Рішення № 57000592, 04.04.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 2/19/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2016 Справа № 908/471/16

Суддя Мойсеєнко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Метро, м. Запоріжжя,

до відповідача: Малокатеринівської селищної ради Запорізького району Запорізької області, смт. Малокатеринівка, Запорізька область,

про розірвання договору

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 17.03.2016 р.);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №110/01-32 від 14.03.2016 р.); ОСОБА_3 (сільський голова, рішення №1 від 05.11.2015 р.);

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Запорізької області звернулося товариство з обмеженою відповідальністю Метро з позовом до Малокатеринівської селищної ради Запорізького району Запорізької області про визнання договору оренди земельної ділянки від 25.01.2007 р., укладеного між сторонами, розірваним з 01 січня 2016 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у звязку з прийняттям відповідачем рішення №01 від 21.01.2016 р. про підвищення розміру орендної плати, позивач був змушений на підставі п. «а» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України скористатися своїм правом на добровільну відмову від користування земельною ділянкою та направити відповідачу лист №261/1-юр від 26.01.2016 р. з пропозицією про розірвання договору і відповідною додатковою угодою. Посилаючись на те, що згідно з ч. 3 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом, позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору. Оскільки рішення відповідача про збільшення розміру орендної плати призводить до істотної зміни обставин, за яких укладався даний договір, позивач вважає, що відповідно до ст.652 Цивільного кодексу України договір може бути розірваний в судовому порядку.

Ухвалою господарського суду від 22.02.2016 р. позов прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 2/19/16 та призначено розгляд справи на 17.03.2016 р.

В судовому засіданні оголошувалися перерви до 29.03.2016 р., потім до 04.04.2016 р.

В судовому засіданні 04.04.2016 р. були присутні представники обох сторін, за їх заявою фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалась.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники відповідача проти позовних вимог заперечили. У відзиві на позов відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що приймаючи рішення про збільшення розміру орендної плати відповідач діяв в межах повноважень та умов договору, на даний час до договору відповідні зміни не внесені, тому застосування до спірних правовідносин ст. 652 Цивільного кодексу України щодо істотної зміни обставин вважає безпідставним. Також вказує на те, що позивачем не доведено порушення його прав з боку позивача, тому підстави для розірвання договору в судовому порядку відсутні.

В судовому засіданні 04.04.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши у судових засіданнях пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

25.10.2007р. між Малокатеринівською селищною радою Запорізького району Запорізької області (орендодавець, відповідач у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю Метро (орендар, позивач у справі) укладено договір оренди земельної ділянки (далі договір). Цей договір 25.10.2007р. нотаріально посвідчено і 02.11.2007р. зареєстровано у книзі записів держаної реєстрації договорів оренди землі за №040726000001.

Відповідно до п. 1 договору орендодавець на підставі рішення №2 девятої сесії пятого скликання Малокатеринівської селищної ради Запорізького району Запорізької області від 10.10.2007 р. надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку за рахунок земель житлової та громадської забудови Малокатеринівської селищної ради.

За умовами пунктів 2-4, 6 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 25,3400 га, у тому числі 25,3400 га забудовані землі. Земельна ділянка вільна від забудов. Грошова оцінка земельної ділянки згідно витягу №3330 з технічної документації про визначення грошової оцінки земельної ділянки, виданого Запорізьким районним відділом земельних ресурсів 19.10.2007 р., становить 12 110 087,49 грн. Кадастровий номер земельної ділянки: 2322155900:03:001:0172.

Згідно з п. 7 договору даний договір укладено на 49 років і діє до 25.10.2056 р.

Відповідно до п. 8 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 121 100,87 грн. за рік, що складає 1% від грошової оцінки земельної ділянки. В суму орендної плати входить земельний податок. Орендна плата за земельну ділянку вноситься до місцевого бюджету Малокатеринівської сільської ради на р/р №33216812700125 в ГУДКУ в Запорізькій області, МФО 813015, код ЄДРПОУ 34677014, код платежу 13050200.

Пунктом 19 договору передбачено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 7-денний термін після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі, який підписується сторонами.

25.10.2007 р. сторонами були підписані акт встановлення та передачі земельної ділянки в натурі, а також акт прийому-передачі земельної ділянки в оренду.

Додатковою угодою від 04.08.2008 р. сторони виклали пункт 34 договору в наступній редакції: зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін та не потребує нотаріального посвідчення.

Додатковою угодою №1 від 12.08.2008 р. сторони доповнили пункт 20 договору наступним абзацом: «За згодою сторін орендар має право повертати орендодавцеві обєкт оренди земельну ділянку частинами. Повернення частин земельної ділянки відбувається на підставі додаткових угод, які є невідємною частиною даного договору. Частини земельної ділянки, що повертаються, відображаються в ситуаційній схемі та кадастровому плані земельної ділянки, які є невідємними частинами відповідних додаткових угод. Повернення частини земельної ділянки оформлюється двостороннім актом прийому-передачі обєкта (земельної ділянки) та встановлення меж земельної ділянки в натурі за договором оренди від 25.10.2007 р. та відповідної додаткової угоди. У разі повернення частини земельної ділянки орендна плата за цим договором може бути знижена пропорційно зміні площі обєкта оренди. У цьому випадку за згодою сторін орендар сплачує орендну плату в меншому розмірі, починаючи з першого січня року, наступного за роком підписання угоди про повернення частини земельної ділянки та зниження орендної плати.

Орендар повертає, а орендодавець приймає частину земельної ділянки площею 1,965 га, відповідно до ситуаційної схеми та кадастрового плану земельної ділянки, які є невідємними частинами цієї додаткової угоди.

Розмір орендної плати за обєкт оренди по договору з урахуванням поверненої згідно п.3 даної угоди частини земельної ділянки становить 111 710,06 грн. за рік.

Додатковою угодою №3 від 25.12.2011 р. сторони узгодили, що орендар повертає, а орендодавець приймає частину земельної ділянки площею 7,1703 га, відповідно до ситуаційної схеми та кадастрового плану земельної ділянки, які є невідємною частиною цієї додаткової угоди.

Розмір орендної плати за обєкт оренди по договору, з урахуванням додаткової угоди №1 від 12.08.2008 р. та додаткової угоди №2 від 29.10.2009 р. та повернення згідно п. 1 даної угоди частини земельної ділянки, за земельну ділянку площею 14,7511 га, станом на 25.12.2011р. становить 70 495,10 грн.

На підставі цієї додаткової угоди сторони підписали акт визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 25.12.2011 р.

Додатковою угодою №4 від 19.03.2012 р. сторони погодили, що орендар повертає, а орендодавець приймає частину земельної ділянки площею 10,7149 га відповідно до ситуаційної схеми та кадастрового плану земельної ділянки, які є невідємною частиною цієї додаткової угоди. Розмір орендної плати за обєкт оренди по договору від 25.10.2007 р. з урахуванням додаткових угод 31 від 12.08.2008 р., №2 від 29.10.2009 р., №3 від 25.12.2011 р. та поверненої згідно п. 1 даної угоди частини земельної ділянки, за земельну ділянку площею 4,0362 га станом на 19.03.2012 р. становить 19 288,89 грн. за рік.

На підставі цієї додаткової угоди сторони підписали акт визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 19.03.2012 р.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.01.2016р. Малокатеринівська селищна рада Запорізького району Запорізької області прийняла рішення №1 «Про встановлення ставок орендної плати за використання земель в межах населеного пункту на 2016 рік», яким встановлено ставки орендної плати за землю згідно додатку №1.

У звязку з прийняттям даного рішення Малокатеринівська селищна рада Запорізького району Запорізької області направила товариству з обмеженою відповідальністю Метро лист від 04.02.2016 р. №52/01-32 з пропозицією підписання додаткової угоди №5 від 02.02.2016 р. до договору оренди землі, відповідно до якої орендна плата встановлюється у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки землі. Вказаний лист з проектом додаткової угоди отримані відповідачем 11.02.2016 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

На момент вирішення спору вказана додаткова угода сторонами не підписана у звязку з недосягненням згоди щодо її умов, умови договору оренди землі є чинними.

28.01.2016 р. товариство з обмеженою відповідальністю Метро звернулося до голови Малокатеринівської селищної ради з листом від 26.01.2016 р. №26/1-юр про відмову від права користування земельною ділянкою та запропонувало вважати договір оренди розірваним, надіслало для підписання відповідну додаткову угоду.

Вказана пропозиція не була прийнята Малокатеринівською селищною радою, про що вона повідомила товариство з обмеженою відповідальністю «Метро» листом від 25.02.2016р. №93/01-32.

На підставі вказаних обставин товариство з обмеженою відповідальністю Метро звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Малокатеринівської селищної ради Запорізького району Запорізької області про визнання договору оренди земельної ділянки від 25.01.2007 р., укладеного між сторонами, розірваним з 01 січня 2016 р. на підставі ст.652 Цивільного кодексу України та п. «а» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України.

Спір виник з земельних правовідносин сторін щодо оренди землі, яка належить до комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У ч. 9 ст. 93 Земельного кодексу України чітко визначено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Спеціальним законом, що регулює відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України від 06.10.1998р. № 161-XIV «Про оренду землі».

Відповідно до ст. 1 даного закону та ст. 93 Земельного кодексу України оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною 1 статті 6 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» визначено підстави припинення договору оренди землі, серед яких відсутня добровільна відмова від права оренди, а також встановлено, що договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. ч. 3, 4 статті 31 даного закону договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Стаття 32 Закону України «Про оренду землі» визначає підстави припинення договору оренди землі шляхом його розірвання.

Так, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У разі розірвання договору оренди землі з ініціативи орендаря орендодавець має право на отримання орендної плати на землях сільськогосподарського призначення за шість місяців, а на землях несільськогосподарського призначення - за рік, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки на тих самих умовах, за винятком випадків, коли розірвання договору було обумовлено невиконанням або неналежним виконанням орендодавцем договірних зобов'язань.

У разі розірвання договору оренди землі за погодженням сторін кожна сторона має право вимагати в іншої сторони відшкодування понесених збитків відповідно до закону.

Таким чином, нормами чинного законодавства України визначено два шляхи дострокового розірвання договору оренди землі: за згодою сторін та за рішенням суду.

Передбачений статтею 31 Закону України «Про оренду землі» перелік підстав припинення договору оренди землі, а також визначений статтею 32 даного закону перелік підстав розірвання договору оренди землі не є вичерпним та відсилає до інших норм законодавства.

Таким чином, Земельний кодекс України,виходячи з вимог ст.93 цього кодексу, відсилає регулювання орендних відносин землі до спеціальних норм закону, яким, як вище зазначалось, є Закон України «Про оренду землі».

Закон України «Про оренду землі» не передбачає таку підставу для припинення договору оренди землі як добровільна відмова орендаря від земельної ділянки.

У п. «а» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, на який посилається відповідач, зазначено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. Суд зауважує, що в наведеній нормі застосовано поняття саме користування земельною ділянкою, а не оренда, оскільки ЗК України окремо регулює питання оренди землі та відсилає їх регулювання до спеціального закону. З аналізу норм Земельного кодексу вбачається, що Земельний кодекс України розрізняє поняття оренди (ст. 93 ЗК України) та користування, у тому числі постійного користування земельною ділянкою( ст. 92 ЗК України).

До того ж, конкретизація передбаченої в п. «а» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України підстави припинення земельною ділянкою наведена у частинах 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України, якою визначено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Крім того, суд зазначає, що стаття 141 Земельного кодексу України визначає загальні підстави припинення права користування земельною ділянкою. Перелік цих підстав не є вичерпним. Тому в контексті норм п. «а» ч. 1 ст.141 Земельного кодексу України та ч. ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України така підстава для припинення права користування землею, як добровільна відмова від права користування, розглядається судом як позасудовий спосіб припинення права користування, що реалізується шляхом подання заяви землекористувача до компетентного органу, який, у свою чергу, приймає відповідне рішення про припинення права користування земельною ділянкою. Тобто саме про припинення права користування, а не про розірвання договору.

Таким чином, на думку суду, зазначена в п. «а» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України добровільна відмова від права користування стосується інших видів прав користування земельною ділянкою та не регулює відносини оренди землі, які є договірними, бо право оренди землі виникає на підставі договору, умови якого в силу ст. 629 ЦК України є обовязковими для його сторін. Отже, право оренди припиняється з припиненням дії договору оренди, зокрема закінченням дії договору чи його розірванням за згодою сторін або судом за ініціативи однієї із сторін.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 17.05.2011р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» розяснено, що питання дострокового припинення користування землею на умовах оренди вирішується шляхом предявлення позову про розірвання договору.

Статтею 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Загальні підстави розірвання договорів визначені ст. 651, 652 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з п. 36 договору дія договору припиняється шляхом його розірвання за:

- взаємною згодою сторін;

- рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обовязків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Сторони в п. 37 договору оренди землі передбачили, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.

Тобто у договорі оренди не передбачили односторонньої відмови від оренди, а передбачили розірвання договору за взаємною згодою сторін та за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, з підстав, узгоджених у п. 36 договору.

Позивач у позові у якості підстави для відмови від оренди та розірвання ним договору посилається на істотну зміну обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, які полягають у значному підвищенні орендної плати за землю.

Стаття 652 Цивільного кодексу України визначає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

3. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Таким чином, для можливості розірвання договору у звязку з істотною зміною обставин необхідна одночасна наявність всіх чотирьох умов, визначених частиною 3 статті 652 Цивільного кодексу України. У разі відсутності хоча б однієї з таких умов договір не може бути розірваний за цієї підстави.

Отже, вважаючи договір оренди розірваним з 01.01.2016р., тобто з моменту істотної зміни обставин, а саме зміни відповідачем орендних ставок, позивач з урахуванням положень процесуального законодавства щодо обов'язку доказування повинен довести, зокрема, впевненість сторін у момент укладення договору в тому, що така зміна обставин не настане, а також наявність інших умов встановлених ст. 652 ЦК України. Але позивач не надав належних і допустимих доказів та не довів наявність усіх вказаних умов.

Натомість, як слідує зі змісту самого договору оренди, при укладенні договору сторони в п. 11 договору передбачили, що розмір орендної плати переглядається у разі зміни розмірів земельного податку та в інших випадках, передбачених договором і законом. Тобто підвищення розміру орендної плати не є істотною зміною обставин в розумінні ст. 652 Цивільного кодексу України, про яку сторони вважали, що вона не настане. До того ж, сторони у договорі не узгоджували таку підставу для розірвання договору як відмова орендаря від користування землею у звязку зі зміною орендної плати. Представник відповідача пояснив, що земельна ділянка надавалась під забудову котеджів. Нерухоме майно на ній відсутнє. На земельну ділянку, що знаходиться у позивача в оренді, інших претендентів немає. З договору не випливає, що у разі збільшення орендної плати ризики несе відповідач. До того ж, на даний момент змін до договору оренди сторонами ще не внесено. Прийнято лише рішення ради щодо встановлення нових ставок орендної плати, яке позивачем навіть не оскаржувалось.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що правові підстави для розірвання договору згідно ст. 652 Цивільного кодексу України відсутні.

Не можуть бути задоволені вимоги позивача про визнання судом договору розірваним саме з 01.01.2016р. ще і з тих підстав, що зміна або розірвання договору, згідно приписів ст. 654 ЦК України, вчиняється в такій саме формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не виплаває із звичаїв ділового обороту. Договір оренди земельної ділянки 25.10.2007р. вчинено у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Отже і розірвання сторонами договору повинно відбуватись у письмовій формі та з нотаріальним посвідченням. Іншого ні договором, ні законом не передбачено. Таких доказів розірвання станом на 01.01.2016 р. договору оренди земельної ділянки з дотриманням вимог ст. 654 ЦК України позивачем не надано. Лист позивача від 26.01.2016р. № 26/1-юр, з урахуванням вимог ст. 654 ЦК України, не є таким доказом.

Якщо ж договір змінюється або розривається в судовому порядку, то зобовязання змінюються або припиняється з моменту набрання рішення суду про зміну або розірвання договору законної сили (ч.3 ст.653 ЦК України).

Крім того, суд зазначає, що позовна вимога про визнання договору оренди земельної ділянки розірваним не відповідає визначеним законодавством способам захисту цивільних прав та інтересів.

У п. 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду від 17.05.2011р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» розяснено, що з урахуванням положень статті 3 ЗК України правове регулювання відносин, пов'язаних з орендою земельних ділянок, здійснюється спеціальним земельним законодавством, а договір оренди землі не є тотожним зобов'язанням найму, визначеним у ЦК України.

У вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням, зміною, розірванням, припиненням учасниками земельних відносин договорів оренди земельних ділянок, загальні положення глави 20 ГК України застосовуються, якщо відповідні відносини не врегульовано спеціальними нормами ЗК України, Закону України "Про оренду землі". Суди мають враховувати, що способи захисту прав юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки, визначені статтею 152 ЗК України, положення якої у відповідних правовідносинах підлягають переважному застосуванню перед нормами ЦК України та ГК України.

Стаття 152 Земельного кодексу України встановлює, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. ч. 2, 3 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

В даному випадку ні договором, ні законодавством не передбаченого такого способу захисту прав, як визнання договору розірваним. В даному випадку позивач фактично звернувся до суду з вимогою про встановлення певного факту, а саме факту розірвання договору оренди землі, який вже відбувся.

Факт, що має юридичне значення, може встановлюватись господарським судом лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про цивільне право. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Стаття 36 Закону України "Про оренду землі", як спеціальна норма у спірних відносинах, передбачає такий спосіб захисту порушених прав орендаря, як розірвання договору оренди землі судом за ініціативи орендаря, з підстав визначених законом або договором, тому при виникненні спору щодо дострокового припинення права користування землею на умовах оренди, орендар може вирішити спір шляхом предявлення позову з вимогою розірвати договір оренди. При цьому суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у п. 8 постанови Пленуму від 17.05.2011р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».

Позивачем не заявлялось клопотання про зміну позовних вимог чи виходу судом за межі позовних вимог, а позивач наполягав на задоволенні саме заявлених вимог, тому суд, враховуючи вимоги ст. 83 ГПК України, не може виходити за межі заявлених позовних вимог.

У п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розяснено, що якщо предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити в позові.

Враховуючи викладене, заявлені позовні вимоги, з зазначених в позові підстав задоволенню не підлягають, суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Суддя Т.В.Мойсеєнко

Повне рішення оформлено і підписано,

згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 07.04.2016 р.

та набирає законної сили після спливу 10 днів

з дати його підписання.