Постанова № 56999456, 12.03.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12 березня 2016 року 14 год. 20 хв. № 826/25542/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом державного підприємства "Укрветсанзавод" до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, з урахуванням усунення виявлених недоліків шляхом зменшення позовних вимог, надійшов позов державного підприємства "Укрветсанзавод" (далі - позивач) до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів боржника від 29 жовтня 2015 року ВП №48901679 (далі - оскаржувана постанова).

В обґрунтування позову зазначено, що заявлена вимога підлягає задоволенню, оскільки оскаржувана постанова прийнята відповідачем із порушенням норм законодавства, чим, у свою чергу, порушено права та інтереси позивача.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

Під час переходу до розгляду справи по суті представник позивача підтримала позов та просила задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому та наданих на його обґрунтування доказах.

Представник відповідача у відповідне судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи відповідач повідомлений належним чином. При цьому, до суду через канцелярію надійшло письмове клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

У судовому порядку позивачем оскаржується оскаржувана постанова, якою накладено арешт на кошти позивача, як боржника у виконавчому провадженні, які містяться на відповідних рахунках.

Оскаржувана постанова, за переконанням позивача, є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки прийнята всупереч нормам чинного законодавства.

Так, як вбачається з наданих відповідачем до суду через канцелярію матеріалів виконавчого провадження ВП №48901679, постановою старшого державного виконавця відповідача від 05 жовтня 2015 року про відкриття виконавчого провадження відкрито виконавче провадження з примусового виконання вимоги №Ю-21324-25, оформленої 02 вересня 2015 року державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві, про стягнення з позивача, як боржника у виконавчому провадженні, на користь держави 91381,76 грн.

29 жовтня 2015 року старшим державним виконавцем відповідача у виконавчому провадженні прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, що належить позивачу, у межах суми звернення стягнення.

Крім того, 29 жовтня 2015 року старшим державним виконавцем прийнято оскаржувану постанову.

Як з'ясовано у ході судового розгляду справи, оскаржувану постанову прийнято на підставі ст.ст. 11, 52 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон), у зв'язку з тим, що виконавчий документ у визначений строк боржником не виконано.

Арешт на кошти боржника накладено у межах суми 100719,93 грн., а саме з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Відповідно до ст.ст. 1, 17, ч. 1 ст. 31, п. 1 ч. 1 ст. 32, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 52 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня з моменту їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Суд зазначає, що перелічені у даному судовому рішенні постанови, прийняті старшим державним виконавцем у межах виконавчого провадження, направлялись на адресу позивача рекомендованими листами із повідомленнями про вручення, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами (копіями поштових конвертів із штрих-кодами).

У ході розгляду справи судом з'ясовано, що вказані поштові відправлення не вручені адресату (позивачу), оскільки "організація виїхала", "адресата не розшукано".

При цьому, як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, рекомендовані листи із повідомленнями про вручення направлено на юридичну адресу позивача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР), а також у виконавчому документі. Тобто, твердження позивача про надсилання відповідачем кореспонденції на невірну адресу позивача є помилковими.

Крім того, доводи позивача про зазначення невірної адреси позивача також і у самих постановах старшого державного виконавця, прийнятих у межах виконавчого провадження, також є недостовірними, оскільки, як з'ясовано у ході судового розгляду справи, у вказаних постановах зазначено адресу позивача, інформація про яку міститься в ЄДР. Поряд з цим, суд погоджується, що у таких постановах не зазначено індекс вулиці. Разом з тим, викладене не є обставиною, яка впливає на правомірність прийнятих старшим державним виконавцем постанов у межах виконавчого провадження.

Стосовно тверджень позивача про накладення відповідачем арешту на рахунки, відкриті для: виплати заробітної плати; надходження від Фонду соціального страхування та призначений для оплати листків непрацездатності; спеціального призначення, суд зазначає наступне.

У ході судового розгляду справи дійсно встановлено, що оскаржуваною постановою накладено арешт на рахунки, з яких: №26002405924 в АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805: здійснюються виплата заробітної плати, оплата податків, інших платежів до бюджету та інші операції в рамках господарської діяльності підприємства; №2604446887 в АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805: здійснюється виплата за лікарняними листками; №35235035085633 в ГУ ДКСУ у місті Києві, МФО 820019: отримання коштів за бюджетною програмою "Протиепізоотичні заходи та участь у Міжнародному епізоотичному бюро", спрямованих на виплату заробітної плати.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 57 Закону, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Відповідно до ст.ст. 43, 46 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно зі ст. 24 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно до ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Проаналізувавши викладені норми, суд прийшов до висновку, що відповідач не повинен був накладати арешт на рахунки позивача, з яких здійснюються виплати заробітної плати та соціальних виплат, оскільки викладеним порушуються права та охоронювані законом інтереси третіх осіб (працівників позивача).

Суд зазначає, що рахунки, відкриті відповідно до норм законодавства, у тому числі Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", та використовуються для матеріального забезпечення і соціальних послуг застрахованим особам, є рахунками зі спеціальним режимом. Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих чи інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу викладених норм та обставин вбачається, що позов державного підприємства "Укрветсанзавод" до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення є таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167, 181 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Савчука Костянтина Петровича від 29 жовтня 2015 року ВП №48901679 про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на кошти державного підприємства "Укрветсанзавод" (код ЄДРПОУ 38519326), що містяться на рахунках №26002405924 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" у місті Києві, МФО 380805, №2604446887 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" у місті Києві, МФО 380805, №35235035085633 в ГУ ДКСУ у місті Києві, МФО 820019.

3. Позов в іншій частині залишити без задоволення.

4. Присудити на користь державного підприємства "Укрветсанзавод" (код ЄДРПОУ 38519326) здійснений ним судовий збір у розмірі 609,00 грн. (шістсот дев'ять гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві (код ЄДРПОУ 34967593).

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин