Рішення № 57000489, 28.03.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 2/124/12-19/7/14-5/160/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2016 Справа № 5009/4557/12

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (72000, АДРЕСА_2)

До відповідачів:

1. Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області (72002, Запорізька область, смт. Михайлівка, вул. Леніна, 36)

2. Фізичної особи ОСОБА_3 (72030, АДРЕСА_1)

3. Фізичної особи ОСОБА_4 (72030, АДРЕСА_1)

4. Фізичної особи ОСОБА_5 (65110, АДРЕСА_3)

5. Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69059, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Українська, 50)

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

Михайлівська районна рада Запорізької області (72000, Запорізька область, смт. Михайлівка, вул. Леніна, 36)

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

Фермерське господарство "Таврійський агрос" (72030, Запорізька область, Михайлівський район, с. Тимошівка, вул. Радянська, 57)

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Відділ Держземагентства у Василівському районі Запорізької області (71600, Запорізька область, м. Василівка, вул. Театральна, 1)

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фермерське господарство "АГРОС 2012" (73030, Запорізька область, Михайлівський район, с. Тимошівка, вул. Пролетарська, 12 - в)

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 08.05.2012, визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001, зобов'язання відповідача укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001

Суддя Проскуряков К.В.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_6, довіреність № 61 від 02.02.2015

Від відповідача - 1: Глива А.Ю., довіреність № 03-12/0114 від 10.03.2016

Від відповідача - 2: ОСОБА_8, довіреність № 1286 від 20.10.2015

Від відповідача - 3: ОСОБА_8, довіреність № 1284 від 20.10.2015

Від відповідача - 4: ОСОБА_8, довіреність № 1235 від 22.07.2011

Від відповідача - 5: не з'явився

Від 3-ої особи - 1: не з'явився

Від 3-ої особи - 2: ОСОБА_8, довіреність № 35 від 22.02.2016

Від 3-ої особи - 3: не з'явився

Від 3-ої особи - 4: ОСОБА_8, довіреність № 24 від 28.03.2016

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Справа розглядалася господарськими судами усіх інстанцій неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2015 № 5009/4557/12 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 у справі №5009/4557/12 та рішення господарського суду Запорізької області від 14.04.2014 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 22.12.2015 справу № 5009/4557/12 передано на розгляд судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 22.12.2015 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №5009/4557/12, справі присвоєно номер провадження - 2/124/12-19/7/14-5/160/15, розгляд якої призначено на 27.01.2016. Ухвалою суду від 27.01.2016 №5009/4557/12 розгляд справи відкладено на 15.02.2016.

Ухвалою суду від 15.02.2016 №5009/4557/12 виправлено описку в ухвалі суду від 27.01.2016. Ухвалою суду від 15.02.2016 № 5009/4557/12 строк розгляду справи продовжено строком на 15 днів - до 08.03.2016. Також, ухвалою суду від 15.02.2016 до участі у справу №5009/4557/12 залучено у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 7 - Фермерське господарство "АГРОС 2012" та 8 - Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області. Ухвалою від 15.02.2016 розгляд справи відкладено на 09.03.2016. Ухвалою суду від 09.03.2016 № 5009/4557/12 залучено до участі у справу № 5009/4557/12 у якості відповідача - 2: фізичну особу ОСОБА_3, у якості відповідача - 3: фізичну особу ОСОБА_4, у якості відповідача - 4: фізичну особу ОСОБА_5, у якості відповідача - 5: Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області. Виключено з участі у справі №5009/4557/12 третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 2, 3, 4, 8: фізичну особу ОСОБА_3, фізичну особу ОСОБА_4, фізичну особу ОСОБА_5, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області. Розпочато розгляд справи спочатку. Судове засідання призначено на 28.03.2016 о/об 10 год. 00 хв.

За письмовою заявою представників сторін розгляд справи відбувався без фіксації судового процесу за допомогою технічних засобів.

У судовому засіданні 28.03.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Позивач підтримав позовні вимоги та, з урахуванням додаткових пояснень від 10.02.2016 (ІV т. а.с. 109-113), просить суд:

1) визнати поновленим з 07.06.2011 на той самий строк та на тих самих умовах договір оренди земельної ділянки від 30.05.2001, зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 17 від 07.06.2001, укладений між Михайлівською районною радою Запорізької області та ОСОБА_1;

2) вважати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 30.01.2001, зареєстрованого в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 17 від 07.06.2001, укладений між Михайлівською районною радою Запорізької області та ОСОБА_1 в запропонованій позивачем редакції;

3) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 08.05.2012, зареєстрований у відділі Держкомзему у Михайлівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25.05.2012 реєстрації 23233004001098, укладеного між Михайлівською райдержадміністрацією та фізичними особами ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

Щодо заявлених позовних вимог суду надано наступні пояснення: 30.05.2001 між позивачем та відповідачем - 1 було укладено договір оренди земельної ділянки від 30.05.2001, згідно із яким позивачу була передана земельна ділянка площею 233,6 га ріллі, із земель державної власності, що розташована на території Тимошівської сільської ради строком на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського господарства. Державна реєстрація договору оренди відбулася 07.06.2001. Позивач 01.03.2011 звернувся до відповідача із заявою про продовження на 49 років вказаного договору оренди. Розпорядженням № 170 від 22.04.2011 відповідач продовжив на 5 років строк договору оренди від 30.05.2001, встановив орендну плату у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік та зобов'язав сторін укласти додаткову угоду про продовження строку оренди. 30.06.2011 позивач повторно звернувся до відповідача - 1 з заявою про продовження строку договору оренди земельної ділянки та укладення додаткової угоди. Листом від 22.07.2011 відповідач - 1 відмовив позивачу в подовженні договору оренди земельної ділянки у зв'язку з невиконанням ним приписів ст. 33 Закону України «Про оренду землі». До того ж, 08.05.2012 між відповідачем - 1 та фізичними особами ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір оренди тієї ж самої земельної ділянки. Зазначає, що виникле у нього право на поновлення договору оренди земельної ділянки не було реалізоване, додаткова угода про поновлення договору з ним укладена не була внаслідок бездіяльності та незаконних рішень відповідача-1. Вважає, що були недотримані норми чинного законодавства щодо порушення порядку вилучення земельної ділянки у попереднього землекористувача та передання такої земельної ділянки новому орендарю ( ст. ст. 116, 93, 123, 124, 134 Земельного кодексу України); відсутності у спірному договорі суттєвих умов; щодо порушення порядку і підстав надання спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства відповідачам 2,3,4, оскільки вони вже були членами фермерського господарства "Таврійський агрос" тощо. На підставі викладеного, позивач вважає що порушено його переважне право на продовження договору оренди. Просить позовні вимоги задовольнити, посилаючись на приписи статей 1, 4, 19, 27, 30, 33 Закону України "Про оренду землі", вважаючи порушеним також своє право на поновлення договору оренди землі на тих самих умовах та на той же строк.

Вважає, що зміст договору оренди землі від 08.05.2012 року не відповідає вимогам закону, а саме ст.15 Закону України «Про оренду землі», постанові Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220 «Про затвердження Типового договору оренди землі», зокрема вказує на відсутність у договорі оренди землі таких істотних умов, як розмір орендної плати зазначений у грошовій формі - гривнях, із зазначенням її індексації, форм платежу, порядку внесення орендної плати.

Також однією з підстав визнання недійсним договору оренди землі позивач вважає порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 Закону України «Про оренду землі». Відповідно до п.1 Листа Вищого господарського суду від 30.11.2007 року № 01-8/918 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендою земельних ділянок» рішення компетентного органу про надання землі в оренду та відповідний договір оренди земельної ділянки є пов'язаними юридичними фактами. Пленум Вищого господарського суду України, який у п.2.24. Постанови від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» зазначив, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Враховуючи, що договір оренди землі від 08.05.2012 року укладався на виконання розпорядження від 07.05.2012 року № 277, яке позивач вважає незаконним, то і сам договір з цих же підстав є незаконним та підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, зокрема, про порушення ст.6 Закону України «Про оренду землі» та інших норм чинного законодавства, щодо недотримання Відповідачем підстав і порядку передачі громадянам спірної земельної ділянки, передбачених Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

Ще однією підставою для визнання договору оренди земельної ділянки від 08.05.2012р. недійсним є те, що сторонами не дотримано вимог ст. 203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, зокрема вимог ст. 7, 8 Закону України «Про фермерські господарства». Відповідачем-1 під час передання спірної земельної ділянки в оренду громадянам, які являлись дійсними членами Фермерського господарства «Таврійський агрос» (код ЄДРПОУ 37482992), і за таких підстав не мали права отримувати повторно земельну ділянку для ведення фермерського господарства за умови відсутності проведення після отримання спірної земельної ділянки обов'язкової державної реєстрації нового фермерського господарства у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та відсутності надання разом з клопотанням про відведення земельної ділянки необхідних документів.

Згідно із договором оренди земельної ділянки від 08.05.2012, укладеного між відповідачем 1 та відповідачами 2 - 4, орендарями були громадяни ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 В той же час, як орендну плату вносило Фермерське господарство «АГРОС 2012», членами якого вони є.

Відповідач - 1 надав суду письмові пояснення по суті спору від 28.03.2016 № 03-12/1086 та № 03-12/0187. Зокрема, зазначив, що в ході нового судового розгляду судом вимагалося від позивача письмово визначитися, які саме обставини він обрав як підстави позову, зокрема ч.1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» чи ч.б ст.33 Закону України «Про оренду землі». Однак позивач так остаточно і не визначився з підставами позову та продовжує наполягати на обставинах, які є підставами для обох випадків поновлення, що в свою чергу унеможливлювало подання відповідних пояснень іншими учасниками процесу.

ОСОБА_1 ще до закінчення строку договору звернувся до Михайлівської райдержадміністрації з заявою про продовження на 49 років строку договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001, укладеного між ним і Михайлівською районною радою, та встановлення орендної плати у розмірі встановленому законодавством. Розпорядженням голови Михайлівської райдержадміністрації № 170 від 22.04.2011 продовжено на 5 років строк договору оренди землі від 30.05.2001, а також встановлено орендну плату у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік. Пунктом 5 вказаного розпорядження було рекомендовано ОСОБА_1 забезпечити державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди землі від 31.05.2001 для чого йому необхідно було здійснити певні дії: 1) внести зміни до проекту землеустрою за яким відводилася земельна ділянка; 2) укласти додаткову угоду у нотаріальній формі про заміну сторони орендодавця та продовження строку оренди; 3) здійснити державну реєстрацію права оренди на новий строк. Після видання розпорядження №170 від 22.04.2011 ОСОБА_1 повинен був вжити заходи щодо внесення змін стосовно строку оренди до проекту землеустрою, який є невід'ємним додатком договору оренди землі від 30.05.2001. Договір оренди землі від 30.05.2001 був укладений у нотаріальній формі, про що свідчить його посвідчення приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Ворожбяновою Л.М. 30.05.2001 (зареєстровано в реєстрі за №1525). Таким чином, зміна умов договору оренди землі від 07.06.2001 щодо строку його дії повинна здійснюватися шляхом укладення додаткової угоди у нотаріальній формі про заміну сторони орендодавця та продовження строку оренди. Однак позивачем не було укладено такого договору та ним не вживалося заходів до його укладення, відповідно і не здійснювалася державна реєстрація права оренди позивача на новий строк. Викладене та поведінка позивача свідчить, що він взагалі не мав наміру продовжувати строк оренди земельної ділянки, оскільки ним не вживалося жодних дій спрямованих на внесення змін до проекту землеустрою, а також на укладення та державну реєстрацію додаткової угоди про продовження строку оренди.

За договором оренди землі від 30.05.2001 заміни орендодавця на будь-яку іншу особу не здійснювалося, що підтверджується листом Михайлівської районної ради від 31.01.2013, а відповідно орендодавцем за цим договором протягом усього часу його дії була Михайлівська районна рада. За приписами ч. 5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» розглядати лист-повідомлення та приймати рішення про поновлення договору оренди землі та укладати додаткову угоду про його поновлення уповноважений виключно орендодавець за договором. Михайлівська райдержадміністрація не є орендодавцем за вказаним договором, а тому не має повноважень поновлювати цей договір оренди землі. Таким чином, правовідносини щодо поновлення договору оренди землі від 30.05.2001 могли виникнути виключно між позивачем та Михайлівською районною радою, яка є орендодавцем, а таких правовідносин між позивачем та Михайлівською райдержадміністраціею не виникало і не могло виникнути, оскільки заміни сторони у зобов'язанні не відбулося. Тобто, Михайлівська райдержадміністрація не є боржником у матеріально-правових відносинах поновлення договору оренди землі від 30.05.2001 року і є неналежним відповідачем у спорі по цій справі.

Правова природа поновлення договору оренди землі не є тотожною продовженню строку оренди землі. Зокрема, продовження строку оренди землі це зміна істотної умови договору оренди землі щодо строку його дії, в той час як поновлення договору оренди землі це укладення договору оренди землі на новий строк. Вказані механізми мають різні правові наслідки: при продовженні строку оренди - збільшується строк оренди за основним договором, а при поновленні договір оренди землі укладається договір на новий строк. Вказані правові механізми регулюються і різними нормами права, так поновлення договору регулюється ст. 33 Закону України «Про оренду землі», а продовження строку дії договору регулюється ст. 30 цього ж закону.

Викладене свідчить, що між позивачем та відповідачем виникли попередні відносини щодо продовження строку оренди, які не були доведені до логічного завершення.

Також відповідач-1 вважає укладений 30.05.2001р. договір між позивачем та Михайлівською районною радою недійсним, оскільки на час укладення договору оренди землі від 30.05.2001 ОСОБА_1 не мав необхідної кваліфікації для ведення товарного сільськогосподарського виробництва або досвіду роботи в сільському господарстві. Рішенням Михайлівської районної ради №15 від 15.02.2001 року, ОСОБА_1 була надана в оренду земельна ділянка площею 233,6 га, але воно приймалося лише на підставі його заяви. Проекту ж землеустрою щодо відведення земельної ділянки ним не затверджувалося та такий проект не був підставою для прийняття рішення. Викладене свідчить, що земельна ділянка була відведена ОСОБА_1 з порушеним земельного законодавства, без розроблення проекту її відведення. Оскільки договір оренди землі від 30.05.2001 року є недійсним він не породжує прав та обов'язків для сторін, в тому числі не породжує і право орендаря на поновлення договору оренди землі.

У Державному реєстрі земель, як об'єкт цивільних прав зареєстрована земельна ділянка площею 233,7388 га., а земельна ділянка площею 233,6 га, яка раніше орендувалася позивачем перестала існувати, як об'єкт цивільних прав, оскільки на її місці було сформовано нову земельну ділянку більшої площі, в інших межах та з іншим правовим режимом (площею 233,7388 га - для ведення фермерського господарства, на відміну від попередньої площею 233,6 га - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва). Таким чином, на час вирішення спору відсутній об'єкт договору оренди землі від 30.05.2001 (земельна ділянка площею 233,6 га), у зв'язку з чим він не може бути поновлений.

Оскільки ж позивачем порушувалися строки сплати оренди, у зв'язку з чим неналежно виконувалися обов'язки за договором він не має переважного права на поновлення договору.

Орендодавцем за договором оренди землі від 30.05.2001 є Михайлівська районна рада. В той же час, позивач не повідомляв Михайлівську районну раду про намір скористатися переважним правом та взагалі не звертався до неї щодо цього питання. Це підтверджується листом Михайлівської районної ради від 31.01.2013. Крім того, позивачем не направлялася оферта про поновлення договору за встановленими законом формою і строки, а ні до належного орендодавця, а ні до відповідача. Викладене свідчить, що позивач не виконав свого обов'язку щодо повідомлення орендодавця у встановленій формі та строки про намір скористатися переважним право на поновлення договору з направленням пропозиції укласти відповідний договір.

Також, як на доказ поновлення договору позивач посилається на заяву вх..№ К-288/зп від 30.06.2011р з якою він нібито звертався до Михайлівської райдержадміністрації та просив поновити на 5 років договір оренди земельної ділянки від 30.05.2001 року, укладеного між ним та Михайлівською районною радою. Але, підпис на цій заяві позивача не ідентичний його ж підписам на попередній заяві від 01.03.2011 р., договорі оренди землі та у паспорті, що викликає сумнів у достовірності цього доказу. Крім того, вказане звернення позивача було здійснене всупереч встановленій законом формі - заявою, а не листом-повідомленням та до неї не додавався проект додаткової угоди. Також, вказане звернення позивача було здійснено з порушенням встановлених законом строків -після спливу строку договору оренди землі (звернення - 30.06.2011 року, а договір припинився 07.06.2011 року). Тобто, заява позивача вх.№ К-288/зп від 30.06.2011р не являлася офертою про поновлення договору в розумінні ст.ст.638, 641 ЦК України, ст.188 ГК України, ст. 33 Закону України «Про оренду землі», у зв'язку з чим не могла розглядатися в порядку укладення договору, а була розглянута відповідачем в порядку встановленому Законом України «Про звернення громадян». Пояснення представника позивача, що позивачем нібито направлявся відповідачу проект додаткової угоди про поновлення договору не підтверджено належними та допустимими доказами, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про протилежне.

Враховуючи, що позивачем ні до належного орендодавця, а ні до відповідача не надходило оферти про поновлення договору за встановленими законом формою і строки, відповідно не могло здійснюватися і заперечення в поновленні договору. Тобто жодної домовленості щодо істотних умов договору не досягалося, а відтак якщо навіть у позивача і було право на поновлення договору то воно припинилося.

Зазначає, що сплата орендної плати не є підтвердженим користування земельною ділянкою, не є належним та допустимим доказом користування земельною ділянкою, що раніше ним орендувалася, оскільки підставою виникнення податкового зобов'язання з орендної плати за землі державної власності є подані платником податку до ДПС декларації за встановленою формою або самостійне нарахування органами ДПС податкового зобов'язання платнику податку - фізичній особі.

Акти обстеження земельних ділянок від 25.08.2012 р. та від 18.04.2012 р. також не є належним та допустимими доказами, оскільки зміст актів свідчить, що комісія у складі депутата Тимошівської сільської ради ОСОБА_15, агронома ОСОБА_16 та ОСОБА_1 провела обстеження посівів соняшника на плоші 130 га та озимої пшениці на площі 103,6003 га на виявлення шкідливих організмів та бур'янів. Разом з тим, позивач не пояснює ким створена ця комісія та на яких правових підставах.

Також позивач не направляв на адресу відповідача проект додаткової угоди до договору оренди землі від 30.05.2001 р. у порядку поновлення договору передбаченого ч.6 ст.33 Закону України «Про оренду землі», після закінчення його строку (07.06.2011 р.). Тобто позивачем не дотримано порядок зміни договору, визначений ст. 188 ГК України, а відтак відсутній переддоговірний спір, який може бути предметом судового спору.

Частиною 9 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що в суді може бути оскаржено відмову, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі. Оскільки позивачем не було направлено на адресу відповідача додаткової угоди, на укладенні якої наполягає позивач, відсутні підстави стверджувати, що останній відмовив позивачу в укладенні такої угоди чи ухилявся від її укладення.

Позовна вимога вважати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 30.01.2001 в запропонованій позивачем редакції є завідомо нікчемною, оскільки проект додаткової угоди, щодо якої позивач просить прийняти рішення вважати укладеною не направлявся на адресу Михайлівської райдержадміністрації ні у порядку ч.6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі", а ні у порядку ч.1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Позивач при зверненні до суду з даним позовом обрав такий спосіб захисту, як визнання поновленим договору оренди землі, який не відповідає приписам цивільного та господарського права, оскільки: захист майнового або немайнового права чи законного інтересу - це введення в дію системи правових та організаційно-технічних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації цих прав та недопущення їх порушень, що, в свою чергу, відбувається, зокрема, шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення тощо. Права орендаря, передбачені статтею 33 Закону України «Про оренду землі» підлягають захисту судом за позовом орендаря шляхом визнання недійсним договору оренди цієї самої земельної ділянки, укладеного орендодавцем з іншим орендарем. Викладене свідчить, що права орендаря передбачені ст. 33 Закону України «Про оренду землі» не можуть захищатися у спосіб визнання недійсним договору оренди іншої земельної ділянки, укладеним орендодавцем з іншим орендарем.

Крім цього зауважує, що позивачем за договором оренди землі від 30.05.2001 року орендувалася земельна ділянка площею 233,6 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 була передана в оренду інша земельна ділянка площею 233,7388 га для ведення фермерського господарства. Вказані земельні ділянки є різними, а позивач не надав суду жодних доказів, які б вказували про конкретне місце розташування земельної ділянки площею 233, 6 га (координати поворотних точок меж земельної ділянки), які б давали можливість просторово визначити її місце знаходження.

Просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідачі 2, 3, 4 проти задоволення позовних вимог заперечують з аналогічних підстав, зазначених у письмових поясненнях по суті спору, наданих суду в т.ч. 28.03.2016. Просять в задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідач - 5 у судове засідання 28.03.2016 не з'явився. Від відповідача - 5 на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності належним чином уповноваженого представника відповідача та письмовий відзив на позовну заяву від 25.03.2016. Клопотання відповідача - 5 судом задоволено. Також, суду надано копію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та лист Управління Держгеокадастру у Василівському районі Запорізької області від 25.03.2016 № 23-28-99.0-1025/2-16. По суті позову зазначив що фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не_ як громадянин із метою створення фермерського господарства. До такого ж висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 04.11.2014р. по справі № 922/4817/13 при перегляді судового рішення у подібних правовідносинах. Таким чином, якщо на момент прийняття відповідачем рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, її затвердження та укладення договору оренди земельної ділянки без проведення земельних торгів, вже створено юридичну особу, у нашому випадку, - фермерське господарство, це суперечить вимогам статті 124 ЗК України та є підставою для визнання недійсним договору оренди,

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - 2, 4 надали суду письмові пояснення по суті спору, заперечивши проти позовних вимог.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - 1, 3 у судове засідання 28.03.2016 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Клопотань про розгляд справи за відсутності належним чином уповноважених представників третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - 1, 3 або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Про дату, час та місце проведення судового засідання вказані треті особи були повідомлені своєчасно та належним чином шляхом направлення на їх адреси відповідних ухвал. Своїм правом бути присутніми у судовому засіданні 28.03.2016 не скористалися.

Ухвала суду від 22.12.2015 № 5009/4557/12, направлена ОСОБА_5 на адресу: 65110, Одеська область, АДРЕСА_3, повернулась на адресу суду з відміткою пошти: «за зазначеною адресою не проживає» (ІV т. а.с. 64-66). З аналогічних підстав повернулись ухвали суду від 27.01.2016 № 5009/4557/12, від 15.02.2016 №5009/4557/12 (V т. а.с. 103-105, 118-125).

Відповідно до Спеціальних витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 28.03.2016 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були зареєстровані як фізичні особи-підприємці з 24.01.2005 та з 06.09.2006 відповідно, та з 26.07.2014 припинили свою діяльність (VI т. а.с. 170 -172).

Розглянувши та дослідивши документи, які наявні в матеріалах справи, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Статтею 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами 1, 8 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Спеціальним законом, який регулює відносини пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".

Так, ст. 2 даного Закону передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно приписів ст. 6 цього Закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію за № 20890170000000439 від 19.05.2000р.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.02.2001 Михайлівською районною радою Запорізької області (далі - третя особа-1) було прийнято рішення № 15, згідно п. 2 якого було вирішено надати ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 233,6 га ріллі, терміном на 10 років в довгострокове користування на умовах оренди, із земель запасу Тимошівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

30.05.2001 між Михайлівською районною радою Запорізької області (третя особа-1, орендодавець за договором) та ОСОБА_1 (відповідач, орендар за договором) був укладений договір оренди земельної ділянки, який був зареєстрований у Михайлівському відділі земельних ресурсів Запорізької області, про що в книзі записів державної реєстрації договір оренди землі було вчинено 07.06.2001 запис за № 17 (далі - договір оренди землі від 30.05.2001).

Згідно п. 1 договору оренди землі від 30.05.2001 третя особа-1 передає, а відповідач приймає в строкову платну оренду терміном на 10 (десять) років земельну ділянку із земель запасу Тимошівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, розташовану на території Тимошівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. В оренду передається земельна ділянка, яка знаходиться в державній власності на підставі ст. ст. 3, 4 Земельного кодексу України, загальною площею 233,6 (двісті тридцять шість) га, у тому числі: ріллі 233,6 га, згідно з планом, що є невід'ємною частиною договору.

Земельна ділянка виділена в натурі на місцевості, план якої є невід'ємною частиною договору (додаток № 1 до договору оренди землі).

Відповідно до п. 2 договору оренди землі від 30.05.2001 передбачено, що він укладений строком на 10 (десять) років до 2011 року, і набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору, згідно Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 за № 2073.

Враховуючи, що державна реєстрація договору оренди землі відбулася 07.06.2001 р., про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за № 17, то на підставі ст.18 Закону України "Про оренду землі", якою передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації, договір оренди землі набув чинності з 07 червня 2001 р. та діє - до 07.06.2011р.

Як вбачається з умов цього договору, орендодавцем за договором оренди землі від 30.05.2001р. є Михайлівська районна рада, яка за Земельним кодексом України (1992 року) мала повноваження передавати в оренду землі державної власності.

Частиною 2 розділу 2 договору встановлено, що у разі виявлення бажання сторін на продовження дії договору, зацікавлена сторона повинна повідомити другу сторону письмово про бажання пролонгації договору на новий строк не пізніше ніж за один місяць до закінчення цього договору.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2002 року), чинного на час закінчення строку договору оренди, було передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Пунктом 3 цих Перехідних положень визначено, що у випадках, коли земельні ділянки надані в оренду до введення в дію цього Кодексу органами, повноваження яких з надання земельних ділянок з прийняттям цього Кодексу змінені, продовження строку оренди зазначених земельних ділянок здійснюється органами, що мають право надання вказаних земель за цим Кодексом.

Враховуючи те, що в Михайлівському районі не було проведено розмежування земель державної та комунальної власності, позивач, маючи намір продовжувати оренду спірної земельної ділянки, не пізніше ніж за місяць до закінчення строку договору оренди звернувся до Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області (відповідача-1) з заявою (вхідний № К-104/зп від 01.03.2011 р.) про продовження на 49 років строку договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001р., у зв'язку із закінченням строку договору оренди, та визначення орендної плати у розмірі встановленому законодавством, відповідно внесення змін до договору оренди щодо продовження строку його дії.

Будь-якої додаткової угоди до листа від 01.03.2011, у тому числі щодо продовження договору оренди, позивач відповідачу із вказаним листом не надав.

В матеріалах справи міститься фотокопія опису вкладення у цінний лист з відбитком штампу поштового відділення від 02.03.2011, яка свідчить про направлення 02.03.2011 на адресу відповідача проекту додаткової угоди до договору оренди землі від 30.05.2011. Однак, із вказаного опису вкладення від 02.03.2011. неможливо встановити, до якого саме договору оренди землі надсилається проект додаткової угоди, тобто, неможливо будь-яким чином встановити належність зазначеного в описі проекту до договору оренди землі, укладеного саме з позивачем, а також неможливо визначити відправника кореспонденції, що також унеможливлює встановлення факту направлення проекту додаткової угоди саме позивачем.

Відповідно до ст. 36 ГПК України та , враховуючи п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», суд відзначає, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55, а разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог. У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору.

Враховуючи, що за ст.51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин, відповідно вищезазначені положення щодо засвідчення копій документів повинно застосовуватися і до позивача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що наявна у матеріалах справи незасвідчена фотокопія опису вкладення не є належним та допустимим доказом направлення позивачем проекту додаткової угоди відповідачу.

Розглянувши вказане звернення, розпорядженням голови Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області № 170 від 22.04.2011 було вирішено:

· продовжити на 5 років строк договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001;

· встановити орендну плату у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік;

· відновити межі земельної ділянки площею 233,6 га ріллі земель, що перебувають в оренді позивача;

· зобов'язано останнього укласти додаткову угоду про продовження строку договору оренди землі.

На виконання п. 3 вказаного розпорядження, позивач замовив Державному підприємству "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" виготовлення технічної документації з землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки (землі державної власності), ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Тимошівської сільської ради (колишнього КСП "Родина") Михайлівського району Запорізької області.

Зазначену вище виготовлену технічну документацію позивач подав для реєстрації, визначення кадастрового номера та отримання обмінного файлу до Запорізької філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", яким 14.06.2011 було видано позивачу обмінний файл. Відповідно до технічної документації 02.06.2011 Центром державного земельного кадастру спірній земельній ділянці було призначено кадастровий № НОМЕР_1.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що без отримання вказаних документів відповідач не підписував з позивачем додаткової угоди до договору оренди землі від 30.05.2001р., а на момент отримання технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж орендованої земельної ділянки, присвоєння кадастрового номеру цій земельній ділянці та отримання обмінного файлу строк дії договору оренди закінчився і нотаріусом з цих підстав було відмовлено у нотаріальному посвідченні додаткової угоди до договору оренди землі від 30.05.2011р.,

Таким чином, жодних доказів укладення додаткової угоди про продовження строку договору оренди цієї земельної ділянки в порядку, визначеному законодавством України, та виконання у повному обсязі умов, визначених розпорядженням голови Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області № 170 від 22.04.2011, позивачем суду не надано.

Вказане свідчить, що строк дії договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001р., укладеного строком на 10 років припинився 07.06.2011 року.

В подальшому 30.06.2011 - тобто після закінчення строку дії договору - до Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області надійшли листи від імені ОСОБА_1:

· (вхідний № K-287/зп від 30.06.2011 р.) з проханням розглянути та затвердити технічну документацію на земельну ділянку яка перебуває в оренді ОСОБА_1 та надав в якості додатка відповідну документацію.

· (вхідний № K-288/зп від 30.06.2011 р.) про поновлення на 5 років договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001, в якому повідомлялося про те, що ОСОБА_1 продовжує користуватись земельною ділянкою за її призначенням та здійснює сплату орендних платежів за умовам договору.

Михайлівська районна державна адміністрація своїм листом № 20-288/3п від 22.07.2011 повідомила ОСОБА_1 про те, що вона не має правових підстав для поновлення договору оренди земельної ділянки, оскільки позивачем було порушено порядок, передбачений нормами ст. 33 закону України "Про оренду землі", а саме: що позивач не звернувся до відповідача у строк та в порядку, встановленому ст.33 Закону України "Про оренду землі".

21.09.2011 р. головою Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області було винесено розпорядження № 432 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельною ділянки для ведення фермерського господарства громадянам ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5".

07.05.2012 Михайлівською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 277, яким було затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ОСОБА_3, ОСОБА_20, ОСОБА_21 для ведення фермерського господарства на території Тимошівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області (т. І а.с. 91).

Також, вказаним розпорядженням № 277 від 07.05.2012 було вилучено із земель запасу, розміщених на території Тимошівської сільської ради земельну ділянку загальною площею 233,7388 га ріллі, та надано в оренду третім особам -2, 3, 4 земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) загальною площею 233,7388 га ріллі для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу, розміщених на території Тимошівської сільської ради, строком оренди 49 (сорок дев'ять) років.

08.05.2012 між Михайлівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_3, ОСОБА_20, ОСОБА_21 було укладено договір оренди землі, який був зареєстрований у відділі Держкомзему у Михайлівському районі Запорізької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 25.05.2012 за № 232330004001098 (далі - договір оренди землі 08.05.2012 .

За умовами п. 1 договору оренди землі від 08.05.2012, Михайлівська районна державна адміністрація надала, а ОСОБА_3, ОСОБА_20, ОСОБА_21 прийняли в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, надану на підставі розпорядження № 277 від 07.05.2012, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Тимошівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області.

Відповідно до листа Управління Держгеокадастру у Василівському районі Запорізької області від 25.03.2016 № 23-28-99.0-1025/2-16 громадяни ОСОБА_3, ОСОБА_20, ОСОБА_21 користуються земельною ділянкою площею 233,7388 га (кадастровий номер - НОМЕР_1), що розташована на території Тимошівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області на підставі договору оренди землі від 08.05.2012, зареєстрованого за номером 232330004001098 від 25.05.2012. В управлінні відсутня будь-яка документація, яка підтверджує використання зазначеної земельної ділянки іншими юридичними чи фізичними особами (VI т. а.с. 85).

Дослідивши та оцінивши подані позивачем, відповідачами та третіми особами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судових засіданнях всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити з наступних підстав.

1. Земля є об'єктом права власності українського народу, від імені якого це право здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією, іншими законодавчими актами України (частина 1 ст. 13 Конституції України).

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та іншої видів діяльності.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яки розташовані об'єкт, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень визначених цим Кодексом (ч. 1 а ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України "Про оренду землі").

Договір оренди при припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. (ст. 31 Закону України "Про оренду землі")

12.03.2011 набрав чинності Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 року, яким статтю 33 Закону України "Про оренду землі" викладено у новій редакції, і до спірних правовідносин щодо пролонгації (продовження) договору має застосовуватися саме та редакція Закону України" Про оренду землі", яка була чинною на момент їх виникнення, тобто, редакція, яка діяла після 12.03.2011.

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" (у новій редакції) об'єднує дві різні правові конструкції продовження орендних правовідносин.

Так, у ч. 1-5 статті 33 цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Згідно із частинами першою - п'ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" у разі поновлення договору оренди землі умови договору можуть бути змінені за згодою сторін з укладенням додаткової угоди. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати чи інших істотних умов договору, передбачених статтею 15 цього Закону, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти:

· орендар належно виконує свої обов'язки за договором,

· орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк;

· до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди,

· орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачена інша підстава поновлення договору оренди: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Разом з тим, ч.ч. 8, 9 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку; відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Для поновлення договору оренди землі з підстав, які передбачені частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів:

· орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою;

· орендар належно виконує свої обов'язки за договором,

· відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди,

· сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

В мотивувальній частині постанови Вищого господарського суду України від 01.12.2015 по цій справі № 5009/4557/12, якою постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 у справі №5009/4557/12 Господарського суду Запорізької області та рішення Господарського суду Запорізької області від 14.04.2014 скасовані, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області, зазначено, що для правильного вирішення даного спору судам належало відповідно до підстав поданого позову з'ясувати, які саме з наведених вище обставин обрав позивач як підставу для задоволення своїх позовних вимог та якими належними і допустимими доказами підтверджуються (чи спростовуються) ці обставини.

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Призначаючи справу до нового розгляду ухвалою від 22.12.2015 судом пропонувалося позивачу подати суду в т.ч. письмові уточнення позовних вимог в частині нормативного обґрунтування підстав визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 25.05.2012, укладеного відповідачем з фізичними особами ОСОБА_22, ОСОБА_10, ОСОБА_23, з урахуванням мотивувальної частини постанови Вищого господарського суду України від 01.12.2015 у справі №5009/4557/12, тобто письмово визначитися, які саме обставини він обрав як підстави позову, зокрема ч.1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» чи ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Однак позивач у своїх письмових поясненнях так однозначно та остаточно і не визначився з підставами позову, та продовжував наполягати на фактичних обставинах справи, які є підставами для застосування і дослідження обох вказаних вище випадків.

З огляду на викладене, суд здійснивши детальний та повний аналіз фактичних обставин волевиявлення позивача, на підставі норм законодавства України дійшов наступних висновків.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить суд визнати поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договір оренди землі № б/н від 30.05.2001, укладений між позивачем та Михайлівською районною радою, який зареєстровано в книзі реєстрації договорів оренди землі 07.06.2001 за № 17, з 07.06.2011; та зобов'язати відповідача укласти з позивачем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі № б/н від 30.05.2001 на той самий строк і на тих самих умовах, тобто на 10 років - до 07.06.2021.

Вказана правова конструкція відповідає умовам ч.ч. 6, 8, 9 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", яка встановлює порядок саме поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що позивач не обґрунтовує свої вимоги положеннями ч.ч. 1-5, 8, 9 статті 33 вказаного Закону, які встановлюють порядок, за яким орендар використовує своє переважне право на поновлення договору оренди шляхом укладення договору на новий строк.

Разом з тим, за договором оренди земельної ділянки від 30.05.2001 року, зареєстрованого в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за №17 від 07.06.2001 (далі - договір оренди землі від 30.05.2001), укладеного між орендодавцем - Михайлівською районною радою, в особі Тимошівського сільського голови та ОСОБА_1, орендувалася земельна ділянка площею 233,6 га ріллі, із земель державної власності розташованих на території Тимошівської сільської ради строком 10 років, з орендною платою у розмірі 60 грн. за 1 га. щорічно. Орендодавцем за договором оренди землі від 30.05.2001 є Михайлівська районна рада (третя особа по справі).

Згідно із ст. 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Тобто, цей договір оренди землі набув чинності 07.06.2001.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Враховуючи викладене договір оренди землі припинився 07.06.2011, у зв'язку із закінченням строку на який його було укладено.

Матеріалами справи, наведеними вище, підтверджується, що ОСОБА_1 01.03.2011р., тобто не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку договору, звернувся до Михайлівської райдержадміністрації з листом (вхідний № К-104/зп від 01.03.2011) про продовження на 49 років строку договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001, укладеного між ним і Михайлівською районною радою, та встановлення орендної плати у розмірі встановленому законодавством.

Також, ст. 33 Закону України "Про оренду землі" зобов'язує орендаря земельної ділянки надати орендодавцю певні документи щодо підтвердження волевиявлення на поновлення договору оренду землі, а саме: листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар та проект додаткової угоди.

Тобто, надання листа-повідомлення та проекту додаткової угоди щодо поновлення договору оренди землі має відбуватися одночасно.

Однак, як вказувалося вище, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів направлення разом із цією заявою проекту додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у березні 2011 року ОСОБА_1 виявив бажання скористатися своїм переважним правом укладення договору оренди землі на новий строк (49 років), про що і повідомив орендодавця в установлені строки.

Проте, відповідач-1 (Орендодавець) протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень, а розпорядженням голови Михайлівської райдержадміністрації № 170 від 22.04.2011 прийняв рішення про продовження на 5 років строку договору оренди землі від 30.05.2001, а також встановив орендну плату у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік.

Пунктом 5 вказаного розпорядження було рекомендовано ОСОБА_1 забезпечити державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди землі від 31.05.2001 для чого йому необхідно було здійснити певні дії:

· внести зміни до проекту землеустрою, за яким відводилася земельна ділянка;

· укласти додаткову угоду у нотаріальній формі про заміну сторони орендодавця та продовження строку оренди;

· здійснити державну реєстрацію права оренди на новий строк.

Належних та допустимих доказів неналежного виконання позивачем умов договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001 сторонами та третіми особами суду не представлено. Посилання відповідачів на окремі поодинокі випадки несвоєчасного внесення орендної плати, які мали місце на протязі 10 років дії цього договору судом до уваги не приймаються, оскільки доказів наявності заборгованості станом на 01.03.2011 суду не представлено, як і доказів інших можливих порушень умов договору з боку позивача.

Приймаючи рішення суд враховує, що відповідно до п. 17 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №2073 від 25.12.1998 (редакція, яка була чинною на час винесення розпорядження №170) у разі внесення змін до договору оренди він підлягає перереєстрації, яка проводиться в порядку, встановленому для їх державної реєстрації. За загальною ж нормою для здійснення державної реєстрації договору оренди землі необхідно подати проект землеустрою щодо відведення ділянки.

Разом з тим, згідно із ч. 7 ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час укладення договору) та ч. 6 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на час укладення договору) надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок, які є невід'ємним додатком до договору оренди.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити протягом 5-10 і більше років.

Тому у разі досягнення між сторонами договору згоди про зміну строку договору це потребує і внесення відповідних змін до проекту землеустрою щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель на додатковий строк оренди, що є обов'язковим для проведення перереєстрації договору.

Порядок внесення змін до документації із землеустрою регулюється ст. 31 Закону України «Про землеустрій», яка встановлює що зміни до документації із землеустрою вносяться за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, які затвердили проекти землеустрою.

Таким чином, після видання розпорядження №170 від 22.04.2011 ОСОБА_1 повинен був вжити заходи щодо внесення змін стосовно строку оренди до проекту землеустрою, який є невід'ємним додатком договору оренди землі від 30.05.2001.

Однак, суд констатує, що позивачем не дотримано у повному обсязі і вказаного у ч.ч. 1-5, 8, 9 статті 33 Закону "Про оренду землі" порядку, оскільки ним не подано до орендодавця проекту додаткової угоди до договору оренди і таку додаткову угоду фактично укладено не було, оскільки, як вказувалося вище, позивач із запізненням лише 14.06.2011 отримав реєстраційні документи (обмінний файл), без яких відповідач правомірно не підписував з позивачем додаткової угоди до договору оренди землі від 30.05.2001р., а на цей момент строк дії договору оренди закінчився і нотаріусом з цих підстав було відмовлено у нотаріальному посвідченні додаткової угоди до договору оренди землі від 30.05.2011р.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач втратив надане йому як орендарю на підставі ч.ч. 1-5, 8, 9 статті 33 Закону "Про оренду землі" переважне право на укладення (поновлення) договору на новий строк.

Водночас, досліджуючи обставини справи та норми законодавства у їх сукупності, суд зазначає, що втрата позивачем такого переважного права не позбавляла його можливості поновити договір оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, з підстав визначених частинами 6, 8, 9 статті 33 цього Закону.

Дослідивши наявність таких підстав та юридичних фактів, вказаних вище, суд дійшов висновку, що після завершення 07.06.2011 року строку дії договору від 30.05.2001 орендар протягом одного місяця продовжував користування виділеною земельною ділянкою та належно виконував свої обов'язки за договором, а доказів зворотного суду не представлено. Матеріали справи не містять доказів припинення ОСОБА_1 фактичного користування спірною земельною ділянкою. Зокрема, господарським судом встановлено та сторонами не спростовується, що спірна земельна ділянка в цей період часу не поверталась відповідачу та ним не вилучалась у позивача за актом прийманя-передачі після закінчення строку дії даного договору оренди.

Статтею 34 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 р. № 3038-VI) передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Умовами п. 5 договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001р. встановлено, що повернення орендодавцю земельної ділянки яка орендується, здійснюється двохсторонньою комісією, яка складається із представників сторін.

Доказів підписання представниками ОСОБА_1 та Михайлівської районної ради або Михайлівської районної державної адміністрації двохстороннього акту приймання-передачі спірної земельної ділянки суду не надано.

Водночас, доказів направлення позивачу Михайлівською держадміністрацією повідомлення про відмову в поновленні договору оренди від 30.05.2001 в місячний термін після завершення строку його дії - до 07.07.2011 року - відповідачем-1 суду не надано.

Проаналізувавши зміст листів отриманих Михайлівською РДА від імені ОСОБА_1 ( т. 1, а.с. 162- 163):

· вхідний № K-287/зп від 30.06.2011 р. з проханням розглянути та затвердити технічну документацію на земельну ділянку, яка перебуває в оренді ОСОБА_1 та надав в якості додатка відповідну документацію;

· вхідний № K-288/зп від 30.06.2011 р. про поновлення на 5 років договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001, в якому повідомлялося про те, що ОСОБА_1 продовжує користуватись земельною ділянкою за її призначенням та здійснює сплату орендних платежів за умовам договору, разом з додатками: копія договору оренди земельної ділянки, копія довідки про сплату єдиного податку, копія свідоцтва про державну реєстрацію, копія паспорту, суд встановив:

· по-перше, що підписи на вказаних листах, вчинені від імені ОСОБА_1, явно відрізняються від його ж підписів на інших документах, що містяться у справі, зокрема: в копії паспорту (т.1, а.с. 10), нотаріальній копії довіреності від 02.02.2015р. (т.1, а.с. 12 на звороті), завірених особисто ОСОБА_1 копіях матеріалів справи (т. 1, а.с. 14 - 171), копії позовної заяви у цій справі (т.1, а.с. 172 на звороті), заяві від 01.03.2011р. (т. 1, а.с. 165), навіть підпис ОСОБА_1 про затвердження копій цих листів від 30.06.2011р. явно та очевидно відрізняється від самого його підпису на цих листах (т.1, а.с. 162-163) та на інших документах, копіях та заявах у справі.

Заявою поданою до суду 03.03.2016р. (т. 5, а.с. 133) ОСОБА_1 пояснив, що він на період своєї відсутності видав довіреність своєму батькові ОСОБА_24 та право від імені ОСОБА_1 здавати звітність, підписувати документи до організацій та державних установ. Довіреність він завірив власною печаткою. ОСОБА_24 в Михайлівській районній адміністрації написав заяви від 30.06.2011р. і та розписався на них, маючи при собі його довіреність.

Проте суд не може прийняти вказані пояснення як належний та допустимий доказ, оскільки до цієї заяви не додано ні оригінал, ані належним чином завірену копію зазначеної довіреності, яка до того ж мала бути нотаріально посвідчена, оскільки видавалася фізичною особою, а отже вказані листи від 30.06.2001р. подані не орендарем ОСОБА_1, а невстановленою та не уповноваженою на це особою.

По-друге, за своїм змістом у листі (вхідний № K-288/зп від 30.06.2011 р.) йдеться про поновлення на 5 років договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001р., дія якого на дату підписання листа вже припинилася 07.06.2011р. і позивач втратив переважне право на укладення (поновлення) договору на підставі ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону "Про оренду землі", а тому його не можна розглядати як відповідну заяву.

По-третє: до цієї заяви ОСОБА_1, не додано будь-якого проекту додаткової угоди: ані про поновлення договору на 5 років, ані про продовження дії договору від 30.095.2001р. на тих самих умовах в порядку ч. 6 ст. 33 названого Закону.

Розглянувши вказані листи, Михайлівська РДА листом № 20-288/3п від 22.07.2011 за підписом голови ОСОБА_25 , відмовила ОСОБА_26 в поновленні договору оренди землі з підстав порушення ним приписів ст.33 Закону України "Про оренду землі", в частині направлення листа поза межами місячного строку, встановленого приписами даної статті, не направлення проекту додаткової угоди та відсутності згоди орендодавця на поновлення дії договору. (т. 1 а. с. 161).

Разом з тим, суд констатує, що цей лист відповідача-1 направлений позивачу також поза межами місячного строку після завершення строку дії договору від 30.05.2001р. встановленого ч. 6 ст. 33 зазначеного вище Закону - 07.07.2011р., а тому він не може бути визнаний судом як доказ належного направлення заперечення позивачу стосовно поновлення договору оренди землі.

Крім цього, суд враховує, що з одного боку: правова конструкція зазначеної норми не потребує від орендаря направлення будь-яких листів-повідомлень орендодавцю про бажання користуватися земельною ділянкою після завершення строку дії договору її оренди, для чого достатньо встановлення фактів продовження користування земельною ділянкою та належного виконання обов'язків орендаря, проте з іншого боку: вимоги ч.ч. 8 та 9 ст. 33 відносно того, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку, покладають на сторони договору обов'язок у місячний термін укласти додаткову угоду про поновлення дії договору оренди земельної ділянки на тих самих умовах на такий же строк.

Отже, вказаний місячний строк є присічним і не підлягає продовженню. Враховуючи принцип рівності сторін у цивільних правовідносинах, будь-яка зацікавлена у продовженні строку дії договору сторона мала ініціювати у зазначений строк укладення такої додаткової угоди шляхом направлення її проекту іншій стороні договору.

Проте, ані позивач, ані відповдіач-1 або третя особа-1 такого проекту додаткової угоди про поновлення дії договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001р. іншій стороні договору не надсилали, не розглядали і не укладали у будь-якій формі.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору є істотною умовою договору оренди землі.

Частиною 1 ст. 30 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вичиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 641 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Згідно ст.654 ЦК України зміна договору вичиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Статтею 639 ЦК України встановлено форми договорів, однією з яких є нотаріальна форма договору.

Договір оренди землі від 30.05.2001 р. був укладений у нотаріальній формі, про що свідчить його посвідчення приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Ворожбяновою Л.М. 30 травня 2001 року (зареєстровано в реєстрі за №1525).

Таким чином, зміна умов договору оренди землі повинна здійснюватися за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди у нотаріальній формі.

Також за ч. 1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним

Вказане свідчить, що сторони цього договору до 07.07.2011р. не виявили своє бажання у встановлений законом спосіб - шляхом укладення додаткової угоди - на продовження його дії, тобто суд встановив юридичний факт відсутності обов'язкового елементу правової конструкції, визначеної частинами 6, 8, 9 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", необхідної для поновлення дії договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001р. на тих самих умовах та такий самий строк.

Листи від 30.06.2011р., як вказано вище, підписані не уповноваженою особою, містять пропозицію поновлення договору не на тих самих умовах, що і первинний договір від 30.05.2001р. і до них не додано проект додаткової угоди. Вказані обставини не дають підстав суду стверджувати що відповідач-1 безпідставно ухилився від укладання такої додаткової угоди.

При цьому доказів звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про зобов'язання відповідача-1 до підписання такої додаткової угоди через безпідставну відмову, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі (ч. 9 ст. 33 Закону України "Про оренду землі") позивачем суду не надано.

Порушення сторонами пункту 5 договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001, яким обумовлено здійснення повернення орендодавцю земельної ділянки, яка орендується, двохсторонньою комісією, яка складається із представників сторін, чого зроблено не було, є обопільним та сам по собі факт користування ОСОБА_1 після 07 липня 2011 року земельною ділянкою, яка була предметом договору оренди, що припинився 07.06.2011р., та продовження ним платежів за користування нею, за відсутності укладання вказаної додаткової угоди, не є підставою, вважати договір продовженим.

Отже, починаючи з 08.07.2011 року земельна ділянка загальною площею 233,6 га ріллі, яка була предметом договору оренди від 30.05.2001р., укладеного Михайлівською районною радою Запорізької області (Орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) стала вільною від орендних правовідносин, заснованих на вказаному договорі, з урахуванням вимог ст. 33 Закону України "Про оренду землі", а тому її власник - відповідач-1 (Михайлівська районна державна адміністрація Запорізької області) - отримав право розпорядження нею на власний розсуд без будь-яких обмежень.

Також позивач посилався на те що розпорядженням відповідача-1 від 07.05.2012 року № 277 спірна земельна ділянка не вилучалась у Позивача, умови вилучення земельної ділянки не затверджувались, письмової згоди у Позивача, засвідченої нотаріально не вимагалось, що є порушенням:

· ч. 5 ст.116 Земельного кодексу України, відповідно до якої надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом,

· п. 6 ч.1 ст.141 ЗК України: підставами припинення права користування земельною ділянкою є, в тому числі, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

· ст.123 ЗК України - надання земельної ділянки, яка перебуває у користуванні землекористувача іншій особі (іншому землекористувачу) лише за наявності письмової згоди попереднього землекористувача, засвідченої нотаріально.

· ст. 149 ЗК України - що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Однак, як вказано вище, з 08.07.2011 внаслідок неукладання сторонами додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001р. правовідносини між орендарем та орендодавцем, засновані на вказаному договорі оренди, припинилися, ОСОБА_1 перестав бути користувачем вказаної земельної ділянки, а тому і відпала необхідність вилучення у нього цієї земельної ділянки як, відповідно, і його згода на це.

Крім цього, суд враховує, що з 01.01.2002 набув чинності Земельний кодекс України, відповідно до ст. 122 та п. 12 Розділу X якого районні державні адміністрації наділені повноваженнями передавати для сільськогосподарського використання земельні ділянки, що розташовані за межами населених пунктів.

Згідно із п. 3 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України встановлено, що у випадках, коли земельні ділянки надані в оренду до введення в дію цього Кодексу органами, повноваження яких з надання земельних ділянок з прийняттям цього Кодексу змінені, продовження строку оренди зазначених земельних ділянок здійснюється органами, що мають право надання вказаних земель за цим Кодексом.

Однак, з урахуванням положень законодавства щодо можливості зміни умов договору за взаємною згодою сторін цього договору свідчить, що продовження строку оренди на підставі п. 3 Розділу X Земельного кодексу України можливе районною державною адміністрацією, яка не була стороною договору лише за умови здійснення заміни сторони орендодавця (з районної ради на райдержадміністрацію).

Спеціальних норм за якими здійснювалася б заміна сторони орендодавця, після прийняття Земельного кодексу України та перерозподілу повноважень щодо розпорядження землею державної власності законодавство не містить, тому заміна сторони орендодавця могла бути здійснена виключно на загальних підставах встановлених законодавством шляхом укладення тристоронньої угоди про заміну боржника і кредитора у зобов'язанні.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, зокрема і право оренди земельної ділянки.

Орендодавцем за договором оренди землі від 30.05.2001 є Михайлівська районна рада (третя особа-1 по справі).

За договором оренди землі від 30.05.2001 заміни орендодавця на будь-яку іншу особу не здійснювалося, що підтверджується листом Михайлівської районної ради від 31.01.2013, а відповідно орендодавцем за цим договором протягом усього часу його дії була Михайлівська районна рада.

За приписами ч. 5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» розглядати лист-повідомлення та приймати рішення про поновлення договору оренди землі та укладати додаткову угоду про його поновлення уповноважений виключно орендодавець за договором.

Михайлівська райдержадміністрація не є орендодавцем за вказаним договором, а тому не має повноважень поновлювати цей договір оренди землі.

Таким чином, правовідносини щодо поновлення договору оренди землі від 30.05.2001 могли виникнути виключно між позивачем та Михайлівською районною радою, яка є орендодавцем, а таких правовідносин між позивачем та Михайлівською райдержадміністраціею не виникало і не могло виникнути, оскільки заміни сторони у зобов'язанні не відбулося.

Окрім наведеного, суд також відзначає, що відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотною умовою договору оренди є об'єкт оренди, яким відповідно до ст. 3 цього Закону є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Згідно із ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Тобто, при поновлені договору оренди землі повинна існувати земельна ділянка, яка була предметом договору оренди, як істотна і основна умова договору.

Предметом договору оренди від 30.05.2001 була земельна ділянка площею 233,6 га розташована на території Тимошівської сільської ради. Перед припиненням договору оренди землі за завданням позивача було розроблено технічну документацію із землеустрою, щодо відновлення меж земельної ділянки (землі державної власності), яка перебувала в оренді ОСОБА_1 Під час розроблення цієї документації проектантом було відновлено межі орендованої позивачем земельної ділянки площа якої склала 233,6003 га.

Однак, під час розроблення проекту землеустрою за розпорядженням голови Михайлівської райдержадміністрації №432 від 21.09.2011 було сформовано нову земельну ділянку площею 233,7388 га, в тому числі і за рахунок земельної ділянки площею 233,6003 га, яка раніше орендувалася позивачем. Формування земельної ділянки площею 233,7388 га підтверджується її реєстрацією у Державному земельному кадастрі, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру виданий відділом Держземагенства у Василівському районі Запорізької області. Крім того, в Державному реєстрі земель за №232330004001098 від 25.05.2012 зареєстровано договір оренди землі від 08.05.2012 щодо оренди земельної ділянки, площею 233,7388 га.

Таким чином, на час вирішення спору відсутній об'єкт договору оренди землі від 30.05.2001 (земельна ділянка площею 233,6 га), у зв'язку з чим він також не може бути поновлений.

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до п. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі, зокрема, і районних державних адміністрацій.

Згідно п. 1 ст. 17 Земельного кодексу України розпорядження землями державної власності, у тому числі й надання їх у користування, належить до повноважень місцевих державних адміністрацій та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу.

Підставами набуття громадянами та юридичними особами права користування земельними ділянками із земель державної власності відповідно до ст.116 Земельного кодексу України є рішення органів виконавчої влади в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або результати аукціону.

Пунктом 1 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 17.06.2011 року) встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Таке положення узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі", згідно якого укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Також враховуючи вимоги ч. 1, 4, 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній станом на 17.06.2011 року), необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки. За відсутності такого рішення зобов'язати цей орган в судовому порядку укласти такий договір або ж його поновити неможливо, оскільки це суперечить вимогам законодавства - відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Районна державна адміністрація при здійсненні повноважень власника землі є вільною у реалізації права розпоряджатися землею та вільна у виборі суб'єкта щодо надання йому права користування землею в порядку, встановленому законом.

Таким чином, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки можлива лише за наявності волевиявлення на те сторін, яке з боку уповноваженого органу оформлюється відповідним рішенням.

Розпорядження голови Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області № 170 від 22.04.2011 року не може свідчити про наявність рішення виконавчої влади про поновлення договору оренди земельної ділянки від 30.05.2011 року на той самий строк і на тих самих умовах, оскільки, зазначеним розпорядженням визначено інший строк і інші умови.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання поновленим з 07.06.2011 на той самий строк та на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки від 30.05.2001, зареєстрованого в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 17 від 07.06.2001, укладеного між Михайлівською районною радою Запорізької області та ОСОБА_1; та в частині вважати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 30.01.2001, зареєстрованого в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 17 від 07.06.2001, укладеного між Михайлівською районною радою Запорізької області та ОСОБА_1, в запропонованій позивачем редакції.

2. Відносно позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 08.05.2012, зареєстрованого у відділі Держкомзему у Михайлівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25.05.2012 реєстрації 23233004001098, укладеного між Михайлівською райдержадміністрацією та фізичними особами ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, суд зазначає наступне.

Скасовуючи попередні судові рішення у цій справі, Вищий господарський суд України у постанові 01.12.2015р. також вказав, що право, яке позивач визначив, як порушене, не може вважатися захищеним та відновленим належним чином за умови існування не спростованого у встановленому порядку ідентичного права іншої особи. Розпорядження голови Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області від 07.05.2012 № 277 "Про надання в оренду земельної ділянки громадянам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5." вичерпало свою дію його реалізацією внаслідок укладення договору оренди. З моменту укладення договору оренди земельної ділянки та набрання ним чинності, саме з цього договору виникають обставини, якими порушуються права та охоронювані законом інтереси особи, яка подала позов. За наявності дійсного договору оренди земельної ділянки позов, предметом якого є саме лише рішення уповноваженого власником органу щодо передачі у власність чи в оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом його виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Також судова колегія вказала на передчасність висновків господарських судів попередніх інстанцій про припинення провадження в частині недійсності договору оренди земельної ділянки від 08.05.2012, оскільки за правилами цивільного судочинства розглядаються земельні спори громадян з органами державної влади та органами місцевого самоврядування з питань надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у випадках, передбачених законодавством, а також спори з майнових питань, пов'язаних із земельними відносинами, за участю громадян, що є членами фермерського господарства, їхніх спадкоємців тощо. Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, у тому числі про надання чи продаж із земель державної власності земель для розширення господарства, підсудні господарським судам (відповідну правову позицію викладено також у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 в редакції з 19.03.2010 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ"). Господарські суди попередніх інстанцій не з'ясували достеменно на підставі усіх наявних у матеріалах справи доказах склад осіб, які здійснюють право на орендне користування спірною земельною ділянкою та, відповідно, перебувають у спірних земельних правовідносинах з позивачем.

По-перше, з предмету нового розгляду у цій справі позивачем виключена позовна вимога щодо визнання недійсним розпорядження голови Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області від 07.05.2012 № 277 "Про надання в оренду земельної ділянки громадянам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5."

Належних та допустимих доказів того, що вказане розпорядження визнане недійсним або скасоване а ні до моменту укладення оспорюваного договору, а ні після цього сторонами суду не надано, з огляду на ще суд приходить до висновку, що прийняте 07.05.2012 Михайлівською районною державною адміністрацією розпорядження № 277, яким було затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ОСОБА_3, ОСОБА_20, ОСОБА_21 для ведення фермерського господарства на території Тимошівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області; вилучено із земель запасу, розміщених на території Тимошівської сільської ради земельну ділянку загальною площею 233,7388 га ріллі, та надано в оренду вказаним громадянам земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) загальною площею 233,7388 га ріллі для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу, розміщених на території Тимошівської сільської ради, строком оренди 49 (сорок дев'ять) років (т. І а.с. 91) вичерпало свою дію його реалізацією внаслідок укладення оспорюваного позивачем договору оренди земельної ділянки.

По-друге, суд враховує, що прийняттю вказаного розпорядження передувало винесене 21.09.2011 р. головою Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області розпорядження № 432 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельною ділянки для ведення фермерського господарства громадянам ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5" - членам фермерського господарства "Таврійський Агрос" , яке винесене на виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 18.08.2011року по справі 2а-0870/6379/11 (з урахуванням змін внесених ухвалою від 02.09.2011р. про виправлення описки). Вказаним розпорядженням, яке також не було скасоване або визнане недійсним в установленому порядку, вказаним громадянам надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 235 га зі зміною виду угідь на пасовища, із земель запасу сільськогосподарського призначення, розташованих на території Тимошівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області , строком на 49 років, з орендною платою 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік.

З тексту вказаного рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.08.2011 вбачається, що суд визнав безпідставною відмову Михайлівської РДА в наданні такого дозволу (лист від 02.08.2011р. №Ф-293/зп) на заяву від 05.07.2011р. та зобов'язав Михайлівську РДА його надати.

30.11.2011 року було складено висновок державної експертизи землевпорядної документації № 477 щодо проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 233,7388 га в оренду громадянам України ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, для ведення фермерського господарства, розташованої на території Тимошівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, згідно з яким вказаний проект оцінено позитивно і як такий , що може бути погоджений.

07.05.2012 Михайлівською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 277, яким було затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки громадян ОСОБА_3, ОСОБА_20, ОСОБА_21 для ведення фермерського господарства на території Тимошівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області (висновок державної експертизи землевпорядної документації № 477).

Також, вказаним розпорядженням № 277 від 07.05.2012 було вилучено із земель запасу, розміщених на території Тимошівської сільської ради земельну ділянку загальною площею 233,7388 га ріллі, та надано в оренду відповідачам -2, 3, 4 земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) загальною площею 233,7388 га ріллі для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу, розміщених на території Тимошівської сільської ради, строком оренди 49 (сорок дев'ять) років, встановлено орендну плату в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік.

На підставі вказаного розпорядження 08.05.2012 між Михайлівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_3, ОСОБА_20, ОСОБА_21 було укладено договір оренди землі, який був зареєстрований у відділі Держкомзему у Михайлівському районі Запорізької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 25.05.2012 за № 232330004001098 (далі - договір оренди землі 08.05.2012 (т.І а.с. 93-99).

За умовами п. 1 договору оренди землі від 08.05.2012, Михайлівська районна державна адміністрація надала, а ОСОБА_3, ОСОБА_20, ОСОБА_21 прийняли в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, надану на підставі розпорядження № 277 від 07.05.2012, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Тимошівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області.

Відповідно до листа Управління Держгеокадастру у Василівському районі Запорізької області від 25.03.2016 № 23-28-99.0-1025/2-16 громадяни ОСОБА_3, ОСОБА_20, ОСОБА_21 користуються земельною ділянкою площею 233,7388 га (кадастровий номер - НОМЕР_1), що розташована на території Тимошівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області на підставі договору оренди землі від 08.05.2012, зареєстрованого за номером 232330004001098 від 25.05.2012. В управлінні відсутня будь-яка документація, яка підтверджує використання зазначеної земельної ділянки іншими юридичними чи фізичними особами (VI т. а.с. 85).

Порядок отримання земельної ділянки державної та комунальної власності в оренду для ведення фермерського господарства регулюється Законом України «Про фермерське господарство» та Земельним кодексом України.

Статтею 1 Закону України «Про фермерське господарство» визначено фермерське господарство як форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно ч. 1-3 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

В свою чергу, частинами 2, 3 статті 134 ЗК України встановлено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, в тому числі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва;

Земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

За змістом частини 1 статті 8 Закону України «Про фермерське господарство» після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

У відповідності до ст. 4 Закону України "Про фермерське господарство", головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями відповідно до закону. Голова фермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України.

Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 ЦК України та статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Зокрема, статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися, у тому числі, із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі.

Таким чином, аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.

Однак, як вбачається з наведених вище фактичних обставин, дійсно, громадяни ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на дату подачі заяви від 05.07.2011р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 235 га зі зміною виду угідь на пасовища, із земель запасу сільськогосподарського призначення, розташованих на території Тимошівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області , строком на 49 років, з орендною платою 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, були членами фермерського господарства "Таврійський Агрос" , що також вбачається з його статуту, зареєстрованого 29.12.2010 року за № 10891020000000394, ідентифікаційний код юридичної особи 37482992.

Згідно з п. 5.2 вказаного статуту господарство створене на базі земельної ділянки площею 145,0000 га кадастровий номер НОМЕР_2, яка знаходиться в користуванні членів господарства за договором оренди землі від 14.12.2010р., який зареєстровано в Державному реєстрі земель за № 041027300640 від 15.12.2010р.

Головою господарства, згідно із п. 1.10 статуту, є ОСОБА_3.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство»:

1. Землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

2. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Проте, вказана вище заява від 05.07.2011 подана до Михайлівської РДА не від імені юридичної особи - фермерського господарства "Таврійський Агрос", а від імені його членів - ОСОБА_3, ОСОБА_20, ОСОБА_21 як фізичних осіб.

Разом з тим, проаналізувавши землевпорядну документацію та як це випливає зі змісту розпорядження № 277 від 07.05.2012, проект землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки розроблено та було затверджено відносно саме громадян ОСОБА_3, ОСОБА_20, ОСОБА_21 для ведення фермерського господарства, без зазначення факту, що вони виступають в якості членів фермерського господарства "Таврійський Агрос" або щодо відведення в оренду земельної ділянки юридичній особі - фермерському господарству "Таврійський Агрос".

Оспорюваний договір оренди землі укладено 08.05.2012 між Михайлівською районною державною адміністрацією та громадянами ОСОБА_3, ОСОБА_20, ОСОБА_21, який був зареєстрований у відділі Держкомзему у Михайлівському районі Запорізької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 25.05.2012 за № 232330004001098 (далі - договір оренди землі 08.05.2012 (т.І а.с. 93-99).

За умовами п. 1 договору оренди землі від 08.05.2012, Михайлівська районна державна адміністрація надала, а ОСОБА_3, ОСОБА_20, ОСОБА_21 прийняли в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, надану на підставі розпорядження № 277 від 07.05.2012, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Тимошівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області.

Пункт 2: В оренду передається земельна ділянка загальною площею 233,7388 га, в т.ч. 233,7388 га ріллі, кадастровий номер НОМЕР_1.

Пункт 5 договору визначає, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 4812389,44 грн., з урахуванням коефіцієнту індексації - 3,2.

При цьому п.п. 9, 11 встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік і яка має вноситися у строки визначені діючим законодавством.

Також пунктом 7 договору визначено, що інші особливості об'єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини - відсутні.

Пункт 15: земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Пункт 16: цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення.

Договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Михайлівському районі Запорізької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25.05.2012р. за № 232330004001098 (т. 5, а.с. 69-70).

Вказана у договорі земельна ділянка передана орендодавцем - Михайлівською районною адміністрацією орендарям - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 згідно акту прийому-передачі земельної ділянки від 11.06.2012 р. до договору оренди землі від 08 травня 2012 року (т. 5, а.с. 71).

Вказане свідчить, що спірний договір укладено з орендарями - фізичними особами, які виявили бажання займатися фермерською діяльністю, а не з юридичною особою - вже існуючим фермерським господарством "Таврійський Агрос", як на тому наполягає позивач.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство":

1. Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

2. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Аналіз норм вказаного закону дозволяє дійти висновку про те, що закон не обмежує кількість фермерських господарств, які можуть бути створені одною фізичною особою - громадянином України, або однією тією самою групою осіб.

Після державної реєстрації договору оренди рішенням зборів членів фермерського господарства "АГРОС 2012" від 26.05.2012р. затверджено статут цього фермерського господарства, до складу засновників (членів) якого увійшли орендарі за договором оренди від 08.05.2012р. - ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Пункт 5.2 Статуту встановлює, що господарство створено за рахунок земельної ділянки державної власності площею 233,7388 га (кадастровий номер НОМЕР_1), яка знаходиться в користуванні членів господарства за договором оренди землі від 08.05.2012р., який зареєстровано в Державному реєстрі земель за № 232330004001098 від 25.05.2012р.

Фермерське господарство "АГРОС 2012" зареєстроване в ЄДРПОУ 17.05.2013р. за № 10891020000000439, ідентифікаційний код - 38446143. ( т. 5, а.с 62-68).

Таким чином, матеріалами справи не підтверджуються доводи позивача відносно того, що спірна земельна ділянка за договором оренди від 08.05.2012р. передана в користування фермерському господарству "Таврійський Агрос", оскільки на її основі створено іншу юридичну особу, що не заборонено чинним законодавством України.

Крім цього, враховуючи що земельна ділянка за вказаним договором отримувалася в оренду для ведення фермерського господарства фізичними особами за рахунок якої і було створене в подальшому нове фермерського господарства "АГРОС 2012" , а не вже існуючою юридичною особою ФГ "Таврійський Агрос", то суд приходить до висновку про безпідставність тверджень позивача та відповідача-5 щодо порушення вимог п. 2 ст. 124 ЗК України, якою встановлено щодо передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, які в свою чергу передбачають, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, в тому числі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Земельне законодавство України також не містить і заборон щодо отримання членами існуючих фермерських господарств інших земельних ділянок для ведення фермерського господарства із створенням іншої юридичної особи. Доказів зворотного суду не представлено.

В цьому контексті є безпідставним посилання відповідача-5 на постанову Верховного Суду України від 04.11.2014р. по справі № 922/4817/13, з якої вбачається, що ФГ "ОСОБА_27.", маючи статус юридичної особи, отримало дозвіл на розробку землевпорядної документації та взяло в оренду земельні ділянки державної форми власності без проведення земельних торгів (аукціону) всупереч вимогам статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" та статей 123, 124, 134 Земельного кодексу України, норми яких виключають можливість надання юридичній особі - фермерському господарству земельної ділянки без проведення земельних торгів. Обставини вказаної справи не є подібними тим, що досліджуються судом у цій справі № 5009/4557/12, з наведених вище підстав, а тому не можуть бути застосовані судом в якості таких, що мають обов'язкову силу в порядку статті 11128 ГПК України, якою встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Також суд вважає безпідставним твердження позивача про відсутність істотних умов, передбачених ст. 15 Закону України «Про оренду землі», постановою КМУ від 03.03.2004 № 220 «Про затвердження Типового договору оренди», в договорі оренди від 08.05.2012р. таких як розмір орендної плати, зазначений у грошовій формі - гривнях, із зазначенням її індексації, форм платежу, порядку внесення орендної плати, оскільки усі ці умови передбачені договором , як вказувалося вище.(т. 5, а.с. 69-70)

При цьому суд враховує, що частина 2 ст. 15 вказаного Закону , в редакції , що діяла на дату укладання договору оренди від 08.05.2012р. дійсно встановлювала, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. Проте, редакція цієї статті, визначена Законом N 191-VIII від 12.02.2015 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)", яка є чинною і на дату прийняття рішення , вже такої умови не містить.

Наявність у п. 9 цього договору визначення суми орендної плати саме у грошовому гривневому еквіваленті не визначена обов'язковою умовою відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі», якою встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є , в т.ч. орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Пункт 9 визначає розмір орендної плати - 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік, яка згідно п. 5 договору становить 4812389,44 грн. і може бути вирахувана.

Затверджена постановою КМУ від 03.03.2004 № 220 типова форма договору оренди не носить обов'язкового характеру, проте укладений спірний договір в цілому їй відповідає, і відсутність зазначення саме грошового у гривнях виміру як вказувалося вище - не є обов'язковою умовою згідно із ст. 15 Закону.

Крім цього, в цій частині суд також враховує, що презумпція правомірності правочину закріплена у ст.204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. У випадках, прямо не передбачених у законодавстві, презумпція правомірності правочину може бути спростована судом.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом. Отже, наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною є обов'язковою умовою визнання його недійсним.

У відповідності до ч.і ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України ними зокрема є наступні: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, визнання угоди недійсною, прямо залежить від наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою тощо.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.179 Господарського кодексу України Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Згідно п. 3 ч.4 вищезгаданої статті ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Відповідно до норми ст.14 Закону України «Про оренду землі» типова форма договору оренди затверджується Кабінетом Міністрів України. Конкретизація змісту договору є обумовлення сторонами істотних умов договору, а саме розмір орендної плати, форма договору, термін і прядок виплати орендної плати, термін дії договору та інші випадки передбачені у Законі України «Про оренду землі».

Відповідно до ч.і, 2 ст.180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними (сторонами) як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.3 ст.184 ГК України укладення господарських договорів на основі „ примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

За загальним правилом, встановленим ст. 638 ЦК України:

1. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

2. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Таким чином, за відсутності прямої вказівки в законі про недійсність договору внаслідок відсутності його істотних умов, ця обставина може бути лише підставою для висновку про неукладеність такого договору, а не про його недійсність.

З огляду на викладене, суд відхиляє вказані вище доводи позивача, покладені ним в обґрунтування недійсності спірного договору.

Також, судом розглянуто клопотання відповідачів 1 - 4 та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 3, 4 про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що відповідачі 2 - 4 є фізичними особами та відповідно до ст. ст. 1, 12 Господарського процесуального кодексу України не можуть виступати відповідачами у господарському суді. В задоволенні клопотання судом відмовлено з наступних підстав.

Скасовуючи попередні судові рішення у цій справі постановою від 01.12.2015 року судова колегія також вказала на передчасність висновків господарських судів попередніх інстанцій про припинення провадження в частині недійсності договору оренди земельної ділянки від 08.05.2012, оскільки за правилами цивільного судочинства розглядаються земельні спори громадян з органами державної влади та органами місцевого самоврядування з питань надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у випадках, передбачених законодавством, а також спори з майнових питань, пов'язаних із земельними відносинами, за участю громадян, що є членами фермерського господарства, їхніх спадкоємців тощо. Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, у тому числі про надання чи продаж із земель державної власності земель для розширення господарства, підсудні господарським судам (відповідну правову позицію викладено також у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 в редакції з 19.03.2010 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ"). Господарські суди попередніх інстанцій не з'ясували достеменно на підставі усіх наявних у матеріалах справи доказах склад осіб, які здійснюють право на орендне користування спірною земельною ділянкою та, відповідно, перебувають у спірних земельних правовідносинах з позивачем.

Відповідно до ст. 11112 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 24 ГПК України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

Відповідно до п. 15 спірного договору, земельна ділянка передавалася в оренду для ведення фермерського господарства.

Згідно з п.1.8. Статуту від 17.05.2013 р. за №10891020000000439 ФГ "АГРОС 2012" засновниками (членами) господарства є ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.

Пунктом 5.2. Статуту ФГ "Агрос 2012" передбачено, що господарство створено за рахунок земельної ділянки державної власності площею 233,7388 га (кадастровий номер НОМЕР_1), яка знаходиться в користуванні членів господарства за договором оренди землі від 08.05.2012 р., який зареєстрований в Державному реєстру земель за №232330004001098 від 25.05.2012 р.

Оскільки, судом встановлено, що на підставі отриманої земельної ділянки відповідно до умов договору оренди землі від 08.05.2012 р. ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 створено фермерське господарство "Агрос 2012", що свідчить про те, що вказаний договір укладено для ведення господарської діяльності та враховуючи, що сторонами у спорі про визнання договору недійсним мають бути всі сторони такого правочину, суд ухвалою від 09.03.201р. залучив до участі у справу в якості відповідачів фізичних осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, виключивши їх зі складу третіх осіб у цій справі.

Приймаючи вказане процесуальне рішення суд також враховував, що за своєю правовою природою визначеною у ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Цей Закон не поширюється на громадян, які ведуть особисте селянське господарство або які використовують земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби.

Відповідно до п. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;

При цьому ст. 31 визначає:

1. Землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Таким чином, по-суті підприємницька, - фермерська діяльність громадян, які отримали земельні ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, може бути реалізована виключно шляхом створення юридичної особи - фермерського господарства. Іншого способу реалізувати призначення земельної ділянки за спірним договором від 08.05.2012р. як для ведення фермерського господарства (пункт 15 договору), законодавством не визначено. Однак, фермерське господарство може використовувати для власної діяльності земельні ділянки, отримані фізичними особами - членами фермерського господарства і які залишаються в оренді таких осіб. При цьому законодавством не передбачено обов'язку та правового механізму передачі таких земельних ділянок від фізичних осіб-орендарів до створеного ними фермерського господарства.

Як свідчить зміст оспорюваного договору оренди землі від 08.05.12р., він укладений між Михайлівською районною державною адміністрацією Запорізької області (Орендодавець) та громадянами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (Орендарі).

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, справи, підсудні місцевим господарським судам: місцеві суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.

Як зазначено в Узагальнення практики розгляду судами справ про визнання правочинів недійсними Верховного суду України, при підготовці справи до судового розгляду за позовами про визнання правочину недійсним суди зобов'язані розглянути питання про залучення до процесу, насамперед, сторін цього правочину. При вирішенні справ необхідно вірно визначати склад осіб, які повинні брати участь , і у разі необхідності залучати осіб, що не були зазначені в позовних заявах, як відповідачів та третіх осіб на стороні відповідача. Також, слід зазначати на процесуальне становище осіб, які повинні брати участь у справі, не допускати участі фактичних відповідачів у процесі як третіх осіб.

Відповідно до ст. 1, 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Право на звернення до господарського суду, мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Згідно з п. 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд за клопотанням сторони або за своєю ініціативою має право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо у спірних правовідносинах він виступає або може виступати як зобов'язана сторона. Якщо у розгляді справи господарським судом буде з'ясовано, що іншим або належним відповідачем у ній мала б бути особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а позивач наполягає на розгляді відповідної справи саме господарським судом, останній не вправі ні залучати відповідну особу до участі у справі, ані припиняти провадження в ній, а повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред'явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи (в тому числі про відмову в позові, якщо відповідач є неналежним).

Разом з тим, відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р., якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. У разі коли учасниками оспорюваного правочину є декілька осіб, а позов поданий однією з них, господарський суд має вирішити питання про залучення до участі у справі як відповідачів усіх зазначених осіб (частина перша статті 24 ГПК), - за умови, що склад сторін у справі узгоджуватиметься з вимогами статті 1 названого Кодексу.

Згідно з ч. 3 постанови пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 р. № 7, земельні спори громадян з органами державної влади та органами місцевого самоврядування з питань надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у випадках, передбачених законодавством, а також спори з майнових питань, пов'язаних із земельними відносинами, за участю громадян, що є членами фермерського господарства, їхніх спадкоємців тощо розглядаються за правилами цивільного судочинства. Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, у тому числі про надання чи продаж із земель державної або комунальної власності земельної ділянки для розширення господарства, підсудні господарським судам.

З огляду на викладене, суд констатує наявність протиріччя між матеріально-правовою природою статусу фізичних осіб, які здійснюють фермерську діяльність, яка фактично є підприємницькою, та їх процесуальними правами у господарському процесі.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, перед зверненням до господарського суду Запорізької області з первинним позовом, ОСОБА_1 як фізична особа в жовтні 2011 року звернувся до Михайлівського районного суду Запорізької області з позовом до Михайлівської РДА Запорізької області , треті особи - члени фермерського господарства «Таврійський Агрос» ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Михайлівська районна рада Запорізької області про поновлення строку договору оренди та зобов'язання Михайлівської РДА укласти з ним новий договір оренди земельної ділянки з тих же підстав, які є предметом розгляду у цій справі № 5009/4557/12 (справа № 2-592/11, номер провадження 2/816/29/12). Рішенням суду від 03.02.2012р. позовні вимоги були задоволені.

Проте, ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22 серпня 2012р. (справа № 22-3222/2012р.) рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 03 травня 2012р. скасоване, провадження у справі закрито з тих підстав, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з 19.05.2000р., що підтверджується державною реєстрацією його статусу в журналі реєстрації фізичних осіб - підприємців - запис № 0100 від 19.05.2000р.; що податкові зобов'язання з орендної плати за дану земельну ділянку виконувалися ОСОБА_1 не як фізичною особою, а в порядку та розмірах, як-то передбачено для підприємців; що в договорі оренди земельної ділянки від 30.05.2001р., укладеному ОСОБА_1, та Михайлівською районною радою, вказано , що зазначена земельна ділянка передається в оренду з метою сільськогосподарського використання (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва); визначене в договорі цільове призначення земельної ділянки та її значний розмір припускають ведення товарного сільськогосподарського виробництва не одноособово ОСОБА_1 як фізичною особою, а як підприємцем. За вказаних обставин, та посилаючись на ст. 51 ЦК України, , ст. ст. 2, 3 Господарського кодексу України, ст. 1 ГПК України, ч. 1 ст. 15 ЦПК України та п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004р. № 7 Апеляційний суд Запорізької області дійшов висновку: "враховуючи, що сторонами по справі фактично є юридичні особи, спір повинен розглядатися господарським судом" і закрив провадження у справі ( т. 1 а.с. 155 - 160, 169 - 171).

На вказані обставини посилався ОСОБА_1 і у позовній заяві, яка стала підставою для порушення провадження у цій справі господарського суду Запорізької області № 5009/4557/12, з матеріалів якої (т. 1 а.с. 166 - 168) вбачається, що договір від 30.05.2001р. укладався ОСОБА_1 саме як фізичною особою, без посилання на його статус як підприємця і договір не містить жодних даних з ЄДРПОУ про його реєстрацію в якості суб'єкта підприємницької діяльності і навіть не зазначено його ідентифікаційного коду. Також відсутні будь-які посилання не цей статус підприємця і в перелічених вище заявах ОСОБА_1 до Михайлівської РДА про поновлення строку дії договору від 01.03.2011р, 30.06.2011р., а також у розпорядженні від 22.04.2011р. та листі від 22.07.2011р. Михайлівської РДА , які досліджувалися судом у цій справі.

Крім цього, суд також зважив на те, що в серпні 2015 року прокурор Михайлівського району Запорізької області звернувся до Михайлівського районного суду Запорізької області з трьома позовами до Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які в подальшому ухвалою суду від 2 вересня 2015 року були об'єднані в одне провадження. Згідно позовних вимог прокурор просив суд в т.ч.: поновити строк позовної давності; визнати недійсним та скасувати: розпорядження голови Михайлівської РДА від 21.09.2011 № 432 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства» та розпорядження голови Михайлівської РДА від 07.05.2012 № 277 «Про надання в оренду земельної ділянки громадянам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,.», визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 08.05.2012, укладений між Михайлівською РДА та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,, скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 08.05.2012 (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 233,7388 га, що розташована на території Тимошівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, який зареєстрований у відділі Держкомзему у Михайлівському районі Запорізької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25.05.2012 № 23233004001098, зобов'язати ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 повернути земельну ділянку площею 233,7388 га, що розташована на території Тимошівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 09 листопада 2015 року у справі № 321/1081/15-ц (провадження № 2/321/403/2015) відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропуском строку позовної давності. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10.02.2016р. вказане рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 09 листопада 2015 року у цій справі залишено без змін (справа №321/1081/15, провадження №22-ц/778/467/16).

Тобто і за позовом прокурора спірні правовідносини не знайшли свого остаточного вирішення.

Водночас, як свідчать спеціальні витяги з ЄДРПОУ (т. 6) в період укладання спірного договору від 08.05.2012р. громадяни ОСОБА_3 (з 24.01.2005р. по 26.07.2014р.) та ОСОБА_4 (з 06.09.2006р. по 26.07.2014р.) були зареєстровані в якості фізичних осіб-підприємців і припинили свою підприємницьку діяльність у 2014 році.

З огляду на викладене, суд врахував вказані позиції Апеляційного суду Запорізької області двох вказаних справах, а також положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо права на доступ до суду, якою визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, а також з огляду на те, що спірні правовідносини між ОСОБА_1, Михайлівською РДА, Михайлівською районною радою та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 тривають п'ятий рік і не знайшли свого остаточного вирішення під час попередніх судових розглядів в судах цивільної та господарської юрисдикцій, а тому суд визнав за можливе залучити до участі у справу в якості відповідачів фізичних осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, виключивши їх зі складу третіх осіб у цій справі.

Відповідно до вимог статей 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставини, викладені у позовній заяві, а тому позов не підлягає задоволенню.

Судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Суддя К.В. Проскуряков

Рішення господарського суду набирає чинності протягом 10 днів із дня його підписання.

Рішення оформлено і підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 04.04.2016.