним в звязку з його непідписанням однією із сторін.

В ч. 8 ст. 181 ГК України встановлено, якщо одна із сторін здійснила фактичні дії на виконання неукладеного договору, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 509, ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

За ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Статтею 208 ЦК України передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Разом з тим, за ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Тобто, недодержання простої письмової форми, якщо такий наслідок прямо не передбачений законом, не тягне за собою недійсність правочину, а лише позбавляє сторони права у разі виникнення спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків.

Як свідчать надані докази, позивач поставив відповідачу товар (вапно будівельне негашене) у кількості 68,00 тон на загальну суму 271564,80 грн. Зазначене підтверджується двостороннє підписаною видатковою накладною № РН-0000001 від 02.01.2016р. залізничною накладною від 29.12.2015р., актом приймання-передачі товару №1 від 02.01.2016р., податковою накладною від 02.01.2016р. та розрахунком коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 02.01.2016р. (а.с.17-21).

25.02.2016р. позивач направив відповідачу претензію про оплату поставленого товару- будівельне непогашене вапно в кількості 68,00 тон в сумі 271564,80 грн., що підтверджується поштовими повідомленнями від 29.02.2016р. Дана вимога були одержана відповідачем 01.03.2016р. (а.с.52-56).

Листом від 04.04.2016р. № 01-1/4180 відповідач повідомив про те, що вказаний товар був ним отриманий та використаний на виробничі потреби, здійснити оплату не має можливості в звязку з складним фінансовим становищем.

Вказані докази свідчать, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу в усній формі.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч. 2 ст. 692 ЦК України).

Загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобовязання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України (далі ГК України) учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших субєктів, зобовязані поновити їх, не чекаючи предявлення їм претензії чи звернення до суду.

Отже, факт отримання товару відповідачем, видаткова накладна, залізнична накладна, акт приймання передачі товару, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обовязку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Така ж правова позиція визначена в п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права, в п. 1 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань.

В даних правовідносинах, строк виконання відповідачем відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України, тобто строк починається з наступного дня після одержання товару.

Відповідач в порушення вказаних норм вартість отриманого товару не оплатив, заборгованість відповідача перед позивачем становить 271564,80 грн., що підтверджено також в двостороннє підписаному акті звірки взаєморозрахунків станом на 10.03.2016р. (а.с.43).

Посилання відповідача на те, що вказані накладні та акти не є належним доказами поставки товару з підстав їх невідповідності вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", судом відхиляються, оскільки вказані документи оформлені належним чином.

Крім того, відповідач вчинив дії, які свідчать про схвалення ним правочину з поставки товару, - прийняв товар за залізничною накладною та використав його у виробництві.

Доказів направлення позивачу відмови від прийняття товару чи доказів повернення цього товару позивачу відповідач суду не надав.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення 271564,80 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобовязань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позивач на підставі ст. 625 ЦК України просить стягнути з відповідача 1316,90 грн. 3% річних за період 12.01.2016р. - 10.03.2016р. та 2444,09 грн. інфляційних за період 12.01.2016р. - 10.03.2016р. (а.с.10).

Після проведення перевірки розрахунку судом визначено, що сума 3% річних за період 12.01.2016р. - 10.03.2016р. становить 1316,90 грн. Вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань розяснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом встановлено, що сума інфляційних за період 12.01.2016р. - 29.02.2016р. становить 1357,82 грн. (розрахунок залучено до справи).

В іншій частині вимоги про стягнення інфляційних задоволенню не підлягають, як помилково нараховані.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення 19261,81 грн. пені, нарахованої у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період 12.01.2016р. - 10.03.2016р.

Відповідач проти даних вимог заперечує, посилаючись на те, що договір є неукладеним, а тому відсутні підстави для нарахування пені. Ці заперечення суд вважає правомірними з таких підстав.

За ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Стосовно спірних правовідносин законом розмір штрафних санкцій не встановлено, отже необхідною умовою їх нарахування та стягнення є визначення підстав сплати та розміру санкцій в договорі, укладеному між сторонами. Суд визнав, що договір поставки № 122015 від 29.12.2015р. є неукладеним. Отже, підстави для нарахування пені відсутні.

Позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, на підставі ст. 117 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (вул. Старий Поділ, буд. 5, м. Полтава, 36022, ідентифікаційний код 00131819) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренерго-Трейд" (вул. Набережна Перемоги, буд. 120, м. Дніпропетровськ, 49100; ідентифікаційний код 38965043) 271564рн. 80 коп. основного боргу, 1316грн. 90коп. річних, 1357грн. 82 коп. інфляційних, 4113грн.59 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині у позові відмовити.

Повне рішення складено та підписано: 07.04.2016р.

Суддя Т. М. Безрук