Рішення № 57000653, 30.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2016Справа №910/4487/16Суддя Господарського суду міста Києва Князьков В.В.

За участю секретаря судового засідання Кот Т.М.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовомОСОБА_1 до відповідача Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"простягнення 26394,03 грн. невиплачених дивідендів Представники сторін:Від позивача ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_2)Від відповідача Мануілова Я.І. (довіреність №10-889 від 08.12.2015р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до господарського суду міста Києва із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", про стягнення 21520,75 грн. суми невиплачених дивідендів, 493,07 грн. інфляційних, 3% річних у розмірі 281,24 грн. та 4098,97 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства не виконав належним чином зобов'язання з виплати позивачу як акціонеру Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" дивідендів за 2014 рік, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму невиплачених дивідендів у розмірі 21520,75 грн., відшкодувати матеріальні втрати від знецінення грошових коштів: інфляційні у розмірі 493,07 грн., 3% річних у розмірі 281,24 грн. та стягнути з відповідача 4098,97 грн. пені за порушення строків виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.03.2016р. порушено провадження у справі №910/4487/16 та призначено розгляд справи на 30.03.2016р.

У судовому засіданні 30.03.2016р. позивач подав клопотання про стягнення витрат, пов'язаних із розглядом справи та просив стягнути з відповідача на свою користь вартість квитків у розмірі 353,94 грн. та 826,80 грн. добових за час витрачений на поїздку для участі у судовому засіданні, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні подав відзив на позовну заяву, згідно якого позиція відповідача полягає в тому, що зобов'язання по виплаті дивідендів слід вважати визначеними лише тоді, коли Товариству відома сума грошових коштів, що підлягає сплаті на користь певного акціонера, а не з моменту прийняття уповноваженим органом управління емітента рішення про порядок розподілу прибутку та виплату дивідендів за 2014 рік. Право на отримання частки прибутку - дивідендів має бути реалізоване акціонером, а зобов'язання емітента по виплаті частки прибутку - дивідендів акціонерну виникає під час реалізації акціонером наданого права. Відповідач зазначив, що позивач не звертався до нього з заявами, вимогами щодо виплати дивідендів у встановлений Загальними зборами акціонерів для цього час. Окрім того, відповідач зазначив, що ним було здійснено станом на 03.08.2015р. нарахування відповідачу доходу у вигляді дивідендів а 2014 рік у сумі 23016,84 грн., з яких було утримано та сплачено податок на доходи фізичних осіб за ставкою 5 % в сумі 1150,84 грн. та військовий збір за ставкою 1,5 % в сумі 345,25 грн., таким чином відповідачу підлягали до виплати грошові кошти в сумі 21520,75 грн., оскільки у Товариства існували зобов'язання щодо утримання податку і військового збору та відповідно сплатити його бюджету, відповідач не міг їх виконати. Відповідач також вказує на те, що невиконання Товариством обов'язку щодо виплати дивідендів у строк не є видом господарського або організаційно-господарського зобов'язання , а отже і не тягне наслідків, передбачених ст.ст. 549, 625 ЦК України та 231 ГК України.

Клопотань про відкладення розгляду справи в порядку ст.77 Господарського процесуального кодексу України до Господарського суду міста Києва не надходило.

Відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 910/4487/16.

Розглянувши матеріали справи Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) є акціонером ПАТ "УКРНАФТА" (відповідача) з кількістю акцій 987 штук, що підтверджується випискою про стан рахунку у цінних паперах на 03.08.2015р., що видана ПрАТ "ФК "Укрнафтогаз".

Статтею 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначено, що акція це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

У статті 116 ЦК України та статті 10 Закону України "Про господарські товариства" закріплено, право учасника товариства, на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників, якщо він є учасником товариства на початок строку виплати дивідендів.

Дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку. Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства (ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства" ).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22.07.2015р. відбулися загальні збори акціонерів ПАТ "Укрнафта", на яких було прийнято рішення про виплату дивідендів за результатами діяльності відповідача у 2014 році в розмірі 23,32 грн. на кожну акцію та було визначено дату складання переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів з 03.08.2015р. (копія витягу з протоколу загальних зборів акціонерів № 23 від 22.07.2015р. наявна в матеріалах справи).

Відповідно до інформації у повідомленні ПАТ "Укрнафта", опублікованому у Відомостях НКЦПФР № 142 від 30.07.2015р. про порядок та строки виплати дивідендів за акціями емітента зазначено, що виплата здійснюється у строк з 03.08.2015р. по 03.10.2015р. в порядку, встановленому ч.5 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства".

Як вбачається із змісту Рішення Загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрнафта", оформленого протоколом № 23 від 22.07.2015р., про розподіл прибутку відповідача за підсумками 2014 року та затвердження строку і порядку виплати дивідендів, встановлено строк виплати з 03.08.2015р. по 03.10.2015р.

Отже, з урахуванням положень 10 Закону України "Про господарські товариства", зобов'язання по виплаті дивідендів слід вважати визначеними лише тоді, коли відповідачу відома сума грошових коштів, що підлягає сплаті на користь певного акціонера, а не з 22.07.2015р. - не з моменту прийняття уповноваженим органом рішення про порядок розподілу прибутку та виплату дивідендів.

Особи кредиторів та точні суми виплат визначаються на дату початку строку виплати дивідендів - 03.08.2015р., а сума грошового зобов'язання визначається за кількістю акцій, якими володітимуть акціонери на дату початку строків виплати дивідендів (п. б ч. 1 ст. 10 Закону України "Про господарські товариства").

Відповідно до вимог ст. 11 Закону України "Про господарські товариства" ПАТ "Укрнафта" зобов'язаний виконувати та з урахуванням вимог п. б ч. 1 ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" з 03.08.2015р. (з дати початку строку виплати).

Таким чином, за 2014 рік дивіденди позивача складають - 23016,84 грн., з розрахунку 23,32 грн/акція х 987 = 23016,84 грн.

При цьому, судом не беруться до уваги заперечення відповідача щодо необхідності звернення позивача з відповідною заявою про виплату дивідендів з огляду на те, що отримання дивідендів - це право учасника товариства, а не обов`язок.

Обов'язки учасників товариства визначені у ст. 11 Закону України "Про господарські товариства", і серед них відсутній обов'язок акціонера висувати до емітента письмову вимогу щодо отримання нарахованих дивідендів. Крім того, законодавство не передбачає обов'язку акціонера звертатися з вимогою про виплату дивідендів до акціонерного товариства і не встановлює строків такого звернення.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, обов'язок виплати дивідендів без будь-яких додаткових умов (зокрема, таких як звернення акціонера з письмовою вимогою) покладено на відповідача у встановлений у рішенні загальних зборів строк, у даному випадку за 2014 рік з 03.08.2015р. по 03.10.2015р. у зв'язку з чим вимога про стягнення дивідендів за 2014 рік у розмірі 21520,75 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Окрім того, як вбачається із матеріалів справи, позивач 07.11.2015р. звертався до відповідача з вимогою про виплату дивідендів.

Щодо тверджень відповідача щодо необхідності зменшення суми коштів, що підлягають стягненню з відповідача на суму податку на доходи фізичних осіб та військового збору, то суд зауважує, що відповідно до матеріалів позовної заяви, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 21520,75 грн., тобто вже за вирахуванням 345,25 грн. військового збору за ставкою 1,5 % та податку на доходи фізичних осіб за ставкою 5 % в сумі 1150,84 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача матеріальні втрати від знецінення грошових коштів: інфляційних у розмірі 493,07 грн. та 3% річних у розмірі 281,24 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання (а саме таким є виплата дивідендів), на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що в силу положень ст.ст. 2, 25, 30 Закону України "Про акціонерні товариства", ст. 41 Закону України "Про господарські товариства", ст. 167 ГК України, ст. 152 ЦК України та прийнятого Товариством Рішення у останнього виникло зобов'язання по сплаті на користь позивача грошових коштів в якості виплати дивідендів.

Тобто, має місце правовідношення в якому Товариство (боржник) зобов'язано вчинити на користь позивача (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, нарахування позивачем суми інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання по виплаті суми дивідендів, яке виникло із корпоративних відносин, є правомірним.

Із наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат (а.с. 11) вбачається, що нарахування заявлених до стягнення сум, позивачем здійснюється за період прострочення з 04.10.2015р. по 10.03.2016р. від суми прострочених дивідендів у розмірі 21520, грн., однак суд здійснює їх перерахунок виходячи з наступного. Виходячи із розрахунку наданого до позову, позивачем не застосовано індекс інфляції за лютий 2016р., який відповідно до даних Державної служби статистики України опублікованих в газеті "Урядовий кур'єр" складав 99,60%.

У п 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р., при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно потрібно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, згідно розрахунку суду до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума інфляційних у розмірі 405,01 грн.

Перевіривши розрахунок позивача про стягнення 3% річних у розмірі 281,24 грн. за період з 04.10.2015р. по 10.03.2016р., судом визнано його арифметично вірним та обґрунтованим.

Щодо посилань відповідача на те, що виплата дивідендів не є грошовим зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України, а тому застосування визначеної такою нормою відповідальності за прострочення по їх виплаті є неправомірним, судом відхиляються з огляду на наступне.

Положення ст. 625 ЦК України застосовуються за невиконання грошових зобов'язань та знаходиться в 51 Главі Цивільного кодексу України, яка має назву "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання", а дана глава міститься у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої Цивільного кодексу України. Наведене свідчить, що положення такої статті стосуються як договірних, так і не договірних зобов'язань, тобто до порушення грошового зобов'язання, незалежно від визначених ст. 11 ЦК України підстав їх виникнення.

Грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Про наявність грошового зобов'язання свідчить лише вид майна (гроші), яке підлягає передачі боржником на користь кредитора (спосіб виконання зобов'язання).

Аналогічний висновок про наявність грошового зобов'язання незалежно від підстави його виникнення за умови якщо предметом є передача грошей міститься в постановах Верховного Суду України від 12.12.2011 р. у справі №3-131гс11 та від 05.12.2011 р. у справі №3-125гс11, які згідно ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим до врахування судами при розгляді справ, та зазначено в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Вимоги позивача про стягнення 4098,97 грн. пені за період з 05.10.2015р. по 10.03.2016р. не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В абзацах 3, 4 п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування закондавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Отже, судом враховано, що зобов'язання відповідача по виплаті дивідендів виникли не на підставі договору, а на підставі вимог Закону України "Про господарські товариства". Разом з тим, Законом не визначено право позивача на нарахування пені у зв'язку із простроченням зобов'язання по сплаті на користь позивача грошових коштів в якості виплати дивідендів, а тому вимога про стягнення 4098,97 грн. пені не підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача у складі судових витрат, витрати пов'язані із розглядом справи в сумі 1186,74 грн. В обґрунтування вказаної вимоги суду надано копії проїзних документів на проїзд з м. Івано-Франківськ до Києва та з Києва до м. Івано-Франківськ.

Статтею 44 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В контексті цієї норми, судові витрати підлягають сплаті лише в такому випадку, якщо їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013р. встановлено, що відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Частина 1 ст. 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже з урахуванням вищенаведеного, позивачем документально підтверджено лише витрати пов'язані із проїздом для участі у судовому засіданні у розмірі 353,94 грн. які і підлягають задоволенню. Належних та допустимих доказів, які б підтвердили витрати позивача у розмірі 826,80 грн. суду не надано.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору та витрати пов'язані із розглядом справи відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1159,40 грн. судового збору та 353,94 грн. витрат пов'язаних із розглядом справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, провулок Несторівський, буд.3-5, ЄДРПОУ 00135390) на користь ОСОБА_1 (78405, АДРЕСА_1, іпн НОМЕР_1) невиплачені дивіденди за 2014 рік у розмірі 21520 (двадцять одна тисяча п'ятсот двадцять) грн. 75 коп., інфляційні у розмірі 405 (чотириста п`ять) грн. 01 коп., 3% річних у розмірі 281 (двісті вісімдесят одну) грн. 24 коп., 1159 (одну тисячу сто п'ятдесят дев'ять) грн. 40 коп. - витрат по сплаті судового збору та 353 (триста п'ятдесят три) грн. 94 коп. - витрат, пов'язаних із розглядом справи.

3. В частині стягнення 88,06 грн. інфляційних та 4098,97 грн. пені - відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

У судовому засіданні 30.03.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено - 04.04.2016р.

Суддя В.В. Князьков